Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Рим

 

Однією з найважливіших історичних подій становлення європейської цивілізації є поява на арені історії Римської імперії, яка пройшла етапи республіканської (ІІІ—І ст. до н. е.) та імператорської (І ст. до н. е. — VІ н. е.) форм державності, була багатонаціональною імперією.

Рим — рабовласницька держава, що склалася на основі родоплемінного устрою. Римська імперія виникла на ґрунті, який заклав Гай Юлій Цезар (народився у 100 р. до н. е.), котрий у межах республіки створив військову монархію.

«Діяльністю Цезаря завершилася історія еллінів-латинів. Після того як греки та італіки розділилися, одна з цих народностей виявила дивну обдарованість у сфері індивідуальної творчості, у галузі культури. Друга виробила велике і потужне державне тіло. У своїй галузі кожне з цих племен досягло найвищої можливої для людства межі і внаслідок однобічності свого розвитку йшло до занепаду. У той час і з’явився Цезар. Він об’єднав у одне ціле народність, що створила державу, але не мала культури, з народністю, яка мала вищу культуру, але не мала держави. Два найдавніші племені древнього світу знову злилися, почерпнувши у своєму об’єднанні нові духовні сили, достойно заповнили всю велику сферу людської діяльності і спільною працею створили ту основу, на якій людський геній може працювати безмежно. Інших шляхів для людства не знайдено»[1].

Римська імперія досягає своєї найвищої могутності у ІІ—І ст. до н. е. Зникає з історичної сцени у 476 р. н. е.

Рим —рабовласницька імперія. Рабство панує скрізь: у сільському господарстві, в ремеслі, мореплавстві, торгівлі, у сфері послуг, навіть у культурі. І водночас рабство — це джерело розквіту, одна з причин занепаду імперії.

Досягнення Риму — не тільки військова справа, хоча роль армії величезна. Римські легіони пронесли свої орли в Європі, Азії та Африці. Завойовані держави ставали провінціями. Тому Римська імперія з адміністративно-воєнної стає багатонаціональною рабовласницькою державою, своєрідним міждержавним утворенням. Попри рабовласницький устрій і рабство, в Римі спостерігався прогрес. Розширення території сприяло розвитку економічних, культурних зв’язків, запозичених нових прийомів використання природних і людських ресурсів. Досвід, набутий у завоюваннях, ставав надбанням римлян, які отримували тут, як правило, значні земельні наділи — поле для застосування знань, здобутих в інших країнах. Ціна такого досвіду була високою, він политий кров’ю і стражданнями багатьох мільйонів людей.

Однією з історичних заслуг Римської імперії стали великі досягнення в сільському господарстві. Тут витоки аграрної технологічної революції, що охопила Англію у XVII ст. Якщо в Греції існував відомий набір культур: пшениця, ячмінь, оливкові дерева, виноград, овочі, проте була низька врожайність внаслідок неефективного використання земель, то Рим уже впроваджує травопільну систему землекористування, збільшується кількість культур — не тільки харчових, а й технічних (льон). У деяких латифундіях запроваджується стійлове тваринництво. Сільськогосподарське виробництво велося в особливій формі землеволодіння. Реформами царя Сервія Тулія (VI ст. до н. е.) було покладено край общинному землеволодінню. «За громадянським правом усе належить правителю, хоча за законом прописано різним власникам, тобто кожна річ має свого власника. Правителям належить влада над усім, а приватним особам — право власності. Ти не торкатимешся плодів, якщо тобі це не дозволить орендатор, навіть якщо вони й народилися на твоїх володіннях»[2]. Функціонує кілька типів господарств: великі латифундії, середні державні латифундії, селяни-власники, орендарі-колони.

Великі латифундії в багатьох містах ведуть спеціалізоване виробництво, тобто існує розподіл праці — підґрунтя для зародження грошово-ринкових відносин. Вони ж і визначили переваги середніх господарств, зокрема й на основі оренди.

У грошово-ринкові відносини залучаються провінції. Ведеться активна торгівля з Іспанією, Сирією, Британією, Єгиптом, Дакією, Мавританією.

