Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Меркантилізм

 

Крах Римської імперії та панування на її європейських просторах «варварів» призвело до того, що ринкові відносини, як більш висока ступінь цивілізації, поступилися натуральному господарству германців, де аграрна технологічна революція перебувала тільки на початкових етапах. Родинна община-марка була головною формою землекористування, що обумовлювало культуру землеробства.

«Збіг аграрної системи з кочовим землекористуванням не випадковий, тому що він припускає тимчасову обробку землі, а штучне зрошення потребує тривалого її освоєння¼ І оскільки в історії людства кочове життя мисливця, скотаря і бродячого орача передує осілому життю землероба, право приватної власності на землю розвинулося пізніше від общинної. Общинне землеволодіння давніше, індивідуальний перехід до приватної власності пов’язаний з прогресом у сільському господарстві»[1].

Приватне володіння на землю було реальністю Римської імперії, воно закріплено в нормах цивільного права. Але, як зазначає Рошер, верховне право держави на землю залишалося постійно в спорах римлян». Поділ праці в Римі досяг певної для того ступеня розвитку межі: наявна гуртова торгівля, розвинений кредит, грошове господарство, державні фінанси, зовнішня торгівля, конкуренція не тільки в самій імперії, а й за її межами, незважаючи на те що римські імператори здійснювали псування грошей.

Ринкові відносини охоплюють також сільське господарство. Конкурентна боротьба породжує елементи науки управління (своєрідний менеджмент). Наявний такий важливий елемент ринкової економіки, як тверді імперські міри ваг, грошові монети, диференційовані для роздрібної торгівлі. Потреби римлян набагато більш розвинені як порівняти з примітивними потребами варварів, і вони для певних соціальних груп реалізувалися.

Панування ж варварів, що, до речі, характерно і для панування татаро-монголів у Київській Русі, відкинуло цивілізацію назад і призвело до багатовікового застою. Зруйновано міста, торгові шляхи і засоби сполучення, спустошено села, різко зменшилась чисельність населення.

«В Європі, коли з настанням ХІ ст. життя почало відроджуватися, ринкова економіка, грошові труднощі були наче «обурливими нововведеннями». У принципі, цивілізація, особливо стара, ворожа до інновацій. Отже, вона буде говорити «ні ринку», «ні капіталу», «ні прибутку». Щонайменше — вона ставиться до них з підозрою, стримано. Та минули роки, вимоги повсякденного життя, його тиск поновилися»[2].

Ринкова економіка в найбільш чіткій формі виступає в торгівлі. Торгові центри розташовані на торгових шляхах.

Торгові шляхи Схід—Захід йшли з основного для того часу центру багатств — Індії, держав островів Індійського океану. Тут прянощі, коштовності (камені, перли), розкішні тканини. Вони малі за об’ємом, а значить, їх транспортування не потребує величезних витрат. Найдешевший шлях — морський. На ці заморські товари завжди є свої покупці: королі, синьйори, вища духовна знать, купецтво.

Так, у V—X ст. торгові шляхи Схід—Захід проходили по арабському Сходу. В одному з його торгових центрів — Медині — зароджується іслам. Нашестя «варварів» з Азії в Європу обумовило особливе місце Візантії, переорієнтація шляхів на арабський Схід відмежувала її від грошових потоків, які давала торгівля, і з цього почався її занепад. Хрестові походи змінили ситуацію. Торгові шляхи Схід—Захід проходять тепер через Середземномор’я. Італійські міста Генуя, Венеція та Флоренція — у центрі цих походів. Звідси на захід Європи путь до багатих покупців: королів, сеньйорів, духовної знаті, купців, мануфактуристів. А селянин, ремісник живуть натуральним господарством.

Транспорт у розвитку людської цивілізації посідає особливе місце, поступаючись лише технологічним революціям. Водні артерії на материках, вихід до морей і, нарешті, вихід до океану. Дороги на материках спочатку ґрунтові, з дерев’яним або камінним покриттям, пізніше з’являються залізниці і потім — повітряний транспорт. Це — кровоносна система цивілізацій.

