2. 4. Класифікація валют. Міжнародні розрахункові грошові одиниці

2.4. Класифікація валют. Міжнародні розрахункові грошові одиниці

Класифікація валют здійснюється за певними ознаками, а саме:

за статусом валюти: — національна та іноземна валюти;

за сферою застосування:

національна;

міжнародна;

регіональна: СПЗ (спеціальні права запозичення);

євро.

СПЗ — міжнародний резервний актив, який заснований Міжнародним валютним фондом у 1969 р. для підтримання Бреттон-Вудської валютної системи фіксованих валютних курсів з метою забезпечення системи існуючих офіційних резервів країн-учасниць. СПЗ — не валюта і не вимога МВФ, а штучний кошик валют, який використовується Міжнародним валютним фондом для цілей міжнародного обліку та деякими країнами для прив’язування курсів їхніх валют.

Вартість СПЗ була визначена як еквівалент 0,888671 грама золота, що дорівнювало одному долару США. Але вже в 1973 р. вартість була визначена за новим принципом, а саме: як кошик валют, до якого входили такі валюти: японська єна, англійський фунт стерлінгів, долар США та екю.

Таким чином, СПЗ — сума специфічних вартостей чотирьох валют (курси яких визначаються до долара США) на підставі валютного курсу, що котирується в даний час на Лондонському ринку. Склад кошика переглядається кожні п’ять років, з тим щоб він точніше відображав відносну важливість валют, які входять до цього кошика, в міжнародних торгівлі і фінансовій системі. З жовтня 2000 р. метод вибору валют було переглянуто у зв’язку з уведенням євро як загальної валюти країн — членів ЄС та зростанням її ролі на міжнародних фінансових ринках. Ці зміни стали чинними з 1 січня 2001 р.

Сьогодні застосування СПЗ як резервного активу обмежене, в основному вони служать одиницею обліку за операціями МВФ.

СПЗ, екю та євро є міжнародними розрахунковими грошовими одиницями.

Міжнародна розрахункова грошова одиниця — це валютна одиниця, яка використовується як умовний масштаб для вимірювання міжнародних вимог і зобов’язань, установлення валютного паритету та курсу. Євро й екю як регіональні розрахункові грошові одиниці будуть розглянуті далі при характеристиці Європейської валютної системи;

за ступенем обігу на світовому валютному ринку:

головна;

другорядна;

екзотична;

за режимом застосування:

вільно конвертована валюта, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором іноземних валют (Постанова Правління Національного банку України від 2 жовтня 2002 р. № 378) до вільно конвертованих валют належать: австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, датські крони, долари США, ісландські крони, ірландські фунти, канадські долари, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, євро, СПЗ, золото, паладій, платина, срібло;

частково конвертована або вільно конвертована валюта, яка широко не використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи належать 30 валют світу;

неконвертована валюта — це така національна валюта, яка функціонує тільки в межах країни та не обмінюється на іноземні валюти. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи належать валюти держав, які не брали на себе зобов’язання статті 8 Угоди МВФ за станом на травень 2002 р. До таких валют належать: азербайджанські манати, єгипетські фунти, нові тайванські долари, таджицькі сомони, туркменські манати, узбецькі суми, югославські динари та всі інші валюти, які не належать до першої та до другої груп;

відносно курсів інших валют:

сильна (тверда) — це валюта, яка характеризується стабільним валютним курсом, що відповідає основним макроекономічним закономірностям;

слаба (м’яка);

за матеріально-речовою формою:

готівкова;

безготівкова;

відносно валютних запасів країни:

резервна та ін.

Резервна валюта — це національна валюта провідних країн світу, що накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Функції резервної валюти:

виступає міжнародним платіжним засобом;

служить базою для визначення валютного паритету і валютного курсу;

використовується як інструмент для проведення валютної політики — валютної інтервенції.

Для набуття статусу резервної валюти повинні існувати об’єктивні передумови, а саме:

домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів та капіталів;

розвинута мережа кредитно-банківських установ;

лібералізація валютних операцій;

розвинутий ринок позичкових капіталів;

наявність зовнішньої конвертації валюти.

Суб’єктивною передумовою набуття статусу резервної валюти є активна зовнішня валютно-кредитна політика;

за видами валютних операцій:

валюта ціни контракту;

валюта платежу;

валюта кредиту;

валюта клірингу;

валюта векселя.

за принципом побудови:

«кошикового» типу (екю) та звичайна.

Екю — європейська валютна одиниця, яка була введена з березня 1979 р. й умовна вартість якої визначалася за методом валютного кошика.

З вересня 1989 р. вартість екю визначалася так:

1 екю = 0,6242 німецької марки + 1,332 французького франка + 0,2198 голландського гульдена + 0,13 люксембурзького франка + 0,1976 датської крони + 0,008552 ірландського фунта + 0,08784 фунта стерлінгів + 151,8 італійської ліри + 3,301 бельгійського франка + 1,44 грецької драхми + 1,393 португальського ескудо + 6,885 іспанської песети.

Вага кожної валюти відображала відносну частку різних держав-членів у валовому національному продукті різних держав — членів ЄС та в торгівлі в межах ЄС, а також їх внесок у механізм короткострокової валютної підтримки.

Вартість в екю кожної європейської валюти щодня змінювалася, оскільки вона залежала від двох величин — ваги стабільної валюти в кошику та курсу валюти в інших європейських валютах, який також щодня змінювався на валютних ринках.

Екю виконувала чотири головні функції:

перша — загальна одиниця в механізмі обмінних валютних курсів: діяла як індикатор, тобто визначала відхилення курсу однієї валюти від інших;

друга функція — одиниця розрахунків за кредитними угодами;

третя функція — одиниця для взаєморозрахунків за боргами між національними валютними інституціями;

четверта функція — одиниця розрахунків у бюджеті Європейського Співтовариства. Тобто всі зовнішні мита, податки, платежі й інші внутрішні розрахунки Співтовариства виражалися та сплачувалися в екю.

Детальніше про механізм функціонування екю йтиметься нижче.

Євро — це єдина валюта багатьох країн, які входять до Європейського Союзу. До 1 січня 2002 р. євро теж була кошикового типу. Так, з 1 січня 1999 р. було встановлено «незмінний» обмінний курс національних валют відносно євро. Готівкові євро з’явилися в обігу в 2002 р., курс євро до екю був визначений 1:1.