Для греків море — транспортна артерія торгівлі, для Римської імперії моря, річки, суходіл — артерії для економічних, виробничих, військових зв’язків потужного державного механізму.

Риму не вистачало хліба. Існувало два шляхи розв’язання цієї проблеми — або освоєння чужих зернових земель на основі торгового обміну, або їх воєнного захоплення. Другий шлях був основним.

Рим веде війни не тільки за рабів і хліб, а й заради пограбунку, отримання воєнної здобичі. Воєнні успіхи перетворили його на центр накопичення величезних грошових мас у золоті та сріблі. Тут найдешевші гроші (4—6 % річних), унаслідок чого розвиваються кредитні відносини. Тут вперше в історії з’являється маклер як посередник у кредитних угодах, використовуються таблиці відсотків, застосовуються платежі не готівкою, а переказами, словом. Угоди закріплюються підписами свідків і печаткою. Об’єктом кредитних відносин стають земля (іпотечне кредитування), зовнішня і оптова торгівля, мореплавство (тут ризик значно вищий — 23—25 % річних). Існують державні і муніципальні позики.

Проте кредитні відносини мають вузьку основу. Їх значення у розвитку міського ремесла мінімальне. Коло осіб, які мають право займатися кредитуванням, вузьке — найбагатші сенатори. Тобто грошова маса величезна, інвестиційне поле вузьке, а отже, головний напрям використання — невиробниче споживання. А це призводить до падіння моральності. «У предків сувора мораль¼ А вже ця мораль розбещена, панує зло, люди стають все гіршими і менш законослухняними»[3].

У Римській імперії ведеться активна оптова і роздрібна торгівля. Багато купців і судновласників із провінцій стають римлянами. Купецькі лавки, склади стали невід’ємною частиною як Рима, так і інших міст. Набувають поширення лавки одного товару.

На початку ІІ ст. при імператорі Трояні (виходець з Іспанії) було побудовано п’ятиповерховий Троянський ринок (150 лавок-магазинів). З’явилися об’єднання купців, торгівців, судновласників — колегії. Великої популярності набуває укладення контрактів. Поширюється грошова форма оренди землі строком до 5 років. Пізніше, коли процес занепаду набув гострої форми, вона переведена на натуральну форму розрахунків.

Як бачимо, грошово-ринкові відносини посідають в економіці імперії чільне місце як з погляду роду занять населення, так і з позицій їхньої ролі в народному господарстві.

З’являється особливий ринок з безглуздими цінами, де покупцями є лише багаті люди: пахощі, східні прянощі, дорогоцінне каміння, перлини, кришталь, фарфор з Індії та Китаю, вироби із крокодилової шкіри, черепахової кістки з Африки, коштовний одяг із Сирії, харчові делікатеси («Лукумівські обіди», римські бані, розкішні палаци і т. д.).

Ринкові відносини набувають правових меж. Серед них особливе місце посідає громадянське право, зокрема право власності. «Правитель володіє всім, але його скарби вже належать йому особисто. Без будь-якого узвишшя його влади розслідується судом те, що належить йому і що не належить»[4].

«Дві особи представляються володарями однієї речі¼ Один є власником, інший користується нею¼ Ми кажемо, що книги належать Цицерону, але ті ж самі книги називає своїми торгівець книжками Дор. Так, Марк Лівій може отримувати чи купувати у Дора свої книги¼ Як швидко умови відносно ціни укладаються між покупцем і продавцем¼ Але тут же я куплю не за свою, а за твою ціну¼ Вигода виявляється і для обох сторін»[5].

Селянин-власник — основний платник податків, а безперервні війни і величезна армія бюрократів потребували постійно, зростаючого припливу грошей у державну казну, що не могло не позначитися на добробуті вільного селянина. І водночас селянин — основний резерв могутності Риму, його легіонів. Війни робили їх інвалідами, не спроможними вести землеробство. Вони ставали люмпен-пролетарями, яких держава мусила не тільки годувати, а й розважати. Кількість таких римлян сягала 320 тисяч осіб.

