1.2. Поняття та сутність портфельного інвестування. Інвестиційний портфель і портфель цінних паперів. Види інвестиційних портфелів і портфелів цінних паперів
1.2. Поняття та сутність портфельного інвестування. Інвестиційний портфель і портфель цінних паперів. Види інвестиційних портфелів і портфелів цінних паперів
Головна проблема будь-якої економіки — це проблема грошей. Гроші як товар за умов інфляції існують у надлишку, проте за умов активізації інвестиційного процесу й стабілізації грошової одиниці відчувається гостра нестача їх.
Суспільство розподіляється на дві верстви. Переважна частина населення не знає, як заробити гроші, натомість менша частина — куди активніша, не знає, як їх використати. Такі умови створюють сприятливе середовище для розвитку кредитно-інвестиційних відносин.
На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об’єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх.
Такий метод дістав назву «портфельне інвестування» (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Портфельне інвестування та його суб’єкти
На рис. 1.2 наведена узагальнена схема взаємозв’язку об’єктів і суб’єктів портфельного інвестування.
Рис. 1.2. Взаємодія об’єктів і суб’єктів
портфельного інвестування
Інвестиційний портфель — це цілеспрямовано сформована сукупність об’єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету.
Управління портфелем потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб інвестора, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля слід зважати на такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.
Кожен із цих чинників та їхні комбінації відіграють вагому роль під час визначення типу портфеля, що відповідає інвестиційним цілям певного інвестора.
За нинішніх умов портфель можна формувати як сукупність певної кількості об’єктів реального і / або фінансового інвестування за рахунок відповідного виду інвестиційних інструментів згідно із чинним законодавством.
Як показано на рис. 1.1, формування кредитного портфеля є прерогативою комерційних банків, хоча в багатьох країнах
ця діяльність дозволена й іншим інститутам парабанківської системи.
У світовій практиці в діяльності комерційних банків кредитні портфелі та портфелі цінних паперів мають багато спільного.
Передусім це найважливіші види банківської діяльності, спрямовані на випуск в обіг відповідних фінансових інструментів з метою отримання прибутку.
Головним критерієм при формуванні та подальшому функціонуванні обох видів портфелів є їхня дохідність, і оскільки позикові й інвестиційні операції є найприбутковішими у банківській діяльності, вони мають найбільшу питому вагу у складі активів комерційного банку. Разом із тим належність цих активів до різних портфелів пояснює суттєві відмінності між ними.
Позика — це вкладення коштів на відносно стислий термін за умови повернення її або її еквівалента в сумі, що перевищує початкову на суму відсотків. Інвестування, на відміну від позики, — це використання власних і залучених коштів банку шляхом обігу на ринку цінних паперів з метою отримання прибутку впродовж відносно тривалого часу.
Клієнт звертається до банку з метою отримання коштів, яких йому бракує на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. Він, як правило, є ініціатором кредитної угоди. Під час інвестування банк ініціює вкладення коштів у цінні папери з метою отримання прибутку.
У разі кредитування банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, натомість інвестування передбачає значну кількість інвесторів (акціонерів). З цього випливає ще одна відмінність між портфелями: надання позики зумовлює особисті відносини між боржником і кредитором, тоді як інвестування є відокремленою знеособленою діяльністю банку.
Формування й управління кредитним та інвестиційним портфелями тісно взаємопов’язані. Оскільки позикові й інвестиційні операції є для банку найприбутковішими, то зазвичай саме вони істотним чином визначають рівень ризику банківської діяльності. Тож банки зобов’язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позик, або на користь інвестицій.
Наприклад, у разі надання позик першокласним позичальникам із твердими гарантіями повернення вкладених коштів банк може прийняти на себе більший ризик під час проведення інвестиційних операцій. Зворотна ситуація виникає, коли за результатами аналізу кредитного й інвестиційного ринків банк вирішує збільшити обсяги позикових операцій і зменшити інвестиційні операції з огляду на інфляційні очікування. Ризик, зумовлений збільшенням обсягу кредитних операцій, компенсують підвищенням ліквідності інвестиційного портфеля.
За певних умов банк може відчути гостру потребу в ресурсах унаслідок вилучення клієнтами своїх внесків, різкого підвищення відсоткової ставки за кредитами або отримання великої кількості заявок на кредити. Якщо потреба у коштах значно перевищує наявні ресурси, банк може зменшити розмір інвестиційного портфеля шляхом реалізації частки цінних паперів.
