Вступ
За сучасних умов економічної глобалізації суспільна прогресивна динаміка стає не так наслідком екстраполяції у часі традиційних переваг і попередніх здобутків, як результатом застосування ефективної моделі поєднання широкого комплексу визначальних динамічних чинників: від промислово-технологічних до соціально-ринкових. Забезпечення конкурентоспроможності й ефективності економіки вимагає принципово нових комплексних підходів до структурної перебудови економіки країни, розв’язання проблем її інфраструктури, зокрема співвідношення між галузями інфраструктури і матеріального виробництва, пропорційності комплексного розвитку їх.
Термін «інфраструктура» з’явився в економічній літературі наприкінці 40-х років ХХ століття. Його було запозичено із військової термінології, де він означає комплекс споруд, що забезпечують діяльність збройних сил (склади військових матеріалів, літовища, полігони, майданчики для запуску ракет тощо).
Як свідчать численні літературні джерела, й досі не існує єдиного загальновизнаного тлумачення поняття «інфраструктура» як зарубіжними дослідниками, так і вітчизняними економістами. Беззаперечно визнається, що потреба в інфраструктурі ринкового типу зумовлена вимогами розвитку товарного виробництва і є наслідком суспільного поділу праці. Термін «ринкова інфраструктура» народжений розвитком ринкових відносин, диференціацією та ускладненням їх, появою різноманітних видів ринків. Дослідження сутності інфраструктури та її ролі в ринковій економіці розпочали зарубіжні фахівці.
Подвійний характер діяльності інфраструктурних галузей, їхня роль та місце найчіткіше виявляються у високорозвиненому ринковому господарстві. З одного боку, без розвитку цих галузей різко зменшується ефективність функціонування промислових і сільськогосподарських підприємств, що виробляють товари й створюють додаткову вартість. За умов науково-технічної революції увиразнилася пряма залежність темпів зростання виробництва та його ефективності від рівня розвитку інфраструктури. З іншого боку, підприємства інфраструктурних галузей, як правило, не приносять прибутку безпосередньо тому, хто здійснює капіталовкладення в них, але збільшують прибутки вітчизняних товаровиробників. Чим вищій рівень розвитку продуктивних сил, тим більших капіталовкладень вимагає інфраструктурний комплекс, найдинамічніший чинник, що визначає успіх певної країни у конкурентній боротьбі на світовому ринку. Це стало однією з причин теж, що у розвинених країнах світу об’єкти економічної інфраструктури переважно перебувають у власності держави, яка здійснює основні капіталовкладення в їхній розвиток. Завдяки цьому у США інфраструктура за рівнем технічної оснащеності випереджає чимало інших галузей.
Ефективність галузей, що належать до інфраструктури зумовлена оптимальною пропорційністю й планомірністю розвитку їх. Тому в деяких країнах (США, ФРН) розробляють довгострокові плани (до 25 років) розвитку цих галузей.
У радянській економічній літературі термін «інфраструктура» трапляється доволі рідко. В економічній науці панувала думка, що переважна частина підприємств інфраструктурного комплексу не дає прибутку. Розвиток інфраструктурних галузей розглядали як вимушений, рудиментарний чинник розвитку суспільного виробництва. Це стало однією із причин формування об’єктів інфраструктури за залишковим принципом, відсутності комплексності її розвитку. Спрощений підхід до сутності інфраструктури зумовив і відповідний поділ її на дві частини: виробничу і невиробничу (або соціальну). Поширилося визначення інфраструктури як комплексу галузей народного господарства, що обслуговують промислове й сільськогосподарське виробництво. Наслідком цього були занепад багатьох галузей інфраструктури, глибока економічна криза виробничої і соціальної інфраструктури90-х років ХХ століття.
Наведене вище визначення сутності інфраструктури за умов адміністративно-командної системи було цілком обґрунтованим. За фактичної відсутності цивілізованого ринку не могло бути й ринкової інфраструктури.
