1.2. Культура та вірування первісних людей

Первісна культура відіграла значну роль у розвитку людства. Саме з цього культурно-історичного періоду розпочалася історія людської цивілі­зації, формувалася людина, зароджувалися такі форми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

З розвитком матеріальної культури, знарядь праці, підвищенням зна­чення колективних форм праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мислення та мова, виникали зародки релігії, ідеологічних уявлень, з'явилися в праобщині й деякі елементи магії та зародки мистецтва: хви­льові лінії на стінах печер, зображення контуру руки. Однак більшість учених називає це протомистецтво натуральною образотворчою діяльністю.

Формування общинно-родового ладу сприяло розвитку духовного жит­тя первісної людини. Доба ранньородової общини характеризувалася по­мітними успіхами в розвитку мови, основ раціональних знань.

Ще донедавна вважалося, що мови найменш розвинутих груп людства мають дуже незначний лексичний запас і майже позбавлені загальних понять. Проте подальше вивчення цього питання засвідчило, що лексикон навіть найвідсталіших племен, наприклад аборигенів Австралії, налічує не менше 10 тис. слів. З'ясувалося також, що у цих мовах переважають кон­кретні, деталізовані визначення, є в них і слова, що передають зміст загаль­них понять. Так, у аборигенів Австралії є позначення не лише різних порід дерев, а й дерева взагалі, не лише різних видів риб, а й риби взагалі.

Особливістю найпримітивніших мов є нерозвинутість синтаксичних форм. В усній мові навіть найрозвиненіших народів, на відміну від їхньої писемності, фрази також звичайно складаються з мізерної кількості слів.

Джерелом знань первісної людини була її трудова діяльність, під час якої нагромаджувався досвід, передусім про навколишню природу.

Значно розширилися практичні галузі знання. Людина опанувала най­простіші способи лікування переломів, вивихів, ран, зміїних укусів, інших захворювань.

Люди навчилися рахувати, вимірювати відстань, обчислювати час, зрозумі­ло, досить примітивно. Так, спочатку існували три — п'ять позначень числових понять. Великі відстані вимірювалися днями шляху, менші — польотом стріли або списа, ще менші — довжиною конкретних предметів, найчастіше різних частин людського тіла: ступні, ліктя, пальця. Звідси — назви давніх мір довжини, що як пережиток збереглися в багатьох мовах: лікоть, фут, дюйм тощо. Час обчислювався лише порівняно великими відтин­ками, пов'язаними з положеннями небесних тіл, зміною дня і ночі, з природ­но-господарськими сезонами.

Навіть найвідсталіші племена мали досить розвинену систему переда­вання на відстань звукових або зорових сигналів. Писемності не було вза­галі, хоча в аборигенів Австралії вже з'явилися зародки піктографії'.

Зразки образотворчого мистецтва доби ранньородової общини відомі за численними археологічними пам'ятками: графічними та живописними зображеннями тварин, рідше рослин і людей, наскальними малюнками тва­рин та людей, мисливськими та воєнними сценами, танцями та релігійними церемоніями.

В усній творчості найраніше розвинулися перекази про походження людей та їхні звичаї, подвиги предків, виникнення світу та різні явища при­роди. Незабаром з'явилися оповідання та казки.

У музиці вокальна або пісенна форма передувала інструментальній. Першими музичними інструментами були ударні пристрої з двох шматків дерева або натягнутого шматка шкіри, найпростіші щипкові інструменти, прототипом яких, мабуть, були тятива лука, різні сурми, флейти, гудочки.

До найдавніших видів мистецтва належать танці. Первісні танці були колективними і дуже образними: імітація (частіше у масках) сцен полю­вання, рибальства, воєнних сутичок тощо.

Поряд з раціональним світоглядом виникла релігія2 у таких ранніх, первісних своїх формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.

Тотемізм — це віра в існування тісного зв'язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом — певним видом тварин, рідше рослин. Рід носив ім'я свого тотема, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним предків, перебувають з ним у кровному спорідненні. Тоте­мові не поклонялися. Його вважали батьком, старшим братом тощо, який допомагає людям роду. Люди, зі свого боку, не повинні вбивати свій тотем, завдавати йому якоїсь шкоди. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв'язку роду з його природним середовищем, зв'язку, який усвідомлювався в єдино зрозумілій на той час формі кровного споріднення.

