1.1. Китай

Китай

З усіх існуючих у наш час народностей китайська — одна з найдавніших. З давніх-давен китайці були одним із найосвіченіших і найкультурніших народів.

До початку нашої ери Китай уже був могутньою державою — серединною імперією. Чисельність населення та економічна могутність дозволяли відчувати власну безпеку. Щоб захиститися від нападів кочовиків, було зведено велику китайську стіну. А відносно безпечне географічне положення, чудові ґрунтові, водні, кліматичні умови давали можливість вирішувати питання не тільки сьогодення, а й майбутнього.

Китайська цивілізація виникає в зоні так званого пшеничного поясу, в долині річки Хуанхе, а процес колонізації прямував на південь. Розвивається поливне землеробство, що стає панівним завдяки будівництву великих зрошувальних систем. Технологія вирощування рису відрізняється від вирощування пшениці. Тут кожний росток має бути посаджений окремо, потребує індивідуального, до того ж професійного, догляду. Технологія поливного землеробства, як і вирощування рису, консервативна, зрошувальні системи будуються на тривалий період, що нараховує століття, а інколи й тисячоліття. Вони потребують постійного нагляду та ремонту, які не може здійснювати сільська община. Тож необхідне втручання потужного інституту — держави (монарха, деспота, магараджа) з глибокою централізацією управління, що зумовлює форму землекористування і землеволодіння.

Сановник Лі Кун (царство Вей, V—IV ст. до н. е.) доповідає трону: «Зараз родина з п’яти їдців обробляє наділ орної землі у 100 мул. Щороку збирає врожай з одного мула — 1,5 даня зерна. Весь урожай становить 150 данів зерна. Після сплати земельного податку в розмірі 1/10 врожаю залишається 135 данів. Одна людина щомісяця з’їдає 1,5 даня. Щоб прогодувати 5 осіб протягом року, потрібно 90 данів. Існують й інші дані. Зокрема, в енциклопедії «Люй Ши Чунь Го» (ІІІ ст. до н. е.), написаної трьома тисячами придворних, зазначено: «¼з поля вищої якості одна людина годує 9 осіб, з поля нижчої якості — 5 осіб». У 72 р. н. е. один землероб годує 7 осіб. Проте необхідно враховувати, що чисельність населення зростала. Про демографічний тиск на орні землі свідчать такі дані:

Дані вказують на значну диференціацію в розмірах пасовища на душу населення. Певну роль у цьому відіграла зміна клімату в 1-му тис. до н. е. Клімат — один ыз факторів, що визначає розвиток цивілізації. Зсув кліматичних коливань відбувається зі сходу на захід зі швидкістю 0,6 градуса довготи на рік. Кульмінація похолодання залізного віку припала на 900—250 рр. до н. е. Зародження китайської цивілізації відбулося наприкінці епохи за найсприятливіших умов. Древньокитайське землеробство не потребувало зрошування. Однак з часом природні умови середньокитайської рівнини змінювалися — стало значно сухіше і холодніше. І тільки зрошування уможливило землеробство. Збіднення природних умов життєзабезпечення необхідно було компенсувати за рахунок продуктивного антропогенного фактора. І для цього існували відповідні умови: розвинена культура землеробства, висока щільність населення. М. І. Вавілов відзначив висновок: «¼повну своєрідність культури, абсолютно унікальний склад культурних рослин, оригінальні агротехнічні навички, самостійність древнього східноазійського землеробського центру, що побудував своє сільське господарство на самостійних видах і родах рослин».

