Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2. 7. Державне управління в галузі інформаційних ресурсів

Державне управління та захист національних інфор­маційних ресурсів є важливою складовою державної інфор­маційної політики та інформаційної безпеки України.

Системою управління та захисту інформаційних ресурсів доцільно вважати організовану сукупність центральних дер­жавних органів, органів регіонального і місцевого самовря­дування, їхніх спеціальних підрозділів, служб, посадових осіб, підприємств, установ, інших суб'єктів господарювання, громадських організацій та окремих громадян, об'єднаних цілями і завданнями щодо формування, зберігання, поши­рення інформаційних ресурсів, задоволення інформаційних потреб особистості, суспільства й держави, впровадження спеціальних заходів і засобів захисту інформаційних ре­сурсів та прав суб'єктів інформаційної діяльності в рамках чинного законодавства України.

Чинне інформаційне законодавство не дає повного юри­дичного трактування поняття «національні інформаційні ре­сурси», а без теоретично і юридичне обґрунтованого визна­чення понятійного апарату щодо інформаційних ресурсів формування як системи національних інформаційних ре­сурсів, так і державного управління цією системою є пробле­матичним. Так, у ст. 1 Закону України «Про національну програму інформатизації» «інформаційний ресурс» визначе­но як «сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо)».

Важливими ознаками інформаційного ресурсу є те, що він може мати такі характеристики: бути системотворним і керівним фактором діяльності людини, суспільства і держа­ви; позитивно впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і держави та забезпечення національної безпеки; завдавати шкоди суспільному життю у разі дефіциту, низь­кої його якості або негативної інформаційної експансії з боку інших країн; бути об'єктом кримінальних зазіхань і спеціальних заходів і засобів захисту; мати якості й ознаки, Що притаманні іншим ресурсам.

Таким чином, узагальнення суттєвих ознак інфор­маційних ресурсів та об'єктивних законів, що діють в інфор­маційній сфері, є підставою для висновку про те, що в основі формування, розвитку і ефективного використання націо­нальних інформаційних ресурсів, за умов постіндустріально-го суспільства та ринкової економіки, повинна бути споживча вартість в усіх сферах діяльності особи, суспільства і держа­ви, а саме: політичній, економічній, науковій, освітній, соціо-культурній, оборонній, ринковій інформаційній тощо.

На думку вітчизняних дослідників, зокрема, Кани-гіна Ю.М., Калитича Г. І., інформаційний ресурс — це до­ступні для безпосереднього використання дані й знання, невід'ємною характеристикою яких є їхня прагматична цінність, що визначається практичними потребами в їхньо­му матеріально-енергетичному уречевленні в інтересах вирішення певних практичних завдань. Інформаційний ре­сурс є інтелектуальним ресурсом, результатом колективної творчості й головна складність у розумінні його природи і функцій полягає у розкритті механізму переходу «знань в силу», способів його впливу на фактори розвитку людства.

На думку авторів, для всебічного обговорення і визначен­ня у правовому плані може бути запропоновано поняття «національні інформаційні ресурси» у такій редакції.

Національні інформаційні ресурси — це результати інтелектуальної діяльності в усіх сферах життєдіяльності людини, суспільства і держави, зафіксовані на відповідних матеріальних носіях інформації як окремі документи і маси­ви документів, бази і банки даних і знань, усі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, що містять дані, відомості і знання, які є об'єктом права власності будь-якого суб'єкта України і мають споживчу цінність (політичну, економічну, наукову, освітню, соціокультурну, оборонну, ринкову, істо­ричну, інформаційну тощо).

На національні інформаційні ресурси має розповсюджу­ватись юрисдикція України. Це — здобуток нації.

Чинне законодавство України також не встановлює по­вного юридичного трактування складових інформаційних ресурсів. Не визначені вичерпні критерії віднесення інфор­маційних ресурсів до категорій державних та недержавних. Таке становище створило і надалі створюватиме труднощі щодо формування системи національних інформаційних ре­сурсів (CHIP), управління цією системою, а також у правово­му оформленні функцій, пов'язаних з володінням, викорис­танням і розпоряджанням інформаційними ресурсами.

Відповідно до Закону України «Про власність», суб'єкта­ми права власності в Україні визначені: народ України, грома­дяни, юридичні особи та держава. Таке право власності може належати також й іншим державам, їхнім юридичним особам, спільним підприємствам, громадянам інших держав та особам без громадянства (ст. 3). У ст. 40 цей Закон визначає суб'єкти права інтелектуальної власності, серед яких є і держава.

