1.1. Історія розвитку технічних засобів систем обробки інформації

Лічба - це велике, хоч і пізнє, досягнення людини. Древні культури розвивали її незалежно одна від одної, про що сьогодні свідчить наявність багатьох систем числення, наприклад двійкова, десяткова, арабські та римські числа тощо. Історично механізація так званої «розумової діяльності» почалась із випадків проведення обчислень над арабськими десятковими числами, що мали широке поширення в Європі на початку 16-го століття. Маючи наміри покласти на плечі механізмів рутинну роботу з обчислень, згодом людство стало використовувати інструменти для полегшення лічби та проведення розрахунків.

Першими такими інструментами були римський абак, китайський суан-пан, російська рахівниця, що служили для проведення обчислень з допомогою переміщення камінців, кісточок, монет тощо по направлених металевих прутиках. Загалом відоме слово «калькуляція» походить від римських «камінців для лічби», що на латині пишеться calculi.

Однак проведення обчислень з допомогою вище вказаних інструментів ще не знаменують початку ери механізації «розумової діяльності». Лише поява в Європі арабських цифр, що виникли свого часу в Індії, були доповнені нулем і дозволили записувати числа в позиційній системі числення, привели до технічного рішення, де замість камінців, кісточок і монет стали використовувати зубчасті шестерні та колеса Так з часів Леонардо-да-Вінчі дійшли до нас креслення механізму, що нагадував за принципом роботи суматор

В 1957 році, директор Кеплеровського наукового центру в Штутгарту Франц Гаммер, працюючи над виданням повного зібрання праць Кеплера, знайшов у переписці В Шиккарда з Кеплером опис механічної обчис­лювальної машини та п креслення Вони датуються 20 вересням 1623 року і належать професору біблійських мов та астрономії в Тюбінгені Вільгельму Шиккарду (1592-1635) Він писав Кеплеру, що механічно реалізував те, що Кеплер здійснює алгебраїчно, у вигляді сконструйованої машини, яка складається з одинадцяти десятизубих та шести однозубих коліс і виконує арифметичні операції додавання, віднімання, множення та ділення 3 переписки відомо, що механік Вшьгельм Пфістер займався практичною реалізацією проекту Шиккарда Однак обидві обчислю­вальні машини так і не були доведені до практичної реалізації, тому що згоріли під час пожару

В 1960 роках за кресленнями Шиккарда було виготовлено його "механічні часи для обрахунків" Як з'ясувалось модель була деся­тичною, шестирозрядною Як і рахівниця вона складалась з шести пара­лельних валиків на кожному з яких був встановлений гладенький диск з десятком отворів, десятизубчате колесо, циліндр з цифрами та однозубе колесо Нижче знаходилось ще 5 паралельних валиків на кожному з яких розміщена одна десятизуба шестерня, що була в постійному зчеплені з десятизубим колесом лівого старшого розряду і могла приводитися в оберт однозубим колесом, що було справа Це однозубе колесо вико­нувало роль механізма передачі десятків, а шестерня примшялась для забезпечення руху всіх коліс в одному напрямку Додавання і віднімання виконувалось відповідно рухом системи в прямому та зворотному напрямках, а множення та ділення з допомогою паличок Непера

У ті далекі часи машина Шиккарда виготовлялась в основному з дерев'яних частин і вузлів Основним п елементом був лічильник, як різновид в даному випадку суматора Використовувати для лічильників металеві зубчасті шестерні лише в 1640 році запропонував священник із Хертогенбоса Йоган Сірманс

Лічильник - механічна система з 'єднаних між собою коліс на одній осі, кожне з яких  поділене на рівну кількість частин, в залежності від системи числення, наприклад для десяткової системи числення від 0 до 9,

-   лічить відповідний розряд крайнє праве - одиниці, далі вліво десятки, сотні, і т.д. до нескінченності;

-   повертається на одиницю поділу при здійсненні повного оберту правого колеса, забезпечуючи таким чином відлік десятків, сотень, тисяч, тобто старших розрядів;

-    крайнє праве колесо повертається на одну відмітку поділу, забезпечуючи відлік одиниць, у випадку зовнішнього руху або подразника, що відповідає умовно вибраній одиниці.

В загальному випадку суматор - це пристрій, що перетворює вхідні інформаційні сигнали (числові величини) в сигнал, що відображає суму вхідних сигналів (доданків).

