Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.2. Поняття цивільно-правової системи (сім’ї) та її основні складові.

1.2. Поняття цивільно-правової системи (сім’ї) та її основні складові.
Рецепція римського приватного права

Підвищений інтерес саме до цивільного права зумовлений ще й особливим процесом його формування: оскільки на певному етапі соціально-економічного розвитку кожне суспільство переживає типові умови, остільки цивільне право кожної нової країни, з одного боку, врегульовувало аналогічні суспільні відносини схожими методами й нормами, а з іншого — відчувало вплив уже існуючих правових систем.

Звичайно, існує ряд країн, в яких система приватного права утворювалася самостійно під впливом певних економічних умов. Однак більшість держав під час їх виникнення та в процесі формування цивільного права все ж відчували істотний вплив більш розвинених систем. Основним способом такого впливу було запозичення вже існуючих і вивірених суспільною практикою іншої держави правових конструкцій. Вважається: що більше країн вступало на шлях правового розвитку, то менше національних особливостей мало їхнє цивільне право. Відповідно до того, право якої країни (системи) превалювало в процесі запозичення тих чи інших правових інститутів, у конкретній країні формувалася певна система цивільного права. Унаслідок цього в різних країнах світу застосовуються однакові засоби цивільно-правового регулювання суспільних відносин, існують подібні системи джерел цивільного права, сформувалися схожі за певними ознаками системи цивільного права. У юридичній літературі[1] такі країни умов­но об’єднують у певні цивільно-правові системи (сім’ї), або ж виділяють аналогічні системи цивільного права[2].

У доктрині розвиваються й дещо інші погляди на це питання. Зокрема, деякі з українських вчених уважають, що навіть сам тер­мін «приватне право» слід уживати з певними застереженнями, а правильніше було б говорити не про приватне право певної країни чи систему приватного права, а про традицію приватного права. Останню слід розглядати як «правові цінності, категорії, інститути, норми, що протягом століть свідомо передаються від покоління до покоління»[3]. Відповідно будь-який поділ держав на певні групи за цією підставою буде дуже умовним, оскільки неможливо врахувати розмаїття існуючих у всіх країнах особливостей традицій (систем) приватного права.

Уведення поняття «цивільно-правова система» поряд з традиційно існуючим поняттям «правова система (сім’я)»[4] вбачається доцільним, оскільки, незважаючи на те що види цивільно-право­вих систем збігаються за назвами з видами відповідних правових систем (сімей) сучасного світу, не завжди країна з певною системою цивільного права належатиме до відповідної за назвою правової сім’ї. Зокрема, Канаду безумовно віднесено до англо-амери­канської правової сім’ї, однак у ній діє змішана цивільно-правова система, яка має ознаки як англо-американської, так і романо-германської систем цивільного права; Японія належить до традиційної правової сім’ї, однак цивільне право цієї країни розвивається за романо-германською концепцією.

Цивільно-правова система (сім’я) — це об’єднання кількох держав за ознакою єдності основних закономірностей цивільно-правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється
в них.

Поняття цивільно-правової системи є похідним від поняття правової системи в широкому розумінні. Цивільно-правова система є об’єднанням вужчого рівня, аніж правова система взагалі. Разом з тим вона є самостійним утворенням, а тому її характеристика може не збігатися з рисами правової системи в цілому. Так, зокрема, право колишнього СРСР, у тому числі й УРСР, відносили до так званої системи соціалістичного права, однак цивільне право цієї держави завжди було близьким до континентальної системи (германської підсистеми).

Розрізняють цивільно-правові системи за допомогою певних ознак, які відображають їхній характер, та факторів, які впливають на нього (складові цивільно-правової системи). Для визначення приналежності тієї чи іншої держави до певної цивільно-правової системи беруть за основу не зміст конкретних правових норм, а більш сталі (і більш загальні) елементи, за якими з урахуванням особливостей права цієї держави можна визначити характерні риси, притаманні її цивільно-правовій системі.

