Вступ

Історію людства поділяють на доісторичну та історичну, утім межа між ними нечітка. Однак уважається, що історія має бути задокументована. А документування стало можливим лише з появою писемності. Вона необхідна для врахування нагромаджених знань, зокрема астрономічних, фіксування досягнень видатних діячів, агрономічних заходів, світоглядних догматів, епосу, міфів, державних устроїв, прав власності, сімейних відносин.

Писемність багатолика — як її графічне вираження, так і географічне розташування. Вона є свідченням стану культури народу, союзу етносів, союзу полісів (міст), появи соціальної стратифікації.

У науці об’єднувальною категорією загальноекономічного, політичного, культурного, ментального є поняття «цивілізація» від лат. civilis — громадянське, civitas — община, місто). Це нове соціально-політичне утворення. Не рід, клан, плем’я з його традиціями, замкненістю, а новий стан людини — особистість, індивід з його духовністю та економічним інтересом, цивілізована людина.

Проте стверджувати, що писемність є єдиною ознакою цивілізації, безпідставно. Існували й давні неписьменні цивілізації, які мали зв’язок із матір’ю-природою (людина — частина природи), і це не первісний, не «дитячий» стан суспільства. Це шляхи розвитку за традиційною культурою, які існують і сьогодні на Африканському континенті, у Латинській Америці, на островах Океанії і які не були захоплені в потік «осьового часу» (VIII—II ст. до н. е.).

До того ж така якість homo sapiens, як мислення, формувалась у дописемну епоху. На homo sapiens впливало навколишнє середовище: ґрунтово-кліматичне, географічне, демографічне, тваринний та рослинний світи. Тут формувався національний менталітет. У мешканців острова Суматра і скандинавського вікінга різна ментальність. Біологічно вони не відрізняються, але традиції, морально-психологічні аспекти, життєва, соціальна позиція різні.

З багатонаціонального світу цивілізацій, що народжувались і вмирали, слід виокремити такі, які мали визначальний вплив на прогресивний розвиток людства, — індуську, китайську та європейську.

«Нове виникле (в епоху «осьового часу») у трьох згаданих культурах зводиться до того, що людина усвідомлює буття в цілому, саму себе і свої межі¼ У цей час жили в Китаї Конфуцій та Лао-Цзи, в Індії виникли Упанішади, жив Будда, у Греції — Парменід, Геракліт, Платон. У філософії в Індії, як і в Китаї, — були розглянуті всі можливості філософського осмислення дійсності, аж до скептицизму, матеріалізму, софістики та нігілізму¼ Усе те, що пов’язане з цими іменами, виникло майже одночасно, протягом небагатьох століть у Китаї, Індії і на Заході незалежно одне від одного»[1].

Осьовим часом, коли в людській цивілізації відбувся «первинний вибух», що породив Новий час — час homo sapiens, — Ясперс називає період VIII—II ст. до н. е. Але планетарного характеру людська цивілізація набуває тільки після великих географічних відкриттів.

Етнос — національне утворення з урахуванням особливостей середовища, що формує його менталітет, зі своїми традиціями, обрядами, соціально-психологічними якостями, світоглядом, ідеологією.

Ментальні риси людини як особистості можуть бути розкриті у відносинах «людина — етнічна єдність». Так, англійці — продукт поєднання багатьох етнічних груп — кельтів, саксів, скандинавських вікінгів і норманів. Останні створили аристократію, побудовану на великому землеволодінні. Від саксів англійський менталітет перейняв схильність до всього природного, простого, на противагу вигадливому, показовому. Водночас аристократичне та демократичне можуть співіснувати: замкненість англосаксів, мрійливість кельтів, хоробрість вікінгів, дисципліна норманів. Англійці — завжди в пошуку. У результаті Великого переселення народів (IV—VII ст. н. е.) германські племена (скіфи, сакси, германці, готи) були виселені з місць свого проживання й пішли на південний захід Римської імперії. Цей регіон дав людству сім мов — готську, датську, шведську, іспанську, німецьку, голландську та англійську. Сучасні німці — суміш нащадків різних германських, слов’янських, кельтських племен. Їхня історія від початку засновувалася на владі сімейства. Вони відважні, чесні, домовиті. Гегель так охарактеризував німців: «Відданість — їхнє друге гасло, тимчасом як першим є свобода».