В 1645 році Блез Паскаль вперше створив діючу механічну обчислю­вальну машину, в якій реалізував суматор на базі металевих шестерень. Вона ввійшла в історію під назвою машина Паскаля або арифметична машина і могла виконувати операції додавання та віднімання. За життя Б.Паскаля було виготовлено біля 50-ти таких машин, але в наш час відомо 8 машин, що займають почесне місце в музеях світу.

Машина Паскаля розміщувалась в латунному ящику розміром 350x125x75 мм. На верхній кришці було зроблено 8 круглих отворів з нанесеною круговою шкалою. Шкала крайнього правого отвору була розділена на 12 рівних частин, шкала сусіднього з ним отвору на 20, а решта 6 отворів на 10 рівних частин. Такий поділ був зумовлений грошовим обігом того часу у Франції - 1 су=1/20 лівра і 1 деньє=1/ 12 су. Очевидно, що арифметична машина була орієнтована на прове­дення грошових розрахунків і пояснюється це тим, що батько Блеза Паскаля був збирачем податків і вимушений був ночами проводити тривалий час за розрахунками. Блез, спостерігаючи з молодих років за цією рутинною та стомлюючою працею, вирішив механізувати процес арифметичних обчислень.

Нижче площини верхньої кришки знаходилися зубчаті колеса, що добре можна було бачити через отвори, причому кожне колесо мало кількість зубів, згідно своєї шкали, наприклад крайнє праве 12. Кожне з коліс незалежно розміщувалось на своїй осі і могло вільно повертатись. Поворот колеса виконується вручну з допомогою штифта, який встав­ляється між двома сусідніми зубами і повертає колесо до упору, що розміщений за лівіше цифри 1. Якщо наприклад, вставити штифт між зубами проти цифр 3 і 4 та повернути до упору, то воно повернеться на 3/10 повного оберту.

Поворот колеса з допомогою внутрішнього механізму передається циліндричному барабану, що розміщений на горизонтальній осі. На боковій поверхні барабана нанесено два рядки цифр, які добре видно в прямо­кутних вікнах кришки. Нижній ряд в порядку зростання від 0 до 9, а верхній в порядку спадання від 9 до 0. На кришці машини розміщена планка, яка може рухатись вверх чи вниз повз вікон, відкриваючи чи закриваючи відповідно нижній чи верхній ряд чисел, в залежності від того які арифметичні операції потрібно виконати.

Фактично Паскаль замінив поступове переміщення камінців в абаку, якими було представлене число, на обертовий рух коліс і додавання чисел відповідало додаванню пропорційних їм вуглів повороту коліс.

Слід зазначити, що механізм переносу десятків у машині Паскаля діяв тільки в одному напрямку обертання зубчатих коліс і не міг забез­печити виконання операції віднімання обертанням коліс в зворотному напрямку. Тому віднімання представлялось в машині Паскаля як додавання з десятинним доповненям. Наприклад для виконання 625-75 необхідно було виконати: 625 - (100-25) = 625+25 -100 = 550. Віднімання 100 проводилось в усній формі, а додавання 625 і 25 на арифметичній машині.

Лише в 1671 -1674 роках, опираючись на досвід своїх попередників, Лейбніц створює справжню машину для виконання всіх арифметичних операцій рис. 1.1. Це було досягнуто введенням рухомого човника-лічильника і можливістю фіксації множників з допомогою ребристого вала. В 1694 році Лейбніц створює нову версію своєї машини, залучивши до роботи кращих механіків того часу і затративши на роботу 24000 талерів.

Загалом вклад Лейбніца в розвиток інформаційних технологій надзви­чайно великий. Н.Вінер писав, що якби йому довелося вибирати святого покровителя кібернетики, то ним був би безперечно Лейбніц. І це не дивно, адже в ті далекі часи саме Лейбніц дав обгрунтування

використання двійкової системи числення для механізації обчислень та розробив проект такої обчислювальної машини.

Суматор, який мав право на довге життя аж до нашого часу] був багаторазово тиражований є суматор на зубчатих рейках. Його незалежно винайшли в 1666 році С.Морланд з Англії, в 1678 році Грійє з Франції та в 1722 році К. Герстен з Гіссена. Після удосконалення такого суматора І. Мюллером, Шарль Ксав'є в Парижі, починаючи з 1818 року впровадив серійне виробництво так званих «арифмометрів» -настольних обчислювальних машин для виконання арифметичних операцій, яких до 1878 року було випущено та продано 1500 штук.

