1.9. Християнство і підприємництво
Християнство і підприємництво
Ринкові відносини в Римській імперії — потворно специфічні. Елліни породили політичну демократію на вузькій економічній основі. Це демократія обраних, «не варварів», вона спирається на власність, на рабів, на економічну міць олігархів — учорашню родоплемінну знать.
Ринкові відносини охоплюють торгівлю і певною мірою ті сфери суспільного життя, де є розподіл праці. Сфера обігу грошей невелика, однак вони вже можуть використовуватись як загальний платіжний засіб, як специфічна купівельна сила. Вона породжена не фізичною природою, вона — продукт нової народжуваної сили — міжособистісних економічних взаємин. Оскільки для еллінів і римлян природа — джерело мудрості, то на нові народжувані сили вони мали дивитись як на щось неприродне, а значить, нерозумне. Так з’являється хрематистика.
Обмін благами природний. Обмін потребує рівності. Рівність означає сумірність. Гроші — інструмент сумірності. Можна виправдати торгівлю, особливо між країнами. А значить, виправдати гроші — засоби обміну. Та гроші можуть бути і засобом зростання. Гроші за лихварства породжують гроші. Але лихварство — заняття ганебне. Еллін грабує елліна. Але навіть у родоплемінній організації трапляються жадібність, корисливість. І це там, де взаємодопомога та взаємовиручка — справа честі, де відмова в допомозі і підтримці визнається чимось настільки ганебним і негідним, що призводить до вигнання з роду (клану), що рівнозначно смертній карі. Лихварство — одне найбільш непорядних занять. Утім осуд лихварства звужує базу розвитку підприємництва. Підприємництву необхідно інвестиційне джерело — кредит. Але християнство народжується, розвивається в конкретному історичному середовищі. Це середовище — греко-римське; це господарське життя, де лихварство набуває характеру національного лиха, де під тягарем лихварських процентів розоряються вільні селяни, земельні помісні власники, орендарі, ремісники. Християнство засудило лихварство як один з найтяжчих семи гріхів — користолюбство. У зв’язку з величезним автори впливом християнства на європейському просторі така оцінка лихварства була рівнозначною вигнанню з раю. Тому її носієм стає іудей, а не християнин або мусульманин. Християнство захистило селянина, ремісника від боргового рабства, але не від важкого тягаря сплати високого лихварського процента. Історичних умов для зростання підприємницької діяльності ще не існувало. Християнство вплинуло на такий елемент ринкових відносин, як формування ринкових цін. Римське право проголосило свободу договору продавця і покупця, тим самим надаючи свободу дій такому регулятору ринкової ціни, як взаємодія пропонування та попиту. Ціна — стимулятор або швидкого розвитку, або стагнації та банкрутства. Тут припускається порушення такої моральної категорії, як доброчесність, і первісної заповіді християнства — бажай іншому те, чого ти бажаєш собі.
Канонічне право намагається знайти лазівку для виправдання таких економічних міжособистісних відносин. Своє рішення вони знаходять у «справедливій ціні». «Справедлива ціна» — це не результат вільної гри ринку, вона встановлюється або державою, або торговими ремісничими гільдіями, або містами. «Справедлива ціна» повинна реалізувати одне з положень християнства про те, що Бог визначив кожному його соціальну станову роль (християнство тут запозичує індуїстське положення про касти, де реалізується земне призначення людини). Але «справедлива ціна» є кайданами на шляху прогресу.
Ця становість відображалась у законах про розкіш, у законах, що регламентували особисте споживання середньовічної людини. Французьке прислів’я говорить: «Духовенство служить державі своїми молитвами, дворянство — своєю кров’ю, а народ — своєю працею».
Між тим у реальному житті з’являлися різні форми мінових операцій, що відходили від офіційно узаконених. Так, можна було використати і наявну грошову масу на купівлю ренти, оскільки дохід від ренти не був гріховним. Можна було гуртовий продаж товарів використати для одержання своєрідного процента на авансовану суму грошей способом нагромадження суми між «справедливою ціною» й обсягом усієї продажної суми, можна було використати векселі. Поновлювалась така форма, як римські товариства. Каноністи стверджували: там де є ризик, там є товариство (акціонерів).
Однією з найсуттєвіших помилок середньовіччя було вчення «про непродуктивність капіталу», або «аксіоми про безплідність капіталу» — заперечення продуктивності грошей.
Рання історія терміна «капітал» темна, бо він не був популярним. Меркантилісти визначали ним суму грошей, віддану в позику, або суму грошей, які мав власник для віддачі в позику. І тільки у фізіократів з’явилось своє трактування — це нагромаджена цінність.