Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.6. Оцінка тенденцій і структурних змін у сільському господарстві України

1.6. Оцінка тенденцій і структурних змін у сільському господарстві України

З розпадом СРСР у сільському господарстві України відбулись істотні зміни, що характеризуються, по-перше, різким спадом обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і, по-друге, значними структурними зрушеннями. Обом цим важливим процесам потрібно дати оцінки, причому вони явно не однозначні.

За 1991—1999 рр. виробництво валової продукції сільського господарства скоротилось у два рази (рис. 1.2 і табл. 1.2 та 1.3),
і це можна оцінити однозначно і тільки негативно. Щоправда,
у 2000—2002 рр. намітилась позитивна тенденція: валова продук­ція щорічно зростала (в % до попереднього року) — 9,9; 10,2
і 1,1. Відбувалося це переважно за рахунок збільшення обсягів виробництва рослинницької продукції, бо зростання тваринницької продукції почалось тільки з 2001 р.

Однак, в 2003 р. ці позитивні тенденції знову порушились (рис.1.2., 1.4. і 1.5.): валова продукція сільського господарства  порівняно з попереднім роком скоротилась на 10,2%, у тому числі рослинництва — 14,9 і тваринництва — 3%. Особливо відчутно (в 1,9 рази) зменшилось виробництво зернових (через несприятливі умови вегетації 2002—2003 рр.), як за рахунок зниження урожайності на 33%, так і скорочення площ збирання на 22%.

Рис. 1.2. Індекси валової продукції сільського
господарства України (1990 р. = 100 %)

Таблиця 1.2

Валова продукція сільського господарства України
(у порівнянних цінах 2000 р., млрд грн)

Показники

Роки

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Продукція сільського господарства

104,5

90,7

83,1

84,3

70,4

67,8

61,3

у тому числі:
продукція рослинництва

52,4

43,6

43,7

48,4

37,4

38,4

35,0

продукція тваринництва

52,1

47,1

39,4

35,9

33,0

29,4

26,3

Продукція сільського господарства

60,3

54,5

50,7

55,7

61,4

62,1

55,8

у тому числі:
продукція рослинництва

37,2

30,8

27,6

33,6

37,8

37,2

31,6

продукція тваринництва

23,1

23,7

23,1

22,1

23,6

24,9

24,2

       

* Попередні дані

 

В 2003 р. збільшилось виробництво насіння соняшника (на жаль, за рахунок недопустимо значного розширення посівних площ), картоплі, овочів, плодів, ягід і винограду. Серед галузей тваринництва позитивні тенденції зберігаються тільки у птахівництві. Виробництво молока знову зменшилось (на 3%), перш за все через недалекоглядну цінову політику молокопереробних підприємств і втрати довіри населення до аграрної політики держави.

Особливо тривожним є скорочення поголів’я худоби і птиці в особистих господарствах населення, які забезпечують 76% вироб­ництва молока в країні, 73% м’яса, в т.ч. 89% свинини, 56% яєць і 71% вовни. Так, поголів’я ВРХ в цих господарствах скоротилось на 3,9%, корів — 2,5%, свиней — 10,4, птиці — 3,7%. Що ж стосується збільшення реалізації м’яса на 4%, то це пояснюється масовим вирізанням худоби.

АПК беззаперечно належить до головних пріоритетів розвитку народного господарства України. Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті у 1990 р. становила 21,5 %. У 2002 р. через економічну кризу і прогресуючий диспаритет цін цей показник зменшився до 15,3. Особливо слід підкреслити значення АПК у зовнішньоекономічній діяльності України. За Радянського Союзу Україна була самодостатньою в забезпеченні продуктами харчування і щорічно в загальносоюзні фонди (чистий експорт) постачала (тис. т): цукру — 3524, у т. ч. 2112 бурякового, картоплі та овочів — 380, олії — 357, м’яса та м’ясопродуктів — 660, молока і молокопродуктів (у перерахунку на молоко) — 1792.

