1.1. Становлення фінансового менеджменту як науки
1.1. Становлення фінансового менеджменту як науки
В сучасних умовах докорінного реформування відносин власності, організаційно-господарських перетворень та змін у соціальній сфері нашого життя, які взаємодіють і впливають на результати діяльності підприємств, важливе значення має адаптація до зовнішнього середовища. Це стає можливим за умов прийняття та реалізації обгрунтованих управлінських рішень, що спрямовані на проведення стратегічних змін у виробничій, маркетинговій та фінансовій діяльності підприємства, підвищення її ефективності.
Управління як самостійна діяльність існувало протягом всієї історії суспільного виробництва та розвитку людства. Можна сказати, що управління існувало з того моменту, як у людей виникла потреба у спільній праці. Певна форма управлінської діяльності почала функціонувати, коли треба було збирати податки, створювати армію, годувати людей, які самі не виробляли продуктів харчування.
В тлумачному словнику В. Даля слово “управляти” означає керувати, спрямовувати діяльність будь-кого, будь-чого. А Великий тлумачний словник сучасної української мови пояснює „управляти” як спрямовувати діяльність, роботу кого-, чого-небудь; бути на чолі, керувати; спрямовувати хід процесу; впливати на розвиток, стан чого-небудь. Тому, управління – це процес впливу на будь-кого, будь-що.
Крім того, слово “управління“ поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо.
Отже, управління можна трактувати як процес впливу і, водночас, як систему суб’єктів і об’єктів управління та управлінських дій.
Управління в економіці – це свідоме спрямування економічних і соціальних процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. При цьому визначальними є наступні фактори:
дія об’єктивних економічних законів;
вплив державних, колективних та приватних інтересів, необхідність їх гармонізації;
потреби суспільства.
Світовий досвід переконує, що в основі успіхів економічного
прогресу завжди знаходяться безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.
Під управлінням фінансами розуміють процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для здійснення ефективної фінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій. Тобто, управління фінансами є комплексне поняття, яке відображає використання фінансів як важелю впливу на процес суспільного відтворення. Такий вплив може бути кількісним і якісним. Кількісний вплив відбувається за допомогою фінансового механізму, коли збільшується або зменшується частка доходу підприємства в національному доході, тим самим стимулюється чи обмежується його розвиток. Якісний вплив полягає в тому, що зростає зацікавленість у збільшенні фінансових ресурсів, в кінцевих результатах фінансово-господарської діяльності суб’єктів фінансових відносин. Тому в ринковій економіці важливе значення має процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів безпосередньо у господарюючого суб’єкта.
Поняття “управління фінансами” пов’язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних організаційних форм та різних форм власності найчастіше використовують поняття “фінансовий менеджмент”.
В теоретичному аспекті фінансовий менеджмент представляє собою систему розробки і реалізації управлінських рішень щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємницьких структур і організацій, обігу їх грошових коштів. Названа система має певні методи та певні принципи. До таких основних принципів І.А. Бланк відносить:
інтегрованість із загальною системою управління підприємством;
комплексний характер формування управлінських рішень;
високий динамізм управління;
варіантність підходів до розробки окремих управлінських рішень;
орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства.
Фінансовий менеджмент – це управління фінансами підприємства, спрямоване на досягнення його мети за допомогою певних методів.
Фінансовий менеджмент як наука сформувався в середині двадцятого століття в країнах з ринковою економікою за наступних передумов:
були створені основи загальної економічної теорії ринкового господарства;
рівень організації виробництва досяг високого розвитку у вигляді створення індустріального суспільства, в основу якого було покладено велике промислове виробництво й колективну форму власності;
сформувалася ефективна система правових інститутів і ринкова інфраструктура;
набула розвитку система національних і міжнародних фондових і фінансових посередників.
Таким чином, наукова школа фінансового менеджменту почала формуватись у зв’язку з посиленням ролі фінансового капіталу, формуванням фондового ринку. Саме тоді управління капіталом стало окремою функцією управління і відокремилося в структурі підприємства, компанії. Передумовою виникнення фінансового менеджменту як науки був досить високий рівень розвитку економічної науки в цілому.
В основі фінансового менеджменту лежить неокласична економічна теорія та її сучасні модифікації (інституціоналізм, неоінституціоналізм, лібералізм тощо), а також теорія управління. Хоча слід відмітити, що окремі питання в сфері теорії управління фінансами розроблялись в рамках класичної теорії – концепції ідеальних ринків капіталу. В неокласичній економічній теорії особлива увага приділяється отриманню фірмою додаткової вигоди від функціонування інституціональної структури суспільства, яка покликана сприяти роботі ринку, оптимальному використанню ресурсів суспільства. У фінансовому менеджменті – це податкове планування, розробка облікової та фінансової політики, вибір тих чи інших видів контрактів, система розрахунків тощо.
В сучасних умовах в Україні досить активно йде процес формування й удосконалення законодавчих та виконавчих інститутів державної влади, законодавчої та нормативної бази, правового та фінансово-економічного поля. Проте, створення ефективної інституційної системи можливе за умов обгрунтованого відбору ефективних норм, в основі яких лежать наступні критерії:
правова і нормативна система повинна сприяти зниженню трансакційних витрат, забезпеченню виконання контрактів;
повинні бути чітко визначені та надійно захищені права власника;
в умовах високих трансакційних витрат законодавство повинно чітко регламентувати взаємодію контрагентів.
