Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1. Економіка праці і соціально – трудові відносини як категорія наукового дослідження та навчальна дисципліна

Методологія соціально-економічного пізнання включає в себе дві найважливіші складові - діалектичний метод дослідження (діалектику) і логіку. Основи цих дисциплін заклали давньогрецькі мислителі: Сократ, Платон, Аристотель. На думку Сократа, пізнання істини досягається в процесі зіставлення різних понять та уявлень, розчленування цілого та дослідження окремих його сторін. При цьому він вважав, що істинним є лише те знання, яке доступно доцільній діяльності.

За твердженням Платона, пізнати сутність речей можна лише тоді, коли думка дослідника прямує за логікою розвитку досліджуваного об'єкта Інакше кажучи, Платон виходив з того, що система методів, прийомів, засобів дослідження процесів та явищ повинна узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку самої дійсності. На жаль, історія знає немало фактів, коли вчені довільно обирали прийоми та засоби дослідження тих чи інших економічних процесів та явищ, а тому й добуті в такий спосіб знання виявлялися хибними. Скажімо, ряд вчених, знехтувавши логіку розвитку продуктивних сил та відносин власності, в кінці 80-х років XX століття виступили з обґрунтуванням доцільності роздержавлення і приватизації в країнах, що розвивалися в напрямі соціалізму. При цьому вони обіцяли прискорення розвитку суспільного виробництва, зростання його ефективності та підвищення добробуту населення. Що з цього вийшло, сьогодні бачить не тільки кожний неупереджений дослідник, але й кожний пересічний громадянин.

Аристотель був автором вчення про категорії та їх діалектику, розробив основи логіки, як науки про принципи побудови суджень, правила доведення та отримання наукових висновків. Аристотелевська (традиційна) логіка була названа І.Кантом формальною, оскільки її предметом були форми мислення, взяті відірвано від їх виникнення, зміни та розвитку.

Застосування принципів формальної логіки в процесі пізнання економічних процесів та явищ, як і при пізнанні будь-яких інших процесів та явищ, за певних умов призводить до отримання знань, що не відповідають дійсності.

Різновидом формальної логіки є математична (символічна) логіка, яка виникла в другій половині XIX століття і набула широкого розвитку в наші дні у зв'язку з появою комп'ютерів і комп'ютеризації суспільства.

Більш повно діалектичну логіку, тобто вчення про виникнення, зміни та розвиток логічних форм, закони і методологічні принципи істинного мислення, розробив у кінці ХУШ - на початку ХГХ століть німецькій філософ-ідеаліст Гегель. Серед відомих нині всезагальних законів діалектики ключову роль він відводив закону єдності і боротьби протилежностей, зокрема розчленуванню цілого на суперечливі складові.

Методологію Гегеля істотно поглибили і втілили К. Маркс у "Капіталі", Ф. Енгельс в "Анти-Дюрінгу", В.І. Ленін у філософських зошитах. Вони створили матеріалістичну діалектичну логіку, завдяки якій вчені змогли істотно збагатити знання про закономірності розвитку природи, суспільства і людського мислення.

Формальна і діалектична логіка доповнюють одна одну, а тому є всі підстави твердити, що вже на рубежі XX і XXI століть відбувається синтез ідей формальної і діалектичної логіки, тобто формується логіка науки.

Тривалий час вітчизняні та зарубіжні автори ототожнювали поняття "методологія" ("методологія політичної економії") і "метод" ("метод політичної економії"). Однак в дійсності це різні поняття. Причому поняття "методологія" більш широке. Воно включає в себе метод дослідження, вчення про нього (діалектичну логіку) і теорію пізнання. Скажімо, метод політичної економії включає в себе вчення про походження, структуру, взаємозв'язки, субординацію, способи оптимального застосування, розвиток та ефективність сукупності пізнавальних засобів, а також світоглядний і класовий підходи до досліджуваних економічних процесів і явищ. А методологія політичної економії, крім названого вище, включає ще й філософські та економічні поняття, категорії і закони, що пояснюють існуючу економічну дійсність. Методологія політичної економії також включає дослідження її предмета, структури, місця в системі наук, теоретичних основ, цілей і задач, що стоять перед нею.

При цьому слід мати на увазі, що предмет і методологія політичної економії перебувають у тісному причинно-наслідковому зв'язку. Він проявляється в тому, що із зміною предмета або рівня його зрілості змінюється і методологія. Більш розвинутий, зрілий предмет вимагає більш досконалої методології дослідження. Зрілий предмет спричиняє необхідність і забезпечує можливість розвитку теорії, а на цій останній формується і більш досконала методологія. Зрозуміло, що у русі методології за розвитком предмета відсутній автоматизм, адже, як свідчить реальна дійсність, розвиток методології здебільшого відстає від розвитку предмета. Це зумовлено тим, що методологія змінюється опосередковано, через розвиток теорії. Більше того, розрив між розвитком предмета і розвитком методології може бути досить тривалим. Скажімо, сьогодні поки що не склалася методологія аналізу перехідної економіки (від соціалізму до капіталізму), хоча така економіка понад десять років існує у постсоціалістичних країнах.