Якщо в цілому у зовнішній торгівлі України в середньому за 1996—1999 рр. було від’ємне торгове сальдо в розмірі 3,1 млрд дол. США, то щодо продукції другої та третьої сфери АПК торгове сальдо було весь час позитивне (табл. 1.4).

З огляду на це першочерговим завданням є не тільки відновлення обсягів виробництва валової продукції сільського господарства, а й неодмінне її нарощування. Однак коли ми говоримо про збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства і харчової промисловості, то маємо на увазі, насамперед, нарощування експортних можливостей країни. Особливо, коли врахувати прогноз демографів про зростання населення світу до 2050 р. в 1,5 раза (з 6,2 до 9,3 млрд жителів). До того ж цей приріст відбудеться, головним чином, у 42 країнах світу з найнижчим рівнем життя населення. Це дає підстави зробити висновок про перспективність і надійність вкладень в АПК та його експорт­ну спрямованість.

 

 

 

Значно складніше з оцінкою структурних змін, що відбулися за останні роки в сільському господарстві України. Якщо до 1990 р. частка тваринницької продукції в структурі валової продукції сільського господарства постійно збільшувалась, то за останні роки вона зменшилася з 50 до 40 %, і відповідно зросла частка рослинницької продукції — з 50 до 60 %.

У цілому це закономірний процес: із переходом до ринку підприємства обирають більш рентабельні галузі. Різниця в рівнях рентабельності рослинницької і тваринницької продукції (рис. 1.3 і табл. 1.5) у 1990 р. становила 78 процентних пунктів (100 % — продукція рослинництва і 22% — продукція тваринництва), а в 2002 р. — 42,1 процентних пунктів (22,3 % рослинницька і мінус 19,8 % — тваринницька продукція).

Рис. 1.3. Рентабельність виробництва
сільськогосподарської продукції
в господарствах суспільного сектору

Тому й не дивно, що темпи зниження обсягів виробництва тваринницької продукції значно вищі, ніж рослинницької (рис. 1.4 і 1.5). Причому в кращому становищі було виробництво продукції птахівництва, рентабельність якої вища порівняно з іншими видами тваринницької продукції (табл. 1.5). До того ж в останні роки спостерігалась чітка тенденція до збільшення обсягів виробництва продукції птахівництва.

У той же час динаміка змін обсягів виробництва окремих видів рослинницької продукції зовсім інша (рис. 1.5). Так, обсяги виробництва насіння соняшнику, рентабельність якого досить висока, зросли. На жаль, це відбулося тільки за рахунок розширення посівних площ (з 1,6 млн. га в 1990 р. до 3,6 млн. га
в 2002 р.), оскільки врожайність за цей час знизилася з 15,8 до 9,4 ц/га в 2001 р. і 11 ц/га в 2003 р.

Рис. 1.4. Індекс виробництва
тваринницької продукції в Україні
(усі категорії господарств, 1990 р. = 100 %)

Найбільше постраждали в період економічної кризи такі високоінтенсивні галузі рослинництва, як буряківництво і льонарство: обсяги виробництва їхньої продукції скоротились відповідно у 3 і 10 разів. Що ж до картоплярства та овочівництва, то порівняно стабільні темпи їх розвитку пояснюються тим, що виробництво картоплі та овочів зосереджено переважно в особистих господарствах населення (якщо в 1990 р. в них вироблялось відповідно 71 і 27 % від загальних обсягів виробництва, то в 2002 р. — 98 і 87 %). Добрий догляд за посівами за переважно ручної праці, забезпеченість органічними добривами завдяки збільшенню поголів’я худоби у цій категорії господарств при практично стабільних посівних площах забезпечили досить стабільне виробництво картоплі та овочів (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Індекс виробництва рослинницької продукції в Україні
(усі категорії господарств, 1990 р. = 100 %)