Для менталітету китайців характерний культ предків, суворе додержання давніх, закріплених традиціями сімейно-родових обрядів. Авторитет будь-якої влади — державної, духовної, сімейної — для китайців майже священний. За Конфуцієм, кожен посідає призначене для нього місце: «Правитель має бути правителем, батько — батьком, а син — сином». Освічений китаєць у соціальній сфері — конфуціанець у душі. Після І ст. в Китайській імперії почав поширюватися буддизм — феномен, народжений в Індії. Однак поступово відбувається китаїзація буддизму, аналогів якому не існує. Звідси він приходить у Корею, Японію та інші країни Східної Азії. Буддизм привчив китайців стійко зносити страждання, нестатки знегоди. Чільне місце посідає родинність: фірма — родина, клан — родина. «Спасіння всіх — спасіння кожного» — одна з заповідей буддизму. «Сидіти краще, ніж ходити» — догма буддизму. «Через смерть — до кращого майбутнього». І це не спонукає людину до економічної активності.

Індія — конгломерат кланів, племен, народів. Більше ніж 350 млн осіб розмовляють наріччями, близькими до давньої індоєвропейської мови. У відейську епоху з’явилися касти — соціальна стратифікація (брахмани, кшатрії, вайш’ю, шудри). Перехід з касти в касту практично неможливий (у сучасній Індії цього явища практично немає, що породжує застій. Тут з’явились індуїзм та буддизм, сутність яких — духовна свобода. Після відходу буддизму індуїзм стає панівним світоглядом. Для індуса життя — це релігія, релігія — життя. Життя для нього — частина всесвіту, додержання її космічних законів. Просвітлення в особі Шак’ян-Муні — найрозвиненішою з вироблених індуською культурою особистісних ідеалів — може сприяти інформаційній, технологічній революції. Менталітет має чітко визначену рису — смиренність, аскетизм.

Світова цивілізація — це співтовариство цивілізацій (Латинської Америки, Африки, зокрема Північної, Азії, Полінезії, Європи), які мають свої національно-регіональні відмінності. Спільним для всіх них є перехід до землеробства.

Безумовно людина може існувати тільки за наявності постійного джерела їжі. Зі збирача вона має перетворитися на раціонального споживача конкретних рослинних, тваринних та інших ресурсів. Раннє землеволодіння ознаменоване такою історичною подією, як суспільний поділ праці. Це раціональне використання географічного середовища, ґрунтово-кліматичних особливостей. Поява землеробства — одна з віх, які по праву називаються революцією. Звідси бере початок людина-виробник.

Ясна річ, для розвитку землеробства мають бути придатні умови. Так, у Китаї сприятливі умови створювала долина ріки Хуанхе, в Індії — Інд, Оні та транспортний шлях. Річки в період розливу приносили мул, який відновлював плодючість ґрунту. Центральна та Південна Європа, особливо район Середземномор’я з його ґрунтами та кліматом, створювали порівняно стабільне джерело задоволення щоденних потреб. У Київській Русі розвитку землеробства і тваринництва сприяли її ліси, долини, міжріччя Дону, Волги, Дніпра, Дністра. Усі ці природні багатства й стали причиною появи неминучої боротьби за землі.

Велике переселення народів — явище об’єктивне, воно наклало свій відбиток на історію. Не любов до зміни місця проживання й до мандрівок штовхали кочові племена на великі переселення, а страх голоду. Виснаження природних повільно відновлюваних ресурсів змушували вести війни за території, привабливі умови кочового тваринництва. Кочівники прямували до річок, озер, степів або до плоскогір’я. Тож Середню Азію з її зрошуваним землеробством вони були змушені залишити і йти на Волгу, Дніпро, Дунай, Рейн завойовувати нові пасовища.

Можуть бути різні організаційні форми й види землеробства і тваринництва, і їхнє значення без перебільшення величезне. Прогрес або, навпаки, їх занепад приводили до появи або зникнення великих державних утворень. І таких прикладів багато. Приміром, запустіння сільського господарства Риму стало причиною його розпаду.

Про вплив на хід історії ситуації в сільському господарстві свідчить багато фактів. Так, однією з причин подій у Франції 1789—1793 рр. був неврожай 1787—1788 рр., подіям 1848 р. передував неврожай 1847 р. Хлібні закони й боротьба з ними в Англії наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. створили сприятливу ситуацію для індустріальної технологічної революції. Прусський шлях розвитку сільськогосподарського виробництва лежав в основі індустріалізації Німеччини. Аграрна реформа 1861 р. в Росії викликала стрімкий розвиток прогресивних ринкових відносин, і прикладом тут була англійська система землекористування. Закон про гомстеди відіграв не останню роль у перемозі капіталістичної Півночі над латифундиським Півднем.