В окремих випадках, вивчивши фінансовий стан клієнта, банк приймає рішення непоновлювати кредит і конвертацію виданої позики в акції підприємства-боржника. При цьому відбувається переміщення активів із позикового до інвестиційного портфеля.
Таким чином, особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:
первинні резерви, призначені для отримання доходу;
вторинні резерви, які можна реалізувати з метою підтримання ліквідності.
Для мобілізації ресурсів і забезпечення ліквідності насамперед реалізують цінні папери вторинного резерву, а якщо цього замало — реалізують частку первинних резервів. При цьому активи переміщуються з інвестиційного до позикового портфеля. Отже, інвестиційна політика банку має передбачати дотримання певної пропорційності між первинним і вторинним резервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позиковим портфелями. «Найліберальнішими», з огляду на чинні законодавчі обмеження, є операції із цінними паперами. Придбання їх дозволене всім, починаючи з індивідуального інвестора і аж до великих фірм і корпорацій. Існують певні обмеження стосовно емісії окремих видів фінансових інструментів. Формування портфеля фінансових активів можна здійснювати за допомогою широкого спектру фінансових інструментів, головними з яких є:
державні та муніципальні облігації;
облігації підприємств;
акції відкритих акціонерних товариств;
комерційні папери (векселі);
деривативи (похідні цінні папери);
депозитні сертифікати, ощадні сертифікати.
У спеціальній літературі визначено багато ознак, за якими здійснюють класифікацію інвестиційних портфелів. Інколи ці ознаки є взаємовиключними або суперечливими. В узагальненому вигляді інвестиційні портфелі можна класифікувати за схемою пріоритетності цілей інвестора під час формування портфеля (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Класифікація інвестиційних портфелів
Відповідно до цілей інвестування до портфеля включають фінансові інструменти, вкладання коштів у які має різну мету і формування яких зазнає впливу багатьох суб’єктивних та об’єктивних чинників, зокрема:
фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фінансування);
можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з метою інвестування (вітчизняних та іноземних);
інвестиційного клімату в державі;
кон’юнктури інвестиційного ринку;
особистих якостей інвестора (агресивності економічної стратегії, схильності інвестора до ризику, здатності ефективно керувати портфелем, здатності миттєво реагувати на зміни й ухвалювати відповідні рішення тощо).
Аналіз усіх чинників дає інвесторові змогу обрати одну або кілька цілей, згідно з якими формують інвестиційний портфель. Сформований портфель можна віднести до конкретного типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду.
Останніми роками в економічній літературі дедалі частіше трапляються поняття «портфель інвестиційних проектів», «портфель реальних інвестиційних проектів», «портфель реальних інвестицій». Деякі автори ототожнюють ці поняття з поняттям «інвестиційний портфель», маючи на увазі, що всі вкладення у фінансові й реальні інвестиції з різними цілями можна включати до одного портфеля і, відповідно, здійснювати управління одними й тими самими методами.
На нашу думку, портфель реальних інвестиційних проектів можна розглядати як певний вид інвестиційного портфеля, який формують окремі суб’єкти інвестиційної діяльності: корпорації, інститути спільного інвестування тощо.
Портфелі реальних проектів, що мають забезпечувати розвиток компанії, створення нових робочих місць, за певних обставин дотує держава. Відмітними рисами таких проектів є невисока прибутковість, низька ліквідність, високий рівень ризику через велику капіталомісткість і тривалі терміни реалізації. Формування таких портфелів вимагає багато часу, що зумовлено потребою виконання значного обсягу робіт, пов’язаних із техніко-економічним обґрунтуванням і наглядом за проектами. Відомо, що техніко-економічне обґрунтування потребує ретельного вивчення всіх можливих альтернативних напрямів вкладення коштів для інвестування. Таке альтернативне обґрунтування реального проекту зумовлює залучення до портфеля комерційних високоприбуткових і високоліквідних проектів на противагу довготерміновим, капіталомістким проектам.
З огляду на це компанія має формувати окремий портфель реальних інвестиційних проектів, зорієнтований на отримання прибутків у майбутньому і керований адекватними методами. В Україні така потреба пов’язана з тривалішими термінами освоєння інвестицій, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. У вітчизняній практиці термін реалізації інвестиційного проекту (від наукової ідеї до випуску готової продукції в обробній галузі) становить близько 10—15 років, що втричі довше, ніж у США та інших країнах.