Проблема хліба стає для Римської імперії однією з найгостріших. Сама Італія забезпечити хлібом населення не могла. Аграрна технологічна революція хоча й розвивається, але врожайність, наявність орних земель не можуть вирішити цю проблему. Хліб необхідно закуповувати у провінціях, які захоплювалися воєнним шляхом, або створювати на цих територіях колонії (знадобився грецький досвід).

З провінції надходив дешевий хліб, конкурувати з яким ні латифундист, ні вільний селянин не могли. Римський селянин розорявся. Суспільний (зерновий) хліб отримують і злодій, і клятвопорушник, і перелюбник[6].

«Навіть дикі звірі, що живуть в Італії, мають свої нори. Кожен з них знає свій притулок. Лише ті, хто воює і помирає за Італію, не володіють нічим, окрім повітря та світла; без домівки і житла вони мимоволі тиняються по країні з жінками й дітьми. Полководці, котрі підбадьорювали солдатів у битвах захищати свої могили й святині, брешуть. Вони мають проливати свою кров і помирати за розпусту і багатство інших. Вони не мають у власності ані клаптика землі», — говорить Г. Гракх.

Рівний розподіл землі був програмою, що рухала братами Тиберієм і Гаєм. Однак ця ідея — пагубна ілюзія. Її наслідки привели б людство до голоду та бідності і, по суті, знищили б цивілізацію[7].

Роздача хліба римським плебеям становила 1/5 усіх державних доходів. У Римі, як і в Греції, ставлення до праці, за винятком розумової, негативне. Цицерон, який має дуже багато спільного з Аристотелем, пише: «Стосовно того, які заняття і промисли можуть вважатися пристойними, а які низькими, існує така думка: вважаються безчесними передусім ті заняття, які збуджують у публіки ненависть, як, наприклад, заняття збирача податків, лихваря. Непристойним і низьким є заняття тих робітників, яким платять гроші не за розумову, а за фізичну працю, оскільки вони за певну винагороду начебто продають себе у рабство. Низькі й ті дрібні торгівці, які купують у купця товар для негайного продажу його, оскільки вони не можуть досягти успіху без надмірної брехні, а немає речі більш ганебної, ніж обман. Усі ремісники займаються також низькою справою, оскільки не можна бути джентльменом у майстерні. Найменш почесними є ті ремісники, які сприяють черевоугодництву: ковбасники, куховари, торгівці живністю, рибалки, парфумери, танцмейстери і вся братія балаганників. Торгівля — це та дріб’язкова річ, яку слід вважати низькою. Звичайно, оптовий торгівець, котрий завозить багато товару з різних країн і продає його без обману, не заслуговує на докори. Але з усіх занять немає кращого, продуктивнішого, більш відрадного, пристойного для вільної людини, ніж заняття землевласника»[8].

Слід звернути увагу на останнє положення Цицерона: землевласника, а не землероба. Т. Моммзен так коментує ці положення: «Це цілком розвинена плантаторська аристократія із сильним відтінком купецької спекуляції та легким початком вищої освіти»[9].

Сільське господарство — пріоритетне заняття для вільної людини-римлянина, основний напрям людської цивілізації на її ранніх періодах. Аграрна революція в Римській імперії відіграла важливу роль у її розвитку, але водночас була однією з головних причин її розпаду.

Римське сільське господарство було великим латифундистським, і дрібнопомісним. Перше з них описав Каттон.

Римське середнє господарство на основі земельної власності займало площу в 240 моргинів (близько 100 га), а там, де культивувався виноград, воно було значно меншим.

Господар сам управляв своїм маєтком, час від часу приїжджаючи туди. Із зернових вирощувалися полба і пшениця, ячмінь і просо. Крім того, сіяли ріпу, редьку, часник, мак, а також люпин, боби, горох, віку та деякі інші кормові культури для худоби.

Названі вище культури свідчать про те, що в Римі не було «мертвого пару». Наявність сівби говорить про те, що земля удобрювалася природними речовинами. Набір цих культур у землеробстві був поновлений в Англії у ХVІ ст. Вчені-агрономи, аналізуючи фермерське господарство Англії ХVІ ст., сівбу називають однією зі складових аграрної технологічної революції.

