2. 7. Китайські імперії Цінь і Хань

Китай — країна давньої цивілізації. Проте перша централізована імпе­рія Цінь склалася лише у III ст. до н. е. Згодом царський трон у Цінь дістався молодому царевичу Ін Чжену, який зміг у кровопролитних війнах завоювати решту китайських царств і проголосив себе "першим імпера­тором Цінь" (Цінь Шіхуанді). Ця імперія існувала з 221 до 206 р. до н. е.

Імператор поділив свої землі на округи, повіти, волості та тіні. Цими адміністративно-територіальними одиницями управляли спеціальні чинов­ники, які мали широкі повноваження, общинне самоврядування суттєво обмежувалося. Були уніфіковані державна валюта, система мір і ваги, пись­мо тощо, землеробство проголошено основним заняттям, а на вільні при­кордонні землі переселено десятки тисяч людей. Було узаконено приват­ну власність на землю.

Імператор став верховним власником, розподіляв воду, монополізував виробництво та видобуток заліза і солі, контролював ціни на зерно.

Імператорське військо здійснило успішний похід проти північних ко­чівників. Для захисту північно-західних кордонів було споруджено Вели-

кий китайський мур (6450 км завдовжки і 6,5—10 м заввишки), а від столиці до нього прокладено шлях.

Проте розширення кордонів імперії не знизило рівня аграрного пере­селення. До того ж у 20—ЗО разів були збільшені податки. Десятки тисяч селян, тікаючи світ за очі від свавілля чиновників, потрапляли в рабство.

Побоюючись за своє життя, імператор побудував 270 палаців, з'єдна­них окремими переходами, щоб зробити таємним місце свого перебування.

Після смерті Цінь Шіхуанді імператором став його молодший син Хуа Хаї, який був ще більшим тираном, ніж його батько. Проти нього повстав народ. Наляканий цим, імператор покінчив життя самогубством. У країні розпочалася жахлива кровопролитна боротьба за владу. Перемогу здобув керівник повстанців селянин Лю Бан, який проголосив себе імператором Західної Ханської імперії (назва походить від території, на якій була розта­шована повстанська база). Усвідомлення катастрофічного становища в країні змусило імператора змінити політичний курс. Він проголосив амністію, повернув волю тим, хто продав себе в рабство, зменшив земельний пода­ток, скасував жорстоке цінське законодавство. Після смерті Лю Бана мо­гутність Китайської держави підняв енергійний У-Ді, який проголосив державною релігією конфуціанство, відкрив перший китайський "уні­верситет", запровадив проведення конкурсів для добору чиновників.

Новому імператору довелося вести боротьбу проти північних кочів­ників, від яких Китай не рятував навіть Великий китайський мур. Війська У-Ді проклали шлях через території, заселені кочівниками, аж до Фергани. Цей коридор пізніше дістав назву Великого шовкового шляху, який зв'язав Китай з Середньою і Передньою Азією та східними провінціями Римської імперії. Він став важливим торговельним шляхом для Китаю і відіграв значну роль у розвитку культурних зв'язків зі світом.

У Китаї знову встановився жорстокий політичний режим, посилилися каральні функції державних органів, сформувалися чиновницькі клани, по­ширилися рабство і работоргівля, відбувалася подальша поляризація суспіль­ства. Це спричинило соціальні негаразди і стихійні бунти.

Новий імператор прагнув реформи для відродження "щасливих по­рядків давнини". Проте його наміри не здійснилися. Зростали масштаби спекуляції і ціни на товари, знахабнілі чиновники зловживали владою, а народ зубожів.

Нові повстання були неминучими. Могутні селянські рухи підірвали владу імперії Хань.

Наступна боротьба за трон збіглася з проголошенням на Сході Китаю чергового імператора Ханського дому, який потопив у крові народне повстан­ня. З цього часу розпочалося правління нової династії (Східна Хань — 25—220 рр. н. е. ).

Як і його попередники, імператор Гуан У-ді проголосив загальну амніс­тію, зменшив податки, обмежив велике землеволодіння тощо. Але його політика не мала надійної соціальної бази. Розшарування суспільства на-

бувало загрозливих масштабів. Основна маса селян у деякі роки була на межі вимирання, переставала бути власниками землі, потрапляла у фео­дальну залежність.

У країні руйнувалося господарство, спустошувалася державна скарбни­ця, скорочувалася армія. У державному апараті процвітала корупція. У другій половині II ст. у країні відбулося близько сотні народних виступів. Найбільшим серед них було повстання під назвою "Жовтих пов'язок"', оскільки його учасники носили жовті пов'язки на знак боротьби з гнобите­лями. 300-тисячна армія повстанців на чолі з Чжан-Цзює здобувала міста, руйнувала маєтки знаті, звільняла рабів, перерозподіляла землі. Проти них уряд кинув військо з найманих кочівників, яке впродовж десяти місяців нищило основні сили повстанців. Проте перемога над повстанцями не зміцнила імперії.