За умов спаду і стагнації виробництва, скорочення довготермінових інвестицій і відсутності бюджетного фінансування такі портфелі позбавлені нових надходжень, а також можливостей регулювання та управління ними. За умов стабілізації економіки, зниження відсоткових ставок за кредитами спостерігається активізація інвестиційної діяльності: відбувається приплив нових інвестицій у реальні проекти, що сприяє прискоренню формування таких портфелів згідно з цілями компанії. Наприклад, державне, приватне або спільне підприємство намагається максимізувати прибуток від реалізації проекту. Проте стосовно розподілу отриманих прибутків цілі учасників можуть бути різними. Одні мають намір реінвестувати прибутки у межах портфеля, що функціонує, інші можуть шукати власні шляхи застосування отриманих у вигляді дивідендів сум.
Інвестуючи кошти, інвестор розподіляє їх між різними видами цінних паперів, тобто формує свій портфель цінних паперів. Отже, портфель цінних паперів являє собою цілеспрямовано сформульовану сукупність об’єктів фінансового інвестування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в певному періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією інвестора. Тобто вкладення інвестора в цінні папери, які управляються ним як єдине ціле, розглядаються як портфель цінних паперів.
Відмінність пріоритетних цілей щодо портфелів цінних паперів, які формуються інвесторами; видів цінних паперів, які включаються згідно з цими цілями; інвесторів за відношенням до ризику, а також інших умов визначає різноманітність варіантів направленості та складу даних портфелів і різних інвесторів. Дана різноманітність портфелів цінних паперів у практиці інвестиційної діяльності певним чином типізується. Наприклад, вирізняють портфель зростання й портфель доходу, збалансований і незбалансований портфелі та інші основні типи портфелів цінних паперів, які формують інвестори для реалізації своїх інвестиційних стратегій (рис. 1.4).
У практичній діяльності конкретний портфель цінних паперів за кожним наведеним вище критерієм належать до певного типу. Поєднання (комбінація) типів портфелів за кожним з критеріїв характеризується створенням загальних типів портфелів цінних паперів. Так, комерційним банком або іншим портфельним інвестором може формуватися дохідний, інституційний, агресивний, збалансований, гнучкий портфель зростання. Окремо взятий тип портфеля цінних паперів має певні принципи формування, оцінки та управління. Поєднуючи типи портфелів за кожним критерієм, формування портфеля здійснюють на базі певним чином узагальнених принципів та методів.
В основі портфеля зростання лежать фінансові інструменти, які забезпечують високі темпи збільшення капіталу. До цих активів можуть належати акції підприємств, які велику частку прибутку реінвестують у свою діяльність, унаслідок чого покращуються їх фінансові показники та зростають курсові вартості акцій; акції успішно функціонуючих компаній; акції перспективних підприємств та венчурних (ризикових) компаній (за наявності звичайно певної ймовірності зростання їх курсових вартостей); довготермінові облігації з купонною ставкою, яка може забезпечити зростання ринкової ціни облігації в майбутньому за наявності ймовірності зниження відсоткових ставок; акції недооцінених ринком компаній; похідні фінансові інструменти за наявності ймовірності руху біржових цін на активи, який сприятиме зростанню капіталу, та інші цінні папери.
Портфель доходу формується із цінних паперів, які забезпечують високий рівень поточного доходу за незначного зростання капіталу. До таких фінансових інструментів належать прості та привілейовані акції підприємств, які виділяють на дивіденди значну частину свого чистого прибутку; облігації, векселі та депозитні ощадні сертифікати, які мають вищі відсоткові ставки порівняно із середньоринковими.
Також можна вирізнити і проміжний тип портфеля, який спрямований на отримання дивідендів (відсотків) і зростання курсової вартості цінних паперів (портфель зростання і доходів).
Формування даного типу портфеля здійснюють з метою уникнення можливих втрат на ринку цінних паперів як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних чи відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, що входить до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша — дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. До такого типу відноситься портфель подвійного призначення.
Рис. 1.4. Основні типи портфелів цінних паперів
Закінчення рис. 1.4
До складу даного портфеля включаються папери, що приносять його власнику високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення, які випускають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі — зростання капіталу.
Хоча інвестор формує портфель зростання чи портфель доходу задля зростання в кінцевому підсумку свого початкового капіталу, але на практиці висока дохідність даних портфелів може «з’їдатись» чи сьогодні через високі ринкові ціни на дані активи, чи у майбутньому через високі ризики даних активів.
Залежно від типу інвестора розрізняють інституційний та індивідуальний портфелі цінних паперів, які формують відповідно інституційні інвестори — юридичні особи та інвестори — фізичні особи. До юридичних осіб, які інвестують кошти у цінні папери, належать комерційні банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії, брокерські компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії та інші суб’єкти господарювання. Індивідуальні портфелі цінних паперів формують громадяни для отримання від своїх заощаджень, вкладених у цінні папери, поточного і додаткового доходу.