Такими складовими є:

джерела цивільного[5] права, їхній склад і співвідношення між собою; (які саме форми офіційного вираження цивільно-правових норм прийнято в даній державі; які з них є визначальними, які другорядними; їх взаємозалежність, пріоритетність застосування на практиці тощо);

структура цивільного права (розподіл норм за окремими правовими інститутами (підгалузями); перелік і зміст цих правових інститутів (основні: право про особи, речове, зобов’язальне, сімейне, спадкове, виключні права);

концепція регулювання приватно-правових відносин (харак­тер відносин держави й особи; сукупність засобів впливу на суспільні відносини);

правозастосовча практика (судова, адміністративна, конституційна); її значення для розвитку цивільно-правової си-
стеми;

доктрина (сукупність поглядів на цивільне право, знань про нього й практику його застосування);

ступінь впливу на систему цивільного права римського при­ватного права (чи відсутність такого впливу)[6].

Названі елементи мають досить загальний характер, оскільки право кожної країни є унікальним і суттєво відрізняється від права будь-якої іншої держави. Розглядаючи особливості тієї чи іншої цивільно-правової системи, слід також враховувати, що право різних країн як таке сформульоване різними мовами, вико­ристовує надзвичайно різноманітну техніку нормотворення та створювалося для суспільств з різними структурами, уподобаннями, моральними, етичними, релігійними нормами тощо. Самі норми цивільного права в такому разі можуть бути надзвичайно різноманітними, однак способи й принципи їх творення, систематизації, тлумачення, застосування виявляють їхню належність до певного типу. Тому цивільно-правові системи створюються не на ґрунті мовної спорідненості, спільності культур чи географічного розташування, а за спільністю рис, що визначаються за перерахованими критеріями.

         Одним із суттєвих критеріїв, за якими визначається приналеж­ність певної країни до конкретної цивільно-правової системи,
є ступінь впливу римського приватного права на систему цивільно­го права цієї держави. Романо-германська цивільно-правова систе­ма, зокрема, заснована на римському приватному праві, при цьому романська підсистема формувалася виключно під його пріоритетним впливом, а германська — також і під впливом германського звичаєвого права. Фахівці називають римське право «материнським» стосовно континентального (європейського), розглядають його як елемент минулої цивілізації, як універсальне, загальне право, попередник пізніших систем європейського права, а західноєвропейську та східноєвропейську традиції приватного права, які нині існують і розвиваються, — як дочірні щодо римського[7].

Єдиної думки щодо впливу римського приватного права на англо-американську правову систему в науці не існує. Деякі вчені заперечують будь-яке значення римського приватного права для розвитку англійського та американського національного права. Інші (їх більшість) — вважають такий вплив беззаперечним, оскільки римське право є найвищим досягненням правової культури й одним з найцінніших здобутків людської цивілізації.

Рецепцією в праві називають запозичення однією державою більш розвиненого права іншої держави. Рецепція римського права — це запозичення римського права рядом західноєвропейських країн, починаючи з ХII століття, особливо в ХV—XVI ст.; засвоєння римського права як чинного в Західній Європі в Се­редньовіччі та за Нових часів. Деякі фахівці вважають, що оскільки йдеться про право вже неіснуючої країни, то слід говорити не про запозичення норм римського права, а про його відродження — сприйняття духу, основних принципів і положень римського права в сучасних умовах.

Історично рецепція римського права здійснювалася в різноманітних формах: створення спеціальних законодавчих збірників, заснованих на текстах римського права; вивчення та створення шкіл нового тлумачення текстів кодифікованих актів римського права (Зводу Юстиніана) — шкіл глосаторів та постглосаторів; філософське пізнання римського права; логічне, а також філологічне та історичне тлумачення його норм та ін.

Відродження римського приватного права в Західній Європі було започатковане в університетах вченими-юристами й не мало на меті безпосереднє сприйняття на практиці його норм. Була відновлена концепція, згідно з якою право є основою суспільного порядку та яка виявляє цінність права, його незамінну роль у державі. Особливого успіху в цьому досягли відомі французькі романісти Куяцій та Донелл (XVI тс.), які започаткували систематичні твори з римського права й дали чудове тлумачення багатьох його текстів. Продовжуючи їхні ідеї, Жан Дома у XVІІ ст. розробив на основі римського права систему французького права; а праці Робера Жозефа Потьє (XVІІІ ст.) були покладені в основу Кодексу Наполеона (Французького цивільного кодексу 1804 р.).