Для забезпечення хлібом римляни будували дороги в Європі, для зв’язків зі Сходом був шлях «з варяг у греки», шовковий шлях; південно-східні міста Італії, караванні дороги арабів, боротьба за судноплавство у Середземному морі (Афіни, Карфаген, Рим). Там, де країни були відрізані від цих транспортних артерій, вони або вели війни, або шукали інших шляхів. Так, перси, перерізавши «шовковий шлях», прирекли Візантію на вмирання; цим було спричинено збідніння життєвих ресурсів Київської Русі. Переміщення транспортних артерій на європейське узбережжя зумовило занепад південно-східних італійських міст Генуї й Венеції.

Тож вихід до морських транспортних шляхів Росії — вікно в Європу — було вкрай потрібно для цієї країни. Це був вихід до нових центрів європейської цивілізації — Англії, Нідерландів.

Поява колеса — технічного рішення — сприяло підвищенню ефективності транспортних засобів. Перехід від плоскодонних суден до суден кільових став потужним рушієм у розвитку мореплавства. Кільові судна, на відміну від плоскодонних, більш вантажопідйомні, тоннаж і об’єм тут співвідносяться як 1 : 4, тоді як плоскодонних 1 : 2. Кільове судно може використовувати для руху і боковий вітер, а плоскодонне — тільки прямий попутний.

Для океанічного мореплавства особливе значення має точне визначення місцезнаходження судна, отже, був винайден компас. Але компас потягнув за собою потребу в графічному встановленні точки місцезнаходження судна на океанських просторах, тобто в карті. Карта з’являється тільки тоді, коли певних успіхів досягає граверне мистецтво.

Проте якщо розвиток транспорту в ХІV—ХVІ ст. відбувався доволі успішно, то в сільському господарстві все ще панували примітивна технологія і натуральне господарство.

Характерною особливістю натурального селянського господарства була наявність у ньому крім сільськогосподарських знарядь праці таких, щоб виробляти одяг, посуд (ткацький верстат, чан для обробки шкір, гончарний круг), а також різного роду знарядь праці для теслярських та будівельних робіт.

Зростання міст як центрів торгівлі й культури неминуче мало породити нову форму економічних взаємовідносин між містом і селом. У зв’язку зі збільшенням попиту на різноманітні товари і для зміцнення міжтериторіальних зв’язків мав з’явитися купець, який спочатку закуповував продукцію сільських ремісників, а потім постачав їх сировиною, забезпечував грішми. Надалі з’являється купець-скупник, котрий знає номенклатуру попиту, його географічне розташування, обсяг. Розширення і збільшення попиту неминуче мало породити і таку форму організації праці й виробництва, як мануфактура, де вже працювали ремісник-власник й найманий робітник.

Розвитку торгівлі сприяло створення великих централізованих держав у формі монархій, що привело до відносної стабільності в правовій, соціальній, економічній галузях. Закон охороняв соціальну безпеку, економічно впорядковував справи митниці, транспорту, організаційну сферу. Міста нагромаджують економічний потенціал і на цій підставі набувають значної свободи дій. У містах Італії, Німеччини, Нідерландів, Англії, Іспанії, Португалії з’являються купці, котрі мають зв’язки не тільки з внутрішнім національним ринком, а й з міжнаціональним.

Розширення торгових зв’язків підштовхнуло розвиток транспортних засобів, у тому числі морського судноплавства. Піратство на морських просторах породило судноплавство з подвійною технологією (величезне торговельне судно і військове, з гарматами і солдатами), для того щоб торгувати і завойовувати. Різниця в рівнях цивілізацій позначається й у військовій справі — завойовувати порівняно недорого і безпечно.

Разом з тим купці, лихварі зазнавали багатьох небезпек. На торгових шляхах безчинствували пірати, кочівники, розбійники. Утім ще страшнішою була їхня правова незахищеність. Наприклад, сеньйор без усіляких наслідків міг не повернути взяті в борг гроші або не розплатитися за товар.

В умовах незахищеності банкірів (постачальників), нестримного прагнення до розкоші як малих, так і великих сеньйорів (королів, імператорів, герцогів, графів), загального бажання оволодіти золотом і сріблом як грошовим матеріалом набули небаченого розмаху пограбування, конфіскації, побори, захоплення заручників, що являло величезну небезпеку, ризик для власників грошей.

Поява векселя була ідеальним розв’язанням проблеми.

