1.2. Індія
Індія
Багатомовна країна, що є однією з батьківщин людської цивілізації, з прекрасними умовами (клімат, ґрунти, річки, океан, багатий рослинний і тваринний світ, надра), високою щільністю населення. У долинах річок — зрошуване землеробство, що дає високі стабільні врожаї злакових, овочів, плодів, бавовни, цукрової тростини, чаю, кави. Розвинене тваринництво. Це країна коштовного каміння, прянощів. В океані — перлини, риба, водорості. Надра створили сприятливі умови для розвитку ремесел. Кастовість стимулювала у ремісників високий професійний рівень і збереження навичок майстерності шляхом передачі його у спадщину.
Розпад родоплемінного устрою в умовах специфіки аграрних відносин (земля — власність сусідської общини), а також звичаї і традиції закріпили владу родоплемінної аристократії (магараджів), земля стає їхньою власністю. Доля багатьох членів общини — страждання і злидні, хвороби. Проте різкого розшарування в сусідській общині немає, а поза общиною панує голод. Це країна сусідських общин з традиціями родоплемінного устрою, міста не отримали значного поширення. Тому й релігія тут своєрідна — індуїзм. Це не тільки релігія, це складова система світогляду, світосприйняття, що включає в себе тісно переплетені, взаємозначущі філософський, соціальний та релігійний компоненти.
Особливе місце в житті людини посідає духовність. Індус повинен завчити Веду, яка має надлюдське походження. Вона є одкровенням і законом прабатька людства і всього космосу — Ману. Це не продукт, породжений міжособистісними, міжлюдськими відносинами, вона не залежить від авторитету. Обов’язок індуса, його повинність — дхарма — виконувати закони Веду, закони Ману. Трактування Веди, за законами Ману, — обов’язок брахманів — вищої касти. Закон Ману — друга каста — Кшатрії — воїни-управлінці, що охороняють безпеку народу. До системи каст входять також сіячі та орачі, пастухи (вайшья), ремісничики, торгівці ринку. Всі вони належать до своєрідної общини, пов’язаної родоплемінними традиціями і звичаями. За межею цих общин перебувають раби (шудри). Шудри за Ману — колективна власність вищих каст. Як і в інших країнах, рабство сусідить з общиною.
Головний моральний обов’язок індуса — дотримання вчення про карму (обов’язок, призначення), тобто вимог Веду. Характер і доля людини — результат її дій у цьому або минулому житті, але не виключається і вплив вчинків інших. «Людина, що страждає, і страждає несправедливо, здається індусу такою, що сплачує борг або накопичує капітал для іншого життя. Людина, яка насолоджується здоров’ям і багатством, має усвідомлювати, що вона витрачає більше, ніж заробила і що їй слід сплатити борг, докладаючи нових зусиль»[1].
Людина після її народження вводиться до складної структури суспільства як одна з його комірок. Кожен має сусідів — вищих і нижчих, у кожного члена касти є свої права та обов’язки. Краще виконати погано свою карму, ніж добре чужу. Є покарання у переродженні — людина може перевтілитися в образ собаки або черв’яка.
Для індуса є беззаперечною істиною те, що душа людини після смерті переселяється в тіло тварини чи рослини.
Філософія релігії індусів — відчувати себе частиною Всесвіту, дотримуватися її космічних законів. Релігія — це життя, життя — це релігія. Філософія Індії ґрунтується на дусі, який є вищим за просту логіку. Всі системи філософії засновані на визнанні інтуїції, висновках і ведах. Розум підпорядковується інтуїції. Життя не можна осягнути лише логічним розумом, самосвідомість — не верховний суддя. За межами свідомості — інтуїція, одкровення, космічна свідомість. Бог — це надсвідомість.
В індійській філософії не існує ідентифікованих понять суб’єкта та об’єкта, зла і добра, причини і наслідку. Веданта виходить з того, що причина криється у наслідку, а отже, їх протиставлення не має підґрунтя. Наслідок не є заново виробленим чи створеним, це лише новий вияв, так само як і причина ніколи не зникає. Є тотожність суб’єкта і об’єкта, є їх синтез. «Веданта ґрунтується переважно на синтезі суб’єкта та об’єкта, на ототожненні причини і наслідку, Я і Це є характерною ознакою Веданти, що відрізняє її від усіх інших філософій»[2].
