Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.5. Методи планування. Прогнозування в системі планування

1.5. Методи планування. Прогнозування в системі планування

 

План — це не довільний набір цифр, продиктований суб’єк­тивними побажаннями того чи іншого керівника чи плановика. Планування — це наука, і як кожна наука вона не терпить су­б’єктивізму, необґрунтованих рішень. Методична сторона науки охоплює поняття «метод», «методика» і «методологія».

Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічний прийом, за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів.

Методика планування — це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, системи розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. Наприклад, методика складання обороту стада, розрахунку потреби в кормах, фінансового плану і т. д.

Методологія науки — це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів пла­нування.

При плануванні діяльності підприємства використовують різні методи, вибираючи які слід ураховувати певні вимоги до них. Методи планування мають відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; ураховувати специфіку діяльності об’єктів планування та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку (валового доходу). Класифікацію методів планування за різними ознаками наведено в табл. 1.1 [57, с. 310].

Таблиця 1.1

Класифікація методів планування

Класифікаційні ознаки

Методи планування

Вихідна позиція
для розробки плану

Ресурсний (за можливостями)

Цільовий (за потребами)

Принципи визначення
планових показників

Якісні:  — експертно-оцінний

        — евристичний

Кількісні:         — екстраполяційний

        — інтерполяційний

Спосіб розрахунку
планових показників

Дослідно-статистичний (середніх показників)

Факторний (чинниковий)

Нормативний

Узгодженість
ресурсів і потреб

Балансовий

Матричний

Варіантність
розроблюваних планів

Одноваріантний (інтуїтивний)

Поліваріантний (розрахунково-конструктивний)

Економіко-математичної оптимізації

Спосіб виконання
розрахункових операцій

Ручний

Механізований

Автоматизований

Форма подання
планових показників

Табличний

Лінійно-графічний

Логіко-структурний (сітьовий)

В умовах жорсткої конкуренції на ринку як ресурсів, так і товарів кожному підприємству важливо визначити вихідну позицію для розробки плану. У багатьох з них планування фактично йде від витрат до випуску (ресурсний метод планування): спочатку визначають, якими ресурсами і за якими цінами може розпоряджатися підприємство (ресурсна стратегія), а потім, спираючись на ці дані, підприємство визначає свою продуктово-ринкову стратегію. Цей метод може використовуватись також при монопольному становищі підприємства або за слабо розвиненої конкуренції. З посиленням конкуренції вихідною позицією для розробки плану стають уже потреби ринку, попит на продукцію (продуктово-ринкова стратегія). Фактично ж ці групи стратегій — ресурсні й продуктові — розробляються у взаємозв’язку.

Залежно від рівня структуризації планових проблем і ринкової позиції підприємства застосовують різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень планових показників. При вирішенні неструктурованих і слабоструктурованих проблем використовують експертні (оцінні) чи евристичні методи. Вони ґрунтуються на використанні непрямої і неповної інформації, досвіду спеціалістів-експертів, інтуїції. Конкретними формами їх використання є:

а) масова оцінка — з’ясування думки окремих груп населення під час соціальних досліджень щодо суті певної проблеми планування;

б) організація систематичної роботи експертів (експертні комісії законодавчих і виконавчих органів влади, наукові ради при Міністерстві економіки України і т. д.). Особи, що залучаються як експер­ти, є висококваліфікованими спеціалістами у відповідних галузях знань, що володіють великим професійним і практичним досвідом;

в) організація роботи експертів на основі спеціальної системи їхньої діяльності. Широко відомі такі методи організації роботи експертів, як: «Мозкова атака», «Дельфі», «Паттері» та ін.

Під час розв’язання добре структурованих проблем, що мають більш-менш чіткі кількісні характеристики, використовують методи екстраполяції та інтерполяції. Перший застосовують у разі визначення проміжних та кінцевих (на кінець планового періоду) планових показників на основі їх динаміки в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнені на момент розробки плану, будуть збережені в майбутньому. Цей метод ефективний у випадках більш-менш стабільної технології і умов виробництва, при монопольному становищі підприємства та за відсутності загрози з боку конкурентів (див. підрозд. 6.1).

Метод інтерполяції є принципово протилежним. Згідно з ним підприємство встановлює мету для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто на противагу наступальному рухові при екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від установленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин. Цей метод використовують, зокрема, під час програмування врожайності сільськогосподарських культур (див. підрозд. 7.2).

За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:

дослідно-статистичний (середніх показників) — передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;

факторний (чинниковий) — більш обґрунтований, оскільки за цим методом планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обу­мовлюють зміни цих показників. Використовується передусім при плануванні технологічних (урожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;

нормативний — планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Обов’язковою умовою використання цього методу є створення на підприємстві відповідної нормативної бази.