У Законі України «Про інформацію», встановлено, що підставами виникнення права власності на інформацію мо­жуть бути: створення інформації своїми силами і за свій ра­хунок; договір на створення інформації; договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої осо­би. Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю.

З огляду на наведене і з урахуванням права власності, до складових національних інформаційних ресурсів можна віднести:

•   інформаційні ресурси держави;

•   інформаційні ресурси інших суб'єктів інформаційної
діяльності.

Особливо важливим є визначення підстав для віднесення інформаційних ресурсів до категорії державних. Правова норма про те, що інформація, яка створена на кошти держав­ного бюджету, є державною власністю, не є вичерпною.

У зарубіжній практиці визначальним критерієм віднесен­ня інформаційних ресурсів до категорії державних або інформації державного сектору, встановлюється на підставі джерел їхнього походження та фінансування.

В Україні значна частина інформаційних ресурсів ство­рюється за рахунок вторинного розподілу бюджетних коштів через різні позабюджетні фонди, що створюються за рахунок платників податків. Частина інформаційних ресурсів ор­ганів місцевого самоврядування створюється не тільки за рахунок державного бюджету, а й за кошти платників по­датків. Залишається невизначеним і правовий статус, з по­гляду права власності, інформаційних ресурсів акціонерних товариств, в яких держава володіє 100% або контрольним пакетом акцій, а також некомерціиних організацій, які ство­рені державою чи за її участю.

Отже, до державних інформаційних ресурсів доцільно бу­ло б відносити інформаційні ресурси створені, придбані, на­копичені за рахунок коштів державного бюджету, позабю­джетних державних фондів та платників податків. Такий підхід до визначення державних інформаційних ресурсів створюватиме умови, за яких буде неможливим непра­вомірне привласнення або приховування інформаційних ре­сурсів, віднесених до цієї категорії, особливо у процесі при­ватизації виробничих і наукових підприємств, установ і ор­ганізацій, витоку за кордон разом з науковими емігрантами та недобросовісними партнерами і конкурентами.

Залишається актуальною проблемою правове визначення галузей і видів інформаційних ресурсів з урахуванням наявної практики і накопичення суспільного досвіду.

Законом України «Про інформацію» встановлено, що ос­новними галузями інформації є політична, економічна, ду­ховна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна (ст. 17), а основними видами інформації — статистична, ма­сова, про діяльність державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування, правова, про особу, довідко­во-енциклопедичного характеру, соціологічна (ст. 18).

Якщо визначення галузей дає певне уявлення про віднос­но самостійні сфери життя і діяльності суспільства й держа­ви, то визначення видів інформаційних ресурсів призначене для формування системи державного управління національ­ними інформаційними ресурсами. Наведений перелік видів інформації не є вичерпним і не враховує деякі види та підви­ди інформаційних ресурсів, що традиційно існують і для формування та накопичення яких створено певні системи уп­равління. Окрім того, визначені види інформації не розкри­вають змісту галузей інформації. Так, в Законі України «Про інформацію», наприклад, визначена як галузь інформації «економічна» (ст. 17), однак зміст цієї галузі у вигляді видів інформації, з яких вона складається, Законом не встановле­но, що створює певні труднощі щодо формування системи національних інформаційних ресурсів. До галузі еко­номічної інформації було б доцільно, на думку авторів, відне­сти види інформаційних ресурсів сфери матеріального ви­робництва, фінансів, зовнішньоекономічної діяльності, при­родних ресурсів тощо.

Аналогічних підходів слід було б дотримуватися і щодо складових (видів і підвидів) інших галузей інформації, а са­ме: політичної, духовної, соціальної тощо. Дискусійним є пи­тання щодо виділення (як окремих видів інформації) інфор­маційних ресурсів довідково-енциклопедичного характеру та соціологічної інформації (ст. 24, 25). Очевидно, при розробці згаданих положень, було взято до уваги спосіб створення інформації визначеного виду, а також технологічні можли­вості її надання. Тому рекламні повідомлення і оголошення віднесені до довідкової, за характером, інформації. Це ж сто­сується і енциклопедичної та соціологічної інформації. Пи­тання щодо виділення таких видів інформації, як окремих, потребує відповідного нормативного доопрацювання.

Закон України «Про інформацію» не враховує, що в Ук­раїні створено і традиційно діє система національних інфор­маційних ресурсів, яка має міжвідомчі й відомчі ознаки та охоплює:

^ інформаційні ресурси матеріального виробництва, соціа­льної, фінансової сфер та державного майна і нерухомості;


>• інформаційні ресурси державної статистики;

>  інформаційні ресурси науково-технічної інформації;

>  інформаційні ресурси архівного фонду;

>  інформаційні ресурси бібліотечного фонду;

>  інформаційні ресурси музейного фонду;

>  інформаційні ресурси податкової служби України;

>  інформаційні ресурси правоохоронних і силових струк­
тур тощо.

