Передмова

Сільське господарство завжди посідало важливе місце в еко­номіці України. Тут за рік виробляється продукції на суму близь­ко 50 млрд гривень, створюється понад 13 % валової доданої вар­тості, зосереджено 22 % основних виробничих фондів.

Із створенням незалежної Української держави та відмовою від командно-адміністративних методів управління економікою постала нагальна потреба адаптації сільського господарства до ринкових умов господарювання, яка можлива лише у разі глибо­ких економічних перетворень, проведення широкомасштабної і повноцінної аграрної реформи. Основними напрямами цієї рефо­рми в Україні, яка практично здійснюється з початку 90-х років, стали проведення земельної реформи, реформування колектив­них сільськогосподарських підприємств, створення інфраструкту­ри аграрного ринку та системи економічного регулювання сіль­ськогосподарського виробництва, адаптованих до ринку. Ця ре­форма здійснюється в умовах затяжної економічної кризи та гост­рого політичного протистояння, що значно подовжили термін її проведення. Адже лише на початку 2000 р. ринкові перетворення у галузі досягли критичної маси, практично було подолано моно­полію державної власності на землю, ліквідовано знеособленість власності на майно колективних сільськогосподарських підпри­ємств, почали прискореними темпами розвиватися приватний сектор галузі, формуватися повноцінний ринок сільськогосподар­ської продукції і продовольства, грошово-матеріальних ресурсів для села.

У 2000 р. галузь вперше з 1993 р. забезпечила приріст вироб­ництва — на 9,8 %. Порівняно з попереднім роком на 10 — 12 % зросло виробництво соняшнику та овочів, на 40 — 70 % — льону, хмелю, картоплі, винограду, а плодів і ягід — майже вдвічі. У рослинництві приріст виробництва досяг 21,2 %, у тому числі у приватних господарствах — 39,4 %. Більше половини (58 %) сіль­ськогосподарських підприємств закінчили рік з прибутками на загальну суму 2,2 млрд грн, що у 5 разів перевищувало прибутки 1999 р. Особливо зросла рентабельність рослинницької продукції, зокрема зерна — більше ніж у 4 рази. Знизився рівень збитковос­ті продукції тваринництва.

Позитивний потенціал 2000 р. набув подальшого розвитку: у 2001 р., зокрема, валовий збір зерна становив понад 38 млн тонн, в 2002 р. — більше ніж 35 млн тонн.

За роки існування незалежної Української держави практично повністю змінилися система заготівель сільськогосподарської продукції, структура каналів її реалізації, формування цін тощо. Ліквідовано централізовані планування і розподіл продовольчих ресурсів через систему оптової торгівлі.

Із збільшенням кількості сільськогосподарських товаровироб­ників, насамперед товарних приватних господарств, постало пи­тання організації широкої системи заготівель та реалізації сіль­ськогосподарської продукції. Вирішенню його значною мірою сприяли Укази Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення та функціонування аграрного ринку» та «Про заходи щодо стабілізації виробництва і розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.).

Зросла частка сільськогосподарської продукції, реалізованої на ринках: якщо в 1999 р. вона становила 30 %, то в 2000 р. — майже 37 %. Зменшилися обсяги бартеру на селі з 27 % у 1999 р. до 18,7 % у 2000 р. Торгівля сільськогосподарською продукцією стала домінуючою на українських біржах. Її частка у першому кварталі 2001 р. досягла 34 % від загальних обсягів укладених угод.

Тому одним з головних завдань аграрного виробника є дове­дення продукції до певних кондицій та організація вчасної її до­ставки на пункти системи заготівель. Від цього насамперед за­лежать реалізація глобального завдання АПК щодо поліпшення якості сільськогосподарської продукції, зниження її втрат під час післязбиральної обробки та зберігання.

На сільськогосподарській сировині працюють багато галузей промисловості: на 100 % — борошномельна і круп'яна; більш як на 90 % — цукрова, спиртова, крохмале-патокова, хлібопекарсь­ка, макаронна, пивоварна; більш як на 70 % — комбікормова. Використовується ця сировина у лакофарбовій, фармацевтичній, парфумерній, миловарній, авіаційній промисловості. Зберігаєть­ся вона або у безпосереднього виробника, або в системі заготі­вель, де здійснюються переробка деяких її видів та реалізація.

Отже, галузі, що займаються зберіганням та переробкою сіль­ськогосподарської продукції, відіграють провідну роль у забезпе­ченні населення продуктами харчування, а також в організації експорту зерна, цукру, плодів, овочів, традиційним виробником яких є Україна.

Для зберігання та переробки безпосередньо у місцях вирощу­вання більш як 50 % загального обсягу продукції рослинництва, яка швидко псується, найближчим часом належить побудувати відповідну матеріально-технічну базу.

Система ринкових відносин і самофінансування висуває сер­йозні вимоги щодо рівня професійної підготовки кадрів. Сучас­ний спеціаліст у галузі АПК — це не тільки носій певної кількос­ті знань. Він повинен уміти активно, самостійно і творчо діяти в різних виробничих ситуаціях. Саме вмінням приймати відповідні рішення з необхідним ступенем ризику визначається рівень його кваліфікації.

Для ефективного функціонування галузі зберігання і переро­бки продуктів рослинництва сьогодні для фахівця дуже важли­вим є вміння економічно виважено розв'язувати питання органі­зації цивілізованих відносин між виробником і споживачем — переробними заводами, торговельними організаціями, підприємствами із зберігання сільськогосподарської продукції: зерна, ово­чів, картоплі, плодів, сировини для технічної переробки (цукро­вих буряків, соняшнику, льону, тютюну тощо).

Курс «Зберігання і переробка продукції рослинництва» охоп­лює широке коло питань, вивчення яких допоможе майбутнім фахівцям активно добиватися підвищення якості рослинницької продукції, ефективно запобігати втратам у масі і зниженню якос­ті цієї продукції під час післязбиральної обробки, зберігання та переробки.