Багатство в абстрактній формі круто змінило ставлення тих, хто мав владу, до нагромадження капіталу та до тих, у кого він був. «Євреї, яких виганяли то з однієї країни, то з іншої, знайшли спосіб убезпечити своє майно і цим назавжди позбавити государів можливості виганяти їх. Вони винайшли вексель, за допомогою якого торгівля захищалась від насилля і могла утриматися скрізь. Так, завдяки йому майно найбагатших торгівців набирало невловимої форми, в якій могло переноситися повсюди, не залишаючи слідів ніде»[3].

ХVІ—ХVІІ ст. ввійшли в історію як епоха героїчної ходи ринкових відносин. Початок позитивних змін — це криза християнства, поява лютеранства, кальвінізму, пуританізму, які звільнили і спрямували людську діяльність та енергію на земні потреби. Епоха Відродження знаменувала відродження античних досягнень у пошуках мудрості, ролі розуму, ціннісних вимірів земного людського життя. Капіталістичний дух виявив себе перш за все в матеріальному виробництві. У цей період були значно вдосконалені знаряддя праці та технологія виробництва: у металургії почали будувати більш високі домни, повітря в які нагніталося великими міхами за допомогою водяного колеса. Попит на кам’яне вугілля спричинився до розвитку шахтного виробництва, будівництва більш глибоких шахт. Як двигун почали широко використовувати водяне колесо верхнього бою, що дозволило розширити географію промислового виробництва. Воно відійшло від великих річок, оскільки колесо верхнього бою можна було приводити в дію й за допомогою обвідного каналу. Замість примітивного вертикального ткацького верстата з’явився горизонтальний, винайшли сукновальні станки, що приводились у рух водяним колесом. Серйозні зміни відбулись у морському транспорті.

Поглибився суспільний поділ праці. У ХVІ ст. від сільського господарства відокремилися: гірська справа, виробництво чорних і кольорових металів, суднобудування, галузі металообробної промисловості, виробництво тканин із шерсті та льону. Зросла продуктивність праці, насамперед завдяки розвитку мануфактур. Поява мануфактур пов’язана з тим, що основні виробники — це ремісник і селянин — уже не мали економічної спроможності придбавати ті знаряддя праці, які придбавало мануфактурне виробництво, через надто малий потенціал, закладений у дрібному виробництві.

Зростання попиту викликало розвиток нових технологічних заходів. Тут особлива роль належала містам. У найсприятливішому становищі у ХІV—ХV ст. опинилися міста південної Європи. Тут виникають міста-держави, непідвладні сеньйорам. Місто притягувало село (північна й середня Італія), в якому селянство було вільним, а значить, могло бути резервом розширення ремісничого виробництва. Посилилася ремісницька діяльність у Мілані, Флоренції, Пізі (тут виробляли тонке сукно), у Луцці (шовкові тканини). У Пізі, Генуї, Венеції будувалися кораблі. Завдяки цьому були встановлені зв’язки з Алжиром, Тунісом, Марокко, Єгиптом. Тут концентрувалися значні грошові капітали. Бюджет Венеції в ХV столітті становив 1,6 млн динарів. Однак до ХVІ ст. Італія втрачає своє лідерське становище. Великий вплив на розвиток європейської цивілізації справив торговельно-політичний союз купецтва північно-європейських міст Ганзи, який до початку ХV ст. налічував до 170 німецьких та західнослов’янських міст.

Поява одного з найважливіших інструментів ринкової економіки — бухгалтерського обліку — історично обумовлена. Поширення підприємницької діяльності на сферу виробництва (купець-роздавальник для кола ремісників) потребувало контролю не тільки за виконанням технічних характеристик продукції, а й за доходами.

Яка частина авансування грошей і матеріалів приносить купцеві-роздавальнику більший дохід, міг вирішити тільки суворий облік контролю і доходу від кожної авансованої одиниці. Підприємницька діяльність у її різноманітності потребує обліку та перш за все ефективності кожної авансованої одиниці. Тому особливий облік використання основного капіталу в його виробничих функціях повинен відбитися на технології бухгалтерського обліку на стадії запровадження підприємництва у сферу виробництва.

Але такий облік міг бути створений тільки на підставі грошей, в яких з’являється нова функція — рахункова. Історично ця функція виникає в умовах, коли ринкові відносини запроваджуються у виробництво. З цих позицій ще Аристотель стверджував, що «немає обміну без рівності, а рівності без сумірності», певною мірою висловлюючи ідею рахункової функції грошей в її ранньому античному варіанті.