Зміна аграрних відносин у комуністичному Китаї та Індії стала основою бурхливого зростання економіки цих країн.

Потреби землероба — слов’янина, нормана, кельта, італійця, німця — були по-варварськи примітивними. Із зібраного врожаю в середні віки сеньйору потрібно було віддати 1/3 врожаю, церкві — 1/10, 1/2 — на насіння, тож для задоволення потреб сім’ї залишалося так мало, що голод майже не відрізнявся від звичайних «урожайних» років.

Мрія про молочні ріки з киселевими берегами була вищою точкою реалізації потреб землероба того часу. У сільському господарстві переважало натуральне господарство, ринкові відносини ще в зародковому стані. Тому що найменше відхилення від нормальних кліматичних умов призводить до голоду. У ІХ—ХІІ ст. кожен 3—5-й рік був голодним.

Ось опис голоду 1032 р. у Франції, зроблений Глобером: «Торік розпочався на всій землі голод (пам’ятаємо, що транспортні зв’язки — це великі річки, а значить, переправляння продуктів сільського господарства з одного регіону в інший було практично нездійсненним), і людству загрожувала загибель. Через велику негоду не можна було вибрати час для посіву, зібрати хліб: поля були залиті водою¼

Цей голод, посланий на покарання людства, розпочався на Сході, спустився до Греції, прийшов у Німеччину, потім поширився по всій території Голландії, дістався до Англії. Люди поїдали одне одного, матері їли дітей»[2].

Минали роки, століття, нагромаджувався досвід, знання, розширювалися й зміцнювалися міжцивілізаційні торгові, технологічні, світоглядні зв’язки, удосконалювались, хоч і повільно, знаряддя праці. Однак усе це відбувалося на тлі постійних воєнних сутичок, зокрема на релігійній основі. Останні упродовж століть заливали світ кров’ю.

Прорив у Новий час робить західна цивілізація, і цьому сприяло чимало факторів. Тут формувалася людина з особливою ментальністю, тут інші ґрунтово-кліматичні умови, інша форма землеробства, що змушує людину шукати нових заходів, організаційних форм, нових рішень. Тут своя особлива ідеологія — християнство — єдинобожжя творця людини та її оточення — живого світу. Тут — різні етноси, боротьба за життєвий простір. Тут — праця — покарання за первородний гріх, за прагнення до пізнання. Праця як кара могла з’явитися тільки тут, а рай хтось із купців бачив у Індії й на архіпелагах Індійського океану та переніс його в загробний світ як заслугу за безгріховне земне життя. Тут, на суворій землі, виживають активні, цілеспрямовані, здорові, сповнені оптимізму люди. Тут із ХІІІ ст. людина почала думати не лише про загробне, а й про земне життя, вириваючись із «тьми віків».

Починається епоха Відродження. З’являється людина, якій був притаманний оптимістичний характер життєдіяльності. Її батьківщина — античні Греція та Рим.

Важливий висновок про формування комерційної підприємливості в менталітеті греків і римлян робить А. Маршалл: «Клімат, в якому вони жили, звільнив їх від необхідності виснажливої праці, уся тяжка й потрібна праця була покладена на рабів¼ Житло, одяг і паливо не потребували великих витрат¼ У цих умовах визрівало почуття прекрасного в усіх його формах, тонка фантазія та оригінальність думок, активність у політичному житті й захоплення в підпорядкуванні індивідуума державі: такого світ ніколи не знав.

Багато в чому греки були сучаснішими людьми, ніж люди середньовічної Європи, у дечому випередили й наш час. Утім вони не дійшли до концепції визнання всіх без винятку людей рівними і розглядали рабство як дещо передбачене природою; вони з терпінням ставилися до сільського господарства, а всі інші види виробництва вважали такими, що призводять до деградації»[3].

Грекам властиві швидкість сприйняття й готовність до нових ідей, що є елементом комерційної заповзятливості, але їм не властива наполегливість у досягненні мети та терплячість. Римляни, навпаки, були прагматичними, дисциплінованими, і хоч вони переймалися переважно війною та політикою, якості, необхідні для комерції і підприємництва, в них були, про що свідчить налагодження торговельних зв’язків на великій території імперії («торговий імперіалізм»).