Підтвердженням цих структурних змін у сільському господарстві України є також дані, що їх наведено на рис. 1.6. У структурі виручки від реалізації продукції сільськогосподарських підприємств суспільного сектору питома вага рослинницької продукції за 1990—2002 рр. зросла на 20,2 відсоткових пунктів (з 32,7 до 52,9%) за одночасного зменшення питомої ваги тваринницької продукції на 30,2 відсоткових пунктів (з 54,6 до 24,4 %). Зросла також питома вага промислової продукції (з 8,3 до 13,5 %) та іншої продукції і послуг (з 4,4 до 9,2 %).

Аналіз динаміки обсягів виробництва і галузевої структури сільського господарства України не буде завершеним, якщо ми не дамо відповіді на запитання: яку ж галузеву структуру сільськогосподарського виробництва доцільно планувати на перспективу. Зокрема: 1) яким має бути раціональне співвідношення між рослинницькою і тваринницькою продукцією; 2) яка галузева структура буде раціональною на перспективу в рослинництві і тваринництві.

Рис. 1.6. Структура виручки від реалізації продукції сільсько-
господарських підприємств України суспільного сектору, %

Вирішальний вплив на зазначені структурні зміни в перспективі, на нашу думку, матиме рівень конкурентоспроможності окремих видів продукції та їх груп як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках, а також можливості її підвищення по кожному з видів продукції. Головним при цьому, безумовно,
є конкурентоспроможність на зовнішньому ринку, адже досягши її там, ми досягнемо її і на внутрішньому ринку. До того ж для захисту вітчизняного товаровиробника на внутрішньому ринку держава використовує цілу систему заходів, зокрема, застосування імпортного мита тощо.

Про рівень конкурентоспроможності продукції рослинництва і тваринництва України можна судити, зіставляючи врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби і птиці в Україні та країнах ЄС і США (табл. 1.8). Якщо з урожайності основних культур Україна відстає від країн ЄС у 2 і США в 1,5 раза, то з продуктивності худоби відповідно в 3 і 4 рази.

Таблиця 1.8

Урожайність сільськогосподарських культур
і продуктивність худоби і птиці

1) У господарствах Міністерства аграрної політики України.

Якщо ж узяти до уваги, що трудо-, енерго- і капіталомісткість продукції тваринництва значно вищі, ніж продукції рослинництва (крім таких галузей, як хмелярство, садівництво, виноградарство), то можна з упевненістю сказати, що й можливості досягнення конкурентоспроможності рослинницької продукції в Україні значно вищі, ніж тваринницької.

Звідси можна зробити такі висновки:

зміни в галузевій структурі сільського господарства України за останні роки (збільшення питомої ваги рослинницької продукції за рахунок зменшення тваринницької) є закономірними;

співвідношення валової продукції рослинництва і тваринництва, що склалось в останні роки (відповідно 60 і 40 %), близьке до раціонального. З одного боку, Україна намагатиметься збільшувати питому вагу більш конкурентоспроможної рослинницької продукції. З іншого — відставання порівняно з науково обґрунтованими нормами в рівнях споживання на душу населення за рік тваринницької продукції порівняно з рослинницькою значно більше (табл. 1.9). Тому можна передбачити, що із закінченням економічної кризи перші зароблені гроші люди витрачатимуть на поліпшення рівня і структури харчування, зокрема на збільшення в раціоні питомої ваги білка тваринного походження.

Для прогнозування перспективної галузевої структури рослинництва України слід перш за все проаналізувати зміни, що відбулись у 1990—2002 рр. у структурі виручки від реалізації продукції рослинництва підприємств суспільного сектору (рис. 1.7) і в структурі посівних площ (рис. 1.8). У першу чергу слід відзначити істотне збільшення за ці роки в структурі товарної продукції питомої ваги зернових (з 45,9 до 63,6 %) і соняшнику (з 7,7 до 16,0 %). Відбулося це внаслідок розширення посівних площ під цими культурами відповідно на 6 і 73 %, адже урожайність їх істотно знизилась (табл. 1.7).

