Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.5. Загальна характеристика англо-американської цивільно-правової системи

1.5. Загальна характеристика англо-американської цивільно-правової системи

До англо-американської цивільно-правової системи належать насамперед Англія та Уельс (на Північну Ірландію, Шотландію, острови Ла-Маншу та острів Мен англійське право не поширюється), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни, у правові системи яких було перенесено відповідно модифіковане англійське право. Очевидно, що система англо-американського права (у т.ч. й цивільного) також одержала досить широке поширення у світі як внаслідок колонізації, так і внаслідок добровільної рецепції. Розрізняють європейське загальне право (Англія, Ірландія) та неєвропейське[1].

У неєвропейських країнах (деякі мусульманські, Індія) ця система була перейнята частково. Цивільно-правові системи США та Канади мають істотні відмінності від права англійського. Специфіка права США, порівняно з англійським, насамперед обумов­лена федеральним устроєм цієї держави. Цивільне право США має більше спільних рис з романо-германським правом[2].

В основі англо-американської цивільно-правової системи є загальне право (common law), яке виникло в результаті діяльності королівських судів, і право справедливості (equity), що склалося внаслідок діяльності суду канцлера. Нині діє єдина система судів, а загальне право та право справедливості об’єднані в систему прецедентного права — систематизованого зібрання рішень судів вищих інстанцій, застосування яких є обов’язковим в аналогіч­них справах. Судовий прецедент відіграє провідну роль серед джерел в англо-американській цивільно-правовій системі.

Поряд з цим діє статутне право, що видається парламентом. Однак закони не мають такого значення, як у романо-германській цивільно-правовій системі, хоча формально посідають перше міс­це в ієрархії джерел. Немає кодифікованих актів цивільного законодавства — цивільних кодексів. Закони, які приймаються в цій сфері, регулюють окремі види правовідносин, стосуються, як правило, спеціальних питань або окремих правових інститутів (юридичних осіб, сім’ї та шлюбу, права власності, купівлі-продажу та ін.).

Джерелами права також є звичаї, які з часом стають нормами прецедентного права, та ділові звичаєвості, а також доктрина, яка формується під впливом практики внаслідок узагальнень окремих прецедентів.

Питання про рецепцію римського приватного права англо-американською цивільно-правовою системою є спірним. У науці сформовані дві протилежні точки зору. Прибічники першої вважають, що ця система сформувалася самостійно й незалежно від впливу римського права, інші — що рецепція застосовувалася в особливій формі запозичення методології правотворчості римських юристів, зокрема преторів, які творили норми на основі практики й відповідної до її потреб; крім того, сам дуалізм судової системи, який існував (загальне право та право справедливості), схожий на дуалізм цивільного й преторського права в межах римського приватного[3].

         В англо-американській цивільно-правовій системі відсутній розподіл права на публічне та приватне. Немає також закінченої системи актів цивільного законодавства, і важко говорити про чіт­ке окреслення галузі цивільного права; правильніше було б вести мову про наявність окремих цивільно-правових інститутів. У сфері цивільного й торгового права існує сукупність узагальнених прецедентів, які формують правові норми на основі конкретних казусів.

         Правовий статус осіб у цивільних правовідносинах визначається через правосуб’єктність (legal capaciti). Поняття правоздатності та дієздатності не розмежовуються, однак практика розрізняє пасивну та активну правоздатність, які за змістом відпо­відають цим поняттям. Принципами цивільної правоздатності є формальна рівність усіх громадян, неприпустимість позбавлення правосуб’єктності (вона виникає у кожного з народженням та припиняється в разі смерті). Англо-американська цивільно-пра­вова система не знає інституту визнання безвісно відсутнім чи оголошення померлим; питання про віднесення особи до таких, що померли, є суто процесуальним, може поставати лише тоді, коли вирішується доля конкретного зобов’язання.

         Інститут юридичної особи найбільш розвинений у нормах щодо статусу компаній (корпорацій). Основними видами юридичних осіб є товариства (partnerships) і компанії (Англія) або корпорації (США). Товариства поділяють на види залежно від харак­теру відповідальності їх учасників перед третіми особами. Не всі види товариств визнаються юридичними особами. В англо-амери­канському праві немає поняття установи; відповідні цілі реалізуються корпораціями, які можуть бути і неприбутковими, або через інститут довірчої власності.

Англійське та американське право не містять й інституту речових прав у тому вигляді, який існує в романо-германській системі; немає і розподілу прав на свої та чужі речі. Усі такі права розглядаються як право власності; останнє трактується дуже широко й охоплює, зокрема, відносини інтелектуальної власності, права вимоги щодо одержання певних коштів та ін. Тлумачення власності в цій системі суттєво відрізняється від відповідного поняття в континентальній цивільно-правовій системі. Англо-американське право допускає існування так званої «розщепленої» («розділеної») власності: обсяг і зміст правомочностей власника, які належать кільком особам щодо однієї й тієї ж речі, може визначатися угодою між ними (волею учасників). До того ж таке «розщеплення» правомочностей дозволяється як у просторі, так і в часі.

Найбільш характерним і специфічним в англо-американсь­кому праві є інститут довірчої власності (траст), якого немає в континентальному праві. Суть довірчої власності полягає в тому, що первісний власник — засновник трасту (settlor) передає майно в управління довірчому власнику (trustee) в інтересах вигодонабувача (benefiziariy), у ролі якого може виступати як сам засновник, так і будь-яка третя особа (особи, невизначене коло осіб, суспільство).