У Німеччині також послідовно затвердилося орієнтоване на практичні потреби життя трактування кодифікованих актів римського права (Дігестів Юстиніана). Основний розвиток цивільного права, який у подальшому втілився в Німецькому цивільному уложенні (кодексі) 1900 р., визначила школа пандектів.[8]

Цивільні та торгові кодекси континентальної системи, як вважається, поклали кінець рецепції римського приватного права та стали виразом остаточного засвоєння основ римського права сучасністю[9]. Нині римське право (у т.ч. й осучаснене) безпосередньо не застосовується в жодній країні. Однак значення його настільки важливе, що воно зберігає свій авторитет не тільки як історична пам’ятка, що підлягає вивченню. Римське походження має більшість основних цивілістичних термінів і категорій; аналогічно регламентуються деякі правові інститути; отже, застосовуються певні види та форми його рецепції.[10]

До форм рецепції римського приватного права в широкому її розумінні належать:

вивчення римського права у ВНЗах як юридичної дисципліни з метою формування світогляду майбутніх фахівців;

вивчення римського права як досягнення світової культури;

вивчення, аналіз і тлумачення джерел римського приватного права;

безпосереднє сприйняття норм і положень римського приватного права;

використання норм римського приватного права (його джерел) як взірця при створенні нормативно-правових актів (особливо кодифікованих);

використання римсько-правової методики утворення нормативно-правових актів або практики їх застосування;

сприйняття та використання основних засад, принципів, ідей і категорій римського приватного права.

На практиці рецепція римського права здійснюється не в одній, окремо визначеній формі, а в їхній сукупності й взаємодії.

Види рецепції римського приватного права:

Пряма (безпосередня) рецепція — безпосереднє сприйняття ідей, правових пам’яток римського приватного права певною цивілізацією (застосовувалася дуже рідко; зокрема, пряму рецепцію застосувала лише Візантія).

Опосередкована (похідна) рецепція — запозичення окремих ідей, принципів, положень із правової системи певної країни, яка вже запозичила їх з римського приватного права, тобто застосувала рецепцію раніше. Так, деякі країни запозичили положення Кодексу Наполеона (Французького цивільного кодексу) або Германського цивільного уложення (Німецького цивільного кодексу).

Латентна (прихована) рецепція — запозичення принципів римського приватного права в процесі правотворчості, при офіційному проголошенні відмови від застарілого права (прикладом є кодифікація цивільного законодавства колишнього СРСР).

У будь-якому разі рецепція римського приватного права не означає нав’язування певного римського правового рішення; йде­ться про розуміння права, його сутності через призму його норм, принципів методів і принципів правозастосовчої діяльності римських юристів.



[1] Див.: Гражданское право. Учебник / Под. ред А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1997. — Ч.1. — С.58 — 60.

[2] Гражданское право (определения, понятия, законодательство). — Харьков, 1999. — С. 11—12.

[3] Див. Харитонов Є. Традиція приватного права в Україні… — С. 14—19.

[4] Термін «правова система (сім’я)» був уведений у порівняльне правознавство французьким ученим Рене Давидом для позначення груп країн, правові системи яких мають спільні риси.

[5] Тут: цивільного в розумінні приватного (цивільного та торгового).

[6] Див.: Гражданское право… — 4.1. — С.59; Гражданское право (определения, понятия, законодательство)… — С. 11; та ін.

[7] Харитонов Є. Традиція приватного права в Україні… — С. 18.

[8] Пандекти — те саме що й дигести (від digerere) — збирати, розподіляти — зведення творів юристів (римських) із тлумаченнями норм і питань практики.

[9] Юридическая энциклопедия. / Под. общ. ред. Б. Н. Топорнина. — М., 2001. —
С. 953.

[10] Див.: Гражданское право (определения, понятия, законодательство)… — С. 33—36.