Особливе місце Веданта відводить знанням. «Вражений лихами і минущістю цього світу, він вирішує оголосити, що навіть Логос є лише результатом незнання, і визнати знищення цього незнання вищою метою, вищим благом людини¼ що доброта і доброчинність, віра і справи необхідні як підготовка, навіть як обов’язкова умова для досягнення того найвищого знання, що повертає душу до її джерела, до її батьківщини, відновлює її істинну природу, і її істинне Я у брахмані»[3].
Життя — обертання чотирьох епох: від Золотого віку до сучасності по низхідній; занурення в обман, неробство, бруд і хвороби. Завершується все це світовою катастрофою. Гине все. Так само, як у християнства та ісламу (Судний день). Проте народжується Брахма — і знову все спочатку. Чередування світових епох не припиняється. Світ не має ні початку, ні кінця. Тут немає церкви, бо хто візьме на себе керівництво космічним світосприйняттям? Немає дуалізму добра і зла. Немає поняття перворідного гріха. Людина — частина живої й неживої природи. Нескінченний абсолют. На одному полюсі чиста матерія, на другому — чистий дух, у якому розчинилася матерія. Безкінечне становлення: у каміння, у рослини, які відрізняються тим, що в них є часточка Вищого Духу (на сьогодні встановлено, що рослини бачать, чують, розмовляють), у тварини і на порядок вище — у людини. Але є й ті, що пройшли великий шлях духовної досконалості. Удосконалюючи себе, людина поліпшує світ, сприяє зростанню духовності, але вона не може змінити його призначення. Тут основа кастового поділу. Є чотири сенси життя: матеріальний, біологічний, інтелектуальний і духовний. Соціальна практика індуїзму — касти, карма (шлях, призначення), драхма (просвітлення, рух до духовного).
Проте ортодоксальний індус має спочатку стати господарем, а це вже раціоналізм. А созерцательним життям в лісі чи печері може зайнятися лише після виконання цього обов’язку. Тому певною мірою необґрунтованими є ідеї, що для індуса первинні духовні, а не матеріальні, економічні інтереси. Очевидним є те, що місіонерська діяльність протестантизму в Індії не могла давати добрих плодів, як і те, що не Марксизм-Ленінізм, а Гандизм відігравав панівну роль в ідеологічній боротьбі Індії в ХХ ст., і в цьому велике значення кастовості та духовності.
В індуїзмі існує найсуворіша релігійна регламентація буденних справ і думок, самоконтроль віруючого (це у християн Бог на небесах читає справи у день Страшного суду).
Індуїзм мав вплив на іудаїзм, християнство, іслам. І якщо єресі цих релігій їх потрясали, то в індуїзмі їм немає місця, тому що немає Тори, Євангелія, Корану.
Індуська цивілізація пройшла тяжкі історичні випробування: магометанське завоювання з його пропагуванням Корану; християнське місіонерство, що намагалося зруйнувати устої індійського суспільства; багатовікове британське панування. Це була боротьба двох цивілізацій. Європейська цивілізація шляхом грабування та насилля намагалася підкорити Індію, нав’язати європейську мораль. Певною мірою ринкові відносини тут розвивалися, спостерігався поступ промисловості, але за індустріальну цивілізацію народи Індії заплатили високу ціну — мільйони загиблих ремісників. Хоча діалогу філософії Схід—Захід не було. Панував культурний імперіалізм.
Індія початку XX ст. — це країна з більш ніж мільярдним населенням, що з успіхом упроваджує інформаційні технології.
Древні пророки мудреці Індії намагалися не копіювати, а творити. Сьогодні Індія встановлює зв’язок сучасного знання з древнім надбанням, а тому вона може стати одним з важливих факторів загальнолюдського прогресу.