Слід зазначити, що на цьому розвиток суматора не зупинився і в подальшому дослідники та винахідники боролись за збільшення швид­кості роботи суматора. З'явилась велика кількість суматорів, що були засновані на передових технологічних можливостях механічних систем, але ставало зрозумілим, що такі системи можуть забезпечити швидкодію до певного рівня. Тому з появою електричного струму суматор було реалізовано спочатку як електоро-механічну систему, а потім на новій технологічній основі, з допомогою реле. Але й на цьому розвиток не закінчився і з появою перших електронних пристроїв, таких як електронні лампи, напівпровідники, чіпи, відповідно й суматор було реалізовано на даних технологічних платформах. Це дозволило виконувати міліони арифметичних операцій в секунду, що не є критичною точкою і робота постійно продовжується над збільшенням швидості роботи суматора і в наш час.

Реалізація суматора та розвиток засобів обчислювальної тех­ніки на його базі, в основному були направлені на автоматизацію лічби та розрахунків. За часів Лейбніца та Б.Паскаля було ще рано говорити про можливості автоматизованого чи автоматичного управління різними процесами, механізмами тощо, адже вони існували в уяві фантастів.

Перші спроби управління механізмами зв'язані з ім'ям францу­зького винахідника Жозефа Марі Жаккара, що запропонував у 1804 році для виготовлення шовкової тканини дуже тонкої фактури перфокарточний метод управління. Цей метод було реалізовано в ткацькому верстаті (рисі.2.), що відомий під назвою «машинаЖаккарда» і управлявся перфокартами, які послідовно з'єднувались у вигляді стрічки. Рухом човника керували дерев'яні шпильки «механізму читання» верстата, які за розміщенням отворів на перфокарті визначали, які нитки потрібно піднімати, а які опускати для отримання потрібного узору.

Рис. 1.2. Машина Жаккарда.

Приблизно через ЗО років потому, англійський математик Чарльз Беббідж використав ідею Жаккара при створенні обчислювальної машини, яку він назвав аналітичною машиною. На час створення аналітичної машини Беббідж вже мав відповідний досвід. Так у 1822 році він побудував "різницеву машину" (differenceengine), ідея створення якої виникла в зв'язку з помилками округлення Неперівських логарифмів. Машина Беббіджа виконувала розрахунки з більшою точністю і крім того виконувала друк математичних таблиць. Проект "аналітичної ма­шини" став справою всього життя Беббіджа. Він помер у 1871 році, залишивши 37 кв.м креслень, що стали фактично передвісниками сучасної комп'ютерної техніки і таким чином значно випередив свій час, адже технологічних можливостей для виготовлення даного обладнання ще не було.

Беббідж задумав Аналітичну машину не як засіб, що призначався для вирішення якоїсь конкретної задачі чи проблеми, а як універсальний механізований комплекс для рішення широкого класу типових задач. По суті Беббідж спроектував універсальний програмований комп'ютер, який був наділений багатьма рисами, що притаманні сьогоднішнім машинам. Це й не дивно тому що запропонована в той час структура обчислювальної машини використовується і зараз. Так Беббідж ввів поняття «Склад» для запам'ятовування чисел, а сьогодні це не що інше як оперативна пам'ять, а «Млин» - арифметико-логічний пристрій або процесор. Управління роботою аналітичної машини мало здійсню­ватись з допомогою перфокарт на яких наносилась програма. Графиня Ада Августа Лавлейс (дочка Байрона) зуміла зрозуміти і оцінити винахід Беббіджа, а також його практичне значення. Вона розробила теоретичні основи управління послідовністю обчислень для аналітичної машини, котрі в теорії програмування використовуються і сьогодні. Наприклад Ада Лавлейс описала набір команд, що визначають циклічну обробку даних і по праву вважається першим програмістом.

В одній із своїх статей, того часу, Ада Лавлейс писала: "Багато людей, які недостатньо знайомі з математикою, вважають, що роль машини зводиться до одержання результатів у цифровій формі, а природа самої обробки даних повинна бути арифметичною і цифровою більш ніж алгеб­раїчною та аналітичною. Це - помилка. Машина може обробляти й об'єднувати цифрові величини точно так, якби вони були літерами або будь-якими іншими символами загального характеру і фактично вона може видати результати у алгебраїчній формі... Вона може видавати результати трьох видів: символічні результати, ...чисельні результати й алгебраїчні у літерних позначеннях.