Функціонування вказаних систем інформаційних ре­сурсів регламентується відповідними законами та низкою нормативних документів.

Важливе місце в загальній системі національних інфор­маційних ресурсів належить інформаційним ресурсам органів державної влади і управління, місцевого і регіональ­ного самоврядування.

У Законі України «Про інформацію», як вид інформації, визначена «інформація про діяльність державних органів влади та місцевого самоврядування» (ст. 18). «Це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточ­ної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, ор­ганів місцевого і регіонального самоврядування» (ст. 21).

Закон України «Про науково-технічну інформацію» визна­чає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах на­уково-технічного, економічного і соціального прогресу країни. Метою Закону є створення в Україні правової бази для одер­жання та використання науково-технічної інформації.

Законом регулюються правові і економічні відносини гро­мадян, юридичних осіб, держави, що виникають при ство­ренні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються правові форми міжнародного співробітництва в цій галузі.

У Законі України «Про науково-технічну інформацію» до основних завдань національної системи науково-технічної інформації віднесена «підготовка аналітичних ма­теріалів, необхідних для прийняття державними органами місцевого і регіонального самоврядування рішень з питань науково-технічного, економічного і соціального розвитку країни» (ст. 9).

Наведене е підставою для висновків про те, що інфор­маційні ресурси державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування містять такі складові (підви­ди інформаційних ресурсів):

-    інформаційні ресурси для задоволення потреб органів
державної влади і управління для прийняття управлінських
рішень на всіх рівнях ієрархічної структури (формується по­
за органами державної влади і управління);

-    інформаційні ресурси про діяльність законодавчої, ви­
конавчої, судової влади, органів місцевого і регіонального са­
моврядування (внутрішній ресурс цих органів).

Система державного управління першою складовою цього виду інформаційних ресурсів залишається неврегульованою на законодавчому рівні, оскільки не визначено обов'язки, , права і відповідальність суб'єктів інформаційних відносин, що виникають у процесі їхньої діяльності. Друга складова вказаного виду інформаційних ресурсів, що містять інфор­мацію про діяльність законодавчої, виконавчої, судової вла­ди, органів місцевого самоврядування, чинним законодавст­вом регулюється, в основному, через забезпечення права на інформацію (Закон України «Про інформацію», ст. 9, 10).

Разом з тим, реалізація права на інформацію не забезпе­чується необхідним правовим регулюванням суспільних інформаційних відносин, а саме:

-    рекомендовані   шляхи   доведення   інформації   про
діяльність державних органів та органів місцевого самовря­
дування до зацікавлених осіб і до населення виявилися не­
ефективними (Закон України «Про інформацію», ст. 21);

-  право на інформацію не корелюється з обов'язками дер­
жавних органів і юридичних осіб формувати інформаційні
ресурси, які передбачені для відкритого загального доступу,
а також залишається невизначеним питання про те,  хто приймає рішення про порядок,  строки,  обсяги й форми реєстрації й накопичення таких інформаційних ресурсів;

- законодавством передбачено створення у державних ор­ганах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інфор­мації, однак без визначення на рівні правових норм компе­тенції державних органів щодо обов'язкового створення таких служб і систем вказана правова норма залишиться декларацією.

Закон про захист інформації в автоматизованих систе­мах (АС)1 встановлює основи регулювання правових відно­син щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юри­дичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чин­ним законодавством обмеження на доступ до інформації. Інформація в АС — сукупність усіх даних і програм, які ви­користовуються в АС незалежно від засобу їх фізичного та логічного представлення. Захистом інформації є сукупність організаційно-технічних заходів і правових норм, призначе­них для запобігання заподіянню шкоди інтересам власників інформації.

Згідно Закону, право власності на інформацію, створену як вторинну в процесі обробки в АС, встановлюється з ураху­ванням норм авторського права на підставі угоди між влас­ником вхідної інформації і користувачем АС. Якщо такої угоди немає, то така інформація належить користувачу АС, який здійснив цю обробку. Користувач АС може проводити обробку інформації лише за наявності згоди на те її власника або уповноваженої ним особи, якщо ця інформація не відне­сена до категорії загальнодоступної.

Указ Президента України №928/2000 від 31.07.2000 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широко­го доступу до цієї мережі в Україні» вказує, що у найближ­чий час повинні були бути створені відповідні економічні, правові, технічні та інші умови для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій всіх форм власності, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет.