1.5. Оборот капіталу корпорації
1.5. Оборот капіталу корпорації
Капітал корпорації постійно перебуває в русі. Основна мета управління фінансами корпорації полягає в тому, щоб у процесі цього руху його вартість зростала. У ринковій економіці зростання вартості можливе тільки в тому разі, якщо корпорація конкурентоспроможна.
Необхідно відзначити ринковий підхід до дослідження проблеми обороту капіталу і підвищення його ефективності.
На думку американських економістів, оборот капіталу можна розділити на сім стадій циклу, тому вони вводять поняття «вартісний цикл»[1].
Першою стадією вартісного циклу є конкурентна позиція. Вона — точка відліку, своєрідна точка опори циклу, що випливає із сутності ринкових відносин (рис. 1.6)[2].
Рис. 1.6. Схема вартісного циклу капіталу корпорації
Конкурентна позиція кожної конкретної корпорації показує її місце на ринку даного товару чи товарної групи. Вона детально визначає: за якими цінами корпорація реалізує свою продукцію, географічний ареал збуту, якість вироблених товарів та наданих послуг, можливості запровадження передових технологій та інформаційних систем для підвищення якості продукції, створення нових видів, які не мають аналогу на світових ринках. Конкурентна позиція корпорації визначає її «місце під сонцем», і це місце треба утримати в жорсткій боротьбі за ринки збуту.
Конкурентна позиція визначає другу стадію вартісного циклу — прибутковість корпорації. Чим успішніше корпорація конкурує на ринку збуту, чим більший попит на її товари і послуги, тим вища норма прибутку на вкладений капітал.
Прибутковість корпорації визначає дуже важливу третю стадію циклу — формування внутрішнього грошового потоку (internal cash flow). Він утворюється із суми прибутку після сплати податків, нарахованої амортизації на основні фонди та інших надходжень. Чим вища прибутковість корпорації, тим більша сума внутрішнього грошового потоку (за інших рівних умов).
Показники норми прибутку і суми внутрішнього грошового потоку визначають четверту стадію циклу — ринкову ціну (курс) цінних паперів корпорації, що обертаються на фінансовому ринку. Чим вища прибутковість і більші суми внутрішніх грошових потоків, тим вищі дивіденди і прибуток на одну акцію і тим вищий попит на акції. Інвестори фінансового ринку — фізичні і юридичні особи, які бажають укласти свої гроші в корпоративні цінні папери, цікавляться не стільки конкурентною позицією (а багатьом з них вона байдужа), скільки її результатами — доходами, які вони отримують на вкладений капітал. Чим вони вищі, тим вищий курс акції.
Оцінка корпоративних паперів, що утворюється на фінансовому ринку під впливом попиту і пропонування, визначає п’яту стадію циклу — формування зовнішніх джерел фінансування. Можливість доступу до фінансового ринку означає можливість розміщення нових випусків цінних паперів.
Шоста стадія вартісного циклу полягає у формуванні загальної суми інвестиційних фондів, що утворюються як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел.
І, нарешті, сьома стадія полягає у формуванні ресурсів корпорації для зміцнення конкурентної позиції. На цьому вартісний цикл закінчується, і все починається спочатку на новій стадії конкурентної позиції: або поліпшеній, до чого завжди прагнуть корпорації, або на погіршеній унаслідок об’єктивних чи суб’єктивних обставин.
Розвиток вартісного циклу відбувається по спіралі (рис. 1.7)[3]. Якщо фірма успішно здійснює свою фінансову й інвестиційну політику, то вартісний цикл розвивається по висхідній лінії. У разі невдач, втрат, збитків він рухається по спадній лінії. Тому основною метою фінансової й інвестиційної політики корпорації є розроблення таких рішень, які б забезпечили підвищувальну тенденцію в розвитку вартісного циклу. Коли розвиток спіралі вартісного циклу відбувається за висхідним варіантом, сьома стадія веде до поліпшення конкурентної позиції фірми. Це означає, що фірма або розширила ринки збуту і потіснила своїх конкурентів, або знизила витрати виробництва і в такий спосіб
підвищила прибутковість, або виробила принципово новий товар і, отже, створила нові ринки і т. д. Усе це в кінцевому підсумку підвищує прибутковість, збільшує внутрішні грошові потоки, сприяє подальшому зростанню ринкової вартості випущених цінних паперів, поліпшує можливості доступу корпора-
ції на фінансові ринки і по другому колу веде до поліпшення позиції корпорації в конкурентній боротьбі за ринки збуту. Закон ринкової економіки полягає в тому, що всі її суб’єкти борються за поліпшення своєї конкурентної позиції і що перемагає сильніший.
Рис. 1.7. Спіраль вартісного циклу капіталу корпорації
Для успішного управління вартісним циклом західна теорія і практика виділяють п’ять основних напрямів взаємозв’язку між розглянутими вище стадіями циклу:
1) між основними економічними завданнями і внутрішніми грошовими потоками, які поставила перед собою корпорація. У ній визначається частина економічних зусиль корпорації, які можна профінансувати за рахунок внутрішніх джерел.
2) між сформованими грошовими потоками та їх внутрішнім використанням.
3) між прибутковістю, рухом грошових потоків і ринковою ціною (курсом) цінних паперів корпорації.
4) між корпорацією і ринками капіталу, тобто можливістю доступу корпорації до цих ринків.
5) між інвестиціями корпорації і майбутньою конкурентною позицією.
Прийняття рішень у сфері управління фінансами корпорації передбачає «стикування» головних фінансових «вузлів». У західній економічній літературі підкреслюється, що основна складність у прийнятті рішень полягає у визначенні фондів, призначених для нових інвестицій у поточні і довгострокові активи, і фондів, призначених для виплат інвесторам у вигляді дивідендів. Ідеться про визначення пропорцій між прибутком, який розподіляється і який не розподіляється. З одного боку, чим більше прибутку буде виділено для розподілу між акціонерами, тим більшу ціну за акцію дадуть на фінансовому ринку і тим кращі умови створюються для розміщення нових цінних паперів. З іншого боку, чим більшу частину прибутку корпорація виділить у прибуток, який розподіляється, тим менше в неї залишиться прибутку, який не розподіляється, що є одним з основних внутрішніх джерел фінансування. Тому управління фінансами базується на доступності інформації, її глибокому аналізі. Чималу роль відіграє інтуїція менеджерів.