Однак слабо розвивалися знаряддя праці, вони були важкими. Мотика, коса, серп виготовлялися із заліза, плуг — з дерев’яна, тягловою силою були бики. Знаряддя праці, за Варроном, поділяються на три частини: а) знаряддя, що говорять (раб); б) знаряддя, що видають нечленороздільні звуки (бик); в) знаряддя німі (плуг, борона).

В аграрній революції з’являється новий елемент — велика рабовласницька латифундія, що управляється з єдиного центру, — вілла. Починається пошук оптимальних сільськогосподарських культур, площ, кількості рабів та найманих робітників. Так, для обробітку зернових на 2,5 га землі потрібен один раб, 100 овець, 50 голів великої рогатої худоби також на одного раба. З’являються елементи наукового ведення ринкового господарства (поширені в Галії, Іспанії).

Процвітанню сільського господарства на певному етапі сприяв загальний розвиток культури та достатня кількість капіталу. З’являється велике сільськогосподарське підприємство.

«…На уламках дрібного селянства італійське купецтво, змагаючись з іудеями і розлившись по всіх провінціях та залежних державах імперії, стягнуло, нарешті, всі капітали до Риму. На величезному грошовому ринку позиковий відсоток дорівнював лише шести, тож гроші в Римі були дешевші, ніж будь-коли в усій стародавній історії. При цьому в системі народного господарства, коли торгівля і хліборобство були засновані на скупченні капіталів та спекуляції, виникла велика нерівність у розподілі багатств. Часто недоречно вживаний вираз щодо держави, яка складається з мільйонерів та жебраків, можливо, ніде не був настільки виправданий, як у Римі в останній період республіки, так само як головний принцип рабовласницької держави, згідно з яким багата людина, що живе працею своїх рабів, завжди вважалася почесною, а бідна, яка існує завдяки праці своїх рук, вважалася гідною презирства, ніде не був з такою жахливою очевидністю керівним началом усіх суспільних і приватних відносин, як у Римі»[10].

Земельні відносини — основне питання в житті Риму. Про значення сільського господарства для Риму свідчить наявність літератури з цієї тематики, що тиражувалася в імперії. Пліній перераховує 146 римських і 327 чужоземних творів з питань сільського господарства, які він використав, складаючи свою «Природну історію».

Почесне місце серед авторів посідають Каттон, Варрон і Колумелла.

Каттон — автор «Землеробства». Акцент робить на одному з найважливіших елементів агрокультури — застосуванні органічних добрив: «Старанно зберігай козиний, овечий, коров’ячий та інший гній. Постарайся мати велику купу гною; і коли зорюватимеш, очищуй і подрібнюй, потім вивозь із хліва. Гній зробиш із соломи, стебел, м’ятої соломи, полови, листя. Половину того вивозь на поля, де сіятимеш корми, четверту частину поклади під скопану землю під маслинами, другу чверть збережи для луки»[11].

У Варрона землеробство ототожнюється з наукою: «По-перше, це не лише наука, це знання того, що слід сіяти і що робити на будь-якому полі, щоб земля давала найбільші врожаї. Основні елементи — вода, земля, повітря і сонце, їх слід вивчити, перш ніж ти кинеш зерна і таким чином закладеш основу врожаю»[12].

Криза сільського господарства Риму зумовлена загальним застоєм в економічній, політичній і соціальній сферах. Ситуацію описує Колумелла: «Отже, не від втоми, як вважає більшість письменників, і не від старості, а головним чином від недбалості земля відповідає нам меншою родючістю, можна отримати зростаючі врожаї своєчасним і помірним доглядом»[13].

