1.1. Первісне суспільство: хронологія, заняття людей

Період існування первісного суспільства за часом був найтривалішим в історії людства. За найновішими даними, він бере початок не менш як півтора мільйона років тому. В Азії та Африці перші цивілізації виникли на межі IV—III тис. до н. е., в Європі та Америці — в І тис. до н. е. Періодизація історії первісного суспільства становить складну і поки ще не вирішену наукову проблему.

У сучасній науці існує кілька періодизацій первісного суспільства: за­гальна (історична), археологічна, антропологічна та ін. Із спеціальних періо­дизацій первісної історії найважливішою є археологічна, в основу якої покладено відмінності в матеріалі та техніці виготовлення знарядь праці. Відповідно до цього історію первісного суспільства поділяють на три періо­ди — кам'яний, бронзовий і ранній залізний.

Кам'яний вік (приблизно 2 млн. — 6 тис. років тому) поділяється на давній кам'яний вік, або палеоліт, і новий кам'яний вік, або неоліт. Між палеолітом і неолітом виокремлюють перехідну епоху — мезоліт.

Палеоліт поділяється на ранній (нижній, давній) палеоліт (1,5—1 млн. років тому) і пізній (верхній) палеоліт (40—12 тис. років тому). Мезоліт датують приблизно XII—VI тис. до н, е. Неолітичні пам'ятки Європи і Азії датуються переважно VIII—V тис. до н. е. Кінець епохи неоліту, коли з'явилися перші знаряддя з міді, називають енеолітом.

Археологічна періодизація дає змогу скласти загальну періодизацію культури первісного суспільства: 1) становлення первісного суспільства; 2) розквіт первісного суспільства; 3) розклад первісного суспільства.

За часів становлення первісного суспільства виникли початкові форми його організації, почала зароджуватись як матеріальна, так і духовна куль­тура. Початкова форма організації суспільства називається первісним люд­ським стадом або праобщиною, початок якої, ймовірно, збігається з виокрем­ленням людини з тваринного світу та утворенням суспільства, з виготов­ленням і застосуванням знарядь праці. Кінець періоду існування праобщини збігається з переходом від раннього до середнього або пізнього палеоліту.

Основою життя найдавніших людей були збиральництво та полювання, співвідношення яких у різні історичні епохи і в різних географічних умо­вах не було однаковим. Проте безсумнівно, що полювання як прогресивні­ша галузь господарства великою мірою визначало розвиток первісних люд­ських колективів, адже ця форма трудової діяльності змушувала членів праобщини дедалі тісніше згуртовуватися в трудовому процесі.

Перехід навіть до найпростіших трудових операцій міг відбутися лише в колективі, за стадних норм поведінки.

З епохою праобщини пов'язано виникнення перших знарядь праці. Найдавнішими доцільно оформленими кам'яними знаряддями були гальки, оббиті кількома грубими сколами на одному кінці, а також відщепи, сколоті з таких гальок. Використовували і так звані ручні рубила з кременю, різно­манітні гостроконечники, скребла.

Ручне рубило та інші знаряддя застосовувалися для викопування коріння, розбирання туш убитих звірів тощо. Полювання було переважно загінним.

Застосовувалися і знаряддя праці з дерева, але до наших часів вони не збереглися.

Величезну роль у житті первісної людини відіграв вогонь, використання якого свідчило про оволодіння людьми надзвичайно могутньою силою при­роди. Вогонь давав тепло, використовувався для приготування їжі, випалю­вання робочих частин дерев'яних знарядь, при загінному полюванні тощо.

Тривалий час вважалося, що єдиним житлом людини в епоху праоб­щини були печери. Проте знайдено кілька поселень із збудованим жит­лом. Так, в Україні на стоянці Молодова знайдено залишки житла, викла­деного з кісток мамонта.

Поява людини сучасного типу була тісно пов'язана з піднесенням про­дуктивної діяльності під час переходу від раннього до пізнього палеоліту. Це виявилося насамперед у виникненні нової техніки обробки каменю, що давало змогу створювати спеціальні знаряддя — скребла, різці, вістря з затупленим краєм, ножі, гострі та легкі наконечники списів. Багато кам'я­них знарядь пізнього палеоліту були вже з дерев'яними та кістяними руч­ками. Водночас з каменем широко застосовувалися кістка та ріг, з яких виготовляли шила, голки, наконечники мотик, списів тощо.

