2.1. Виробництво та його роль у житті суспільства. Продуктивні сили та виробничі відносини

Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробниц­тва. Це головна творча продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва. В резуль­таті взаємодії факторів виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця, в результаті створення корисних матеріальних благ (проду­кту, послуг і т. ін.), виступає як продуктивна сила.

Кількісне відношення обсягу (маси) виробленого продукту (послуг) до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці.

Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі - це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навич­ками до праці. Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факто­рів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили.

Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку,

Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної еко­номи. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвит­ку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Мова про це піде в наступних темах.

Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.

На жаль, цей висновок люди не завжди успішно реалізують у своїй практичній діяльності. Принцип "ми старий світ зруйнуємо,

Продуктивні сили - це не просто сукупність людей, що володі­ють певним виробничим досвідом та засобами виробництва. Вони, в першу чергу, відображають відношення суспільства до природи. Людина - це біосоціальна істота. Тобто, з одного боку, вона є породженням природи й не може існувати без природного середо­вища, яке е для неї джерелом матеріального існування. Ще А.Сміт говорив, що праця є батьком багатства, а земля (природа) його матір'ю. А з іншого боку, людина може жити, діяти й розвиватися лише будучи включеною в суспільний зв'язок з іншими людьми, тобто в певне соціальне середовище.

Ця двоїстість людини зумовлює той факт, що вона, з одного боку, щоб забезпечити собі матеріальне існування, вступає в певні відношення з природою, використовує природний матеріал, пере­робляє його й створює необхідні для життя матеріальні блага. Саме ці відносини між людиною та природою, які характеризують виробничий, технологічний зв'язок у суспільному виробництві, складають основний зміст продуктивних сил. Див. схему 8.

Схема 8 Функціональна структура продуктивних сил

З іншого боку, люди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Так чи інакше вони пов'язані в своїй виробничій діяльності. Навіть Робінзон на своєму безлюдному острові користувався знаряддями праці (сокира, рушниця, лопата і т. ін.), перенесеними з затопленого корабля, тобто виготовленими іншими людьми. Як дотепно зазначив німецький письменник минулого століття Карл Берне, багато без чого людина може обійтися, але не без собі подібних. Тому створення матеріальних благ завжди є суспільним процесом. Отже, будь-яке виробництво має суспільний харак­тер. А це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою. І ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин.

Виробничі відносини не слід розуміти лише як відносини, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг. Під виробництвом, а точніше "суспільним виробництвом", економісти розуміють весь процес відтворення, який включає в себе чотири ланки (стадії): безпосере­дньо виробництво як процес створення матеріальних благ (по­слуг); розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті (в натурі або в певній сумі грошей); обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмі­нюється на необхідні конкретні засоби існування; споживання -тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу.

У даному випадку виробництво розглянуто в його найголовні­шій іпостасі - як основа життєдіяльності людей. Але ж виробницт­во, доставляючи засоби існування людям, обслуговує й само себе. Тому в кожній з названих стадій виконуються й чисто виробничі функції. Так, на стадії виробництва ми бачимо виробництво не лише предметів споживання, а й засобів виробництва. В процесі розподілу розподіляється, окрім продукту, робоча сила та засоби виробництва між різними сферами, галузями й підприємствами соціально-економічної системи. Виробнича функція стадії обігу проявляється в обміні діяльністю, а на стадії споживання пара­лельно з особистим діє виробниче споживання. Див. схему 9.

На всіх цих стадіях суспільного виробництва люди вступають між собою в певні відносини. Тому, коли ми говоримо про вироб­ничі відносини, розуміємо під ними всю їх сукупність. А саме: відносини виробництва, розподілу, обміну й споживання. 

Суть і основу названих відносин складають відносини власно­сті на засоби виробництва. Тому що вони характеризують: по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами вироб­ництва, по-друге, відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспі­льну форму, у якій відбувається виробництво. Отже, відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин. Саме тому марксистська політекономія виділяє їх як свій специфічний предмет вивчення.

Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу ви­робництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ або привласнення4 засобів і результатів виробництва. Вони виникають також і в процесі організації виробництва^16^ та управління ним.

f18'. Організація виробництва це поцес забезпечення єдності, .злагодженості функціонування факторів виробництва: взаємодія людей, що беруть участь у виробництві.

Звернемося до прикладу. У виготовленні металу беруть участь шахтарі (добувають вугілля, руду), чавуноливарники (виготовля­ють чавун), сталевари (з чавуну роблять сталь), прокатники (виготовляють стальний прокат). Всі вони об'єднані один з одним певними виробничими зв'язками: технологією виробництва сталі, послідовністю виконання робіт, різними нормативами і т. ін., які практично байдужі до пануючого в суспільстві соціально-економічного ладу або до того, кому належить шахта, завод -приватнику чи державі. Див. схему 10.