Римляни, як і греки, покладали господарське життя на рабів, однак вони дуже різні. Еліни демократичні, вони розвивають свій розум. Римляни — люди твердої волі, залізної рішучості, це велика армія. Вони вільні від звичаїв, є прибічниками вільного вибору, наполегливі у досягненні мети. «Хоча воліли займатися війною і політикою, вони постійно використовували якості необхідні для комерційної діяльності… Ті методи спільних дій у комерційних цілях та масштабного виробництва на основі праці рабів на фабриках, яких греки навчалися на Сході, дістали нову силу, будучи привнесеними у Рим. Здібності й характер римлян роблять їх особливо пристосованими до управління акціонерними товариствами (компаніями), і порівняно невелика кількість дуже багатих людей, за відсутності середнього класу, були спроможні з допомогою підготовлених рабів і вільних громадян укладати великі угоди у внутрішній і зовнішній наземній та морській торгівлі. Вони викликали ненависть до капіталу і водночас зробили його могутнішим і ефективнішим; вони з великою енергією створювали інструменти грошового кредиту. Частково завдяки єдності імперії влади і поширенню мови римлян у деяких важливих аспектах існувала більша свобода руху у всьому цивілізованому світі в часи Римської імперії, ніж навіть у наші дні»[14].

Маршалл пише: «Рим добивався імпорту за допомогою меча, комерційне життя здійснювалося в умовах загального презирства, сенатори могли займатися тільки землею, а не комерційною діяльністю, зрештою приватне підприємництво було придушене зростаючою могутністю всюдисущої держави».

Проте найстрашнішою хворобою Риму стає породжена незрілими ринковими відносинами соціальна прірва та морально-етичний бік життя, що набув катастрофічної форми нестримної розкоші в особистому споживанні, розпусти, низької моралі. Падала народжуваність, з’являлися все нові хвороби, що призводило до виснаження розорених вільних селян і ремісників. Усе це підривало могутність Риму та його армії. Імперія на порозі занепаду.

«Багатство і бідність у тісному союзі між собою виганяли італіків з Італії і наповнювали півострів натовпами рабів і страшним мовчанням пустелі. Уся ця картина зловісна, однак не єдина у своєму роді: скрізь, де у рабовласницькій державі цілком панує капітал, він однаково спустошує прекрасний світ Божий. Італія цицеронівської доби, по суті, схожа на Елладу доби Понтія і ще більше на Карфаген часів Ганнібала, де точно таким самим шляхом всемогутній капітал довів середній клас до знищення, а торгівлю і землеробство — до крайньої межі животіння і насамкінець привів до лицемірства, що прикривало моральне і політичне падіння нації»[15].

У Римі був значний прошарок вільних селян і ремісників. Знищення цього класу означало крах Римської імперії. У римляни і греків спільним було не тільки те, що вони покладали господарське життя на рабів, а й їхнє особливе місце у міжнаціональних відносинах. Тільки еллін, тільки римлянин розумні, решта людства — варвари, які не звільнилися від уз звичаїв і невігластва. Це зумовило психологічні зрушення і неминуче формування нарцисизму.

Фрейд і особливо Фромм виділяють таку психологічну рису людини, як нарцисизм. Він характерний як для окремої людини, так і для групи (рід, плем’я, нація). Нарцисизм виконує важливу біологічну функцію. «Біологічно, з погляду виживання, людина повинна сприймати себе як щось значно важливіше, ніж те, що її оточує. Якщо вона цього не робитиме, звідки вона візьме енергію і бажання захищатися від інших, працювати для підтримки свого існування, боротися за своє життя і добиватися успіху в боротьбі з навколишнім середовищем»[16].

Нарцистична патологія набирає як індивідуальних, так і громадських форм. Група з нарцистичною установкою обов’язково повинна мати вождя, наділеного абсолютною владою (єгипетські фараони, римські імператори, східні емірати, Гітлер, Сталін.

Християнство заперечує нарцисизм. Як уже зазначалося, батьківщина християнства — Середземномор’я.

У християнських легендах переборення нарцисизму — у постулатах «люби ближнього свого, як самого себе», «любіть ворогів своїх», «не людина всезнаюча і всемогутня, а Бог».

В ідолопоклонстві приватна власність людини стає абсолютною і перетворюється на ідола, що є об’єктом її нарцистичної пристрасті.

Падінню Римської імперії намагалися запобігти через надання християнству статусу державної релігії згідно з актом імператора Константина, але «¼то не Константин обернувся в християнство, а християнство обернулося в Римську імперію».