Значні зрушення у розвитку виробництва змінили й організацію суспіль­ства. Зростання технічної озброєності людини в її боротьбі за виживання створило умови для існування досить сталих господарських колективів. На відміну від праобщини рід був уже цілком сформованим людським колек­тивом. Зачатки первісного колективізму, тісне співробітництво і згурто­ваність членів роду досягли у ньому найвищого розвитку. Відносини спо­рідненості при цьому усвідомлювались як економічні.

Визнання родових зв'язків набуло суспільного значення, стало основ­ною ознакою нового виробничого колективу — родової общини, яка при­йшла на зміну людському стаду (праобщині).

Піднесення виробництва, кращі умови існування людей сприяли зростан­ню чисельності населення, що супроводжувалося зменшенням дичини побли­зу поселень. Мисливці пізнього палеоліту почали поступово переселятися з раніше освоєних місць у пустельні до того північні області Європи та Азії. Просуваючись з Азії через Берингову протоку, люди вперше заселили Америку.

Знахідки черепів пізньопалеолітичних людей свідчать про те, що основні расові особливості, які існують нині, сформувалися вже в епоху пізнього палеоліту. Ці особливості більш або менш точно збігалися з межами материків.

Європеоїдна раса сформувалася переважно в Європі, монголоїдна — в Азії, представники негроїдної раси населяли Африку та Австралію.

Важливим рубежем розвитку людства був перехід від споживання готових продуктів природи до їхнього виробництва, тобто від привласню­ючого господарства до відтворюючого. За існування ранньородовоїрозвинутіше мисливсько-збиральницьке общи­ни виділяють два етапи відтворюючої діяльності: архаїчне та господарство. Межею між ними є застосуван­ня нового, ефективного знаряддя мисливства — лука зі стрілами.

Найвищим і останнім етапом багатотисячолітнього кам'яного віку був неоліт. У цей час ширше використовуються рублячі знаряддя, якість яких підвищувалася через шліфування поверхні. Характерним знаряд­дям була сокира, що полегшувала розчистку лісових ділянок для земле­робства, а пізніше — обробку деревини для будівель, виготовлення човнів з дерева тощо.

Найважливішою ознакою доби неоліту була кераміка і глиняний по­суд. Саме тому його іноді називають керамічним віком. Значного розвитку набуло плетіння, на основі якого розвилося ткацтво. Проте найважливіши­ми були зміни в господарстві, пов'язані із вдосконаленням землеробства та скотарства.

Найшвидшими темпами неолітична культура розвивалася на Близько­му Сході. Саме там виникло землеробство та почали розводити свійських тварин. Саме з Близького Сходу до Європи потрапили найважливіші культурні рослини та деякі види свійських тварин. Близько V тис. до н. е. на Близькому Сході з'явилися знаряддя з міді. У IV тис. до н. е. почали виливати мідні вироби. Тоді ж і на початку III тис. до н. е. жителі Дво­річчя вже будували з цегли-сирцю не лише оселі, а й великі громадські споруди та храми, почалося спорудження зрошувальних систем, винайдено гончарний круг і колісний транспорт.

У V—IV тис. до н. е. неолітичні землеробські племена населяли також Єгипет. Обробка кременю ретушшю досягла тут неперевершено'! майстер­ності. Вироблялася чудова кераміка з білим розписом на червоному тлі, а пізніше — з червоним розписом на білому тлі. Вироблялися різноманітні вироби з міді — пласкі сокири, кинджали, ножі, голки та інші речі.

У V тис. до н. е. на південному сході Європи виникла велика культур­но-історична область розселення землеробсько-скотарських племен, яка простягалася до України. У Середній Європі існувала землеробська куль­тура з характерною керамікою, прикрашеною лінійно-стрічковим орнамен­том. Основою господарства племен лінійно-стрічкової кераміки було виро­щування ячменю, пшениці, бобів, гороху і льону на маленьких ділянках, об­роблюваних мотикою. Худоби тримали небагато. Ділянки навколо селища використовували доти, доки ті не переставали родити, а тоді люди пересе­лялися на нове місце.