Народногосподарські плани економічного і соціального розвитку розробляли на підставі чіткого дотримання головного принципу — випереджувальний розвиток виробництва засобів виробництва та продукції військового призначення. Тому й інфраструктура економіки формувалася для обслуговування «виробництва заради виробництва» та ВПК. Існувала жорстко централізована державна система органів матеріально-технічного постачання на чолі із Держкомпостачання СРСР, яка монополізувала товарообіг речових чинників для забезпечення промислових підприємств, інші державні системи забезпечували потреби базових галузей: сільського господарства, транспорту тощо. Їхня діяльність була спрямована на централізоване забезпечення потреб пріоритетних галузей народного господарства: машинобудування, металургії тощо. Решта галузей отримували ресурси за залишковим принципом.
Формування у країні соціально-зорієнтованої ринкової економіки, впровадження нових форм власності й господарювання, демонополізація й роздержавлення сфери обігу зумовили докорінну структурну перебудову економіки, новий підхід до розвитку її інфраструктурного комплексу. Цьому сприяє також вивчення досвіду розбудови економіки країн із розвиненими ринковими системами.
У сучасній економічній теорії під інфраструктурою розуміють сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру. При цьому наголошується, що інфраструктура ринку — це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.
На наш погляд, за умов ринкової економічної системи інфраструктурний комплекс не лише обслуговує суспільне виробництво, але й виконує активні функції з організації та регулювання його. Тому доцільно дати визначення інфраструктури ринкової економічної системи і як її складової — інфраструктури сфери обігу або, стисліше, інфраструктури ринку.
Інфраструктура сфери обігу (інфраструктура ринку) — це сукупність суб’єктів господарювання, що забезпечують ефективне функціонування та взаємодію суб’єктів ринкової економіки у сфері обігу, організують та регулюють товарно-грошові потоки.
Зважаючи на те, що сфера обігу являє собою складну економічну систему, забезпечення ефективного функціонування окремих її сегментів здійснюють спеціалізовані інфраструктури, зокрема інфраструктура товарного ринку.
Інфраструктура товарного ринку — це сукупність видів діяльності та суб’єктів господарювання, які забезпечують безперебійний обіг речових чинників виробництва і товарів народного споживання й надають відповідні послуги з метою підвищення ефективності товарного обігу, раціонального споживання товарів і якомога повнішого задоволення попиту суб’єктів товарного ринку.
Важливою особливістю інфраструктури товарного ринку є те, що діяльність її суб’єктів не обмежується сферою обігу. Надаючи виробничо-технологічні й транспортно-експедиторські послуги суб’єктам господарювання, вони підвищують споживчу цінність виготовленого товару, продовжують процес виробництва у сфері обігу.
Забезпечення безперешкодного функціонування ринкового механізму обігу товарів та послуг вимагає чіткої взаємодії суб’єктів інфраструктури товарного ринку з іншими суб’єктами господарювання.
Бурхливе оновлення асортименту товарів, збільшення обсягів виробництва та споживання, ускладнення господарських зв’язків із одночасним посиленням конкуренції зумовлюють підвищення ролі інфраструктури у забезпеченні ринкової рівноваги й стабільності товарного ринку.
Розгляд цих проблем формує головний зміст цього навчального посібника. У ньому послідовно розглянуто питання стосовно передумов, умов та особливостей функціонування товарного ринку, висвітлено сутність його інфраструктуру й характеристику продукту її діяльності.
У висвітленні форм та методів функціонування суб’єктів інфраструктурного комплексу, економічного механізму їхньої діяльності, показників оцінювання та стимулювання її, методів їх формування, аналізу та контролю. Автор спирався на законодавчі й нормативно-правові акти, практичні, наукові, інформаційні та інші матеріали.
Цілком імовірно, що на момент виходу навчального посібника з’являться нові документи, але матеріали в ньому викладено так, що вони стануть у пригоді всім, хто намагається зрозуміти сутність сучасного товарного ринку й опанувати мистецтво працювати в його інфраструктурі.