Суть балансового методу полягає в тому, що план розвитку під­приємства, галузі обґрунтовується шляхом попереднього складання балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства в ресурсах і джерелах задоволення цих потреб. Основною позитивною якістю балансового методу є те, що його застосування сприяє усуненню і, головне, запобіганню диспропорцій та встановленню ефективних пропорцій. Подальшим розвитком балансового методу планування є матричний метод, що передбачає побудову моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

Типовим недоліком планів є їхня одноваріантність. З огляду на це дедалі більшого поширення на підприємствах набуває розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Складовими етапами його є: вивчення об’єктивної реальності; розробка найдоцільніших варіантів рішень поставленого завдання з урахуванням досягнень науки і практики; технічна, технологічна, екологічна та економічна оцінка одержаних варіантів з виявленням найбільш раціонального і широким його обговоренням; розробка заходів, спрямованих на освоєння проекту. Варіантний метод планування досить трудомісткий. Тому для скорочення витрат праці й коштів застосовують графіко-аналітичні прийоми. Перший передбачає використання для проектних розрахунків математичних рівнянь прямої, гіперболи, параболи та ін., а другий — спеціальних формул для розв’язання окремих питань.

Істотному підвищенню ефективності планування сприяє використання економіко-математичних методів і ПК. Це дає можливість здійснити моделювання складних економічних процесів, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність і, що дуже важливо, забезпечити визначення оптимального варіанта плану з усіх можливих.

Необхідно розрізняти поняття «оптимальний план» і «ефектив­ний план» (у літературі їх часто вживають як синоніми). Ефективний варіант плану — це варіант, який за існуючих умов макро- і мікросередовища забезпечує максимальну економічну вигоду для підприємства. Оптимальний варіант плану — це варіант, що його розраховано за допомогою економіко-математичних методів на екстремум (максимум чи мінімум) функції за певним критерієм оптимальності (максимум прибутку, мінімум витрат) і відповідно до поставлених у задачі умов і обмежень. І якщо вони коректні, то оптимальний план буде найефективнішим. Але в разі некоректності поставлених умов і обмежень такий варіант плану може бути оптимальним з погляду математичних критеріїв, однак неефек­тивним, оскільки не забезпечує високої результативності використання ресурсів і прибутковості господарства.

В останні роки на зміну традиційному методу планування із застосуванням найпростіших обчислювальних засобів приходять і набувають поширення механізовані й автоматизовані методи з використанням ПК та складних електронно-обчислювальних машин (комплексів). Форма подання розрахованих показників планів (таблиці, малюнки, схеми, сітьові графіки тощо) відбиває культуру і наочність того чи іншого методу планування діяльно-
сті підприємства.

Усі розглянуті методи планування лежать в основі так званого формального планування, що є предметом вивчення в даному підручнику. Але воно є тільки однією з форм прийняття управлінських рішень. Окрім формального планування практично кожен менеджер використовує так зване «інтуїтивне передбачення», тобто планування, що ґрунтується на досвіді керівника, а також на сукупності таких індивідуальних якостей, як інстинкт, винахідливість, творчі здібності, особливе чуття («нюх») та ін., що асоціюються з обдарованим підприємцем.

Інтуїтивне планування може успішно поєднуватись із формальним, а в окремих випадках навіть буває ефективнішим. Пояснюється це тим, що формальне планування — це узагальнення типових ринкових явищ, які повторюються. Тим часом багато рин­кових ситуацій є поєднанням неповторних, унікальних обставин, і тут формальне планування не завжди допомагає. Більш ефек­тивним виявляється інтуїтивне. Ще однією причиною викорис­тання інтуїтивного планування є те, що менеджеру, як і кожній людині, притаманний страх, що не повністю піддається контролю свідомості. Характерним прикладом ірраціональної поведінки у фінансовій сфері є дії в разі біржових панік або, навпаки, спекуля­тивних бумів, що охоплюють різні біржі світу і пов’язані з ма­совими зрушеннями в психологічному стані учасників біржової діяльності.

У системі планування останнім часом дедалі більшу роль відіграє прогнозування.

Економічне прогнозування (від грец. prognosis — передбачення) являє собою наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану.

Прогнозування є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму; розробка плану; виконання плану, його контроль і коригування), яка передує складанню плану і охоплює більший період, ніж план. Прогнозування має здійснюватись на будь-якому рівні і стосуватись усіх видів планів — довго-, середньо- і короткострокових (див. рис. 2.1), проте особливо велике значення воно має для перспективного планування.

Спільними рисами прогнозування і планування є те, що, по-перше, вони є видами передбачення, оскільки мають справу з одержанням інформації про майбутнє. По-друге, в основі наукового прогнозування, як і планування, лежить наукове передбачення.

Однак між ними є істотні відмінності:

у прогнозах ураховують імовірно можливі досягнення науково-технічного прогресу, очікувані й прогнозовані, а також наукові відкриття, що ґрунтуються на наукових пошуках. У планах же враховуються вже наявні науково-технічні відкриття і досягнення передового досвіду, що перевірені на практиці;

у планів значно вищий, порівняно з прогнозами, ступінь обо­в’язковості їх виконання підприємством чи його підрозділами;

на відміну від планів прогнози не містять конкретних завдань (це передбачення розвитку науки і техніки впродовж певного часу, економічних і суспільних передумов для цього та обумовлених ними наслідків).