Дуже близькою за типом господарства до культури стрічкової керамі­ки була археологічна культура — трипільська (названа за першим місцем її виявлення поблизу с. Трипілля за 50 км від Києва). Трипільське посе­лення складалося з десятків будинків, розміщених по колу, з майданом посередині. Будинки мали кілька житлових приміщень, а також комори. У кожній кімнаті були піч, великі місткості для зберігання зерна. У глибині кімнати містився жертовник зі статуетками жіночих божеств. Основним заняттям трипільців було мотичне землеробство з підсобними скотар­ством, полюванням та рибальством.

Доба металів поділяється на бронзовий і залізний віки. Бронзовий вік — період історії людства, коли поширилися виготовлені з бронзи знаряддя праці та зброя, що застосовувалися поряд з кам'яними або замість них.

Бронза є сплавом міді та олова, іноді сурми, свинцю або цинку в різних пропорціях. Бронзові вироби не лише твердіші й гостріші за мідні, а й легше виготовляються, оскільки бронза плавиться за нижчої температури. Проте як мідні, так і бронзові знаряддя цілком не витіснили кам'яні.

Найраніші металеві знаряддя своїми формами подібні до кам'яних. Згодом розпочалося виробництво знарядь, в яких найдоцільніше викорис­товувалися властивості нового матеріалу (сокири, молоти, мотики, серпи, ножі тощо).

Точні хронологічні межі бронзового віку визначити складно. Найраніше, у середині III тис. до н. е., бронза стала відома в Південному Ірані, Месопотамії та в Південно-Східній Азії. В Єгипті та Індії найдавніші брон­зові знаряддя датуються початком І тис. до н. е. Для більшості країн Європи бронзовий вік охоплює в основному II тис. до н. е.

Ранній залізний вік порівняно з попередніми археологічними епохами хронологічно дуже короткий. Незважаючи на те що залізо є найпошире­нішим у світі металом, людина освоїла його досить пізно через те, що воно майже не трапляється в природі в чистому вигляді. Крім того, його важко обробляти.

За неоліту й енеоліту розвиток землеробства гальмувався обмеженими технічними можливостями кам'яних знарядь праці. Вирубування лісу кам'я­ною сокирою потребувало неймовірних зусиль і часу. Застосування мідної сокири втричі зменшувало трудові затрати. Бронзові сокири ще більше полегшили працю і дали можливість розчищати для землеробства великі площі. Потреба кращого обробітку виснажених старих ділянок зрештою зумовила перехід від ручних знарядь обробки землі до орних.

За доби бронзи і раннього заліза у степових районах поширилося на­півкочове і кочове скотарство.

Відбувся перший в історії людства суспільний поділ праці — ви­окремлення із землеробів-скотарів переважно скотарських, спочатку пастуших, а пізніше й кочових племен.

Застосування бронзи та заліза дало могутній поштовх розвитку ремісниц­тва. З металу виробляли різноманітні знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, прикраси, зброю. У бронзовому віці з'явилися меч і бойова колісниця, удосконалилося захисне спорядження. З металу, насамперед заліза, виготов­лялися нові знаряддя для обробки дерева, кістки. Винайдення в епоху бронзи ткацького верстата сприяло розвитку ткацтва, гончарного круга — дальшо­му розвиткові гончарного виробництва. Не лише металургія, а й інші види ремісничої діяльності потребували дедалі більших умінь і досвіду. З сере­довища общинників почали виділятися особливо вправні умільці.

Розпочався другий в історії людства великий суспільний розподіл праці — відокремлення ремесла від землеробства.

Активізувався обмін, який почали регулярно вести як всередині общи­ни, так і за її межами. Удосконалювалися засоби сполучення. З'явилися колісні візки, кораблі з веслами і вітрилами, будувалися шляхи. З середини II тис. до н. е. як запряжну тварину почали використовувати коня.

Розклад первіснообщинного ладу у землеробів-скотарів був законо­мірним результатом неолітичної революції, яка відбулася в економіці. Різні ознаки такого розкладу існували вже в пізньородовій общині землеробів-скотарів. Однак для того, щоб ці тенденції проявилися на повну силу, по­трібен був час. Мали скластися нові, досконаліші трудові навички, зрости кількість населення, прогресувати найважливіша складова продуктивних