Слід мати на увазі, що зв'язок між предметом і методологією політичної економії, як і будь-якої іншої науки, не односторонній, адже не тільки предмет впливає на методологію, але й ця остання робить зворотній вплив на предмет, на розуміння його суті й можливостей розвитку. Так, науковий метод, застосований К. Марксом, Ф. Енгельсом та В.І. Леніним, дав можливість їм задовго до виникнення реального соціалізму як фази комуністичного способу виробництва передбачити його найбільш істотні економічні риси, які є предметом дослідження політичної економії.

Будь-яка наука, в тому числі й політична економія становить собою єдність теорії, тобто сукупності знань про предмет, виражених в системі категорій та законів, і методології. Ця єдність випливає із самої суті методології, оскільки вона є відображенням законів науки, використовуваних для пізнавального процесу. Щоправда, методологія хоча і рухається за теорією, все ж таки вона має відносну самостійність. Внаслідок цього шляхи розвитку методології і теорії можуть співпадати лише в основних рисах, в тенденції, оскільки поряд з відображенням закономірностей науки методологія має і свої власні закономірності розвитку. Причому розвиток методології здебільшого відстає за часом від розвитку теорії, тобто має місце ситуація, аналогічна ситуації відставання в часі ступеня зрілості методології від ступеня зрілості предмета. Зрозуміло, що відставання в часі розвитку методології і теорії значно менше, ніж відставання методології і предмета.

Методологія соціально-економічного пізнання як вчення про методи пізнання та перетворення дійсності, характеризується кількома рівнями дослідження. Це зумовлено тим, що в процесі наукового пізнання використовуються різноманітні методи і способи аналізу. Найвищим рівнем аналізу пізнавального процесу є філософська методологія, яка включає в себе загальні принципи пізнання та категорії науки в цілому. На філософському рівні аналіз пізнавальної і практичної діяльності суб'єкта реалізується світоглядна, гносеологічна та методологічна функції філософії шляхом формулювання всезагальних законів діалектики, закономірностей функціонування та розвитку пізнання і суспільної практики, а також відповідних принципів і вимог до діючого суб'єкта

Дещо нижчим у порівнянні з філософським є загальнонауковий рівень методології, тобто рівень загальнонаукових принципів та форм дослідження. Він включає в себе змістовні загальнонаукові концепції, "методи, підходи та загальнонаукові категорії, які можуть застосовуватися в процесі пізнання в різних галузях науки. На основі загальнонаукових методів та категорій розробляються загальнонаукові підходи до пізнання дійсності.

Наступний рівень методології становить конкретно-наукова методологія, тобто сукупність методів, принципів дослідження, застосовуваних в тій чи іншій спеціальній науковій дисципліні (наприклад, в економічній науці). Окремими рівнями виступають методологія окремої дисципліни (наприклад, політичної економії) та кількох дисциплін (коли йдеться про міждисциплінарні дослідження).

Всі рівні методології так чи інакше визначаються філософією як наукою про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Інакше кажучи, кожний дослідник повинен знати найбільш загальні закони пізнання і вміти ними користуватися.

Наукова методологія соціально-економічного пізнання передбачає використання позитивних концепцій, ідей та висновків усіх напрямів, шкіл і течій економічної думки, в тому числі й окремих вчених. Для цього потрібні глибокі знання їх і зважена оцінка позитивних та негативних (або не підтверджених практикою) сторін кожної із них. Тільки діючи таким чином, можна інтегрувати позитивні сторони кожної концепції у цілісну наукову теорію.

На жаль, трапляються випадки, коли ті чи інші ідеї та положення сліпо використовуються для аналізу та оцінки окремих економічних процесів і явищ лише тому, що вони належать відомим вченим або ж пропагуються представниками відповідних шкіл і напрямків.

Так, в умовах ринкових перетворень в постсоціалістичних країнах, в тому числі в Україні, мають місце некритичні запозичення поширених в західних країнах суджень щодо предмета політичної економії та економічної теорії. Як відомо, в західній економічній літературі сьогодні поширена думка, що предметом політичної економії та економічної теорії є дії людей у процесі вибору рідкісних (обмежених) ресурсів для виробництва, розподілу, обміну та споживання різних матеріальних благ. Таким чином, західні вчені націлюють економічну науку лише на з'ясування ставлення людей до рідкісних ресурсів і залишають в тіні економічні відносини між людьми в процесі вибору ними цих ресурсів, тобто економічні відносини між окремими економічними суб'єктами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг і їх привласнення.

Західні (а за ними і окремі вітчизняні) вчені ігнорують відносини економічної власності і зводять їх лише до права власності, до вольових відносин між людьми.

Методологія західної економіки, що запозичується вітчизняними авторами, ґрунтується на застарілій філософії позитивізму, яка позбавляє її ознак науковості, не націлює на дослідження сутнісних, в тому числі причинно-наслідкових зв'язків. Для такої методології характерне ігнорування діалектики та логіки, переважання схем, графіків, математичного формалізму тощо. Вона в певній мірі корисна лише для пізнання закономірностей розвитку технологічного способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою.