Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3. Історія розвитку та сучасні проблеми фізіології і психології праці

1.3. Історія розвитку та сучасні проблеми
фізіології і психології праці

Фізіологія і психологія праці як самостійні наукові дисципліни почали розвиватися на початку XX століття. Передумовами їх розвитку були:

● досягнення досить високого рівня розвитку загальної фізіології і загальної психології, нагромадження значного експериментального матеріалу щодо індивідуальних відмінностей людей за чутливістю аналізаторів, прояви психічних функцій тощо;

● стрімкий розвиток продуктивних сил, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що вимагало раціоналізації трудових процесів, обгрунтованого професійного добору кадрів.

Проте ідеї вивчення методів праці з урахуванням наукових даних про людину мають давню історію. Так, ще Галілео Галілей зробив спробу застосувати математичний апарат для вивчення рухів людини.

При цьому він виявив фактор втоми, який ускладнює використання математичних методів під час вивчення трудових процесів.

У 1666 році Де-ля-Гір встановив зв’язок між масою людини та її фізичною силою. Він визначив, що без зашкодження здоров’ю людина може пересувати по горизонтальній поверхні вантаж масою до 65 кг, переносити по похилій площині до 70 кг.

Спробу вивчати методи праці робили французький промисловець М. Перроте (1760 р.) та англієць Чарльз Беббідж (1830 р.).

У Франції 1849 року було видано книгу «Керівництво з вибору професії», в якій аналізувалися професії та властивості, необхідні людині для успішного оволодіння ними.

Наприкінці XIX — на початку XX століття виходять у світ друковані праці з практичного використання наукових даних для організації трудової діяльності та підвищення її продуктивності. Найвідомішими на той час були дослідження Ф. Тейлора, який поряд з організацією праці та управління розглядав фізіологічні й психологічні питання, зокрема такі: професійній добір, нормування праці, система оплати, пристосування інструмента до працівника. Реалізована на виробництві система Тейлора була спрямована на раціоналізацію трудових рухів, виключення зайвих рухів, підвищення темпу роботи до рівня, який забезпечував би максимальну продуктивність праці.

На розвиток фізіології і психології праці значний вплив справило впровадження Г. Фордом конвеєрно-потокової системи виробництва, що базується на розчленуванні виробничого процесу на якомога простіші елементи. Наслідком такого розчленування є монотонність праці, яка призводить до специфічних психічних станів працівника, знижуючи ефективність його діяльності. Ці труднощі спонукали до вивчення психофізіологічних проблем праці.

Паралельно з тейлоризмом у багатьох країнах, насамперед у США й Німеччині, розвивалась індустріальна психотехніка. Цей процес припав на період початку XX століття до початку першої світової війни. Якщо тейлоризм виходив з безпосередніх завдань техніки та фізичної витривалості людини, то психотехніка виросла з психології. Основним її завданням було практичне використання психології в економіці й промисловості. Термін «психотехніка» запропонував 1903 року німецький філософ і психолог В. Штерн. Проте найбільший вклад у розвиток психотехніки вніс Г. Мюнстерберг. Він зазначав, що наукова робота зосереджена на вивченні машин, на різних умовах економічного успіху. Тим часом не береться до уваги, що ніяка господарська робота не може бути виконана без участі людини, а психофізичний апарат останньої потребує докладного дослід­ження з погляду господарських інтересів. У таких працях, як «Психологія і економічне життя», «Основи психотехніки» Мюнстерберг виокремлює соціальну, господарську, медичну, правову психотехніку, а також вказує на можливості використання експериментальної, диференціальної психології в різних сферах практичного життя. Це сприяло тому, що згодом термін «психотехніка» закріпився за тією галуззю прикладної психології, яку називають психологією праці. Основними проблемами психотехніки Мюнстерберг вважав:

● вибір найбільш придатних людей для певних економічних дій;

● досягнення найвищої продуктивності праці за допомогою психотехнічних засобів;

● досягнення бажаних психічних ефектів за рахунок економічних процесів, в яких найважливіше місце посідає психічний вплив на особистість.

