Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1. Етапи становлення економічної науки

 1.1. Етапи становлення економічної науки

Для обєктивного підходу до розробки стратегії і тактики нової економічної політики важливо проаналізувати історичний досвід становлення і розвитку економічної науки і практики. Етапи становлення економічної науки до ХХ століття представлені схемою 1.

Економічне вчення епохи рабовласництва характеризується виникненням в середині першого століття нашої ери нової релігійної науки християнства. Християнство обіцяло знищити бідність шляхом розподілу засобів споживання в древньохристиянській общині. Заслуга раннього християнства полягає в постановці питання про рівність між людьми. Філософські погляди цього періоду відображали Ксенофонт, Платон, Арістотель (Древня Греція), Катон, Варрон, Колумелла (Рим).

Економічне вчення епохи феодалізму в Росії починає розвиватися з часу утворення Древньоросійської держави (ІХ століття). В основі поглядів Єрмолая Єразма лежить теза про те, що праця селян - джерело багатства. А.Л.Ордин Нащокін - видатний державний діяч стверджував, що джерелом багатства є промислова праця, а також розвиток продуктивних сил суспільства.

Економічне вчення капіталізму відобразило три напрями: меркантилізм, фізіократи, класична школа політекономії.

Меркантилізм - походить від італійського слова "купець". Ця перша в світі школа політичної економії виникла в останній третині XV століття. Вона відображала інтереси торговельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Джерелом багатства меркантилісти вважали збагачення держави шляхом залучення в країну великої кількості золота і срібла. Представниками школи були: Франція - Антуан де Монкретьен, 17 ст.; Англія - Томас Мен, 17 ст.

Меркантилізм на першому етапі розвитку (XV - початок XVI ст.) набрав форми монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Його представники виступали проти вивезення грошей з країни, за обмеження імпорту.

На другому етапі розвитку меркантилізму його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни. Деякі з них вимагали обкладання іноземних товарів високими митами, виступали за досягнення активного торговельного балансу шляхом розвитку національного виробництва й вивезення частини товарів за кордон, посилення ролі держави.

Первіснообщинний лад: община - поділ праці - вміння вести господарство,

передача. досвіду, навиків Рабовласницький лад: Древня Греція - Арістотель, Платон - вводить

термін "ойкономія" (економіка), домоведення - проблему як форму економічного зв'язку між людьми (зародження ринкових відносин). Феодальний лад: Франція - Антуан де Монкретьєн - "Трактат політичної

економії". 1615 - книга присвячена економічним проблемам держави - наука одержує ім'я.

Капіталістичний лад: Англія - політекономія бурно розвивається завдяки

промисловій революції, політекономія стає самостійною наукою - 17 століття.

Представник французького меркантилізму Антуан де Монкретьєн розглядав гроші як товар. В цілому західноєвропейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку називали нееквівалентний обмін. Таким чином, політика держави в період першопочаткового капіталу відображала інтереси торгового капіталу, предметом вивчення була сфера обороту.

Меркантилізм відіграв важливу роль: а)сприяв першопочатковому нагромадженню капіталу; б) сприяв розвитку товарно-грошових відносин; сприяв розвитку продуктивних сил. Позитивною стороною меркантилізму є те, що це була прогресивна економічна теорія, яка вперше висвітлила основну мету розвитку капіталістичного способу виробництва.

Недоліками меркантилізму були: неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм; помилкове визначення вартості грошей (вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла); рекомендації ранніх меркантилістів, які направлялись на заборону вивезення грошей з країни, на обмеження імпорту, що стримувало розвиток торгівлі; визначення сфери обігу як предмета політичної економії.

Фізіократи - походить від слів "Фізіс" - природа, "Кратос" - влада. Представниками школи були Ф.Кене і Ж.Тюрго (18 ст.). Вони першими перенесли дослідження про походження прибуткового продукту із сфери обороту в сферу виробництва, зокрема в землеробство. Земля, на їхню думку, була найвищою цінністю, яка приносить прибуток. Промисловість, транспорт, торгівля визначалися як "безплідні" галузі. Фізіократи проаналізували капітал як один з факторів виробництва і прибуток як форму доходу на капітал. Вони ввели в науковий обіг категорію "чистий продукт", який розглядали як обсяг і вартість сільськогосподарської продукції за вирахуванням всіх витрат.