...Немає кінця демаркаційній лінії, що обмежує можливості аналітичної машини. Фактично аналітичну машину можна розглядати як матеріальне і механічне вираження аналізу".

Після смерті Беббіджа Комітет Британської наукової асоціації, куди входили великі вчені, розглянув питання, що робити з незакінченою аналітичною машиною і для чого вона може бути рекомендована. До честі Комітету було сказано: "...Можливості аналітичної машини простираються так далеко, що їх можна порівняти тільки з межами людських можливостей...Успішна реалізація машини може означати епоху в історії обчислень... "

Лише через 20 років, після смерті Беббіджа, ідея використання пер­фокарт, як засобу управління, прийшла Герману Холлериту під час спостереження за провідником в поїзді, який компостував залізничні квитки. Саме цю ідею було покладено в новий винахід Холлерита -електромеханічну обчисювальну машину - табулятор, що вико­ристовувався для перепису населення в США у 1890 році.

Система Холлерита включала перфокарту, клавішний перфоратор (100 отворів за хвилину), сортувальну машину і табулятор.Перфокарта руха­лась між набором металевих штирів, насаджених на пружини, та резер­вуаром наповненим ртуттю. Як тільки штир попадав в отвір на перфо­карті, він замикав електричне коло через ртуть. У випадку замкнутого електричного кола, відкривався відповідний ящик сортувальної машини в який і попадала карта. Табулятор працював аналогічно сортувальній машині, але замикання електричного кола в даному випадку приводило до збільшення лічильника суматора на одиницю.

Табулятор отримав досить широке примінення і для задоволення попиту на винахід Холлерит відкрив власну фірму, яка через деякий час переросла в знамениту корпорацію IBM (International BusinessMachines), а перфокарти використала в якості стандартного засобу програмування комп'ютерів.

Однак ще довгий час перфокарти керувати більш складними систе­мами не могли і звісно про універсальність говорити ще було рано. Лише в 1941 році німецький інженер Конрад Цузе побудував діючу машину Z3, для проведення складних інженерних обчислень, яку по праву можна було назвати програмованою. Машини Цузе того часу керувались з допомогою перфострічки, що виготовлялась з використаної кіноплівки. Основною елементною базою цих машин були електромеханічні реле. Величезна заслуга Цузе була в тому, що він один із перших в ма­шині Z3 використав двійкову систему числення замість привичної десяткової та створив машину з програмним управлінням. Саме представлення інформації у вигляді нулів та одиниць ідеально підходило для електричних схем, що можуть знаходитись вдвох станах: включено або виключено. Двоїчна система числення підходила не тільки для розрахунків, а і для кодування логічних операцій, що можуть приймати значення: <істина> або <хибно> і таким чином відкривала можливість використання комп'ютера не тільки для обчислень, а й для чогось більшого - управління, моделювання, прийняття рішень тощо.

В своїй першій машині Z1, що побачила світ у 1938 році, К. Цузе використав двоїчну арифметику для проведення досить точних інже­нерних розрахунків, реалізувавши вперше обчислення числами з плава­ючою комою. Цузе зрозумів, що порядок числа легко представляти логарифмом, тому ввів "напівлогарифмічну" форму для представлення числа - порядок та мантису. В реалізації машини Z1 було сім двоїчних розрядів для порядку і шістнадцять для мантиси. Машина Z1 була недос­коналою і працювала нестабільно, однак вона зацікавила керівництво інституту Аеродинамічних досліджень і в 1939 році була створена Z2, що фінансувалась урядом.

Паралельно з Цузе, в Гарвардському університеті, математик Говард Айкен з групою інженерів фірми IBM завершили роботу над машиною «Марк-1» (1942), що була створена для проведення балістичних розрахунків ВМС США. Вона також управлялась з допомогою перфо­стрічки та була побудована на електро-механічних реле, однак для обчислень використовувала десяткову систему числення.