Рис. 1.7. Структура виручки від реалізації продукції рослинництва
сільськогосподарських підприємств України, %

Рис. 1.8. Структура посівних площ у господарствах
усіх категорій України, %

Головні причини зазначених змін:

ці дві галузі були найрентабельнішими 12 років тому і залишились такими і в 2002 р. (рис. 1.3 і табл. 1.5);

у цих галузях досягнуто найбільшого рівня механізації виробничих процесів;

продукція цих галузей має найвищий ступінь ліквідності, попит на неї на зовнішньому ринку стабільний і має тенденцію до зростання.

Усе це дає підстави прогнозувати на перспективу збереження зазначених тенденцій.

При зростанні питомої ваги зернових у структурі посівних площ на 10,1 % (з 45 % у 1990 р. до 56,1 % в 2002 р.) і практично незмінній загальній площі посіву зернових культур в їхній структурі відбулися значні зміни:

зменшились посівні площі озимої пшениці за одночасного збільшення посівів озимого жита, ярих ячменю та пшениці. Це обумовлено вимогами ринку і є закономірним;

у тричі (з 1414 до 445 тис. га) зменшились посівні площі під зернобобовими, що можна пояснити різким зменшенням поголів’я худоби — основного споживача цього зерна. Адже на рин­ку зерна горох явно неконкурентоспроможний: різниця в урожайності порівняно, наприклад, з озимою пшеницею становить 63 %, а в ціні — тільки 26 %. Найближчими роками з ростом виробництва тваринницької продукції посівні площі зернобобових збільшуватимуться. При цьому слід значно розширити в першу чергу посівні площі сої, яка в структурі посівних площ України займає всього 0,4 %. У США виробляють 58 млн т сої щорічно і експортують 20 млн т.

Посівні площі технічних культур зросли за 1990—2002 рр. на 321 тис. га (8 %). Однак у структурі цієї групи культур відбулись істотні зміни:

посівні площі соняшнику на зерно зросли на 1,2 млн га
(в 1,7 раза);

різко скоротились площі під цукровими буряками — на 840 тис. га (в 2,1 рази), льоном-довгунцем — на 144 тис. га (у 6,8 раза). У недалекому минулому ці дві галузі були найефективнішими у своїх зонах — Лісостепу і Поліссі: забезпечували найбільший вихід з гектара посіву валової і товарної продукції, валового і чистого доходу. Україна має сприятливі природно-еко­номічні умови та більш ніж сторічні традиції вирощування цих культур, тому втрачати ринки цукру і льону було б нерозумно.

В Україні явно недооцінено таку технічну культуру, як ріпак. За 1975—2002 рр. світове виробництво рапсової олії зросло у 5,4 раза (з 2,6 до 14,2 млн т). Причому за останні 10 років попит на насіння ріпаку на ринках світу зростав швидше за попит на насіння соняшнику. В Україні посівні площі ріпаку становлять усього 150 тис. га, тимчасом як у Німеччині — 1,15 млн га, Франції — 1,1 млн га, Канаді — 2,6 млн га. Ця культура має непогані перспективи в Україні. Вона добре поєднується у сівозміні з озимою пшеницею та ячменем і період її сівозміни коротший, ніж у соняшнику. Сіяти ріпак можна як навесні, так і восени. Урожайність його в країнах ЄС становить 26 ц/га. Особливо доцільним є вирощування цієї культури для виробництва дизельного палива в регіонах, що постраждали від Чорнобильської ката-
строфи. У країнах ЄС частка біодизельного пального у загальному споживанні дизельного пального становить більше 5 %.

Площі під картоплею порівняно з 1990 р. зросли на 161 тис. га (на 11 %), а під овочами зросли на 5 %.