Ф.Кене розробив економічну таблицю, в якій вперше зробив спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві. Ця таблиця стала базою для методів аналізу "витрати-випуск", яка використовується у ХХ ст. і розкриває міжгалузеві зв'язки.

В цілому фізіократи першими визначили дію об'єктивних законів не тільки в природі, але і в суспільстві. Обмеженість їх поглядів виразились в тому, що тільки землеробство вони оцінювали як виробничу сферу.

Класична школа політекономії - слово "класична" означає "наукова". Цей напрям розвивався до першої половини ХІХ століття. Його засновниками були У.Петті (Англія), П.Буагільбер (Франція). Найвищим досягненням в розвитку цієї теорії були праці англійських економістів А.Сміта (1723-1790рр) та Д.Рікардо (1772-1823рр). Їх класичний напрям побудований на теорії трудової вартості. Вона вважає джерелом доходів експлуатацію найманих робітників, досліджує механізм відтворення суспільного капіталу. Представники цієї школи виступають за обмеження вмішування держави в економіку, за свободу торгівлі, намагаються пояснювати закони, які управляють економічними явищами. Джерело прибутку вони розглядають, як надлишок вартості над заробітною платою. Найважливішою умовою росту багатства країни вважають свободу господарської діяльності. Основоположнику школи Уільяму Петті належить вираз: "Праця є батько багатства, а земля - його мати" (тобто прибуток дає земля і праця).

Досягненням класичної політичної економії є те, що вона: зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її об'єктивних закономірностей; започаткувала теорію трудової вартості, згідно якої людська діяльність є єдиним джерелом вартості, а також аналіз капіталу та процесу відтворення; вперше поставила проблему економічних законів, досліджувала їх об'єктивний характер, механізм дії, необхідність врахування і використання цих законів у господарській практиці та політиці.

До недоліків класичної політичної економії можна віднести наступне: при аналізі відтворення суспільного капіталу А.Сміт не врахував постійного капіталу, тому вартість сукупного суспільного продукту він звів лише до величини зарплати і прибутку; Д.Рікардо визначав вартість товару через механізм "попиту і пропозиції", тобто як результат змішування абстрактної і конкретної праці; поняття "капітал" А.Сміт і Д.Рікардо звели до речового змісту - засобів виробництва.

Теорія утопічного соціалізму - теорія про знищення експлуатації, економічної і соціальної нерівності, пригнічення. Представниками утопічного соціалізму були:

періоду раннього середньовіччя - Томас Мор (1478-1535), Томазо
Кампанелла (1568- 1639) автор книги "місто Сонця";

19 століття - Сен Сімон, який вважав, що рушійною силою є розум і
наука; Шарль   Фурьє, який був противником революційних дій і виступав за
мирний перехід до нового суспільства; Роберт Оуен, яким висунув план
реорганізації суспільства шляхом створення кооперативних общин;

в Россії - Радіщєв А.Н., Тургеньєв Н.І., Пестель Л.Н., Герцен А.У.
Помилки утопістів полягали в неправильному уявленні про шляхи переходу до
соціалізму, оскільки вони не розглядали пролетаріат як клас і їх погляди були
відірвані від пролетарського руху.

На початку другої половини XIX ст. політекономія, переживаючи глибоку кризу, розщепилась на дві гілки - марксизм і маржиналізм, які розвиваються в прямо протилежних напрямах. Марксизм виступав як революційне вчення, що проголошувало швидкий кінець капіталізму, а маржиналізм займав принципово іншу позицію, яку можна охарактеризувати як зберігаючу по відношенню до капіталістичного суспільства. В теоретичну боротьбу марксизм і маржиналізм вступили, маючи приблизно однакові стартові позиції. Обидві системи оволодівали достатньою логікою і переконливістю. Однак умови, в яких проходив їх дальший розвиток, виявились далеко не однаковими. На відміну від маржиналізму марксизм, по крайній мірі в нашому столітті і в наші країні, був поміщений в тепличні умови. Тобто, починаючи з 20-х років ХХ ст., все що народжувала немарксистська думка з порогу відкидалося і безжалісно витоптувалося. Позбувшись противників, марксизм набув монополії на істину, яка, як і всяка монополія, хворіє застоєм. Якщо маржиналісти ніскільки не стидилися запозичати ідеї у Маркса, які вважали корисними, то радянські економісти, створивши карикатурно-нігілістичний образ немарксистської політекономії, навіть заборонили вивчати західну економічну думку.