В 1945 році запрацювала перша електронно-обчислювальна машина «ЕНІАК» (Electronic NumericalIntegrator and Computer) на електронних лампах, що була створена співробітниками Вищого технічного училища Пенсельванського університету Джоном Мочлі та Преспером Еккертом. Хоча «Еніак» працював в 1000 разів швидше ніж «Марк-1», однак був досить погано пристосований для задания програми, яка вводилась з допомогою перемикачів, ненадійний в роботі (за рік роботи було замінено 19 тисяч ламп, хоча в ньому використовувалось всього 2 тисячі ламп), а також недоліком було використання десяткової системи числення. Однак ні «Марк-1», ні «ЕНІАК» не досягли того ступеня універсальності, що була притаманна Z3.

Маючи достатній досвід, Дж. У. Мочлі та Дж. П. Еккерт занялись новим проектом створення комп'ютера, який міг би в пам'яті зберігати одночасно дані і програму. Концепція збереження програми в пам'я­ті комп 'ютера належить математику Джону фон Нейману так званий проект "Пристонськоїмашини". Цей проект вони назвали «Едвак» (автоматичний обчислювач з дискретними змінними). Проект «Едвак» (1945) так і не був втілений, але він послужив розвитку ряду направлень розвитку обчислювальної техніки. Так Алан Тьюрінг, враховуючи та творчо розвиваючи даний проект запропонував план створення машини АСЕ (Automatic Computing Engine), який теж не був втілений із-за бюрократичних перешкод. У 1950 році проект побачив життя, але в досить зменшеному вигляді та на рівні діючої моделі. І всетаки в 1951 році Еккерт і Мочлі створили електронну обчислювальну машину «Юнівак-1», що стала універсальною, серійною та користувалась відповідним попитом. Грейс Мюррей Хоппер склала набір стандартних підпрограм для «Юнівака». Згодом Г. Хоппер створить перший в світі компілятор і таким чином буде покладено фундамент індустрії програмування та розвитку мов програмування. Компілятор - програма, що переводить текст програми в коди команд процесора та адресів пам'яті. В 1952 році пограма для «Юнівака» правильно зробила прогноз виборів в США і передбачила перемогу Д.Ейзенхаура.

В 1951 році, в Києві, під керівництвом академіка Сергія Олексі­йовича Лебедева було створено першу електронно-обчислювальну машину "МЕСМ-1" на електронних лампах, що могла програ­муватись з допомогою програм у двоїчних кодах та використо­вувала концепцію збереження програми в оперативній пам'яті рис. 1.3.

Початком створення "МЕСМ-1" можна вважати кінець 1948 року, коли було проведено CO. Лебедєвим семінар для загального ознайом­лення співробітників лабораторії (нині Інститут кібернетики АН України) з проблемами цифрової обчислювальної техніки. На семінарі, вченим, були запропоновані наступні ідеї, щодо реалізації у процесі створення МЕСМ (Малая Электронная Счетная Машина):

- подання всієї інформації у двійковому алфавіті й опрацювання її у двійковій системі числення;

>програмний принцип керування і розміщення програм у пам 'яті машини;

>  операційно-адресний принцип побудови команд у програмах і можливість
поточної зміни команд (для виконання циклічних дій) шляхом операцій над
ними так само, як і над числами;

>  ієрархічна система машинних дій (передбачених внутрішньою мовою),
що складається з базисних операцій, якими керують схемним способом, і
складових процедур, котрі реалізуються за стандартними підпрограмами;

> побудова базисних операцій на основі елементарних операцій, виконуваних одночасно над усіма розрядами слів;

> ієрархічна організація запам 'ятовуючих пристроїв із застосуванням
різнофункціональнихрівнів пам 'яті;

> використання і центрального, і місцевого керування обчислювальним процесом.

Як бачимо, фактично на семінарі були викладені рекомендації щодо побудови електоронно-обчислювальної машини (ЕОМ) із збереженою в оперативній пам'яті програмою за концепцією Джона фон Неймана. Можна стверджувати, що СО. Лебедев прийшов до своїх ідей цілком самостійно, оскільки зміст наукового звіту, в якому Джон фон Нейман виклав принципи побудови ЕОМ, не розголошувався, а відповідні публікації у пресі з'явилися тільки у 50-х роках. Перша ж у світі ЕОМ із збереженою програмою - англійська ЕДСАК - була запущена в експлуатацію у 1949 p., приблизно за рік до початку дослідної експлуатації МЭСМ, і відомості про неї вплинути на формування ідей СО. Лебедева вже ніяк не могли. Більше того, у цих ідеях неважко побачити й елементи подальшого розвитку ЕОМ: зародки децентралізації керування й асинхронної організації обчислювального процесу, реалізації вмонтованих процедур, у тому числі й операцій над масивами, тощо.