Як уже зазначалося китайська цивілізація бере свій початок у пшеничному поясі — в долині річки Хуанхе. Тут відбувалося вирубування лісів, що призвело до руйнування ґрунтового багатства. Існувала загроза екологічної кризи. Колонізація півдня, перехід до поливного землеробства та лісового господарства були життєвою необхідністю і розкривають подвиг китайського народу, що знайшов вихід з екологічної кризи, від якої загинуло багато цивілізацій. Необхідне було втручання держави. Крім того, на соціальному становищі народу позначилося зростання тиску демографічного фактора і клімату на життєвий простір. Ось уривок з трактату Бао Цзінь Яна «Про безвладдя (IV ст.): «Конфуціанці кажуть: небо породило народ, а потім насадило государів¼ чи не люди, зацікавлені в такому стані речей, виголошують подібні промови? Адже сильні підкорюють слабких, мудрі обманюють нерозумних¼ до цього не має жодного відношення синє небо. У первинному хаотичному просторі безіменне вважалося найблагороднішим, а живі істоти вважали за щастя задоволення своїх бажань¼ простий народ своєю працею і своїми повинностями годує чиновників, але аристократія щаслива і сита, а народ бідний¼ Раніше, в древні часи не було ні государів, ні підданих. Люди рили колодязі й пили з них, оброблювали поля і тим харчувалися, сонце вставало, і вони йшли працювати, сонце сідало, і вони спочивали.

Коли ця епоха прийшла у занепад, з’явилися знання і мудрість, що використовують вишукані хитрощі. Дао-Шлях і Дао-Благо було відкинуто. Повага і презирство дістали свій порядок. Ті, що живуть у достатку та розкоші, височіють ще більше, а ті, хто нічого не має, втрачають останню вигоду — такий сенс «ритуалів», з’явилися пояси і шапки чиновників, імператорський ритуальний шовковий одяг для вшанування Темного Неба і Жовтого Землі¼

Багатії нагромаджують коштовності. Вони збирають золото і нагромаджують гори з нього. Вони піддаються розбещенню і беззаконню на спустошених ними землях і повстають проти основи-кореня-Великого начала. Вони все більше віддаляються від днів предків і відвертаються від первинної краси, примножуючи надлишки¼ Відтоді, як з’явився розподіл на государів і підданих, народ все більше страждає від зла і свавілля влади»[1].

Автор трактату — один із вчителів даосизму, засновником якого вважають Лао-Цзи. Даосизм керується принципом наслідування природності й дотримання другого постулату — недіяння, тобто непротидії природному ходу речей. У даосизмі ключова постать — «немовля» — досконалий мудрець, — він єдиний з природою. Про значення даосизму говорив ще Чингізхан: «Якщо завойовник визнає даосизм — Китай буде покорений». Уривок свідчить про те, що підґрунтя для соціальних вибухів було. Незадоволення низів мало породити страх у панівної верстви. Інструментом згладжування невдоволення виступає етико-політичне вчення конфуціанство. Філософ епохи Джань Го, Мен Цзи (372—289) пояснив причину складання Конфуцієм літопису «Весна і осінь»: «Світ прийшов у занепад, попередня мораль втрачалася¼ підлеглі вбивали правителів, сини—батьків».

У перекладі з китайської «конфуціанство». Воно означає «вчення освічених людей», «релігія вчених». Конфуцій чітко вказує на зв’язок з древньою культурою: «передаю, а не створюю». Проте насправді конфуціанці здійснили грандіозний переворот в ідеології китайців. Центральна категорія Лі означає етилований ритуал. А це вже певний устрій суспільства і норми поведінки людини. Як видно, ідеї правлять світом. У конфуціанстві існують два аспекти упорядкування держави та самовдосконалення.

У древньому Китаї поважають науку, знання, мудрість. Населення поділяється на верстви: чиновники і народ. Останній, у свою чергу, — на вчених, землеробів, ремісників і торгівців. Службова піраміда складалася з 9 рангів і 31 ступеня. Щоб обійняти посаду вищу за 5-й ранг, необхідне погодження імператорського двору. Для цього претендент мав скласти державний іспит, що, певна річ, сприяло розширенню системи освіти. Проте жорсткий табель рангів, розписаний до дрібниць, робить освіту консервативною. Головне в ньому — виховати обов’язок. Складається адміністративна система управління, система жорсткого ритуалу та ієрархії. У ній немає місця для ініціативності, пошуку, творчості. Це своєрідна чорна діра, що поглинає, придушує підприємливість, свободу і закріплює обов’язок підкорення імператору, чиновнику, храму.