Фетишизм — віра в надприродні властивості неодухотворених пред­метів, у те, що останні можуть якось допомагати людині. Таким предметом, фетишем, може бути певне знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше спе­ціально виготовлений культовий предмет.

Магія — віра у здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослин, явища природи. Не розуміючи справжнього взаємо­зв'язку певних фактів та явищ, хибно тлумачачи випадкові збіги, первісна людина вважала, що з допомогою особливих слів та дій можна викликати дощ або здіймати вітер, забезпечувати успіх полювання або збирання, допо­магати або шкодити людям. Залежно від призначення магія поділялася на кілька видів: виробничу, охоронну, любовну, лікувальну.

З розвитком вірувань і ускладненням культу виконання останнього потребувало певних знань, умінь, досвідченості. Найважливіші культові дії почали виконувати старійшини або певна група людей — чаклуни, шамани.

Духовній культурі ранньородової общини було властиве тісне пере­плетення раціональних та релігійних уявлень. Так, лікуючи рану, первісна людина вдавалася і до магії. Протинаючи списом зображення тварини, вона одночасно практикувалася в прийомах полювання, показувала їх молоді, "магічно забезпечувала" успіх наступної справи.

З ускладненням виробничої діяльності первісної людини збільшувався і запас її позитивних знань. З виникненням землеробства і скотарства нагромаджувалися знання в галузі селекції — штучного добору найкорис­ніших сортів рослин і порід тварин.

Розвиток математичних знань зумовив появу перших лічильних при­строїв — в'язки соломи або купки камінців, шнурів з вузликами чи нани­заними на них черепашками.

Розвиток топографічних і географічних знань привів до створення пер­ших карт — позначень маршрутів, нанесених на кору, дерево або шкіру.

Образотворче мистецтво пізньонеолітичних і енеолітичних племен в основному було досить умовним: замість цілого зображувалася якась ха­рактерна частина предмета. Поширився декоративний напрям, тобто при­крашання ужиткових речей (особливо одягу, зброї та хатнього начиння) художнім розписом, різьбленням, вишивкою, аплікацією тощо. Так, кераміку, яку в ранньому неоліті не прикрашали, у пізньому неоліті орнаментували хвилястими лініями, колами, трикутниками тощо.

Еволюціонувала й ускладнювалася релігія. З нагромадженням знань про власну сутність і навколишню природу первісне людство менше ото­тожнювало себе з останньою, а дедалі більше усвідомлювало залежність від невідомих йому добрих і злих сил, які здавалися надприродними. Фор­мувались уявлення про боротьбу доброго і злого начал. Сили зла люди намагалися власкавити, добрим силам почали поклонятися як постійним оборонцям і заступникам роду.

Змінився зміст тотемізму. Тотемні "родичі" та "предки" стали об'єктом релігійного культу.

Водночас з розвитком родового ладу і анімізму зародилася віра в духів померлих прабатьків роду, що допомагають йому. Тотемізм зберігався в пережитках (наприклад, у тотемних назвах та емблемах родів), але не як система релігійних вірувань. Саме на цій анімістичній основі почав утво­рюватися культ природи, що уособлювався в образах різних духів тварин­ного і рослинного світу, земних і небесних сил.

З виникненням землеробства пов'язана поява культу вирощуваних рослин і тих сил природи, від яких залежало їх зростання, особливо Сонця і Землі. Сонце вважалося запліднюючим чоловічим началом, Земля — запліднюваним жіночим. Циклічність життєдайного впливу Сонця зумо­вила виникнення у людей уявлення про нього як про дух родючості, що вмирає і воскресає.

Як і на попередній стадії розвитку, релігія відображала та ідеологічно закріплювала визначну господарську і суспільну роль жінки. Розвинувся материнсько-родовий культ господарок та охоронниць хатнього вогнища. Ймовірно, тоді зародився відомий у деяких розвиненіших народів культ жіночих предків-праматерів. Більша частина духів природи, і серед них насамперед дух Матері-Землі, виступала в образі жінок і мала жіночі іме­на. Жінки, як і раніше, часто вважалися основними, а у деяких племен навіть виключними носіями таємних знань і магічних сил.

