1.3. Роль соціології в суспільстві, її функції та завдання
Роль соціології в суспільстві визначається її предметом, а реалізується функціями.
Головною з функцій є теоретико-пізнавальна, яка полягає в тім, що соціологія разом з іншими науками бере активну участь у пізнанні об’єктивної реальності, допомагає з’ясовувати та формувати нові теоретичні та практичні знання про світ, в якому живе людина, про закономірності розвитку соціальних відносин у ньому.
Соціологія молода й дуже динамічна наука. Вона все ще перебуває на стадії становлення, і в ній багато «білих плям»: не сформовано остаточно методології, тривають дискусії навіть навколо самого предмета вивчення, не розроблено теорії багатьох соціальних явищ, не повністю сформовано понятійний апарат тощо. Тому теоретико-пізнавальну функцію передовсім спрямовано на саморозвиток і саморефлексію науки, пізнання самої себе. Це відповідно стимулює діяльність й самих соціологів.
Основним завданням соціології, пов’язаним із теоретико-пізнавальною функцією, є дослідження соціальних явищ і процесів. При цьому кожне явище, кожний процес слід розглядати в комплексі, у взаємозв’язку та взаємозалежності з іншими явищами і процесами. Найважливіші наукові результати соціологічних досліджень дістають своє втілення у різних звітах інформаційних та аналітичних довідях, монографіях, виступах провідних вчених нашпальтах центральних газет, по телебаченню і радіо. І це є проявом описово-інформаційної функції соціології.
Окрім того, соціологія надає конструктивну допомогу у розв’язанні або прогнозуванні розвитку практичних проблем, які виникають у різних царинах суспільного життя: економіко-господарських, політичних, поведінкових тощо.
Така функція називається прикладною, прогностично-перетворювальною, або конструктивною. Як справедливо наголошує К. Грищенко, соціологія, мабуть, єдина з суспільних наук, яка не лише покликана, але й має реальні можливості розкрити стан, напрямок, тенденції руху сучасного суспільства, спрогнозувати найближчу і віддалену перспективу його розвитку, причому не тільки в дослідницькому, теоретичному плані, а й у практичному, прикладному. За допомогою соціологічних досліджень виявляються відхилення у розвитку соціальних відносин, своєчасно прогнозуються негативні явища, розробляються соціальні технології, системи управління соціальними організаціями.
Не можна здійснювати перетворень, які торкаються інтересів багатьох людей, без урахування, як саме ці перетворення сприйматимуться ними.
У минулому вітчизняних соціологів не залучали до підготовки фундаментальних управлінських рішень. Відтак можна навести багато прикладів, коли масштабні рішення, які приймалися без соціологічної експертизи, виявлялися не тільки нежиттєздатними, а й навіть шкідливими: побудова колгоспів та радгоспів, визнання населених пунктів «неперспективними», спроби ліквідації приватних підсобних господарств, побудова «палаців культури» у невеликих селищах, на дрібних підприємствах, «перекидання» річок, утворення штучних водойм і переселення у зв’язку з цим величезних мас населення тощо.
Нині, як консультантів та експертів, провідних соціологів постійно залучають до численних державних і громадських організацій з метою обґрунтування схвалюваних ними рішень, прогнозування їх наслідків, аналізу електоральної поведінки населення тощо.
Проте, як справедливо зауважує К. Грищенко, робиться це ще не достатньо. Наукові здобутки соціології ще не привертають належної уваги з боку вищих законодавчих і виконавчих органів влади, висновки і рекомендації вчених недостатньо враховуються при вирішенні складних соціальних проблем сучасного розвитку суспільства, що, разом з іншими чинниками, зумовлює вкрай неефективне функціонування багатьох його структур.
Головною причиною незатребуваності соціології є те, що інтереси країни та її громадян, з одного боку, та інтереси владних структур, з іншого — далеко не завжди збігаються.
Така розбіжність інтересів багато в чому обумовлена переважанням у владних структурах егоїстично-кланових інтересів, впливом тіньових механізмів діяльності вітчизняних олігархів.
Популяризація соціологічних знань серед управлінського персоналу, представників владних структур запобігатиме багатьом негативним наслідкам управлінських рішень. Ефективне прогнозування і розробка таких рішень можливі лише за умов соціологічної грамотності управлінців, глибокого засвоєння ними знань, методів і методик соціології, формування практичних навичок їх застосування.