Підставами виникнення зобов’язань є договір, квазідоговір (дії від імені іншої особи без доручення та ін.) і делікт. Договір (contract) і делікт (tort) є ключовими категоріями. При цьому узагальненого поняття зобов’язання не існує; формально відсутні й загальні норми, які б застосовувалися до всіх видів зобов’язань, немає їх офіційної класифікації. Також не існує легальної класифікації договорів; договірне право формується на основі та відповідно до практики. Сам договір тлумачиться як зустрічна обіцянка певного надання (винагороди), яка може бути підставою для звернення до суду в разі її невиконання. Таке тлумачення зумовило особливий підхід до врегулювання безоплатних договорів.

У договірних правовідносинах застосовується принцип відповідальності на основі заподіяння шкоди незалежно від вини, а в деліктних — на основі вини. Делікт розглядається як заподіяння шкоди майну чи особі; при цьому генерального делікту не існує (за винятком доктрини, в якій робляться спроби розробити його модель); спеціальні делікти сформувалися на основі практики й існують у несистематизованому вигляді, офіційної їх класифікації також немає.

Спадкове право в англо-американській правовій системі суттєво відрізняється від відповідного інституту в континентальній. Джерелами спадкового права є прецеденти, спеціальні закони про заповіти, про спадкування (Англія), Уніфікований закон про спадкування (США) та ін. Заповіт складається в письмовій формі та має бути підписаний спадкодавцем у присутності не менше двох свідків. Спадкова маса переходить не безпосередньо до спадкоємців, а передається в довірчу власність особистого представника — виконавця заповіту або адміністратора (у разі спадкування за законом). Він має розрахуватися з усіма боргами спадкодавця й передати все, що залишилося після цього, спадкоємцям, які одержують у спадщину тільки спадковий актив. Той з подружжя, хто пережив спадкодавця, має позачергове право на певну частку майна і вважається основним спадкоємцем. Неповнолітні діти та бокові родичі успадковують майно на засадах довірчої власності, виступаючи в ролі бенефіціантів — тобто вигодонабувачів, в інтересах яких засновується довірча власність.

Джерелами сімейного права є загальне (прецедентне) право й закони з окремих питань: про майно заміжніх жінок, сімейний обов’язок, недійсність шлюбу та ін. У США сімейне право знаходиться в компетенції штатів. Шлюб тлумачиться в англо-американському праві як укладений у встановленій законом фор­мі цивільний договір між чоловіком і жінкою для створення сім’ї. Умовами укладання шлюбу є шлюбна дієздатність; взаємна згода осіб, що одружуються; відсутність іншого зареєстрованого шлюбу; відсутність родинних відносин (як правило, до 3-го ступеня спорідненості), усиновлення; відсутність певних хво­роб (небезпечних для навколишніх або душевних захворювань). Припинення шлюбу відбувається в разі смерті одного з подружжя або внаслідок розірвання. Існує інститут сепарації (роздільного проживання подружжя), яка призупиняє шлюб, але не припиняє його.

Майнові відносини подружжя регулюються договором або законом. У багатьох країнах діє роздільний легальний режим майна подружжя (кожному належить майно, набуте у шлюбі за одержані ним кошти, доходи). Подружжя зобов’язане матеріально утримувати сім’ю, кожен з них має право вимагати утримання в разі непрацездатності.

Відносини батьків і дітей ґрунтуються на принципі батьківської влади (авторитету), яка має на меті захист інтересів дитини. Батьки зобов’язані забезпечити розвиток дитини, її безпеку, надавати їй майнове забезпечення та представляти її інтереси у правовідносинах.

Слід мати на увазі, що норма англо-американського права є більш конкретною аніж у романо-германській цивільно-правовій системі. Вона спрямована не на те, щоб сформулювати загальне правило поведінки на майбутнє, а на те, щоб вирішити конкретну проблему. Її основна мета — не встановлення основ правопорядку, а негайне відновлення статусу-кво. Тому і норми матеріального, і норми процесуального права (судового процесу, доказів, виконання судових рішень) мають однакове значення.

Незалежно від того, що йдеться про єдину правову систему,
в юридичній літературі відзначають особливості американського права порівняно з англійським, які зумовлені особливостями дер­жавного устрою США, історичними та іншими факторами, що впливали на процес формування американського права[4]. Насамперед американське право не сприйняло таких класичних феодальних англійських інститутів, як право власності на землю, одноособова корпорація та ін.; ряд інститутів, запозичених із англійського права, набули в США нового значення; американське право з самого початку мало виразний підприємницький характер та більше спільних рис із романо-германським правом. Цивільне право в США віднесене до компетенції штатів, за винятком питань неспроможності, авторського та патентного права, торгівлі з іноземними державами та між штатами. Відповідний державний устрій і широка компетенція штатів у сфері приватного права зумовили необхідність створення колізійних норм та уніфікованих (єдиних, типових, модельних) законів.



[1] Р. Давид, К. Жоффре-Спинози. Основные правовые системы современности... —
С. 23.

[2] Е. Богатых. Гражданское и торговое право (от древнего римского к современному российскому). — М., 2000 — С. 31—32.

[3] Див.: Р. Давид, К. Жоффре-Спинози. Основные правовые системы современности... — С. 218; Гражданское право (определения, понятия, законодательство)... — С. 14.

[4] Див. напр. Богатых Е. Гражданское и торговое право … — С. 31—32.