Схема 10

Організаційно-економічні відносини (на прикладі металургійного виробництва)

Підкреслюючи інертність організаційно-економічних відносин до відносин власності на засоби виробництва (тобто найпрогресив-ніша форма власності не забезпечить високої якості металу, якщо буде порушена технологія його виробництва), в той же час слід пам'ятати, що саме виробництво, а, отже, й організаційно-економічні відносини теж є похідними (як і соціально-економічні) від відносин власності. Історично будь-яке виробництво починаєть­ся з привласнення кимось (общиною, державою, колективами людей або приватними особами) засобів виробництва. Правда, потім, на відміну від соціально-економічних відносин, вони функ-

Отже, структура виробничих відносин суспільства неоднорідна. Вона включає в себе соціально-економічні Та організаційно-економічні відносини. Основою ж усіх виробничих відносин виступають відносини власності. В сукупності всі ці відносини складають систему виробничих відносин суспільства. Див. схему 11.

Схема 11 Система виробничих відносин

Отже, суспільне виробництво як об'єкт вивчення політекономії має дві сторони: продуктивні сили як відносини людей до природи та виробничі відносини як відносини між людьми в процесі створення ними необхідних засобів існування (матеріальних благ). Що ж конкретно вивчає політекономія?

Надбудова є формою існування базису, вона виникає на його основі, органічно з ним пов'язана, ним визначається. В той же час політика, право, мораль та інші елементи надбудови відіграють активну роль по відношенню до базису, зворотно впливають на економічні відносини, що їх породили, а через них і на розвиток продуктивних сил суспільства. Тому політекономія, вивчаючи виробничі відносини у взаємозв'язку з відносинами надбудови, має можливість більш глобально пізнавати закони розвитку суспільно­го виробництва.

Продуктивні сили та виробничі відносини знаходяться у взаємозв язку, взаємодії й суперечливій єдності, яка, як буде показано далі, виступає внутрішнім джерелом розвитку суспільного вироб­ництва. В чому це проявляється? Це проявляється в тому, що виробничі відносини встановлюються не по волі людей, не за їхнім бажанням. Той чи інший тип виробничих відносин - результат певного рівня розвитку і характеру продуктивних сил. "У суспіль­ному виробництві свого життя, - писав К.Маркс, - люди вступають в певні, необхідні, від їхньої волі незалежні відносини - виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їхніх матеріальних продуктивних сил"^191 У свою чергу, виробничі відносини, як було з'ясовано вище, утворюють суспільну форму, в якій розвиваються продуктивні сили, надають цьому розвиткові соціальної визначеності.

'J71. Економічний базис - сукупність виробничих відносин певного суспільства. 1181. Надбудова - система ідеологічних відносин, поглядів (політичних, правових, філософських, естетичних та ін.) і відповідних їм установ.

f19'. Маркс К. До критики політичної економії// Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 13. С. 6.

Єдність і взаємодія продуктивних та виробничих відносин утворюють спосіб виробництва.

Спосіб виробництва в єдності з надбудовою (з усіма характер­ними для неї формами життєдіяльності: ідеологічними, політич­ними, соціальними і т.д.) утворюють суспільно-економічну формацію^2®].

Зроблений аналіз суті й структури суспільного виробництва дає змогу більш повно й розгорнуто дати відповідь на запитання: що ж вивчає політекономія і що це за наука?

Політекономія вивчає виробничі відносини в їх єдності та взаємозв'язку з продуктивними силами й надбудовою. Вона з'ясовує закони, які лежать в основі функціонування виробни­цтва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ, тобто всього соціально-економічного розвитку суспільства.

У цьому визначенні виділяються два моменти. Перший - виро­бничі відносини розглядаються не як автономна, ізольована система, а в тісній взаємодії з продуктивними силами та надбудо­вою. Другий - у процесі цієї взаємодії формуються так звані приграничні або стикові відносини й категорії, які суттєво впли­вають на розвиток продуктивних сил і надбудови. Це викликає необхідність їх вивчення політекономією. Що мається на увазі?

Довгий час такі поняття, як "суспільне виробництво", "народне господарство", "народногосподарська система", "економічна система", практично збігалися. Проте за останні 40-50 років ситуація докорінно змінилася. На периферії того, що ми визначає­мо як суспільне виробництво, почали створюватися могутні струк­тури, які якоюсь частиною належать до економіки, але в цілому знаходяться за її межами. Це такі структури, як "економіка та наука", "економіка та освіта", "економіка та соціальна інфраструк­тура", "економіка та оборона", "економіка та екологія" і т. ін. За цих умов структура економічної (народногосподарської) системи суттєво ускладнюється, що видно зі схеми 12.

А це означає, що вивчаючи виробничі відносини як суспільну форму розвитку продуктивних сил, політекономія повинна до їх складу включати також ті відносини, які складаються в цих структурах тому, що вони суттєво впливають на характер функці­онування й розвиток продуктивних сил суспільства.