Останнє належить уже до світоглядно-освітньої функції соціології, яка проявляється в популяризації і поширенні сучасних наукових знань та уявлень про механізми соціальних процесів. З 1992 року соціологію вивчають майбутні фахівці всіх профілів. Це сприятиме поступовому подоланню стереотипів «технократичного» і «суто економічного» мислення керівників різних рівнів управління.
Американська соціологічна асоціація постійно публікує досить об’ємні списки посад, на які можуть претендувати люди, котрі отримали соціологічний фаховий вишкіл різного рівня навчання. У нашій країні соціологів (крім суто соціологічних служб) запрошують на роботу в різні адміністративні органи, відділи міністерств, служби зайнятості, теле- і радіоцентри, органи правопорядку. В останні роки поширюється новий різновид трудової зайнятості на базі соціологічної освіти — соціальна робота.
Проте соціологія має можливість впливати на соціальне життя
не тільки через структури влади. Одним із шляхів поширення соціологічних знань є співпраця соціологів-професіоналів із управлінцями, надання останнім методичної та консультативної допомоги. Для поширення і популяризації соціологічних знань треба використовувати й засоби масової інформації, видавничу базу. Пропагуючи соціологічні знання серед усіх верств населення, орієнтуючи їх, допомагаючи розібратися у складних проблемах, визначаючи оптимальні варіанти діяльності, вона справляє безпосередній вплив на всі прошарки суспільства. Соціологічні знання, наукове тлумачення подій, що сталися в суспільстві, проникають у людську свідомість, формують соціологічний стиль мислення, який полягає, за влучним висловом американського соціолога П. Бергера, у вмінні бачити людину в суспільстві і суспільство в людині, розуміти, як поєднується індивідуальне з суспільним, як відбувається взаємозв’язок усіх соціальних явищ і процесів.
Це вже належить до ідеологічної функції соціології, яка орієнтує, мобілізує, насамперед через освіту, через проникнення соціологічних знань і соціологічного стилю мислення в різні царини суспільного життя. Дехто з учених не визнає ідеологічної функції соціології, мотивуючи це тим, що ідеологія — неодмінно класова за змістом, політично зорієнтована система поглядів. Та у ширшому розумінні ідеологія — це сукупність поглядів та уявлень, які орієнтують людей, мобілізують їх для певної суспільно значущої діяльності.
Реалізація функцій соціології невіддільна від тих виховних ефектів, що виявляються у формуванні діалектичного співвідношення загальнолюдських, групових колективних та індивідуальних соціальних інтересів й стосунків, котрі сприяють взаєморозумінню,
збереженню й розвитку індивідуальних уподобань, полегшенню взаємодії представників різних соціальних груп та професій. Матеріальною основою цього процесу є різноманітність форм власності на засоби виробництва. І на цьому слід особливо наголосити, бо відомо, що філософія освіти колись висунула тезу про всемогутність виховання. Віру у всемогутність виховання і швидку зміну свідомості людини за умов суспільної власності, як відомо, підтримували політичні діячі радянської держави і комуністичної партії, надаючи величезного значення ідеологічному впливу на трудящих, посиленню агітації та пропаганди. Однак практичні наслідки цього процесу значною мірою розійшлися з прогнозами. Очевидно, взаємозв’язок суспільства й особи не можна зводити лише до ідеологічного впливу першого на другу. Найактуальнішим у цьому плані є подолання відчуження людини від засобів виробництва через роздержавлення, ліквідацію монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, до ринкових відносин. Це сприятиме активізації людського чинника, подоланню соціальної апатії, буде запорукою успішного розв’язання проблем становлення незалежної України.
Отже, функції соціології різноманітні, але головне в них — дати об’єктивні знання соціальної реальності, виявити негативні тенденції, передбачити їх наслідки, оптимізувати управлінські рішення. Соціологія має визначити реальні умови для організації ефективної діяльності людей. Надзавданням соціології є передбачення, але не суто інтуїтивне, а таке, що спирається на науково обгрунтований аналіз стану суспільства.
Особлива потреба в соціологічних знаннях та рекомендаціях відчувається нині у зв’язку з кардинальними перетвореннями нашого суспільства, колективним суб’єктом яких є все населення. Жодне перетворення не може бути успішним без урахування ставлення людей до його цілей і програм, без свідомої активної участі народу у здійснюваних соціальних перетвореннях, у новаційних процесах.