«У XIII—XV століттях відбулися глибокі зміни у психіці європейського населення. Люди не сиділи безвідлучно вдома, а проводили частину свого життя в роз’їздах, знайомилися з новими місцями.

Купець віч-на-віч з небезпекою загартовував своє тіло, виховуючи в собі енергійність та підприємливість. Йому не до лиця аскетичний настрій, він і в Бога вірив по-іншому»[4].

«Час від часу Захід так глибоко занурювався в безодні по свого буття, що його загибель здавалася неминучою. Мандрівник із космосу, який об’їхав би у VII ст. н. е. земну кулю, напевно, вважав би, «що Чаньань, столиця тодішнього Китаю, є центром духовного життя землян, а Константинополь навряд чи є чимось більшим, ніж цікавим рудиментом минулого. Північні області Європи здалися б йому просто місцеперебуванням варварів. Близько 14 століть життя Європи, Індії та Китаю перебували на одному рівні цивілізації. І те, що відбулося після XV ст., — Великі географічні відкриття європейців та їхній вплив на інші народи — змушує нас поставити питання, чим викликані новизна та своєрідність у Європі, адже на Заході відбувся той єдиний, значний, суттєвий для всього світу прорив¼ великий прорив»[5].

Цей прорив — поява на історичній арені фігури «праотця» — підприємця-купця. Його ми бачимо під час створення міст, союзів міст та великих компаній; домашні ремесла він вивів на ринок, він — творець мануфактур, учасник та інвестор великих географічних відкриттів, що створили великий ринок. Великі географічні відкриття стали можливими тільки завдяки розвитку науки. А наука — це університети, і деякі з них були створені торговельними компаніями.

Європейська цивілізація народилася на Середземномор’ї, де проходили торговельні шляхи Схід — Захід. Проте ці шляхи були перерізані розквітаючою ісламською цивілізацією, і відтак вони перемістилися до Атлантичного узбережжя Європи: Голландії, північних міст Німеччини, Нормандії, Іспанії, Португалії, Англії. До речі Англія з’являється в цьому переліку пізніше, ніж Голландія, Іспанія, Португалія. Але через певні обставини зубожіла країна, що була експортером вовни, стає піонером могутньої європейської, індустріальної цивілізації.

Монтеск’є відзначив, що тільки випадкові обставини зумовили перетворення відсталої Англії на процвітаючу «майстерню» світу. Це — свобода, релігія, торгівля. Релігійні війни покінчили з лендлордами, з’явилися нові барони, які вели підприємницьку діяльність; приносить досвід, знання, ринки, гільдійський рівень промислового розвитку. А розвиток природничих наук, мореплавства вимагав знання астрономії, географії, математики. Набуває поширення пуританізм, що славить працю перед Богом: замало працювати для Бога дванадцять годин — потрібно шістнадцять.

Проте все це буде пізніше. А поки що зубожіла країна експортує вовну; 3/4 експорту припадає на Нормандію, північні міста Німеччини, Голландію. Виробництво вовни означало збільшення площ землі під пасовища. І водночас зменшення площ під зерновими призводило до скорочення виробництва хліба. Тож виникла потреба в пошуку способів і засобів зростання інтенсивності землеробства, а для цього потрібні знання. У знаннях сила. Римські аграрії-економісти описали травопільну систему землеробства епохи розквіту Римської імперії, яка була забута понад 17 століть відродилася на нових засадах в Англії. Її особливість полягала в тому, що власник землі мав право на певну частку в інвестиціях. Він повинен був створити господарство з використанням досягнень науки та власного досвіду. Фермер-орендар міг сам вибирати засоби для ефективного ведення господарства. Так виникла англійська система землеробства, яка різко збільшила продуктивність землі як джерело нагромадження. Починається індустріальна технологічна революція, і Англія стає піонером нової цивілізації — «майстернею» світу.

У Китаї та Індії в системі землеробства змін не спостерігалося. Життєвий рівень відносно стабільний. Навіть 1800 р. рівень життя в Європі був не набагато вищим, ніж у Китаї та Індії, хоча цей період був для них критичним. Тутешня ментальність відображена у формулі: краще сидіти, ніж іти; страждання — доля людини, що живе в благодатних природних умовах.

У Київській Русі була реалізована трипільна система, однак вона дуже довго — 1242 по 1801 р. — не змінювалася на прогресивнішу систему. Тому тут хліб орошений потом, і він не завжди є на столі.

