1.1. Поняття транспортної діяльності

1.1. Поняття транспортної діяльності

Транспортне право України є міжгалузевим комплексом, який складається з норм різних галузей права. Підставою для їх об’єд-
нання є матеріальна відокремленість транспортної діяльності, регулювати яку і покликане транспортне право[1].

На жаль, законодавство України не містить легальної дефініції транспортної діяльності. Тому звернемося до її доктринальних визначень.

Керуючись «золотим правилом тлумачення» проаналізуємо латинську етимологію цього терміну. «Transportatio» — це пересування, переселення, а «trans-porto» має декілька значень: переносити, пересувати, переміщати; перекидати; перевозити; переправляти тощо. Ці слова походять від «trans» — «через –», «пе-
ре –» або «наскрізь», «за», «за межами» та «porto» — носити, переносити; перевозити; увозити, привозити; мати на борту; доставляти або їхати; передавати; наносити; направляти[2].

Лінгвістичний спосіб тлумачення терміну «транспортування» доповнимо логічним аналізом його змісту і зробимо п’ять послідовних кроків у напрямку визначення цього поняття.

По-перше. Природним буде визначити транспортування як пе-
ревезення — переміщення у просторі матеріальних цінностей та людей.

По-друге. Таке переміщення не має відбуватися стихійно. Перевезення буде результативним за умови, що воно відбувається до вказаного місця з передачею вантажу певній особі.

Визначення транспортування на основі двох виділених ознак спрацьовує в соціології, певною мірою в економічній науці, але не є правовим. Проте під таку дефініцію підпадають, наприклад, і побутові послуги членам родини, які ведуть спільне господарство. При здійсненні таких перевезень не виникають ані майнові (цивільні), ані управлінські (адміністративні) правовідносини. Тому для правового визначення перевезення, надання йому суто юридичного характеру необхідно виділити ще одну ознаку.

По-третє, переміщення цінностей та людей має відбуватися на платній основі. Ця ознака має цивільно-правовий характер. Вона є визначальною для визнання юридичного характеру відносин перевезення.

Ці ознаки певний час були достатніми для загального визначення перевезення як особливого виду економічної діяльності. З розвитком науки і техніки постійно з’являються нові транс
портні засоби, які вимагають певного рівня професійності. Використання такого чи іншого транспортного засобу суттєво впливає на обсяги і швидкість перевезення. Тому постає необхідним виділення ще однієї ознаки, яка відрізняє транспортування від перевезення.

По-четверте. Транспортування — це перевезення з використанням транспортних засобів та шляхів сполучення.

Перевезення без використання транспортних засобів, як правило, не вимагають спеціального дозволу, а тому не мають публічно-правового характеру.

По-п’яте. Відомо, що транспортні засоби відносяться до джерел підвищеної небезпеки (створюють підвищену імовірність заподіяння шкоди оточуючим). Тому законодавець, як правило, встановлює порядок державного дозволу займатися діяльністю з надання транспортних послуг. Це публічно-правова ознака транспортної діяльності.

Таким чином, можливе таке доктринально-правове визначення транспортування, як переміщення матеріальних цінностей та людей на платній основі уповноваженими на це перевізниками з використанням транспортних засобів та шляхів сполучень до певного місця, а при перевезенні вантажу — з передачею певній особі.

Термін «транспортування» за своїм змістом ширший від терміну «перевезення», який застосовується в складному інституті договірного права та в інституті договорів перевезення цивільного права[3]. З іншого боку, «транспортування» вужче «транспортної діяльності».

Транспортування — це становий хребет всієї транспортної діяльності. Інші види діяльності належать до транспортної діяльності тому, що вони безпосередньо пов’язані саме з транспортуванням.

Транспортна діяльність — це діяльність, яка безпосередньо пов’язана з транспортуванням (перевезенням і буксируванням вантажів та перевезенням пасажирів). Як вид господарської діяльності транспортна діяльність є не тільки надан-
ням «послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність», а й управлінською діяльністю, яка «спрямована на надання» таких послуг (Див. ст. 3 Господарського кодексу Ук-
раїни). Тобто з юридичної точки зору, транспортна діяльність має комплексний приватноправовий та публічно-правовий характер.

До основних видів транспортної діяльності необхідно від-
нести:

1. Транспортування — основний системоутворюючий вид транс-
портної діяльності, загальні основи якого визначені нами вище. Конкретний зміст окремих видів транспортування розглядається в окремій частині лекційного курсу.

2. Управлінську діяльність в галузі транспорту, яка має різні правові виміри:

2.1. Державне управління Єдиною транспортною системою, яке у свою чергу поділяється на:

Здійснення транспортної політики — діяльність з управління єдиним транспортним комплексом та окремими підгалузями транспорту і транспортними підприємствами органів державної влади та місцевого самоврядування, які наділені гос-
подарською компетенцією. Особливість такої діяльності в тому, що за своїм змістом вона полягає в розробці, прийнятті та реалізації довгострокових програм і планів розвитку транспортної галузі. Ця управлінська діяльність має переважно конституційно-правовий вимір.

Оперативне державне управління Єдиною транспортною системою — зміст її складають реалізація державного управління на середньому (обласному) та низовому (районному, міському тощо) рівнях. Така діяльність регулюється адміністративним правом та господарським законодавством[4].

2.2. Оперативне господарське управління, яке має два виміри:

Внутрішнє господарське управління як вид внутрішньогос-
подарської діяльності складається з відносин «між структурними підрозділами суб’єкта господарювання та відносин суб’єк-
та господарювання з його структурними підрозділами» (див. п. 7 ст. 3 Господарського кодексу України). До цього виду діяльності також відносяться планування і розрахунок перевезень. Такий вид управління регулюється нормами господарського права.

Управління в процесі праці, насамперед між органом управління та персоналом (екіпажем) транспортного засобу[5]. Такі відносини знаходяться переважно у сфері регулювання адміністративного і трудового права.

Посередницьку діяльність низки підприємств та установ (з фрахтування транспортних засобів, транспортної експедиції, лоц­манської проводки тощо).

Режимоутворюючу діяльність на транспорті, яка здійснюється за такими напрямками:

Митне оформлення та контроль вантажних і багажних перевезень.

Дотримання податкового режиму перевезень.

Страхування транспортних ризиків.

Забезпечення правопорядку на транспорті.

Зміст основних понять, які описують транспортну діяльність, розкривається на рис. 1.2.

Рис. 1.1.

На відміну від класичних галузей права, для визначення яких виділяється певний тип правовідносин (владні, майнові, особисті немайнові, управлінські тощо), транспортне право як міжгалузевий комплекс регулює цілісні правові ситуації, які виникають у процесі транспортної діяльності і, як правило, є багатомірними у правовому відношенні.