Для того щоб визначити тенденції розвитку будь-яких явищ, вибрати оптимальні засоби управління ними, треба знати можливості соціальних спільнот, що вивчаються, умови використання засобів, що пропонуються.
Перетворення, які здійснюються в нашій державі, зачіпають інтереси всього населення, змінюють майновий і соціальний стан, трансформують поведінку багатьох соціальних груп, що взаємодіють між собою. За цих умов органам управління вкрай необхідна повна, точна і достовірна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні процеси. Давати таку інформацію — завдання соціології.
Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний зв’язок в організації управління суспільними перетвореннями. Тільки глибоке вивчення думок і настроїв трудящих, урахування їхніх потреб та інтересів, підвищення дійовості й оперативності соціологічної інформації буде сприяти оновленню будь-якого суспільства.
Значна роль належить соціологічним знанням у конкретизації рішень уряду, кожне з яких має соціологічно осмислюватися й обгрунтовуватися.
Соціологія виявляє взаємозв’язок соціальних відносин і процесів у різних сферах з такими самими процесами на державному рівні. Для цього слід якомога точніше визначати групи, що взаємодіють, вивчати конкретні умови їх діяльності, співвідношення їхніх прав і обов’язків, зміст і способи реалізації інтересів, методи узгодження індивідуальних та групових інтересів із загальнодержавними, забезпечувати постійний соціологічний контроль за виконанням конкретних рішень, за процесами перетворень.
Недостатній соціологічний контроль, відсутність прогнозування розвитку ринкових відносин призводить до негативних наслідків. І це не завжди зумовлено недостатнім розвитком методичних засад соціології та низькою кваліфікацією соціологічних кадрів.
Слід зауважити, що інформація не може сама собою перетворитися на рішення, прогнози, рекомендації. Соціологія разом з іншими науками повинна розробляти такі рекомендації, а використовувати і впроваджувати їх мають органи управління, конкретні керівники. Проте багато цінних розробок так і не втілюються в життя. Більше того, подеколи органи управління діють усупереч рекомендаціям учених, що призводить до негативних наслідків.
З огляду на це особливо актуальним для соціології в Україні є формування соціологічного мислення в усіх верств населення, передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, — від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соціологічно освіченим, має розуміти значення і роль соціологічних знань у розбудові нового суспільства, має вміти дати соціологічну оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соціальні наслідки своїх втручань у суспільне життя.
Слід зазначити, що нині посилюється тенденція до інтернаціоналізації соціології, формування соціологічного знання, яке складається з різних теорій, що не заперечують одна одну. Підтвердженням тому може бути девіз XII Всесвітнього соціологічного конгресу (липень 1990 р., Мадрид) «Соціологія для єдиного світу: єдність чи різноманітність?». На ньому йшлося про те, що для аналізу соціальних змін необхідні не одна загальносоціологічна теорія, а різні, що є свідченням певного соціологічного плюралізму. Важливого значення набуває не інтеграція соціологічних теорій, а консолідація різних підходів і концепцій.
За таких умов зростає значення формування нового соціологічного мислення, основним принципом якого має стати просування в напрямі до єдиного світового соціологічного знання з метою вирішення спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різних соціологічних знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей.
Єдність і різноманітність у соціології в діалектичному поєднанні — це також ознака нового соціологічного мислення. Видатний соціолог XX ст. П. Сорокін порівнював соціологію з дволиким Янусом, один лик якого — єдність, а другий — різноманітність. Однак заклик П. Сорокіна до консолідації зусиль представників різних течій у 70-ті роки був сприйнятий більшістю радянських учених як украй реакційний. Проте згодом виявилося, що саме єдності в різноманітності потребує зовсім нова політична та ідеологічна ситуація як у світі, так і в нашій країні — припинення холодної війни, розвиток демократії та свободи. Конкретною передумовою формування нового соціологічного мислення є схожість досліджуваних проблем. Вони актуальні для соціології різних країн і можуть за умови спільного вивчення їх піднести соціологічні знання на принципово новий рівень. З огляду на це дуже важливого значення набуває отримання порівняльних даних, які можна використовувати для розв’язання завдань, що мають теоретичний та ужитковий характер. Схожість постановки, змісту і способів дослідження соціальних проблем у різних країнах зумовлено тим, що всі народи однаково переймаються питаннями виживання людини, екологічної безпеки, підвищення ефективності виробництва, взаємодії різних соціальних груп тощо.