Отже, в Англії використали можливість стрімкого економічного піднесення, тоді як у Росії саме кріпосне право стало головним гальмом прогресу. Абсолютизм, боярство, поміщики,
чинуши-бюрократи здебільшого не були освіченими реформаторами. Петро І — виняткова постать творця Нової історії.

К. Ясперс пише: «Історія — це постійне і наполегливе просування вперед окремих людей. Вони закликають інших іти за ними. Ті, хто їх чує і розуміє, приєднуються до цього руху. І водночас історія залишається простою сукупністю подій, де постійно лунають заклики, яких не додержуються і від яких відстають. Якась величезна сила інерції нібито постійно паралізує всі пориви. Потужні сили величезних мас з їхніми усередненими запитами придушують усе те, що не відповідає їм. Історія — це велике питання, яке поки що залишається невирішеним¼»[6].

Тому в історії важливу роль відіграє особистість: Юлій Цезар, Олександр Македонський, Карл Великий, Кромвель, Петро І, Наполеон, Бісмарк, Ленін та ін. Але будь-яка людина, відома чи ні, живе і діє в межах історичних обставин своєї епохи, її ідей та подій, але з урахуванням ідей та подій попередніх епох.

«Державний діяч може досягнути успіху тільки тією мірою, якою його плани відповідають загальному настрою його часу»[7].

Великий вплив на хід історії мають релігії, що відображають і формують менталітет. Християнство — ключовий елемент європейської цивілізації, а індуїзм та буддизм — індуської, конфуціанство — китайської.

Криза християнства в особі Лютера, Кальвіна призвела до появи протестантизму та пуританізму, вихідна теза яких — заперечення догматів християнства про працю як кару Господню і визнання працюючої людини уособленням доброчесності, бережливості, чесності, високої моральності.

Протестантизм з його догмою про те, що праця є служінням Всевишньому, оцінює працю як радість. Працею ти наближаєшся до Всевишнього, а це і є найвищою метою, єднанням з Богом.

Водночас саме протестантські економісти Д. Б. Кларк, Джевонс, Маршалл створили концепцію вартості, цінності, що визначається межовою тяжкістю праці. А отже, ця концепція є наслідком кризи християнських догм про працю як покарання Всевишнім людини за її первородний гріх.

М. Вебер уперше вказав на те, що капіталістичний дух зобов’язаний своїм походженням протестантизму. Пуританізм охопив Англію, певною мірою деякі райони Франції, Нідерландів та Німеччини, на Іспанію та Португалію мав обмежений вплив.

Утім, саме в Англії розпочинається індустріальна технологічна революція — продукт інтернаціонального походження. Важливу роль відіграє наука. Особливість західної цивілізації полягає в тому, що тут дістали розвиток природничі науки — фізика, математика, астрономія. Закони фізики позначаються й на економічних процесах.

XVI—XVII ст. для Європи — утвердження Нової науки. З’явилася людина з новим поглядом на земне життя, людина, яка потребує свободи в діяльності, свободи особистої, політичної, включаючи й світогляд, людина, якій необхідні знання. «Знання — сила», — говорить Ф. Бекон. Інструменти пізнання навколишнього світу — спостереження, узагальнення, пізнання загального через окреме.

В цей час з’являється філософія з протилежними засадами: що є первинним — матеріальне чи духовне, буття чи свідомість?

Різноманіття життєвих і природних явищ потребувало певної систематизації. Тож з’являються індуктивний та дедуктивний методи. У природничих науках спостереження приводить до формулювання законів, які згодом втілюються в технічні та технологічні рішення.

Поява машини, системи машин — реалізація досягнень природничих наук, але постає питання: де, в якій країні підготовлені умови для втілення досягнень науки? І такою країною була Англія.

Саме тут ткацький верстат було застосовано підприємцем у текстильній промисловості. Різке зростання попиту потребувало певного рішення. Гільдійський етап промислового виробництва вже не міг розв’язати цю проблему. Машина — ось її вирішення. Якщо поділ праці у шпильковій мануфактурі збільшував продуктивність праці в сотні разів, то машинне виробництво — на порядок.

Леонардо да Вінчі (1412—1459) зробив блискучі технічні винаходи, але його креслення авіаційних, ткацьких, стригальних, прядильних машин залишилися незатребуваними. Італійські аристократи кінця XV — початку XVI ст. не цікавилися його пошуками способів і засобів збільшення виробництва, їм він був потрібний як військовий інженер та живописець.

