Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.1. Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної школи В. Петті

2.1. Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної школи В. Петті

Утвердження економічних відносин, характерних для ринкової еко­номічної системи, у ряді країн Західної Європи поставило нові завдан­ня перед системою уявлень про те, як ця система функціонує. Багатст­во перестає асоціюватися винятково з його грошовою формою і постає як результат виробничої діяльності в промисловості й у сільському гос­подарстві. У такій ситуації погляди меркантилістів, орієнтовані на сфе­ру обороту, перестають відповідати сформованим економічним реаліям і потребам того соціального шару підприємців, який усе більше кон­центрує у своїх руках економічну владу. Зокрема, надії меркантилістів на активну підтримку абсолютистської держави, необхідну на етапі первісного накопичення, уже не задовольняють інтересів зміцнілої бур­жуазії. Вона має потребу у своїй державі, що закріпило б за нею і політичну владу, і вирішує цю завдання в ході буржуазних революцій (в Англії — у середині XVII ст., у Франції — наприкінці XVIII ст.). Іде­ологічним оформленням цієї позиції стало уявлення про характер суспільного розвитку як про природний процес, який залежить від об'єктивних закономірностей. Економіка суспільства постає як добре налагоджений механізм, керований природними законами і такий, який не потребує регулювання з боку держави. Завдання науки полягає в розкритті цих закономірностей, що стають орієнтирами для практич­ної діяльності.

На основі цих поглядів почала формуватися система уявлень про економіку, що отримала назву «класичної школи». Вона базува­лася на таких основних принципах:

- Суспільство в цілому і його економіка підкоряються дії «при­родних» законів, які відображають наявність у світі загального по­рядку, і не залежні від волі, бажань, поінформованості людей. Втручання держави в ці процеси недоцільне і небажане. Вона повинна лише підтримувати порядок і гарантувати економічну свобо­ду.

- Дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідом своїх особистих інтересів. Зіткнення цих інте­ресів у процесі конкуренції веде до вироблення оптимальних рішень. Особистий егоїзм стає фундаментом загального благопо­луччя. Така модель поведінки одержала назву «економічна людина» (homo economicus).

- Умовою бездоганної дії цього механізму є забезпечення мак­симуму економічної волі, найкращою гарантією якої є приватна  власність і повнота інформації, якою володіють суб'єкти, які хазя­юють.

 Ці принципи характеризують класичну школу на всіх етапах її існування і є критеріями приналежності до неї тих чи інших еко­номістів і течій економічної думки.

Концепція класичної школи формувалася поступово зусиллями низки вчених-натуралістів, філософів, державних діячів і підприємців з різних країн. Протягом більш ніж ста років, із другої поло вини XVII ст. до кінця XVIII ст. поступово відпрацьовувалися ме­тодологія і проблематика класичної школи. На першому етапі формування концепції важливу роль зіграли ідеї, висловлені в роботах англійського вченого, лікаря за фахом, Вільяма Петті (1623-1687). У «Трактаті про податки і збори», міркуючи про проблеми еко­номічної політики, зокрема про способи збільшення доходів від по­даткових надходжень, він намагається зрозуміти сутність роботи господарського механізму, заснованого на обміні результатами

, спеціалізованої діяльності. Він уперше чітко порушив питання про те, що лежить в основі обміну, тобто питання про вартість товарів. У запропонованому ним варіанті відповіді у якості такої основи ви­суваються витрати праці. Розуміючи, що індивідуальні витрати не можуть бути основою вартості (у іншому випадку найбільш ледачі виробники створювали б найбільшу вартість), Петті шукає особли­вості праці, які б дозволяли їй стати критерієм обміну. Такі особли­вості він бачить у праці, витраченій на видобуток дорогоцінних ме­талів (золота і срібла) і карбування з них грошей. Інші товари здо­бувають вартість лише при зіставленні їх із працею, яка втілена у грошах. Така позиція дуже відкрита для критики (досить, напри­клад, задатися питанням про те, відкіля береться вартість при бар­терному обміні), але важливо, що В. Петті відчув необхідність, підтримуючи позицію трудової теорії вартості, знайти особливості праці, які її створює, вступивши тим самим на довгий шлях по­шуків, які завершилися вченням К. Маркса про абстрактну працю.

Виходячи зі своєї теорії вартості, В. Петті трактує і проблему доходів. Він виділяє два їх різновиди: заробітну плату як винагоро­ду за працю і ренту, куди включалася та частина чистого доходу, яка залишалася після вирахування заробітної плати. Розмір зарплати він зводив до мінімуму засобів існування працівників, вважаючи, що якщо менше платити, те вони будуть намагатися більше працю­вати, створюючи більшу вартість. Що ж стосується ренти, то він поєднував цим поняттям і прибуток, і відсоток, і власне земельну ренту як плату за користування землею. Цю останню він розглядав як основний вид доходу, що в умовах нерозвиненості промисло­вості і кредитних відносин було цілком зрозумілим. З проблемою ренти була пов'язана і проблема ціни землі, яка, крім практичного, мала для Петті і важливий теоретичний аспект, пов'язаний з його теорією вартості. Адже якщо визначати вартість працею, то понят­тя ціни землі стає ірраціональним, оскільки земля не є результатом праці, а отже, не може мати вартості і ціни. Петті знаходить вихід у тому, що робить саму землю фактором, утворюючим вартість. «Праця, — стверджує він, — є батьком багатства, а земля — йо­го мати». Тепер поняття ціни землі набуває економічного сенсу. Що ж стосується механізму ціноутворення на землю, то Петті пропонує досить оригінальне його трактування. Він справедливо думає, що, продаючи землю, власник продає право на отримання ренти, і тому розглядає її як один з елементів ціни. Другим еле­ментом стає коефіцієнт, що визначає кількість рент, що входять до складу ціни:

Ціна землі = Rк, де  R — рента;

к — коефіцієнт.

Коефіцієнт Петті визначав кількістю років, протягом яких ділянкою землі одночасно володіють і годуються з нього три поко­ління власників (дід 50 років, син 28 років і онук 7 років). Ця вели­чина в часи Петті в середньому для Англії склала 21 рік. Таким чи­ном, ціна землі визначалася величиною ренти, помноженою на 21.

В. Петті вніс істотний вклад не тільки в розробку проблем еконо­мічної теорії, але й у створення методу їхнього дослідження. Його небезпідставно можна вважати одним із засновників статистики оскільки він не тільки порушив питання про необхідність створення державної служби збору й обробки статистичної інформації, але і по­казав її значення для прийняття важливих політичних рішень. Не ви­падково цю діяльність він називає «політичною арифметикою», виз­начаючи її предмет як «розмову про політику мовою цифр». Петті провів низку цікавих розрахунків розмірів національного доходу і національного багатства, куди він включав не тільки вартість ма­теріальних благ, але і вартість населення, роль якого в створенні ба­гатства він оцінював дуже високо. Ці розрахунки можна вважати пер­шим кроком на шляху створення сучасної системи національних ра­хунків.