Передмова
Курс історія української зарубіжної культури» спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчої активності майбутніх фахівців. Ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, забезпечує розуміння системного зв'язку всіх складових культури — мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання, усіх форм духовних цінностей, формує світогляд.
Курс передбачає висвітлення проблем розвитку культури українського народу в контексті зарубіжної культури, а також аналіз культур у їхньому взаємозв'язку. Така орієнтація відповідає крилатому вислову великого Т. Шевченка: «...і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Розвиток культури як процесу, як пізнання цього процесу-має бути орієнтований на формування таких якостей людини, як різнобічна освіченість, фізична досконалість, висока свідомість, моральність, розвинене почуття обов'язку. На них грунтується життєва та суспільна активність людини.
Великі мислителі неодноразово зауважували, що зло, агресийність, насильство можна приборкати не лише покаранням, інтернуванням, а передусім мудрістю, совістю, красою вчинків. Ця проблема набуває особливої актуальності в умовах економічної, політичної та духовної кризи. Проте добро, краса мають перемогти зло і потворність, під якими б гаслами вони не виступали.
Нехтування загальнолюдськими цінностями та надбаннями пояснюється браком духовної культури. Зарадити цьому всепланетарному лихові може навернення людей, особливо молодого покоління, якому належить майбутнє, до культури у її глибокому розумінні.
Духовність є не що інше, як співвідношення добра і зла, гріха і спокути, сповіді й каяття. Найпоширеніше вона виявляється в гуманному ставленні до людини й природи. Через це у навчальних програмах чільне місце мають посісти проблеми вивчення людини з її прагненнями мати право на вільне виявлення своїх думок та обдарувань, земне Щастя, чуттєві радощі.
Актуальність і значення курсу «Історія української та зарубіжної культури» полягають передусім у тому, що він формує науковий світогляд студентів, загальноосвітній, фаховий і культурний рівень майбутнього спеціаліста. Саме цим керувалися державні органи У країни, прийнявши рішення запровадити у вищій школі курс поглибленого вивчення історії української та зарубіжної культури. При цьому не ставиться завдання зробити наших студентів професіоналами у царині літератури, образотворчого мистецтва, музики, вокалу, моралі, етики тощо. Однак не може бути кваліфікованим фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо. Розуміння суті художнього слова, образу, краси мелодії, гуманного вчинку, пізнання історії культури того чи іншого народу, тієї чи іншої епохи збагачує особистість, формує духовність. Водночас зростає рівень інтелектуального, морально-етичного, естетичного та емоційного розвитку суспільства в цілому і окремого індивіда, його душі, сумління, свідомості, інтуїції.
Розвиток культури в Україні потребує пильної опіки держави. Духовна ж культура, у свою чергу, покликана оживити економіку та політику на рівні з етикою, естетикою та педагогікою, сформувати моральні передумови для суспільного прогресу.
Культура як термін, як поняття походить від лат. cultura — обробіток, освіта, розвиток. Це надзвичайна багатозначне і різнопланове поняття.
У широкому розумінні культура — це все, що створено людицбю, людським суспільством, фізичною і розумовою працею на благо людини, у більш вузькому значенні — ідейний і моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя (хоч і не завжди) і виявляється у його побуті, ідеології, освіті, свідомості, життєвій активності, досягненнях науки, мистецтва, літератури, в фізичному та моральному вихованні.
Поняття «культура» неоднозначне. Це стиль і рівень досконалості, що досягаються в опануванні тією чи іншою галуззю знання чи діяль ності, вміння (культура праці, культура мови, культура прведінки тощо), сам процес творення і розподілу матеріальних та духовних цінностей, їх використання.
Курс передбачає висвітлення проблем розвитку культури українського народу в контексті зарубіжної культури, а також аналіз культур у їхньому взаємозв'язку. Така орієнтація відповідає крилатому вислову великого Т. Шевченка: «...і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Розвиток культури як процесу, як пізнання цього процесу-має бути орієнтований на формування таких якостей людини, як різнобічна освіченість, фізична досконалість, висока свідомість, моральність, розвинене почуття обов'язку. На них грунтується життєва та суспільна активність людини.
Великі мислителі неодноразово зауважували, що зло, агресийність, насильство можна приборкати не лише покаранням, інтернуванням, а передусім мудрістю, совістю, красою вчинків. Ця проблема набуває особливої актуальності в умовах економічної, політичної та духовної кризи. Проте добро, краса мають перемогти зло і потворність, під якими б гаслами вони не виступали.
Нехтування загальнолюдськими цінностями та надбаннями пояснюється браком духовної культури. Зарадити цьому всепланетарному лихові може навернення людей, особливо молодого покоління, якому належить майбутнє, до культури у її глибокому розумінні.
Духовність є не що інше, як співвідношення добра і зла, гріха і спокути, сповіді й каяття. Найпоширеніше вона виявляється в гуманному ставленні до людини й природи. Через це у навчальних програмах чільне місце мають посісти проблеми вивчення людини з її прагненнями мати право на вільне виявлення своїх думок та обдарувань, земне Щастя, чуттєві радощі.
Актуальність і значення курсу «Історія української та зарубіжної культури» полягають передусім у тому, що він формує науковий світогляд студентів, загальноосвітній, фаховий і культурний рівень майбутнього спеціаліста. Саме цим керувалися державні органи У країни, прийнявши рішення запровадити у вищій школі курс поглибленого вивчення історії української та зарубіжної культури. При цьому не ставиться завдання зробити наших студентів професіоналами у царині літератури, образотворчого мистецтва, музики, вокалу, моралі, етики тощо. Однак не може бути кваліфікованим фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо. Розуміння суті художнього слова, образу, краси мелодії, гуманного вчинку, пізнання історії культури того чи іншого народу, тієї чи іншої епохи збагачує особистість, формує духовність. Водночас зростає рівень інтелектуального, морально-етичного, естетичного та емоційного розвитку суспільства в цілому і окремого індивіда, його душі, сумління, свідомості, інтуїції.
Розвиток культури в Україні потребує пильної опіки держави. Духовна ж культура, у свою чергу, покликана оживити економіку та політику на рівні з етикою, естетикою та педагогікою, сформувати моральні передумови для суспільного прогресу.
Культура як термін, як поняття походить від лат. cultura — обробіток, освіта, розвиток. Це надзвичайна багатозначне і різнопланове поняття.
У широкому розумінні культура — це все, що створено людицбю, людським суспільством, фізичною і розумовою працею на благо людини, у більш вузькому значенні — ідейний і моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя (хоч і не завжди) і виявляється у його побуті, ідеології, освіті, свідомості, життєвій активності, досягненнях науки, мистецтва, літератури, в фізичному та моральному вихованні.
Поняття «культура» неоднозначне. Це стиль і рівень досконалості, що досягаються в опануванні тією чи іншою галуззю знання чи діяль ності, вміння (культура праці, культура мови, культура прведінки тощо), сам процес творення і розподілу матеріальних та духовних цінностей, їх використання.