Значення прогнозування у плануванні сільського господарства набагато більше, ніж в інших галузях народного господарства. Пояснюється це перш за все впливом на результати виробництва погодних факторів, масових захворювань тварин у періоди епідемій і враження сільськогосподарських культур комахами та грибковими захворюваннями. Усе це створює в сільському господарстві певну невизначеність у динаміці розвитку. Цьому ж сприяє соціально-економічна різноманітність господарств (на початок 2003 р. в аграрному секторі України функціонувало близько 9,3 тис. господарських товариств, 4,1 тис. приватних підприємств з одним власником, 2,1 тис. СВК, 570 державних підприємств, 43 тис. фер­мерських господарств, 23,8 млн особистих господарств населення), система регулювання кожного з них суттєво відрізняється через істотну різницю в ступені усуспільнення їх виробництва.

Завданнями прогнозування є: аналіз соціально-економічних і науково-технічних процесів; виявлення закономірностей, чинників і тенденцій, які визначають подальший соціально-еконо­мічний розвиток; вивчення та оцінка можливостей для досягнення поставленої мети і на цій основі прийняття оптимального рішення, в якому потреби суспільства чи підприємства узгоджуються з реальними можливостями їх забезпечення. Результати прогнозів ураховуються при розробці на перспективу питань економічної і соціальної політики та при складанні планів.

Роль прогнозування полягає не в розв’язанні конкретних проблем, тобто поєднанні знань з діями, що є функцією планування, а лише у виявленні найважливіших проблем, з якими зіткнеться суспільство у перспективі, імовірнісних методів, строків і результатів їх вирішення різними способами, оцінці ефективності того чи іншого варіанта. Його роль також у тому, щоб значно скоротити ділянку невизначеності, окреслити межі реалістичних завдань і цілей плану. За періодом часу відповідно до класифікації планів прогнози поділяють на довгострокові (більш ніж на 10 років), середньострокові (на 5—10 років) і короткострокові (до 5 років).

Спочатку прогнозування в рамках фірми виникло як передбачення економічних параметрів діяльності бізнесу (як зовнішніх стосовно фірми, так і внутрішніх). Згодом фірми освоїли технологічне і соціально-політичне прогнозування свого середовища.

Якість прогнозів значною мірою залежить від методів прогнозування, якими називають сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу минулих (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв’язків, притаманних об’єктові, а також їхніх змін з певною ймовірністю зробити висновок щодо майбутнього розвитку об’єкта. Сьогодні кількість відомих методів і прийомів, що їх використовують для прогнозування, перевищує 150. За принципом інформаційного обґрунтування їх можна класифікувати таким чином:

І. Фактографічні методи, що базуються на фактичному інформаційному матеріалі про об’єкт прогнозування і його минулий розвиток:

1) статистичні методи:

— екстраполяції та інтерполяції;

— кореляційно-регресійний аналіз;

— факторні моделі;

2) аналогії:

— математичні;

— історичні;

3) випереджальні методи прогнозування, що ґрунтуються на певних принципах спеціальної обробки науково-технічної інфор­мації і реалізують у прогнозі її властивість випереджати розвиток науково-технічного прогресу (методи аналізу динаміки патентування, публікаційні методи прогнозування).

ІІ. Експертні методи, що базуються на суб’єктивній інформації, яку надають спеціалісти-експерти в процесі систематизованих процедур виявлення й узагальнення їхньої думки щодо майбутнього стану справ. Для цих методів є характерним передбачення майбутнього на основі як раціональних доказів, так і інтуїтивних знань. Вони, як правило, мають якісний характер. До цих методів належать такі:

1) прямі:

— експертного опитування;

— експертного аналізу, коли експерт чи колектив експертів самі ставлять і вирішують питання, що ведуть до поставленої мети;

2) зі зворотним зв’язком:

— метод «комісій», що може означати організацію «круглого столу» та інших подібних заходів, у межах яких відбувається
узгодження думок експертів;

— метод «мозкових атак», для якого характерні колективна генерація ідей і творче розв’язання проблем. «Мозкова атака» являє собою вільний, неструктурований процес генерації будь-яких ідей з вибраної теми, що їх спонтанно висловлюють учасники зустрічі. Оптимальна чисельність учасників — 6—12 чоловік, бажано, щоб це були люди різних професій і спеціалізації;

— метод Дельфі, що передбачає проведення анкетних опитувань спеціалістів обраної галузі знань. Одержані анкети статистично обробляються, і формується діапазон думок експертів, що віддзеркалює їхню колективну думку щодо конкретної проблеми. У зв’язку з тим, що, як правило, після першого опитування виявляється значний діапазон думок, метод передбачає проведення ще 3—4 опитувань, перед якими кожного з експертів знайомлять з підсумками опитування.

ІІІ. Комбіновані методи зі змішаною інформаційною основою, в якій як первинну використовують фактографічну і експертну інформацію:

— балансові моделі;

— оптимізаційні моделі.