1.2. Господарська діяльність людини в первісну епоху

Первинною суспільно-економічною формацією в історії людства була первіснообщинна. Суть її полягає в колектив­ному виробництві та споживанні, а також у колективній влас­ності на природні ресурси й знаряддя праці. Первісну епоху можна умовно поділити на декілька основних історичних пе­ріодів. З точки зору матеріальних умов виробництва розріз­няють: палеоліт (стародавній кам'яний вік), бронзовий вік і ранню залізну культуру. Ці періоди розрізняються між со­бою не тільки за знаряддями праці, які використовувала лю­дина, а й за формами суспільної організації, видами госпо­дарської діяльності.

Так, первісні люди епохи палеоліту (400 - 40 тисяч років до нашої ери) використовували найпримітивніші кам'яні, дере­в'яні, кістяні інструменти, займались збиральництвом, мислив­ством, вели кочовий спосіб життя. Вони об'єднувались для полювання, для захисту від ворогів, тварин, стихій. Ці об'єднання, що мають назву первісне стадо, були непостійними, нестійки­ми, випадковими.

Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті. Аналіз місцезнаходження найдавніших людей на території України дає змогу твердити, що найвірогіднішими напрямками їх початкового розселення були західний (з боку Західної Європи) та південно-східний (з боку Кавказу).

Це підтверджується розкопками багатошарового поселен­ня епохи палеоліту біля с. Королево на Закарпатті. Крім Ко­ролева, залишки палеолітичних поселень відомі ще у 20 пунк­тах Закарпаття.

За розкопками минулих років стоянки первісної людини відомі також у Донбасі (в районі м. Амвросіївка), на Дністрі в с. Лука-Врублевецька, на Житомирщині. Археологами вияв­лені тут ручні рубила та велика кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці.

В період пізнього палеоліту значно зростає кількість насе­лення. На Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. Па-леодемографічні розрахунки С.М. Бабікова дають приблизну цифру 20 тис. чоловік населення. Тодішні людські колективи трималися берегів річок. Дослідники вирізняють окремі ло­кальні етнокультурні зони, близькі за рівнем розвитку і соціальною структурою. На цей час припадає завершення фізичного і розумового формування людини сучасного типу (HOMO SAPIENS).

Характерною особливістю епохи пізнього палеоліту була відносна осілість населення. Спостерігаються якісні зміни в знаряддях праці: вони вдосконалюються за формою й урізно­манітнюються за призначенням. Це — скребки, скребла, різці, які вживались при обробці та розкроюванні шкір, проколки, свердла, кремінні мікропластинки.

Зазнало великих змін і ускладнилося духовне життя. У пізньопалеолітичних поселеннях, розкопаних на Україні, знай­дено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоян­ках у села Межиріч на Канівшині та на Чернігівщині вияв­лені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фар­бою. Деякі з цих розмальованих кісток С.М. Бабіков інтерпре­тував як музичні ударні інструменти. На стоянці Молодове Vзнайдено музичний інструмент типу флейти.

Наприкінці пізнього палеоліту, як вважають дослідники, ви­значилася криза полювання на великих тварин, зумовлена різни­ми антропогенними й природними чинниками. Подолати її вда­лося, запровадивши та розвинувши мікролітизацію знарядь праці, а також змінивши форми мисливського господарства.

В епоху мезоліту (40-14 тисяч років до нашої ери) сталися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тисяч років тому. Клімат пом'як­шав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасних характе­ристик. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ, найтиповішими представниками якого були бико-тур, косуля, олень.

У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ — біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині,

Осокорівка в Надпоріжжі, в Криму. Населення було віднос­но осілим. Поряд з великими відкрито чимало малих сто­янок, які виникли внаслідок розпаду общини на невеликі мисливські колективи.

У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробниц­тва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла, що в свою чергу спричинило важливі зрушення в організації мисливсь­кого господарства. На цей час припадає початок приручення деяких тварин, насамперед собаки, потім - свині. Нестача м'яс­ної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збираль­ництва, яке поклало початок рослинництву.

Як свідчать наявні археологічні дані, в мезоліті сталася друга велика криза мисливського господарства і виникли перші фор­ми відтворюючого господарства.

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI по III тис. до нашої ери й характеризувала­ся великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і збиральництвом — за­роджуються й поширюються нові — скотарство і землеробство. Відтворююче господарство заклало підвалини подальшого по­ступального розвитку стародавнього населення України, чи­сельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування - якісно новий етап в історії людства.

Спричинений новими знаряддями праці прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удоскона­лення цих знарядь і розширення їхнього асортименту. З'яви­лися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й не­відомі раніше способи обробки каменю — шліфування, розпи­лювання, свердління. Велика подія неолітичного часу - поча­ток виготовлення керамічного посуду.

На сьогодні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південно­го Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Госпо­дарський та культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України виділяються дві культурно-гос­подарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-риболовецька). Перша охоплюва­ла лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга - лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона),

сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніцро-донець-ка (друга зона).

