2. 5. Стародавня Індія

Історія Стародавньої Індії поділяється на чотири основні періоди: Індійський (XXIII—XVIII ст. до н. е.), Ведійський (XIII—VII ст. до н. е.), Буддійський (VI—III ст. до н. е.), Класичний (II ст. до н. е. — V ст. н. е.). Тогочасна територія Індії охоплювала територію сучасної Індії, Бангладеш, Непалу, Пакистану та Шрі-Ланки.

Перші поселення землеробів, виявлені в низькогірських західних райо­нах долини р. Інд, масово почали виникати з середини III тис. до н. е. Одним із осередків цієї цивілізації було місто Харапп, звідки її назва — Хараппська. Вона існувала впродовж 2300—1700 рр. до н. е. Через тисячо­ліття в іншому регіоні та в іншій історичній обстановці знову виникла цивілізація. Вона постала в Північно-Східній Індії, у долині р. Ганг, що було пов'язано з міграцією індоарійських племен. Вважається, що вони спершу потрапили в Іран, а потім в Індію.

Майже тисячоліття тривало освоєння аріями Північно-Східної Індії. Саме тоді санскритом було складено священні тексти Вед, тому цей період в індійській історії одержав назву Ведійського. Напівкочові арії під впли­вом місцевої землеробськаї культури стали переходити до осілого земле­робського життя. До середини І тис. до н. е. весь басейн Гангу було обжито. У VIII ст. до н. е. тут виникли міста та численні держави з різним політичним устроєм — монархії, олігархії, республіки. Найсильнішими серед них були Кошала та Магадха, остання взяла гору в змаганні цих держав і завоювала ряд сусідніх держав. Так була об'єднана вся Північна Індія.

Після загибелі Хараппської цивілізації в долині р. Інд існували чис­ленні карликові князівства, розпорошеністю яких скористалися перські царі з династії Ахеменідів і завоювали їх. Індійці сплачували персам ко­лосальну данину — майже 9 т золота щорічно.

У IV ст. до н. е. після завоювання Перської імперії Александр Маке­донський вторгся в Індію. Він легко оволодів рядом князівств, зібравши величезну данину.

Греко-македонські війська здобули блискучі перемоги, зокрема над військами пенджабських князів. Проте втома, складні кліматичні умови, нарешті звістка про те, що в долині Гангу перебуває півмільйонна північно-індійська армія змусили Македонського відмовитися від завоювання Індії та повернути війська додому.

Значення походу греко-македонців полягало в тому, що Індія потрапи­ла в орбіту економічного та культурного впливу Європи, а сама ознайоми­ла останню зі своєю культурою.

Відразу ж після відступу основних сил Македонського проти залише­них ним військових гарнізонів індійці розпочали збройну боротьбу, яку очолив Чандрагупта. Зруйнувавши греко-македонські фортеці, він повер­нувся в долину Гангу і повалив там сильну династію Нандів, перед півмільйонною армією якої змушений був зупинитися Македонський. Чандрагупта заснував династію Маур'їв. Його перемога над сирійським царем забезпечила панування над нинішньою територією Афганістану та Белуджистану. Наступники Чандрагупти, особливо його внук Ашока, по­ширили свій вплив на сусідні держави.

Велетенська держава Ашоки, до складу якої не входив лише південь Індостану, була різноетнічною, різнорелігійною імперією. Для зміцнення державної влади він розробив єдиний для всіх індійців релігійно-етичний кодекс, підтримував буддизм, який поширювався і за межами Індії і став першою світовою релігією. За його правління царська влада стала спад­ковою.

Спеціальним збірником постанов з управління державою регламенту­валися всі сфери життя суспільства і держави. У ньому було узагальнено політичний досвід багатьох незалежних держав щодо судочинства, чинов­ництва, армії, оподаткування населення тощо. Проте держава Ашоки не була централізованим механізмом, про що свідчить її швидкий розпад після його смерті.

Нову сильну і єдину державу в Індії започаткувала династія Гуптів. П'ять її імператорів були висококультурними політиками. Ядро цієї дер­жави становила долина Гангу, проте її звідусіль оточували васальні країни. Вона здобула вихід до Аравійського моря і встановила безпосередні зв'яз­ки з цивілізованим Близьким Сходом. IV—V ст. вважаються "золотим віком Гуптів". Проте в середині V ст. внаслідок нашестя гунів імперія Гуптів розпалася на дрібні царства.

Основною формою господарської діяльності населення Стародавньої Індії було зрошувальне землеробство, що в умовах сприятливого клімату давало 2—3 врожаї щороку. Значної уваги індійці надавали тваринництву. У Ведійську епоху існували велетенські тваринницькі ферми з десятками тисяч голів великої рогатої худоби.

У ремісництві особливе місце посідали гончарство, ткацтво, суднобуду­вання, ковальство. Золототкана індійська парча славилася далеко за межа­ми країни, а мечі з індійської сталі носили навіть перські царі.

Досить розвиненою була внутрішня і зовнішня торгівля. У середині І тис. до н. е. в Індії почали користуватися металевими грошима. Індійські купці вивозили тканини, золото, слонову кістку, цінну деревину, закуповую­чи метали, папірус, масла, мед, коштовне каміння тощо. Професія купців вважалася однією з найпрестижніших. Ремісники та купці були об'єднані у професійні організації, діяльність яких намагалася контролювати держава.

Соціальна структура індійського населення формувалася поступово. Остаточно вона склалася з приходом у Північну Індію аріїв. Значні роди перетворювалися на варну1 брахманів — жерців — і варну кшатріїв — військової знаті. До варни вайшів переважно входили селяни і купці, а ремісники, наймити і раби — до варни шудрів.

Варни були соціальними інститутами і розрізнялися між собою насам­перед суспільно-правовим статусом, місцем у релігійній системі, кодексом моралі, поведінки, родинними зв'язками і професією. Поділ населення на варни як форма соціальної стратифікації населення Індії вважався священ­ним. "На дні" суспільства були недоторкані. Навіть дотик до них "осквер­няв" представників вищих варн. Недоторкані виконували найтяжчі та найнеприємніші роботи, наприклад прибирання сміття, обдирання шкури з загиблих тварин тощо. Каста недоторканих існує в Індії донині.

Економіку Стародавньої Індії становили три сектори: державний, об­щинний та приватний. Суспільство існувало в основному завдяки праці вільних селян, ремісників, рабів. Джерелами рабства були війни, боргова кабала, спадкове рабство. Широко використовувалася наймана праця впро­довж певного обумовленого строку. З часом набирала сили і феодальна форма залежності, коли царська адміністрація передавала власнику разом з землею і селян, які ставали феодально залежними.

Значну роль в індійському суспільстві відігравали міські та сільські общини. У містах спеціальні колегії наглядали за ремісництвом, торгівлею, збиранням мита. У Буддійську добу селяни-общинники мали власну зем­лю і були вільними виробниками: вони не працювали на храми або знать. Царські чиновники не втручалися у внутрішні справи общин, що сплачува­ли державні податки. Основною суспільною ланкою общини була патріар­хальна сім'я. Жіноча невірність вважалася тяжким злочином перед релі­гією і громадою: закони зобов'язували жінку вважати чоловіка божеством, дівчину — коритися батькові, вдову — синам.