Видатними представниками психотехніки були також О. Ліпман, Ф. Гізе, Д. Древер, Е. Штерн.

Психотехніка вирішувала проблеми професійного добору та про­фесійної консультації на підставі вивчення індивідуальних харак­теристик людини за допомогою тестів. Крім того, надавалося значення дослідженню таких проблем, як втома, монотонність, пристосування техніки до психічних особливостей людини, професійне навчання.

Серед питань, які вивчалися в цей період, не було досліджень соціально-психологічних факторів. Хотторнські дослідження, проведені Елтоном Мейо 1924 року, забезпечили певну комплексність у вивченні проблем організації праці. Вони, зокрема, показали, що соціально-психологічні фактори (психологічний клімат, неформальні стосунки працівників) можуть перекривати ефект інших факторів. Було доведено також, що вплив різних факторів на особистість має сумарний характер і виявляється в її ставленні до роботи.

Основоположником фізіології і психології праці справедливо вважається І. М. Сєченов. Розробляючи теоретичні основи науки про працю, він першим поставив питання про використання наукових даних, що стосуються людини, для раціоналізації праці. Серед основних праць Сєченова із зазначених проблем до найбільш значних належать «Нарис робочих рухів людини», «Фізіологічні критерії для встановлення довжини робочого дня», «Участь нервової системи в робочих рухах людини», «До питання про вплив подразнення чутливих нервів на м’язову роботу», «Елементи думки». Сєченов вперше обгрунтував коркову теорію втоми, необхідність нормування навантажень на конкретні м’язові групи, ввів поняття активного відпочинку як ефективного засобу підвищення і збереження працездатності людини, вивчав роль психічних процесів у виконанні трудових актів, поставив питання про формування трудових навичок тощо.

Розвиток фізіології і психології праці пов’язаний з іменами таких видатних вчених, як І. П. Павлов, М. Є. Введенський, О. О. Ухтомсь­кий, П. К. Анохін, В. М. Бехтерєв, М. І. Виноградов та інші.

Так, І. П. Павлов розробив вчення про умовні рефлекси, динамічний робочий стереотип, вищу нервову діяльність та її типи, дві сигнальні системи дійсності, заклавши теоретичний фундамент фізіології і психології праці.

М. Є. Введенський обгрунтував явища функціональної рухливості (лабільності) і парабіозу, які мають важливе значення для розуміння механізмів засвоєння ритму та розвитку втоми.

О. О. Ухтомський розробив вчення про домінанту, яка визначає спрямованість поведінки, думки та діяльності людини, є фізіологічною основою уваги й мислення.

П. К. Анохін, розвиваючи рефлекторну теорію І. П. Павлова, роз­робив вчення про функціональну систему, яка реалізує мету діяльності, що набирає вигляду моделі, образу.

М. І. Виноградов досліджував фізіологічні основи трудових процесів, зокрема вивчав функціональні зрушення в роботі фізіологічних систем організму працівника.

З ім’ям Бехтерєва пов’язані дослідження індивідуальної і колективної психіки людей, обгрунтування впливу соціальної психіки на поведінку людей і відносини між ними. В організованому ним 1918 року в Петрограді Інституті вивчення мозку і психічної діяльності в лабораторії праці експериментально вивчався вплив праці на особистість та її нервово-психічний стан, досліджувався взаємозв’язок між професійною придатністю і продуктивністю праці людини. У 1920 році був організований Центральний інститут праці (Москва), де розроблялися проблеми раціоналізації трудової діяльності і прийомів навчання з урахуванням біологічних і психологічних особливостей людини.

У 1921 році був організований Всеукраїнський інститут праці, в якому великого значення надавали проблемам психофізіології праці, професійного добору та наукової організації праці у вузах. На великих підприємствах промисловості і транспорту створювалися психофізіологічні та психотехнічні лабораторії, головним завданням яких був професійний добір, а також вивчення виробничої втоми. Переважно досліджували важку працю та її вплив на обмін речовин, функції дихання й кровообігу робітників. Питання оптимізації та нормування розумової праці не розроблялися. Психотехнічний період тривав до середини 30-х років.