Марксизм як теорія виник при наступних передумовах: економічних -кінець промислового перевороту; розвиток каліталістичних виробничих відносин; політичних - робітничий рух відділився від буржуазно-демократичного; загострились класові протиріччя; почалась політична боротьба, якій потрібна передова політична теорія; теоретичних - виникла німецька філософія, англійська політична економія, французький утопічний соціалізм; наукових - було відкрито закон збереження і перетворення енергії вчення про клітинну будову живих організмів еволюційне вчення Дарвіна.

Значення теорії марксизму полягає в наступному: марксизм розкрив, що основу розвитку суспільства складає матеріальне виробництво, а праця лежить в основі виникнення економічних відносин; на основі методу матеріалістичної діалектики дано глибокий аналіз капіталістичного ладу; дано глибокий аналіз дії економічних законів, ринкових механізмів; завершена теорія трудової вартості, яка дає ключ до розуміння ринкових відносин і суті всієї економічної науки (відтворення, нагромадження і обороту капіталу, конкуренція, безробіття, види капіталу і т.д.).

Сучасний позитивний погляд на марксизм виражається в тому, що: роботи Маркса є досягненням загальнолюдської культури всієї суцільної цивілізації; Маркс може бути названий останнім з великих економістів класичної школи; марксизм вчить способу аналізу соціально-економічної і політичної реальності.

Основними досягненнями даної теорії є тє, що марксизм: довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці (споживної вартості і вартості, абстрактної і конкретної праці); в теорії вартості виділив обмін як істотну умову визначення вартості товару, перетворення продукту праці на товар; обгрунтував прогресивну роль акціонерної власності як в умовах капіталістичного способу виробництва, так і в побудові досконалішого суспільства; обгрунтував неминуче зростання ролі крупних підприємств і процес виникнення монополій, а також економічної ролі держави в умовах капіталізму; вперше (в період кризи 30-х років ХІХ ст.) довів, що ринковий механізм приводить до диференціації суспільства на багатих і бідних, до суперечностей під час кризи надвиробництва.

Основними недоліками даної теорії є те, що марксизм: недооцінював роль приватної власності, тобто недооцінював біологічну природу людини, а відповідно перебільшував соціальний аспект її сутності; переоцінював роль крупного виробництва; недооцінював індивідуальне, а переоцінював колективне привласнення; необгрунтовано вважав джерелом вартості лише працю найманих працівників, ігноруючи при цьому працю підприємців; повністю витісняв товарно-грошові відносини і виступав за тотальне одержавлення економіки.

Маржиналізм (в перекладі - "граничний") виник в середині ХІХ ст. Причиною його виникнення стали вади марксистської економічної теорії і класичної школи політекономії, а також процес вульгаризації політекономії, зумовлений поглибленням суперечностей капіталістичного способу виробництва, зокрема кризових явищ.

Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів.

Маржиналізм одержав широке поширення і включив ряд шкіл, які склалися в різних країнах: австрійську, лозанську, кембриджську і т.д. Так, в США Чікагський університет є визнаним центром монетаризму та інших консервативних течій. Гарвардський університет і Масачусетський технологічний інститут відомі схильністю до ліберальних ідей.

Позитивні сторони маржиналізму визначає наступне: докладний аналіз функціонування ринку; з'ясування закономірностей ціноутворення та грошового обігу, попиту, намагання дослідити питання оптимального розподілу та використання ресурсів.

Негативні сторони маржиналізму відображають наступне: переважає суб'єктивна мотивація, суб'єктивна оцінка економічної поведінки людей; абстрагування від вивчення соціально-економічної сутності капіталізму, тобто від відносин власності, від виробничих відносин; на перше місце ставили не відносини між людьми в різних сферах суспільного відтворення, а відносини людей до речей.

Всю сукупність течій, шкіл західної економічної думки можна згрупувати в три основні напрями : неокласичну економічну теорію, інституціоналізм, кейнсіанство.

Неокласична економічна теорія виникла в 70-х роках ХІХ ст. Її засновниками були австрійські економісти К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, англійський науковець - У.Джевонс, швейцарський економіст - Л.Вальрас. Об'єктом дослідження даної теорії була поведінка людини (продавця робочої сили, споживача чи підприємця) стосовно максимізації свого доходу.