Інша концепція інституціоналізму вивчає організаційну структуру і економічні відносини всередині самого підприємства, фірми, які розглядаються як мережа контрактів. Мета – вибір оптимальної контрактної форми, яка зменшує трансакційні витрати. Безумовно, і в жодній країні світу немає цілком оптимальної системи правового і нормативного забезпечення господарської діяльності, але необхідно прагнути підвищувати ефективність роботи даних інститутів при мінімізації витрат. В основі трансакційного підходу лежать праці Р. Коуза (лауреата Нобелівської премії) та концепція Ф. Найта.
Поява таких понять, як “невизначеність”, “ризик”, які неможливо виміряти трансакційними методами, вимагало створення адекватного математичного апарату. До того ж всі фінансові рішення пов’язані з прогнозуванням майбутніх надходжень або виплат. Вперше методика аналізу дисконтованих грошових потоків була розроблена Дж. Ульямсом в роботі “Теорія вартості інвестицій”, а М. Гордон вперше застосував цей метод в управлінні фінансами корпорацій для моделювання ціни власного капіталу. Значна роль в розвитку концепції вартості грошей в часі належить роботі Дж. Хікса “Вартість і капітал”. Ця концепція базується на поняттях ціни капіталу, ризику та інфляції.
Найбільш активного розвитку фінансовий менеджмент як наука зазнав з появою “теорії портфелю” і “теорії структури капіталу”. Перші кроки розвитку цих концепцій засновані на неокласичній уяві про підприємство (фірму) як організацію, що має на меті одержання максимального прибутку. Вважалось, що всі цілі, які сформовані іншими теоріями (зменшення трансакційних витрат, конкурентна позиція підприємства на ринку та інші) можна звести до однієї – отримання прибутку. Але поступово на перший план висувається ідея “задоволення проти максимізації” і з’являється поняття “задоволення інтересів власника”, яке покладено в основу сучасної науки фінансового менеджменту. Таким чином були сформовані теоретичні основи фінансового менеджменту, серед яких:
теорія портфелю;
теорія структури капіталу;
теорія дивідендів.
В основі теорії портфелю лежить головне правило роботи з фінансовими інструментами – не можна вкладати всі кошти в активи одного виду. У цьому реалізується концепція доходу й ризику, що є основою теорії інвестиційного портфелю. Фундатором даної теорії є лауреат Нобелівської премії Г. Марковіц.
Під інвестиційним портфелем розуміють цілеспрямовано сформовану сукупність цінних паперів (фондових інструментів), що належить фізичній або юридичній особі, і яка виступає як цілісний об’єкт управління. Структура портфелю виражає певне поєднання інтересів емітентів та інвесторів, а також консолідує ризики за видами цінних паперів.
Сутність теорії портфелю можна звести до надання інвестиційному процесу таких характеристик, яких неможливо досягти з точки зору наявності одного виду цінних паперів, тобто максимізація добробуту акціонерів за допомогою покращання умов інвестування.
Теорія структури капіталу базується на прагненні досягти задоволення інтересів власників і зміст її можна виразити як максимізацію ціни акції, або ціни компанії. Нобелівські лауреати Ф. Модільяні та М. Міллер прийшли до висновку, що вартість будь-якої фірми визначається винятково її майбутніми доходами. А структура капіталу з позиції його джерел формування важлива для прийняття фінансових рішень, а саме: де взяти, як розподілити і куди розмістити фінансові ресурси.
Теорія структури капіталу як напрямок наукового розвитку фінансового менеджменту досить нова й потребує постійного удосконалення.
Крім того, існують інші теорії фінансового менеджменту, найбільшого поширення серед яких набули теорія агентських відносин і теорія асиметричної інформації. Ці теорії спрямовані на вирішення проблеми відокремлення власника від функцій управління та контролю. Наймані менеджери (агенти), які здійснюють управління фінансами в корпорації, не завжди діють в інтересах власників та максимізації їх добробуту. В результаті цього виникають “агентські конфлікти” (теорія агентських відносин). Іншим джерелом конфліктів на підприємстві є диференціація інтересів власників і кредиторів (теорія асиметричної інформації). Зрозуміло, що основні положення даних теорій стосуються визначення форм і способів пом’якшення подібних конфліктів в інтересах власників.
Панує традиційна думка, що фінансовий менеджмент як наука вийшов з практичної мікроекономіки. Проте, в сучасних умовах слід відмітити його зближення з теоріями в галузі управління, виробничого менеджменту, маркетингу, сучасними напрямками обліку – управлінським обліком, контролінгом.
Сучасні теорії фінансового менеджменту досить широко висвітлюють зарубіжні вчені, такі, як Ю. Брігхем, Л. Гапенські, Дж. ван Хорн, У. Шарп, Р. Холт, Б. Коласс, інші. Уваги заслуговують праці Ф. Мінькова, А. Бірмана, Д. Аллахвердяна, Б. Сабанті, Є. Стоянової, В. Ковальова, Г. Поляка, В. Анташова, Г. Уварова, Л. Павлової, І. Бланка, М. Коробова, О. Бандурки тощо. Але фундаментальні вітчизняні дослідження в даній сфері досить рідке явище. Тому серед, дійсно, фундаторів вітчизняної школи фінансового менеджменту слід відзначити праці В. Суторміної, В. Федосова і А. Поддєрьогіна.