1.3. Загальний страховий фонд держави
Суть страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат.
Для того, щоб система страхового захисту була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства. До фонду страхового захисту належать:
· Централізовані натуральні та грошові резервні фонди держави, які формуються за рахунок загальнодержавних ресурсів як у натуральній, так і в грошовій формі для відшкодування збитку та усунення наслідків стихійних лих і великих аварій, що призвели до значних руйнувань і великих людських жертв. Централізований страховий фонд в Україні знаходиться в розпорядженні Уряду.
· Децентралізовані фонди підприємств, які використовуються на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями (самострахування). Фонди самострахування формуються з щорічних відрахувань до досягнення фондом розміру, який вказаний у статутних документах суб'єкта господарювання, а порядок використання коштів передбачається самими учасниками, які формують ці фонди. В умовах ринку підприємства функціонують у несталому економічному середовищі, що постійно змінюється: зростають ціни на матеріальні ресурси, продукцію; переглядаються умови отримання банківських позик; тощо. Водночас підприємства прагнуть забезпечити стійке становище, можливість працювати без фінансових і виробничих зривів, досягти оперативного подолання тимчасових ускладнень у процесі виробництва, зокрема, за допомогою самострахування.
· Фонди, які створені методом страхування. Вони мають грошову форму і створюються за рахунок внесків страхувальників і доходів від інвестиційної діяльності страховика.
На сьогоднішній день можна виділити декілька чинників, які обумовлюють необхідність створення страхових фондів.
По-перше, це стихійний вплив руйнівних сил природи на суб'єкти господарювання та життєдіяльність людини.
По-друге, запровадження у виробництво й соціальну сферу досягнень науково-технічного прогресу несе в собі, поряд з перевагами, велику руйнівну силу, збільшуючи можливість виникнення різного роду катастроф і техногенних аварій.
По-третє, процес життєдіяльності людини, необхідність постійного відтворення сил, і, водночас, залежність людини від негативного впливу зовнішнього середовища потребує створення страхового фонду на випадок смерті, втрати здоров'я, працездатності.
По-четверте, соціально-економічні протиріччя у суспільстві, особливості організації господарської діяльності обумовлюють імовірність настання негативних явищ, які можуть нанести матеріальні збитки різного виду і масштабу.
По-п'яте, законодавство більшості країн світу передбачає відповідальність за нанесення збитку третій стороні (юридичним і фізичним особам) як в процесі здійснення господарської діяльності, так і в результаті будь-яких інших дій.
За часи Радянського Союзу страховому захисту значною мірою сприяв державний позичковий фонд (характерним це було для сільського господарства та інших довгострокових та ризикових по виконанню галузей виробництва), кредит який, як правило, не повертався. Такий режим використання позик частково заміщав потреби у страхуванні.
Тепер значно менше використовуються централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Щороку зростає навантаження на фонди, які створювані методом страхування.
Якщо взяти до уваги переорієнтацію програми соціального захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково - освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною.
Для того, щоб система страхового захисту була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства. До фонду страхового захисту належать:
· Централізовані натуральні та грошові резервні фонди держави, які формуються за рахунок загальнодержавних ресурсів як у натуральній, так і в грошовій формі для відшкодування збитку та усунення наслідків стихійних лих і великих аварій, що призвели до значних руйнувань і великих людських жертв. Централізований страховий фонд в Україні знаходиться в розпорядженні Уряду.
· Децентралізовані фонди підприємств, які використовуються на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями (самострахування). Фонди самострахування формуються з щорічних відрахувань до досягнення фондом розміру, який вказаний у статутних документах суб'єкта господарювання, а порядок використання коштів передбачається самими учасниками, які формують ці фонди. В умовах ринку підприємства функціонують у несталому економічному середовищі, що постійно змінюється: зростають ціни на матеріальні ресурси, продукцію; переглядаються умови отримання банківських позик; тощо. Водночас підприємства прагнуть забезпечити стійке становище, можливість працювати без фінансових і виробничих зривів, досягти оперативного подолання тимчасових ускладнень у процесі виробництва, зокрема, за допомогою самострахування.
· Фонди, які створені методом страхування. Вони мають грошову форму і створюються за рахунок внесків страхувальників і доходів від інвестиційної діяльності страховика.
На сьогоднішній день можна виділити декілька чинників, які обумовлюють необхідність створення страхових фондів.
По-перше, це стихійний вплив руйнівних сил природи на суб'єкти господарювання та життєдіяльність людини.
По-друге, запровадження у виробництво й соціальну сферу досягнень науково-технічного прогресу несе в собі, поряд з перевагами, велику руйнівну силу, збільшуючи можливість виникнення різного роду катастроф і техногенних аварій.
По-третє, процес життєдіяльності людини, необхідність постійного відтворення сил, і, водночас, залежність людини від негативного впливу зовнішнього середовища потребує створення страхового фонду на випадок смерті, втрати здоров'я, працездатності.
По-четверте, соціально-економічні протиріччя у суспільстві, особливості організації господарської діяльності обумовлюють імовірність настання негативних явищ, які можуть нанести матеріальні збитки різного виду і масштабу.
По-п'яте, законодавство більшості країн світу передбачає відповідальність за нанесення збитку третій стороні (юридичним і фізичним особам) як в процесі здійснення господарської діяльності, так і в результаті будь-яких інших дій.
За часи Радянського Союзу страховому захисту значною мірою сприяв державний позичковий фонд (характерним це було для сільського господарства та інших довгострокових та ризикових по виконанню галузей виробництва), кредит який, як правило, не повертався. Такий режим використання позик частково заміщав потреби у страхуванні.
Тепер значно менше використовуються централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Щороку зростає навантаження на фонди, які створювані методом страхування.
Якщо взяти до уваги переорієнтацію програми соціального захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково - освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною.