Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.2. Соціальні функції економіки

1.2. Соціальні функції економіки

Соціальні функції економіки в найзагальнішому вигляді можна звести до такого:

економіка зобов’язана виражати інтереси всіх прошарків населення;

економіка покликана забезпечувати добробут народу;

економіка повинна адекватно віддзеркалювати плюралізм форм власності та сприяти належному їх сполученню;

економіка мусить відновлювати й водночас забезпечувати множинність форм і механізмів господарювання.

Соціальні функції економіки разом з іншими обставинами визначають соціальні функції держави, за допомогою якої відбувається їхня реалізація у громадському житті. Напрями соціалізації діяльності держави Г. Мюрдаль, лауреат Нобелівської премії, вба­чав у такому:

забезпечення членам суспільства високого прожиткового мінімуму й надання матеріальної допомоги тим, кому, в силу об’єктивних причин, вона необхідна; установлення привілеїв незаможним і вилучення привілеїв у тих, хто в них не має потреби;

створення умов, які дають змогу громадянам заробляти кош­ти для повноцінного життя будь-яким законним способом;

створення умов, що забезпечують задоволення високого рів­ня потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т. ін.;

забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів ринкової економіки;

забезпечення економічної безпеки членів суспільства;

захист цивільних та політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової, соціальної держави;

захист від політичного переслідування й адміністративної сваволі;

забезпечення належного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

створення сприятливого соціально-психологічного клімату як у суспільстві в цілому, так і в окремих його осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

забезпечення максимальної стабільності громадського життя.

Важливо усвідомити, що коли йдеться про соціальну економіку, то, як правило, мають на увазі, що вона — основна складова «держави добробуту», себто це такий соціальний захист населення, що забезпечується (за Г. Мюрдалем) системою законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, рів­ними умовами для підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності, підприємництва для працездатного населення та створення певного рівня життєзабезпечення для непрацездатних.

Критерій соціальної економіки — рівень життя народу, кожного громадянина. Тут важливо зрозуміти, що цей рівень не зводиться до прибутків і споживання, а охоплює також умови праці й побуту, обсяг і структуру робочого та вільного часу, характерис­тики культурного, освітнього рівня суспільства, здоров’я, демографії та економічної ситуації. ООН рекомендує рівень життя визначати за системою, що містить такі складники:

здоров’я, у тому числі демографічні умови відтворення населення;

умови праці, зайнятості, організації праці;

освіту, зокрема грамотність;

житло, у тому числі його благоустрій;

соціальне забезпечення, людські свободи.

Пошуки якого-небудь інтегрального показника рівня життя визнані недоцільними. Для порівняння в міжнародних взаєминах використовується «індекс людського розвитку», що охоплює такі інтегральні індикатори: створений національний дохід на душу населення, тривалість життя, відтворення.

Методологія курсу «Соціальна економіка» віддзеркалює ту систему методів, прийомів, способів, яку покладено в основі вивчення політичної економії. Головне — привернути увагу студентів до такого аспекту її сучасних поглядів (онтологічний підхід), як соціальне й філософське його осмислення (гносеологічний підхід).

Соціальна економіка формується і «працює» на таких принципах:

діалектична єдність економічної складової та соціально орієнтованої економіки;

диференціація й інтеграція функцій соціальної економіки на макро-, мезо- і мікрорівнях;

соціальне партнерство між суб’єктами соціальної економіки, що функціонують у сфері праці, капіталу і влади, та забезпечують економічне зростання;

суспільне використання джерел (природні, матеріально-речовинні й людські ресурси) і факторів (технологія, керування, стимулювання) соціально-економічного зростання.

Соціалізація економічних взаємин — це процес якісних змін у суспільстві, що характеризується його поступовим самовдосконаленням на основі підвищення ролі людини у виробництві, усебічному використанні здібностей та знань. А. Гриценко характеризує відзначений момент такими рисами:

соціалізація власності на засоби виробництва, що означає подолання відчуженості від них працівника через участь у власності за допомогою акцій, зростання частки і значення акціонерних товариств, де працівники є головними акціонерами;

соціалізація праці, перетворення її із засобу заробляння грошей у засіб самореалізації особистості, її життєвих і творчих можливостей;

соціалізація результатів виробництва, пов’язана з перерозподілом ВНП з метою зменшення соціальної нерівності та розвит­ком інститутів соціального захисту.

Найважливішим моментом соціалізації є соціальна стратифікація — виокремлення і розшарування груп у суспільстві. Об’єк­тивними факторами для цього є такі:

зайнятість, її ступінь і вид;

місце в суспільному поділі праці (зайнятість управлінська чи виконавча, аграрна чи індустріальна, фізична чи розумова праця);

особливості праці з погляду ваги, складності, комунікативності, ризику, фізичних і моральних умов;

наймана праця за заробітну плату, самостійна робота з віль­ним прибутком, яка потребує професійної кваліфікації;

ставлення до власності на засоби виробництва, її наявність чи відсутність, ступінь, форма і вид;

ставлення до організації та управління виробництвом і працею, його рівень, економічні й правові підстави, формальний чи неформальний характер;

освіта і кваліфікація, їхній рівень, відповідність, профіль, престижність.