До негативних тенденцій у змінах галузевої структури тваринництва сільськогосподарських підприємств України, що відбулися за 1990—1997 рр. (рис. 1.9), слід віднести, у першу чергу, значне зменшення в структурі товарної продукції тваринництва питомої ваги м’яса птиці (з 6,4 до 1,0 %) і м’яса свиней (з 14,1 до 11,7 %). Утім, в наступні роки ситуація дещо поліпшилася і в 2002 р. питома вага зазначених галузей зросла відповідно до 6,4 і 14,6 %. Проте порівняння структури виробництва м’яса в Україні й у світі явно не на користь України (табл. 1.10). По-перше, низька питома вага м’яса птиці, виробництво якого відзначається найвищою окупністю кормів і найвищим рівнем механізації та автоматизації виробничих процесів. Натомість питома вага м’яса птиці, наприклад, у США становить 30 %.

Рис. 1.9. Структура виручки від реалізації продукції тваринництва
сільськогосподарських підприємств України суспільного сектору, %

По-друге, низькою є питома вага свинарства (скороспілої і з високою окупністю кормів галуззю) у структурі виробництва м’яса. У Данії, Нідерландах і Німеччині частка свинини сягає, відповідно, 76,4; 74,5 і 59,7 %.

Тому, обґрунтовуючи перспективи виробництва м’яса в Україні, слід уважати за доцільне:

прискореними темпами розвивати птахівництво і свинарство. Це дасть змогу поліпшити структуру м’ясного балансу в інтересах споживачів. Крім того, завдяки скороспілості цих видів тварин є можливість за порівняно короткий строк відновити обсяги виробництва м’яса і закласти основу для його подальшого зростання. Цілком реальним є досягнення у перспективі такої структури м’ясних ресурсів (%): яловичина і телятина — 39, свинина — 39, м’ясо птиці — 20, інші види м’яса — 2;

нарощувати обсяги виробництва яловичини і телятини переважно шляхом збільшення поголів’я м’ясних порід. У світі більшу частину м’яса великої рогатої худоби (54 %) одержують саме від такого поголів’я, оскільки воно забезпечує вищу якість м’яса, окупність кормів і ефективність виробництва. В Україні ж такого поголів’я дуже мало і до того ж воно скорочується: якщо на початок 1996 р. було 68,6 тис. корів спеціалізованих м’ясних порід, то в 2003 р. — лише 52,6 тис. В Україні частка яловичини, одержаної від м’ясної худоби становить всього 1,8 %. Якщо в США, Канаді, Франції на 100 молочних корів припадає 200—300 м’ясних, то в Україні — тільки 1,1.

Катастрофічне становище склалось в Україні з вівчарством. Упродовж десятиріч виробництво вовни і м’яса овець було і залишається збитковим. Але якщо за адміністративної системи господарства були змушені тримати овець, то за останні 12 років їх поголів’я в господарствах суспільного сектору скоротилось у 20 разів (з 7,2 до 0,36 млн голів), а виробництво вовни — у 27 ра­зів (з 26,5 до 1,0 тис. т). В усіх категоріях господарств поголів’я овець і кіз скоротилось у 4,2 раза, виробництво вовни — у 9 разів, натомість у господарствах населення поголів’я овець і кіз зросло в 1,3 раза, у тому числі поголів’я кіз зросло в 2 рази, а овець — зменшилося на 20 %.

Головною причиною занепаду вівчарства, як і льонарства, є орієнтація легкої промисловості України на імпортні давальницькі тканини і, як наслідок, — різке скорочення попиту на вовну і льоноволокно. Саме ці дві галузі сільського господарства України зазнали найбільших втрат за останні десятиріччя (рис. 1.4 і 1.5) і без державної підтримки та регулювання їх розвитку в контексті розвитку легкої промисловості виправити положення неможливо (див. підрозд. 1.7).