У1949 р. в лабораторії СО. Лебедева були отримані основні технічні рішення: розроблено елементну базу машини, її структурну схему, документацію на основні пристрої. Наступні події, пов'язані зі створенням макета і перетворенням його на Малу електронну лічильну машину (з тією ж абревіатурою - МЭСМ) розвивалися дуже стрімко. 6.11.1950 відбувається пробний пуск макета; 4.01.1951 - діючий макет демонструють приймальній комісії АН України (при цьому виконуються перші розрахунки - обчислення суми непарного ряду факторіала числа, зведення у степінь; 10.05.1951- макет демонструють Урядовій комісії і комісії експертів, створеним для розгляду ескізних проектів БЭСМ і ЕОМ "Стріла", розробка якої велася Міністерством приладобудування; 1.08.1951 - виходить урядова постанова, що зобов'язує ввести МЭСМ в експлуатацію у четвертому кварталі 1951 p.; 7.11.1951 –закінчено перетворення макета на Малу електронну лічильну машину, і її випро­бовують перед пуском; 25.12.1951 - Урядова комісія приймає МЭСМ у регулярну експлуатацію; 4.01.1952 - Президія АН СРСР ухвалює постанову про необхідність доповісти Раді Міністрів СРСР про введення в експлуатацію першої в СРСР швидкодіючої лічильної електронної машини. Залишається додати, що у вересні 1952 р. розрядність МЭСМ була збільшена до 20 двійкових розрядів.

Виступаючи на вченій раді Інституту кібернетики АН України, присвя­ченій 25-річчю створення МЭСМ, В.М. Глушков дуже високо оцінив її значення для розвитку обчислювальної техніки в Україні та в СРСР: "Незалежно від зарубіжних учених СО. Лебедев розробив принципи побудови ЕОМ із збереженою у пам'яті програмою. Під його керівниц­твом створена перша в континентальній Європі ЕОМ, за короткий термін вирішені важливі науково-технічні завдання, чим започатковано радян­ську школу програмування. Опис МЭСМ був першим підручником у країні з обчислювальної техніки. МЭСМ стала прототипом Великої електронної лічильної машини (БЭСМ). Лабораторія СО. Лебедева перетворилася на організаційний зародок Обчислювального центру АН України, а згодом Інституту кібернетики АН України".

Незабаром С.О.Лебедева переводять до Москви де він починає пра­цювати над створенням великих цифрових електронно-обчислювальних машин (БЕСМ). Коли перша машина БЭСМ була готова, вона нітрохи не поступалася перед новітніми американськими зразками і знаменувала справжнє торжество ідей її творців.

Першим, хто зрозумів, що разом з великими обчислювальними маши­нами не менш потрібні і малі, був вихованець Масачусетського техно­логічного інституту Кеннет Олсен. Він створив свою власну фірму та розробив перший комп'ютер PDP-1 (Programmed Data Processor), на початку 60-х, що був за розмірами як три холодильники. Саме це поклало початок індустрії міні-комп'ютерів. В 1965 було серійно випущено PDP-8, що мав шалений комерційний успіх і коштував приблизно 18 тисяч доларів. Це робило доступним PDP-8 багатьом технічним фірмам, фінансовим та медичним закладам.

Новий етап зменшення розмірів засобів обчислювальної техніки був пов'язаний з винаходом мікропроцесора та появою персонального комп'ютера. Початок цьому процесу було покладено в 1975 році, коли появився мікропроцесор Intel-8080 та розроблена на його базі машина Альтаїр-8800. Ентузіастами нового комп'ютера відразу стали Пол Ален та Уільям Гейтс. Вони вирішили, що машина потребує програмного

забезпечення і швидко написали та запропонували для неї інтерпритатор з мови програмування BASIC. Програмне забезпечення мало успіх і Ален та Гейтс організували фірму MicroSoft. Однак перший персо­нальний комп'ютер було створено Стефаном Возняком та СтівеномДжобсом весною 1977року. Це був APPLE-2, що проклав шлях в життя індустрії персональних комп'ютерів і дуже швидко безліч конкурентів кинулись у цей бізнес.