Церква і держава в умовах падіння моралі, занепаду економіки та руйнування впливу ринкових відносин прагнуть заволодіти суспільством, що стоїть на дорозі загибелі, і контролювати його діяльність, зокрема, використанням Євангелія. Це була одна з найбільших релігійно-духовних революцій у світовій історії. Багато людей тепер прагнуть не безмежних доходів, а лише задоволення найменших потреб, щоб звільнити час для богослужіння і підготуватися до настання царства Божого. Риму з його культом розкоші та розпусти, бездуховності протистояв інший світ — Євангельської скромності, духовності.

Євангеліє застерігає людей від гонитви за багатством, яке може відвернути їх від служіння Богу. Бідних і голодних воно називає блаженними, багатим пророкує біди.

«Коли ти з’явився на світ, коли ти вийшов із чрева матері своєї, яке багатство ти приніс із собою? Взяте понад міру того, що необхідно для тебе, взяте насиллям. Ти забираєш хліб у голодного, ти ховаєш під замком одяг голого, гроші, які ти закопуєш, — викуп за нещасного»[17].

Римською інтерпретацією християнства стає стоїцизм. Найвидатнішими серед стоїків є Сенека (4—65 рр. н. е.), Епітікет (50—140 рр. н. е.), Марк Аврелій (121—180 рр. н. е.).

Це час найвищої могутності Римської імперії. У ній вже міцніють сили, що зумовили її занепад. Римлянам близькі ідеї стоїцизму. Загальне правило стоїків — «живи згідно з природою речей». Природа має все для щастя людини. Самопізнання, самосповідання, риси людини-аграрія, відкриття внутрішнього світу людини — основні риси світогляду стоїків-римлян. У цьому вони близькі до християнства. Положення «Нового Завіту» і положення з робіт Сенеки майже збігаються.

Римляни практичні, і їх ставлення до філософії випливає з того, чи відповідають її вихідні принципи їхньому менталітету державників, законників, чи може вона бути корисною у їхньому житті. Сувора мораль предків, на відміну від розбещеності, безсилля людей сьогодення. Його лозунг: «Будь подібним до скелі: хвилі невпинно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухомо, і довкола неї затихають бурхливі води»[18]. Це хвилі аморальності, користолюбства, жорстокості, егоїзму, хабарництва, тиранії.

Сенека каже: «Для вас, епікурейців, є задоволенням привчати своє виснажене тіло до лінивої бездіяльності й прагнути до безкорисності, доволі схожої на усиновлення, ховатися під густою тінню і витонченими розмірковуваннями, які ви називаєте відпочинком, присолоджувати спустошену від дряблості душу й насичуватися їжею і питтям. Для нас же, стоїків, є задоволенням займатися доброчинністю, сповненою працею, коли вона полегшує працю інших, або небезпекою, коли інших позбавляємо від небезпек, бо тяжкі для нас засоби, коли вони полегшують складне становище інших»[19].



[1] Моммзен. История Рима. — Т. ІІІ. — С. 510—511.

[2] Сенека.                                                               — С. 161.

[3] Зазнач. праця. — С. 22.

[4] Зазнач. праця. — С. 162.

[5] Там само. — С. 153.

[6] Див.: Сенека. — С. 94.

[7] Див.: Мезес. — С. 137.

[8] Моммзен Т. История Рима. —                                                         — Т. 3. — С. 467.

[9] Там само. — С. 467.

[10] Моммзен Т. Зазнач. праця. — Т. 2. — С. 466—467.

[11] Скорняков. От шумеров до наших дней. — С. 26.

[12] Скорняков. Зазнач. праця. — С. 27.

[13] Там само. — С. 35.

[14] Маршалл А.                                                                          — Т. 3. — С. 153.

[15] Моммзен Т. Зазнач. праця. — Т. 2. — С. 477.

[16] Фромм. Душа человека. —                                  — С. 53—54.

[17] Новый Завет.

[18] Аврелій М.                                      — С. 295.

[19] Римские стойки. Сенека, Эпитыкет, Марк Аврелий. — С. 83—84.