В ІУ-ІІІ тис. до нашої ери на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), який ха­рактеризувався не лише опануванням технології виробницт­ва й обробки міді, але й подальшим прогресом відтворюючих форм господарства - землеробства та скотарства. Найяскраві­шою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра.

Трипільські пам'ятники вперше були виявлені В.В. Хвой-кою біля с. Трипілля на Київщині наприкінці минулого сто­ліття. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих по­близу річок на першій і другій заплавних терасах. На ранньо­му етапі існування цієї культури поселення мали кілька де­сятків житлових та господарських будівель. Число мешканців досягало кількасот. Найтиповішим житлом був наземний гли­нобитний будинок прямокутної форми з кількома приміщен­нями. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство й скотарство. Вирощувалися пшениця, ячмінь, про­со, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землероб­ства, виникла можливість переходу до перелогової системи. Хоча трипільці й почали використовувати металеві вироби, їхні знаряддя праці в цілому зберігали неолітичний характер. Кре­м'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. В ряді рай­онів мешкання трипільців виявлені чисельні копальні, пов'язані з добуванням кременю, а також спеціальні майдан­чики на поселеннях, де працювали майстри.

Високого технічного й художнього рівня досягло кераміч­не виробництво. Досліджені гончарні печі, вишуканість форм посуду, багатокольорове розмалювання тощо - все це свідчить про те, що гончарною справою займалися майстри-професіона-ли, общинні ремісники. Спеціалізованою галуззю було й виго­товлення антропоморфної та зооморфної пластики. Особливо­го поширення набули жіночі статуетки.

Характер господарської діяльності трипільців зумовив даль­ший розвиток територіальних зв'язків, відбитих у формах со­ціального життя. На основі територіальних общин формують­ся племена, зароджуються міжплемінні об'єднання, складаєть­ся ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами — патріархами.

В другій половині III тис. до нашої ери на території Украї­ни розпочався бронзовий вік. Він дістав назву за найменуван­ням цього сплаву (мідь плюс олово чи рідше - свинець або миш'як). Вважається, що відкриттю цього сплаву могла спри­яти наявність у деяких мідних рудах домішок олова (найкра­ща бронза — 9 частин міді і 1 частина олова). Коли люди пере­свідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготов­ляти знаряддя праці та зброю. На території нинішнього Дон­басу в давнину були шахти для видобування руд, необхідних для виробництва бронзи.

Розвиток виробництва бронзи і поява значної кількості ме­талевих знарядь сприяли подальшому розвитку всього госпо­дарського комплексу, взаємовпливу між скотарськими та зем­леробськими племенами, котрі водночас поглиблювали свою спеціалізацію. Якраз на початку епохи бронзи в степах Східної Європи завершився процес виділення скотарських племен з-поміж інших. Це знаменувало початок нагромадження багат­ства (насамперед худоби та товарів від землеробства) в руках окремих сімейств.

Доба бронзи характеризується великою кількістю архео­логічних культур (близько 20). В цілому тогочасний світ, як уже зазначалося, поділявся на землеробський і скотарський. У північних районах протягом усього згаданого періоду добу­вання каменю і виготовлення з нього різноманітних виробів все ще посідало виключно важливе місце.

На відносно легких ґрунтах Полісся почало розвиватися землеробство, про що свідчать знахідки стародавніх дере­в'яних рал у с. Токарі на Сумщині та в Поліссі на Чернігів­щині. Ще більшого розвитку досягло землеробство в лісо­степовій зоні — найсприятливішій для цього заняття. Тут значно розширюється асортимент культурних рослин: заф­іксовані знахідки кількох сортів пшениці, проса, ячменю, льону, коноплі, гороху, сочевиці; розвиваються садівництво й городництво (виявлено кісточки вишні, сливи, насіння ріпи, цибулі, часнику, маку).

Зображення плугу на плитах навісу Таш-Аїр у Криму та наскальні малюнки биків у ярмі в Кам'яній Могилі в При-азов'ї, свідчать про те, що в II тис. до нашої ери вже було відоме орне землеробство. В степових же регіонах основним було скотарство. Тут знали всі види домашніх тварин, пере­дусім велику рогату худобу, поступово збільшились отари овець та кіз. Але степнякам було також відоме вирощування

злаків. Розвивалось, як і на Північних територіях, общинне ремесло, що сприяло виділенню ремісників різних напрямків, передусім професіоналів — металургів (Причорномор'я), майстрів з виготовлення крем'яних знарядь (Волинь).

За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, але обидві вони перебували під дією за­гальних закономірностей, їхні суспільні відносини ґрунтува­лися на патріархальній сім'ї та племінній організації.

Бронзовий вік на Україні — завершальна стадія первіс­нообщинного ладу, який пройшов тривалий шлях розвитку від первісної общини на базі екзогамних шлюбних відносин до взаємнопотестарних племінних об'єднань. У ньому заро­дилися й визріли всі передумови для виникнення станово-класових відносин - панівних на наступному історичному етапі.