Прихильники неокласичної економічної теорії аналізують граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості. Вартість товару вони визначають корисністю останнього, тобто граничною корисністю.

Представники неокласичної економічної теорії висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції забезпечує повне використання економічних ресурсів. Ця теорія найбільшого розвитку набула в працях англійських економістів А.Маршалла і А.Пігу.

Інституціоналізм виник наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Його засновниками були американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англійський економіст А.Гобсон. Всі вони критично відносилися до функціонування ринкової системи. Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій, а гуманітарній інтелігенції влади.

Кейнсіанство виникло в 30-х роках ХХ ст. Його засновником був англійський економіст Дж.Кейнс. Він стверджував, що досягти рівноваги в економічній системі неможливо через механізм вільної конкуренції. Він обгрунтував необхідність активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження. Розширення функцій держави необхідні для боротьби із кризами, безробіттям та іншими наслідками вільної ринкової економіки.

До основних альтернативних кейнсіанській і неокейнсіанським концепціям слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань, теорію економіки пропозиції, неокласичні теорії державного регулювання ринкової економіки.

Нова теорія - монетаризм виникла в середині 50-х років ХХ ст.. Її засновником став М.Фрідмен, який виступав проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. Монетарна теорія розглядає роль грошової маси як визначальної ланки господарського механізму.

Основними твердженнями монетариської теорії є такі аспекти макроекономіки: приватна економіка є стабільною, існує постійна тенденція до рівноваги, оскільки ринок самостійно регулюється цінами і кількістю товарів; антициклічний державний вплив не є репакцією, а причиною кон'юнктурних коливань, він означає відсутність гарантїй для приватного сектора і веде до помилкових рішень.

Монетаристи є прихильниками вільного ринку, а державне управління вважають шкідливим для індивідуальної ініціативи та неефективним.

Вони роблять ставку на регулювання сукупного попиту шляхом зміни грошової пропозиції в країні методами кредитно-фіскальної політики. За монетаристами рівень господарської активності визначається кількістю грошей, що перебувають в обігу.

Теорія "економіки пропозиції", автором якої є А. Лаффер, також зв'язує стагфляцію з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Тому центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Якщо неокейнсіанська стратегія регулювання економіки базувалась на управлінні динамікою і структурою попиту і значному перерозподілі національного доходу, то теорія пропозиції на управлінні пропозицією. Прихильники теорії "економіки пропозиції" виступають

за підтримку великих скорочень податків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Скорочення податків, на думку авторів даної теорії, тимчасово обмежує надходження в бюджет, зате збільшує засоби підприємців і населення, які перетворюють доходи на заощадження та інвестиції. Це спричинить стимулювання розширення виробничих потужностей, пожвавлення виробництва, зростання прибутків, збільшення зайнятості, підвищення доходів населення, що створює умови для поповнення доходів держави навіть при значних податкових ставках.

Концепція монетаризму і теорії "економіки пропозиції" були покладені в основу неоконсервативної економічної політики, яку проводили Р.Рейган і М.Тетчер у 80-х роках. Однак неоконсервативна модель державного регулювання економіки, яка була розрахована на досконалу конкуренцію, виявилась неспроможною розв'язати складні соціально-економічні завдання ринку. Тому в чистому вигляді вона сьогодні ніде не використовується.

Теорія раціональних очікувань дістала поширення з середини 70-х років, коли в економіці виникли високі рівні інфляції і безробіття, стагфляція. Ця теорія виходить з того, що всі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватись, так і знижуватись. Ринкові суб'єкти ведуть себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля.

Концепція "промислової політики" зародилась і пройшла практичну апробацію в Японії. Під "промисловою політикою" розуміють політику національної держави по відношенню до всього підприємницького сектора Головна мета промислової політики модифікація галузей, структури високорозвинутого господарства при поєднанні зусиль держави і приватного капіталу. Ця політика відводить певну роль державі в розподілі сукупного капіталу по галузях. Ідея промислової політики були впроваджені в ряді країн Західної Європи.

Таким чином, аналіз вищеназваних теорій засвідчує, що монополією на істину не володіє ніхто, як і на звання "єдино вірного і передового вчення". Кожне вчення вносить свою частку в побудову будівлі економічної теорії і лише спільними зусиллями вони можуть наблизитися до істини.