Із середини 30-х і до початку 50-х років дослідження в галузі фізіології і психології праці не виходили за межі лабораторій і не застосовувалися на виробництві. Певним поштовхом до розвитку цих досліджень стали Перша всесоюзна конференція з питань фізіології праці (1953 р.) та Всесоюзна нарада з питань психології праці (1957 р.), на яких були намічені нові напрямки розробки питань фізіології і психології праці.

Протягом 60—70-х років вивчення проблем фізіології і психології праці стає органічною складовою роботи з наукової організації праці. У цей період значно розширилися дослідження відповідних питань в інститутах гігієни праці і професійних захворювань, інститутах психології, педагогіки, різних відомчих наукових установах. Значний внесок у розвиток фізіології праці внесли С. О. Косилов, З. М. Золіна, В. В. Розенблат, С. М. Горшков, М. А. Грицевський, Ю. В. Мойкін, Л. А. Леонова, В. І. Медведєв та інші.

Проблеми психології праці становили предмет досліджень таких учених, як К. К. Платонов, М. Д. Левитов, П. М. Рубінштейн, П. Ф. Добринін, Є. А. Климов. Основи інженерної психології, що розглядається як частина психології праці, заклали Б. Ф. Ломов, Б. О. Душков, В. П. Зінченко, В. М. Муніпов, В. Ф. Венда.

В Україні проблемами фізіології та гігієни праці займаються Київський інститут медицини праці АМН України, Український
науково-дослідний інститут промислової медицини, Харківський науково-дослідний інститут гігієни праці і профзахворювань, Донецький науково-дослідний інститут медико-екологічних проблем
Донбасу та вугільної промисловості. Такі вчені, як Ю. І. Кундієв, О. О. Навакатикян, Г. Т. Чукмасова та інші досліджують теоретичні і практичні проблеми фізіології і гігієни операторської та розумової праці, вплив факторів виробничого середовища на працездатність і втому працівників тощо. Питання охорони і безпеки праці перебувають і віданні Національного науково-дослідного інституту охорони праці.

Перехід України від адміністративно-командної до ринкової економіки висуває щодо фізіології і психології праці нові завдання. Серед найважливіших теоретичних і практичних завдань слід виокремити такі:

● розробка фізіологічних та психологічних критеріїв оптимальної організації різних видів праці;

● обгрунтування методів ліквідації дефіциту м’язових навантажень і рухової активності працівника;

● гуманізація праці на підприємствах різних форм власності на основі впровадження санітарно-гігієнічних норм, техніки безпеки, раціональних режимів праці та відпочинку;

● розробка механізмів формування в людей психологічних установок на ринкову поведінку у сфері діяльності;

● вивчення мотиваційних механізмів підвищення ефективності праці;

● психологічне обгрунтування соціально-трудових відносин між суб’єктами ринку праці (роботодавцями та найманими працівниками);

● розробка критеріїв і шляхів забезпечення конкурентоздатності людини на ринку праці;

● вдосконалення методів професійного самовизначення молоді;

● вивчення механізмів самореалізації особистості у трудовій діяльності, у тому числі в малому бізнесі й підприємництві;

● вдосконалення методів професійної орієнтації, переорієнтації та професійного добору;

● вдосконалення методів виробничого навчання;

● психологічні проблеми незайнятого населення та безробіття.

Реалізація цих завдань грунтується на таких фундаментальних теоретичних положеннях фізіології і психології праці, як працездатність, дієздатність, впрацювання, втома, відновлювальні процеси в організмі людини; трудове напруження і оптимальний його рівень; засвоєння ритму діяльності; закономірності динаміки психічних функцій працівника в різних видах професійної діяльності; вплив діяльності (або/і незайнятості) на формування та реалізацію особистісних властивостей людини.

На основі цих фундаментальних знань вирішуються прикладні проблеми фізіології і психології праці, пов’язані з психофізіологічним обгрунтуванням організації конкретної праці та соціально-психологічних аспектів життєдіяльності працівників.