1.1. Географічне становище як чинник історичного розвитку України

Характерною рисою географічного становища України є її розташування між Центральною Євро­пою та Азією. Із Європою Україна була з'єднана карпатськими перевалами, сухопутними шляхами і через Балтійське море далі річками. Ці шляхи спо­лучення не мали ніяких перепон, і таке становище визначало тісні економічні і культурні зв'язки з Західною Європою.

Зі Сходу на Україну йшов великий торговий шлях, що починався у Китаї, проходив Монголію, Туркестан і "ворітьми народів" над Каспійським морем входив у Європу. З півдня з ним з'єднува­лися шляхи, які прямували з Індії та Ірану. Слід підкреслити, що на відміну від шляхів, що сполуча­ли Україну з Європою, шляхами зі Сходу користу­валися не тільки торговці, а в більшій мірі кочові орди, що йшли із Азії в Європу.

Надзвичайно важливе значення в господарсь­кому житті українських земель мали Чорне та Азовське моря, оскільки тут сходилися всі сухо­путні і водні шляхи з України. Основні напрями

військових походів і колонізаційних процесів, торгові зв'яз­ки і господарські інтереси мали своєю кінцевою метою жит­тєдайне море. Але цей процес освоєння нових територій ук­раїнською спільнотою мав певні труднощі і перешкоди. Зок­рема, Чорне море для України було "негостинне", його береги, плоскі і замулені, мало чим приваблювали до мореплавства, не заохочували до поселення. Тільки один регіон побережжя мав важливе значення для забезпечення високого рівня жит­тєдіяльності людської спільноти - Крим. Той, хто володів Кримом, той панував над морем і суходолом. Але Крим був слабо пов'язаний з Україною, являв собою майже острів, який зазнав значного тиску з боку зовнішніх сил. І все таки, саме Чорним морем і його берегами йшли найважливіші шляхи, що з'єднували Україну з південним світом: з Кавказом, Ма­лою Азією, Балканами, з усім Середземномор'єм.

Ще більш складним для господарського життя було сусід­ство на південному сході з відкритим степом, що здавна слу­жив ареною експансії азійських народів на захід. Південна степова зона має багатий чорнозем, найкращий у Європі, але відкрита зі Сходу, не мала сприятливих умов для розвитку землеробства.

Система річок на території України визначала величезний вплив на господарське життя, на формування української на­родності. Головна водна артерія України Дніпро, що вбирає в себе цілу низку середніх і дрібних річок України - Сейму, Псла, Ворскли, Десни, Ірпеня, Горині, Случа. Важливе значення мав і Дністер, по якому можна було дістатися із західноукра­їнських земель до Чорного моря. На великих річках, як основ­них торгових шляхах, зосереджувалась людність. Тут виника­ли перші торговельні осередки — міста. Населення, що розта­шовувалось далі від річок, займалось хліборобством і лісови­ми промислами. Маючи великий вплив на народногосподарське життя, річки мали також велике політичне значення. За роз­міщенням населення по басейнах річок йшов і політичний поділ країни.

Таким чином, зважаючи на основі риси географічного по­ложення України, основним регіоном зосередження людсь­кої спільноти була лісостепова зона України: Галичина, Во­линь, Київщина. Чернігівщина, північні райони, далекі від людних шляхів, захищені віковічними лісами, творили ре­зерв української спільноти, де населення могло пересидіти небезпеку. Тут життя пливло спокійно, без потрясінь. Тут

творилась основа культури і зберігались досягнення, здобуті поколіннями. Ці землі слугували притулком для людності в разі того, коли чужі орди своїми наїздами загрожували куль­турному життю.

Інший характер мала південна, степова Україна. Це край з буйною рослинністю і багатою фауною, але суворою, морозною зимою і сухим, безводним літом. Тільки вперта, завзята люди­на могла тут утриматися і використати природні багатства. До того ж, це був терен, на якому кочували азійські народи. Туди, на південь, йшли найсміливіші, найактивніші елементи.