Науково-інженерна думка завжди випереджала розвиток виробництва. Герон Олександрійський (І ст. н. е.) створив перший паровий двигун, який не міг бути затребуваним у виробництві (раб був дешевим, ринок вузьким). Він є автором автомата в храмі, що подавав воду для миття рук за монету у 5 драхм, а також автоматичних дверей в Олександрійському храмі.

Епоха машин настає тоді, коли з’являються ринок попиту та пропонування, підприємець, кредит, нарешті, коли є вільно найманий робітник з технічними знаннями, які він здобуває, як правило, коштом підприємця.

Поява машини для виробництва предметів масового попиту відрізняє західну цивілізацію від східної, хоча прообраз машини існував і в інших цивілізаціях. Величезні будівельні блоки під час створення храмів, пірамід уміли переміщати як в азіатській, так і в єгипетській цивілізаціях. Оскільки війни були явищем безперервним, тут з’явилися облогові так і захисні машини. Будівництво фортець потребувало знань із фізики, технології, архітектури. Оскільки енергетичним джерелом слугують сили природи (вітер, вода, вогонь), вивчення природи стало необхідним. Розвиток природничих наук є однією з ознак прогресу європейської цивілізації.

Важливу роль у розвитку науки відіграло й християнство. Всевишній вимагає істини. А істина — це пошук. Існують догмати. Вони на шляху істини. Місіонерська діяльність потребує своїх подвижників, яких готують університети. Знання — рушійна сила, прорив — машина. Вона пряде, тче, віджимає, відливає. Вона створює предмет цілком. Але необхідне універсальне енергетичне джерело. Воно з’являється в 1776 р. — це паровий двигун. Але справжній прорив, що ознаменував індустріальну технологічну революцію, — поява електродвигуна (динамомашини) у 1867 р.

Машина — це прорив, але потрібна була ще й така складова реалізації її можливостей, як свобода. Свобода людини. Вільна конкуренція — змагання на свій страх і ризик, відродження на новій основі кредитних відносин як засобу примноження інвестиційних вкладень, нова організація праці. Вільно наймана праця на основі договору, норм права, втілених у юридичних законах. Але це вже — ХІХ ст.

Історія — це зміна подій у політичних, моральних, соціальних, економічних, світоглядних відносинах людей, народів. Природа має стабільний характер. Тут мають місце повторювані явища, вираженні в законах: механіки, термодинаміки, гравітації, біології, генетики тощо. Закони термодинаміки, на відміну від законів механіки, відображають взаємозв’язок процесів не в їх постійному повторенні, а в частковому.

Оскільки вихідною основою пошуку знань є філософія, а її предметом — природа і її частина — людина, то природа стала визнанням вірогідності знань.

Початок цьому в західній філософії поклала Греція. Розумним є все природне. Це метод пошуку знань. Таким чином греки не досліджували, а переконували. Переконання — це дійсність, а отже, природа є верховним суддею істинності знань. Тому логіка Аристотеля посідає особливе місце в методі античної та середньовічної західної філософії з їхнім природним порядком.

Ринкові відносини не є природними (людина не народжується торгівцем), а отже, й шукати закони їх функціонування потрібно не в науці, а в хремотистиці.

Економічна думка Риму мала практичне спрямування. Вона ґрунтувалося на методах ведення господарства з використанням праці рабів, на особистих стосунках рабовласника з рабами.

В економічній діяльності людини немає стабільної повторюваності явищ. Ця діяльність залежить не від одного, а від численних факторів: соціальних, правових, етичних, психологічних, від національного менталітету. Тут існує зміна явищ, тут не існує констант. Математичний метод в економічній теорії має обмежене поле.

Людина вибирає, її діяльність є цілеспрямованою, існують технологічна, технічна, організаційна складові у виборі засобів реалізації мети. Очевидно, що наука не може не враховувати ці важливі аспекти економічної діяльності людини, народу, регіону, цивілізації.

Економічний розвиток кожної країни має свої особливості. Їх відображає економічна історія. Так, у XVIII ст. Англія, Франція, Німеччина, Росія різко відрізнялися своїми економіками. Наприкінці XVIII ст. Англія починає своє входження в індустріальну революцію. Досвід підприємницької діяльності в сільському господарстві переноситься на промисловість, і передусім туди, де немає гільдійських регламентацій. Місце мануфактури займає фабрика. Підприємець в умовах вільної боротьби сміливо виходить на зовнішні ринки.