Розвиток землеробства, особливо іригаційного, що потребувало точного визначення строків поливання, початку польових робіт тощо, сприяв упо­рядкуванню календаря, вдосконаленню астрономічних спостережень. Перші календарі звичайно грунтувалися на спостереженнях за зміною фаз Місяця.

Необхідність оперувати великими числами і розвиток абстрактних уявлень зумовили прогрес математичних знань. Спорудження укріплень, таких транспортних засобів, як віз та вітрильний корабель, сприяли розвит­ку не лише математики, а й механіки. А під час суходільних та морських походів, пов'язаних з війнами, нагромаджувалися астрономічні спостере­ження, знання з географії та картографії. Війни стимулювали розвиток медицини, а особливо хірургії: лікарі ампутували ушкоджені кінцівки, роби­ли пластичні операції.

Повільніше розвивалися зародки суспільствознавчих знань. Тут, як і раніше, панували тісно пов'язані з релігією міфологічні уявлення про чу­десну природу всіх основних явищ господарського, громадського та ідеоло­гічного життя. Саме в цей час сформувалися початки правових знань. Вони відокремилися від релігійних уявлень, звичаєвого права. Це добре видно на прикладі первісного (та й ранньокласового) судочинства, в якому вирішальну роль часто відігравали нереальні обставини, наприклад "зна­мення згори". Для того щоб з'явилося таке знамення, застосовувалися ви­пробування клятвою, освяченою їжею, отрутою. При цьому вважалося, що винний загине, а невинний залишиться живим.

Зведення оборонних споруд і розрахованих на тисячоліття усипаль­ниць поклало початок монументальній архітектурі. Відокремлення ремес­ла від землеробства сприяло розквіту ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювалися ювелірні прикраси, коштовна зброя, посуд, ошатний одяг. У зв'язку з цим поширилися художнє карбування, тиснення металевих виробів, а також техніка емалі, інкрустація коштовним камінням, перламутром тощо. Розквіт художньої обробки металу, зокрема, відобразився у відомих скіфських і сарматських виробах, прикрашених реа­лістичними або умовними зображеннями людей, тварин, рослин.

З інших специфічних видів мистецтва слід вирізнити героїчний епос. Шумерський епос про Гільгамеша та епічний розділ П'ятикнижжя, "Іліада"

й "Одіссея", ірландські саги, "Рамаяна", "Калевала" — ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в основному в епоху розкладу родо­вого ладу, донесли до нас згадки про нескінченні війни, героїчні подвиги, відносини у суспільстві.

До усної народної творчості почали проникати класові мотиви. Заохо­чувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли її бла­городне походження, воєнні подвиги, багатство.

Під час розкладу первіснообщинного ладу виникали та розвивалися адекватні новим умовам життя форми релігії. Перехід до патріархату супро­воджувався становленням культу чоловічих предків-покровителів. З по­ширенням землеробства та скотарства утвердились сільськогосподарські культи родючості з їх еротичними обрядами і людськими жертвами, широ­ко відомими образами духів, які вмирають та воскресають. Звідси певною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осіріс, фінікійський Адоніс, грецький Діоніс і, нарешті, Христос.

З посиленням племінної організації та утворенням союзів племен утвер­дився культ племінних покровителів, племінних вождів. Деякі вожді зали­шалися об'єктом культу і після своєї смерті: вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм одноплемінникам.

Розпочалося виділення професійної розумової праці. Такими професіо­налами, насамперед, ставали вожді, жерці, воєначальники, потім — співаки, оповідачі, постановники театралізованих міфологічних вистав, знахарі, знавці звичаїв. Виділення професійної розумової праці значно сприяло розвитку та збагаченню духовної культури.

Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованого письма.

Це відбувалося шляхом поступового перетворення піктографічного письма, що передавало лише загальний зміст повідомлень, на письмо1, що складалося з системи ієрогліфів2, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або склади. Таким було найдавніше ієрогліфічне письмо шумерів, єгиптян, критян, китайців, майя та інших народів.

Чимало явищ сучасного життя виникли саме в первісному суспіль­стві. Саме через таку найважливішу особливість цього етапу історії людства його вивчення має не тільки пізнавальне, а й світоглядне значення.

1 Письмо — засіб передання мови з допомогою знаків.