Платну як громадські, так і військові чиновники отримують зерном. Тут достатньо розвинені торгівля, міське ремесло, але, як і в Римі, ринково-грошові відносини в аграрній галузі замирають. Панує державне регулювання зерна. Земля — власність держави в особі імператора. Землероб має наділ і сплачує земельний податок зерном. Консерватизм технології, консерватизм системи управління, консерватизм світогляду загальмували розвиток китайської цивілізації, яка мала суттєві досягнення на ранньому етапі.

Специфічною рисою релігійного життя Китаю є існування трьох інституціоналізованих релігій — даосизму, релігійно-філософського конфуціанства та буддизму. Але буддизм у Китаї має свої особливості — це китаїзований буддизм. Він прийшов сюди у формі Махаяни. Махаянство применшує роль індивідуального, спасіння всіх є справою кожного, а тому необхідно прагнути не до нірвани, а до просвітлення, набуття досконалої мудрості та великого співчуття. Саме цим пояснюється активне поширення буддизму в Японії, Кореї, В’єтнамі та інших азійських країнах, які через буддизм потрапляли під вплив китайської цивілізації. Про значення конфуціанства, його місце в менталітеті народів Азії свідчить той факт, що азійська модель економічного розвитку дістала назву «конфуціанський плюралізм». Його вчення про родину знайшло своє відображення в аграрній реформі КНР, коли введення сімейного підряду стало символом піднесення її економіки.

Для створення сприятливих умов стабільності господарського устрою потрібні закони й релігія, сформовані звичаями. Величезний вплив на формування звичаїв, традицій раціонального мислення мав Конфуцій (551—478 рр. до н. е.).

Конфуцій проповідує первісні засади: багатий народ — багата держава; він заперечує розкіш, виступає за помірне споживання, збереження ритуалів, за шлях середини, суворе і чесне виконання обов’язків, самовдосконалення.

Ринкові відносини — торгівля, лихварство — підривали родоплемінний устрій і общину. Приватна власність не повинна бути культом — на перше місце Конфуцій ставить доброчинність, етику. Кожен має виконувати свої обов’язки. На запитання: «Що є життя?» — Конфуцій відповів: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі». Це саме положення сформульоване у давньоіндуїстських джерелах, можливо, воно було запозичене Китаєм.

Співвідношення між правителем і народом таке: імператор — вершник, чиновники і закони — вуздечки й віжки, народ — кінь. Щоб добре управляти кіньми, треба правильно їх гнуздати, рівно тримати віжки. Стимулом слід вважати розмірність сили коней і нагляд за узгодженим бігом останніх; за таких умов правителю не треба ні кричати, ні хльостати віжками, ні підганяти іншим стимулом — коні й самі побіжать (Конфуцій, Лао Дзи, с. 52), правитель, за Конфуцієм має бути мудрецем. Управління, політика, етика — основне в конфуціанстві.

Великого значення конфуціанство надає родині (тому виникають родинний капіталізм, сімейний підряд; ментальність китайця відрізняється від ментальності німця, росіянина, українця). З 1880 р. його вивчення у японських університетах стало обов’язковим.

Конфуцію належить вислів: «Все тече так само, як вода. Час збігає, не зупиняючись» (Конфуцій, Лао Дзи, с. 84). Про значення конфуціанства свідчить такий історичний факт: у 1974 р. КНР обрала шлях ринкових відносин (Ден Сяо Пін). З боку лівих радикалів лунала приголомшлива критика на адресу Конфуція. Але, як казав Конфуцій, «якщо справи правителя вірні, то за ним підуть люди без будь-яких наказів, якщо невірні, то народ не підкориться йому, попри заклики» (Конфуцій, Лао Дзи, с. 96).