Тут народжується класична економічна теорія, представлена А. Смітом з його «невидимою рукою», що регулює примноження багатства народу, з його аналізом поділу праці та мотивацією діяльності людини. У Франції господарює кольбертизм із його значним втручанням у комерційну діяльність, з його сеньоріальним сільським господарством. З’являється школа фізіократів з їхнім природним порядком, чистим продуктом, невиробничими та виробничими класами. Вони вимагають свободи бізнесу, політичної, світоглядної свободи, ліквідації становості, захисту приватної власності — того, що вже є в сільському господарстві Англії.

У Німеччині — сотні відособлених господарств-держав, що ведуть між собою економічну війну на основі абсолютистського управління та релігійну (тридцятирічну). Тут має місце камералістика, яка дає знання бюрократам-чиновникам з фінансів, податків, мита та інших інструментів державного втручання в економічне і політичне життя. Тут народжується історична школа національної економії — продукт поєднання в одне ціле економічної історії та економічної думки.

Якщо економічна історія має справу з історичним методом аналізу явищ з урахуванням національних особливостей, то економічні вчення потребують розкриття як національного, так і загального в цьому історичному — історичних тенденцій. Однак важливу роль у виникненні економічних концепцій, вчень відіграє економіка, економічна сфера. І така взаємозалежність створює умови прогнозування управлінських концептуальних інституціональних рішень. Відтак категорія «економічна історія» — єдність історії економіки та історії економічних вчень — не викликає заперечень.

Наприкінці ХІХ ст. індустріалізація охоплює всі галузі промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, сфери послуг. Коли виникають нові організаційні форми господарювання, коли ефект масштабності виробництва було доведено, виникає світове господарство. Але це вже індустріальне суспільство, в якому співвідношення факторів виробництва (праця, капітал, управління, земля), сприяло підвищенню ефективності процесу виробництва.

Масове виробництво створило проблему рівноваги сукупності попиту та пропозиції з погляду добробуту суспільства. Відповіддю на ці проблеми економіки стала нова економічна теорія — синтез теорії граничної корисності та теорії витрат виробництва — маржиналізм. Засновник — А. Маршалл. Його метод — індуктивно-дедуктивний. Кейнс вводить в економічну теорію аналіз психологічних факторів у ефективному сукупному попиті, що відобразило події першої світової війни, Великої депресії, появу змішаної економіки.

Теорія Кейнса вбирає в себе положення попередників, зокрема Гобсона, який на півстоліття раніше сказав про те, що ощадливість для суспільства є не благом, а пережитком далекого минулого, є ознакою нестабільності в економічній, соціально-політичній, демографічній, ґрунтово-кліматичній сферах життя. Концепція Кейнса стала основою економічної політики, що забезпечила зростання в 40—60-х роках. Проте навіть вдосконалена його послідовниками, вона не була затребувана в 70—90-х роках ХХ ст. (криза змішаної економіки), що свідчить про неминучість змін у методології аналізу економічних явищ.

Багатополюсність економічних зв’язків, їх взаємодії за збереження регіональних, національних, релігійних особливостей породила на сучасному етапі багато шкіл і концепцій. Багатополярність господарських порядків на сьогодні є реальністю. Але ринкова економіка стала панівною. Є країни з ринковою економікою, але різним ступенем втручання держави в економічне життя, країни з традиційною економікою. Множинність концепцій можна поділити на дві нерівні частини: політекономію, що становить меншість, та економіку як панівний напрям. У фундаменті «Економіки» закладений раціональний вибір взаємозв’язку безмежності потреб та обмежених ресурсів. Раціональний вибір від початку містить не тільки економічні фактори, а й психологічні, що ґрунтуються на граничній корисності, високій продуктивності праці демографічних, національних, інституціональних утворень. В економіці не існує об’єктивних, ні від чого не залежних економічних законів. Тут визнається спорадичність, еволюційність розвитку певних ступенів прогресу цивілізації. Реальність стала багатогранною — об’єктивна, суб’єктивна, віртуальна, а відтак урізноманітнюється й методологія.

«Нові ідеї не виникають з ідеологічного вакууму. Вони породжуються існуючою ідеологічною структурою, є реакцією розуму людини на ідеї, розроблені її попередниками. Однак немає підстав вважати, що вони зобов’язані з’явитися і що якби їх не породив А., то це зробив би В. або С. У цьому сенсі те, що обмеженість наших знань змушує нас назвати випадковістю, відіграє свою роль в історії»[8].