Типізація портфелів цінних паперів за їх досягнутою відповідністю цілям інвестування пов’язана передусім з процесом реалізації цілей їх формування. Збалансований портфель характеризується повною реалізацією цілей його формування шляхом відбору фінансових інструментів, які найповніше відповідають даним цілям. Незбалансований портфель характеризується невідповідністю складу його фінансових інструментів цілям його формування. Різновидом незбалансованого портфеля є розбалансований портфель, який був раніше оптимізований, але через суттєві зміни умов інвестиційної діяльності вже не задовольняє інвестора, тобто вже не відповідає цілям формування портфеля.
За рівнем ризику портфелі цінних паперів можна поділити на агресивні, середньоризикові, консервативні та безсистемні. В основі формування цих портфелів лежить різне співвідношення показників дохідності (в різних її формах — приросту дивідендів чи приросту курсової вартості) та ризику більшості цінних паперів, які належать до певного портфеля. Дохідність портфеля та його ризик перебувають у прямій залежності. Наприклад, агресивний портфель складається з високодохідних цінних паперів, але і сукупний ризик даного портфеля вищий порівняно з іншими видами портфелів. Відповідно мінімізація ризику під час формування консервативного портфеля обумовлює зниження його дохідності. Найоптимальнішим щодо поєднання дохідності та ризику є середньоризиковий портфель цінних паперів.
У разі коли портфель складається з певної кількості цінних паперів одного виду, він є недиверсифікованим. Портфель, який складається з різних видів цінних паперів, називається диверсифікованим (широкодиверсифікованим).
При подальшій типізації портфелів цінних паперів як структуроутворювальна ознака може виступати така інвестиційна якість, як ліквідність.
Також портфелі цінних паперів залежно від методів управління ними можуть класифікуватися як фіксовані (пасивні) та гнучкі (активні) портфелі. Так, фіксований портфель являє собою сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля незмінними. Як правило, цей портфель складається з державних цінних паперів. Термін існування фіксованого портфеля визначають останні дані погашення за цінними паперами портфеля. Цей вид портфеля може гарантувати відносно високу безпеку вкладання коштів у цінні папери для інвестора, але не здатний забезпечити високих доходів. На відміну від фіксованого портфеля, формування інвестором гнучкого портфеля передбачає управління даним портфелем упродовж усього періоду його існування згідно з інвестиційними цілями інвестора. Інвестори використовують такі стратегії активного управління портфелем, як перекидання коштів; пошук акцій недооцінених ринком компаній та підприємств, що реорганізуються; спекуляція новими випусками цінних паперів та ін.
Залежно від видів фінансових інструментів, які входять до портфеля цінних паперів, вирізняють комбінований та спеціалізований портфель. Склад останнього обмежується тільки одним видом фінансових інструментів. Тобто спеціалізований портфель може бути у вигляді портфеля облігацій, портфеля акцій, портфеля опціонів тощо. Комбінований портфель включає певну сукупність видів цінних паперів, які обертаються на ринку. Даний портфель може складатися з акцій, облігацій та інших видів цінних паперів.
Метою вкладання інвестором коштів у цінні папери може бути отримання доходу або інша специфічна ціль (доступ через цінні папери до дефіцитної продукції, майнових прав; створення холдингових структур; розширення сфери впливу та перерозподіл власності тощо). Тобто можна виокремити дві основні вигоди, які може отримати інвестор, вкладаючи кошти у цінні папери: 1) дохід від цінних паперів та 2) контроль за підприємствами. Виходячи з цього, портфелі цінних паперів класифікують (типізують) за цілями інвестування: дохідний портфель та спеціальний портфель. Дохідний портфель формують задля отримання доходу від цінних паперів чи у вигляді дивідендів, чи у вигляді приросту курсової вартості, а спеціальний портфель формується інвестором згідно з його специфічними цілями. У такому випадку існування специфічного портфеля приносить інвестору певні доходи, але не безпосередньо від цінних паперів, які входять до даного портфеля.
Портфель цінних паперів, як правило, формують на підставі визначеної інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестиційних проектів.
Методи формування й оцінювання портфеля цінних паперів є найважливішими у сучасній економічній теорії ринку. Наголосимо, що останніми роками було присуджено кілька Нобелівських премій за розроблення, пов’язані з окремими аспектами цієї проблеми.
Детальніше аспекти формування й оцінювання портфеля цінних паперів розглядатимуться далі.