1.2. Етапи становлення і розвитку світової економіки
У своєму становленні і розвитку світове господарство пройшло довгий і складний шлях. Деякі дослідники відносять його виникнення ще до часів Римської імперії. Інші ведуть відлік функціонування світового господарства з часу Великих географічних відкриттів XV - XVI ст., що привели до прискореного розвитку міжнародної торгівлі коштовностями, прянощами, благородними металами, рабами. Але світове господарство цього періоду було обмеженим, залишаючись сферою застосування тільки купецького капіталу.
Сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту, у ході переростання капіталізму в монополістичний капіталізм.
Таблиця 1.1
Основні етапи розвитку світової економіки
| Номер етапу | Тривалість | Характеристика |
| I | XV – XVII ст. | Зародження світового капіталістичного ринку: Великі географічні відкриття; поява колоній; революція цін; мануфактурний період |
| II | XVIII – XIX ст. | Формування світового капіталістичного ринку, зародження і розвиток загальносвітового поділу праці: промисловий переворот; буржуазні революції; перехід від мануфактурної до фабричної системи |
| III | Кінець XIX – перша половина XX ст. | Формування системи загальносвітового поділу праці і на цій основі – всесвітнього господарства: електротехнічна революція; двигуни внутрішнього згоряння; економічний розподіл світу; перехід до монополістичного капіталізму |
| IV | З 50-х рр. XX ст. дотепер | Функціонування системи загальносвітового поділу праці, посилення взаємозалежності економік усіх країн: науково-технічна революція, процеси інтернаціоналізації й інтеграції |
Виникнення світового ринку
Міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація заклали основи для виникнення світового ринку, що розвивався на основі внутрішніх ринків, які поступово виход за національні межі.
Найранніша стадія становлення товарного господарства, заснованого на поділі праці – найпростіша форма внутрішнього ринку (Стародавня Греція, Китай, Єгипет, Вавилон, Ефіопія, Північна Африка).
Внутрішній ринок – форма господарського спілкування, при якій усе призначене для продажу збувається самим виробником усередині країни.
Практично відразу після виникнення ринки стали спеціалізуватися (ринки праці, капіталу, роздрібні, торговельні), і частина ринку вже орієнтувалася на іноземного покупця (наприклад, центри работоргівлі - Афіни, Рим, Ліон, Венеція, пізніше – Ліверпуль, Нант, інші західноєвропейські міста)
Національний ринок – внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.
З XVI до середини XVIII століття мануфактура створювала умови для більш масштабного виробництва товарів, ринки стали розширюватися до регіональних, державних, міждержавних і світових масштабів. Виникли міжнародні ринки (Європа, Близький і Далекий Схід), торгівля стала носити двосторонній характер, Великі географічні відкриття дозвол вивозити товар у знову відкриті землі.
Міжнародний ринок – частина національних ринків, що безпосередньо пов'язана з закордонними ринками.
У першій половині XIX ст. виникла велика фабрично-заводська індустрія, продукції якої потрібний був всесвітній збут, тому відбулося переростання окремих центрів міжкраїнної торгівлі в єдиний світовий ринок, що сформувався до рубежу XIX – XX ст.
Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на МПП та інших факторів виробництва.
Основні характерні риси світового ринку:
є категорією товарного виробництва, що вийшло в пошуках збуту своєї продукції за національні рамки;
визначається в міждержавному переміщенні товарів, що знаходяться під впливом внутрішнього і зовнішнього попиту та пропозиції;
оптимізує використання факторів виробництва, спрямовуючи виробника в галузі і регіони, де вони можуть бути застосовані найбільш ефективно;
усуває з міжнародного обміну товари і виробників, що не забезпечують міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах.
Виникнення світового господарства
До кінця XIX ст. розвиток світового ринку товарів привів до інтенсифікації МЕВ і виходу їх за рамки міжнародної торгівлі товарами. Зростання обсягів фінансового капіталу і розвиток продуктивних сил привели до виникнення світового господарства, що є більш високою стадією розвитку ринкової економіки, ніж світовий ринок, і включає крім традиційної міжнародної торгівлі міжнародний рух факторів виробництва та міжнародні підприємства, що виникають на цій основі .
Регулювання світового господарства відбувається за допомогою заходів як національної, так і міждержавної економічної політики. Економіка окремих країн стає усе більш відкритою й орієнтованою на МЕВ.
Світове господарство – це сукупність національних економік країн світу, пов'язаних між собою мобільними факторами виробництва.
Характерні риси сучасного світового господарства:
розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва (капіталу, робочої с, технології);
зростання міжнародних форм виробництва на підприємствах розташованих у різних країнах (транснаціональні компанії, спільні підприємства і т. ін.);
економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;
виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.
Виникнення світової економіки
Глибокі кризи 30-х років XX ст., Друга світова війна, розбалансованість світового господарства, торговельні війни між країнами, валютні обмеження, руйнування колоніальної системи привели ще до середини XX ст. до необхідності загальних для всіх країн механізмів координації і керування. Виникла ціла система міждержавних економічних і фінансових організацій, покликаних спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджати про виникаючі дисбаланси і надавати всебічну підтримку країнам при необхідності (МВФ, Світовий банк, ООН і т. ін.).
В другій половині XX ст. ринкова економіка перейшла до більш високої, ніж світове господарство, якості і стала світовою.
Характерні риси світової економіки:
розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;
розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої с, технології);
міжнародні форми виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах;
самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов'язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів і факторів виробництва;
система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання з метою забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку;
економічна політика держав, що виходить із принципів відкритої економіки.