А випадковості трапляються в економіці. Вони дістали назву «економічне диво». У функціонуванні економіки мають місце багато факторів, елементів економічної системи, зокрема й національної. Окремі елементи отримали найбільш сприятливі умови для становлення і починають процес ефективного функціонування. Це досягається через нові інститути, породжені історичною тенденцією або встановлені державою чи суспільством. Тут значну роль відіграє державний діяч. Економічне диво в Греції чи Римі, Англії XVIII ст., в Німеччині та США кінця ХІХ ст., Японії та Німеччині після другої світової війни, в КНР, Індії наприкінці ХХ ст. («Східна мораль і європейська техніка» — лозунг, що народився в Японії в другій половині ХІХ ст., але реалізований у ХХ—ХХІ ст.).

І водночас мають місце протилежні наслідки. Приміром, Іспанія та Португалія награбували великі багатства в Латинській Америці та Південно-Східній Азії й проводили економічну політику раннього меркантилізму в епоху, коли постулат про те, що вивезення грошей робить країну біднішою, у теорії був у минулому. У результаті вони втратили можливість прогресивного розвитку.

Україна, здобувши незалежність, за рівнем розвитку була потужнішою, ніж Польща, але після десяти років реформ у Польщі заробітна плата в середньому становила $500 на місяць, тоді як реформи в Україні дали результат $80. Такий сумний для України урок економічної теоретичної безграмотності.

У ринкових відносинах в останній четверті ХХ ст. різко посилюється значення ринку цінних паперів. Одним із гострих питань економічного сьогодення є біржовий курс.

Оскільки глобалізація фінансової діяльності здійснюється в умовах великої концентрації акцій, облігацій і реального капіталу, то дії окремої особи або групи олігархів можуть мати довготривалі наслідки, що випробовують стійкість національної економіки. Виникає віртуальна економіка.

Кейнс стверджує: «Ідеї економістів та політичних мислителів, і коли вони праві, і коли вони помиляються, мають набагато більше значення, ніж прийнято вважати. У дійсності тільки вона і править світом»[9].

Фрідмен, своєю чергою, констатує: «За помилки економістів платить народ».

Інформаційне суспільство виникає в надрах індустріального. Воно є його продуктом, його сегментом, що трансформується в систему. Цьому суспільству вирішувати гострі проблеми, породжені глобалізацією.

Поява комп’ютера, фізика твердих тіл, прихід до мікросвіту, молекулярна фізика, генна інженерія, клонування, використання енергії ядра, космос — сегменти, з яких утворюється нова система суспільних відносин — інформаційне суспільство. Як із залишків регіональних цивілізацій створюються умови, найсприятливіші для прогресу, — одне з головних питань ХХІ ст.

Які вимоги висуваються новим суспільством до людини? Професіональні знання, сумлінність, особиста ініціатива, цілеспрямованість, вміння довести розпочате до кінця, передбачуваність, асоціативність, духовність, зосередженість, спонтанний творчий порив. Тут не потрібні стреси, апостольські заклики. Це відхід від приватного, одиничного, різноманітного до глобального, швидкоплинного розвитку та прийняття рішень у цих екстремальних умовах на основі нових знань.

Якщо західна індустріальна цивілізація переживає породжену раціоналізмом та індивідуалізмом кризу, то індуїзм, в якому особливе місце посідають духовність, природа, інтуїція, своєрідний колективізм, на «безвихідь» так гостро не реагує. Входження в інформаційну технологічну революцію має ширше поле.

ХХ ст. в історії індустріального суспільства було століттям політико-економічних експериментів. Воно закінчилося зникненням з історичної арени адміністративно-централізованої економіки, деяких економічних концепцій, однопартійності, державності однієї ідеології.

Ринкова економіка у різноманітті її форм витримала випробування і у ХХІ ст. вступила як визначальний шлях розвитку людської цивілізації.

Однак знову на арену виходять ідеї використання сили для вирішення соціально-економічних, геополітичних, релігійних проблем.

Релігії сьогодні перебувають у протистоянні. Особливо агресивна одна з гілок ісламу — фундаментальний ваххабізм, що свідчить про кризу арабської цивілізації (криза арабської цивілізації спостерігалося у XІV ст., коли з’явилося твердження про те, що вивчення науки не відповідає вимогам ісламу, тобто іслам заперечував роль науки (як і свого часу буддизм в Індії).

Сьогодні людство потребує нової планетарної релігії, що дасть відповідь на вимоги часу.