Для Іспанії і Португалії торговельні шляхи до Сходу і передусім до Індії були перекриті у Середземному морі. Північ Європи перебувала під контролем Ганзейського союзу. Залишався відкритим шлях в Атлантичний океан: іти, огинаючи Африку, як Васко де Гама, або йти в Атлантику, у невідомість, як зробив Колумб 1492 року. 1519 року Магелан досягає Азії західним шляхом. Торгівля з Індією перебуває під контролем європейських держав. Іспанські конкістадори знищили цивілізації інків та ацтеків, португальці захопили Бразилію. Вони діяли засобами пограбувань і жорстокості, та одночасно запозичували в культурі, сільському господарстві, хімії. Цивілізація вже виступає в планетарному масштабі. Виникає світовий ринок. Спостерігається величезний попит не тільки на предмети споживання і розкошів, а й на знаряддя праці, на техніко-технологічні вдосконалення. Відбувається взаємопроникнення, взаємонакладання цивілізацій Індії, Китаю та Західної Європи. Великі географічні відкриття обумовили приплив у Європу золота, срібла, коштовностей, прянощів — відкрилися безмежні ринки збуту для ситцю, вовняних тканин, металевої продукції. Ринки збуту вирізняються своїми регіональними особливостями. Варто згадати Новий Світ — Північну Америку, де оселяються вихідці з Англії, Франції, Голландії, Південну Америку — вихідці з Іспанії та Португалії. Але колонізація інтенсивно проходить і на півночі. Емігранти-європейці, як правило, найбільш працездатного віку, активно освоюють навколишнє середовище далеко не завжди гідними християн способами. Вони — землероби, купці-авантюристи, гірники, грабіжники, рабовласники. Їм потрібні знаряддя праці, предмети тривалого користування, культури, побуту. Для південних колоній, крім цього, життєво необхідні раби, і работоргівля стає вигідною справою. Виробляється хлопок, потрібний промисловості Англії, цукор і тютюн, необхідні всій Європі.

Для торгівлі з Індією створено Ост-Індську компанію, доходи якої нечувані. Тут немає справедливої ціни, немає централізованих ринкових відносин. Потрібні люди, які добре знають особливості цих регіонів. Необхідно сформувати економічну політику, бо вона націлена не тільки на Індію, Північну Африку, а й на Центральну Європу, Росію, Схід, Азію, Китай. У XVII ст. починається вповільнення темпів розвитку Індії, Китаю, і вони досягають найглибшого рівня падіння. (Але як піднесся розвиток цих країн у XX столітті!)

Процес пошуку Нового Світу, як уже зазначалося, відбувався під прапором розповсюдження і панування римо-католицького християнства. У різних регіонах цього «Нового Світу» він здійснювався за однією схемою — як в Америці, так і в Індії, Китаї, Австралії, на островах архіпелагів Тихого й Індійського океанів — це пограбування, обман, насилля, рабство, жорстокість. Проте за всіх негативних факторів Великі географічні відкриття покінчили з багатьма догмами християнства. Земля — планета, населена людьми різних культур і рас, які мають свій особливий, створений на даному ґрунті світогляд, у тому числі економічне мислення. Подорожування показали, що знання в цьому світі мають першорядне значення, тож потрібні були університети. Християнству було завдано удару, організатором якого було воно само. Собори в Європі розв’язали цю кризу. З’являється лютеранство, кальвінізм, пуританізм та інші світоглядні концепції. Визволено розум людини з пут, визволена її ініціатива; їй потрібне земне життя з тим самим християнством, але Богові угодна її земна трудова діяльність, її раціональне світосприйняття. У філософії відбувається переворот, який здійснюють Бекон, Гоббс, Локк. Їхні основоположні праці з’являються напередодні революції 1642—1648 рр. Новий метод пізнання ґрунтується на почуттях, а предметом є пізнана реальність і досвід, які спираються на експеримент. Досвід, а не богословські вчення, стає базою пізнання.

Проте якщо в торгівлі з континентальною Європою і Росією існували умови формальних партнерів, то з Індією або колоніями в Америці, Африці, Австралії, Новій Зеландії панували монополії Англії, створені за допомогою держави. Тут немає конкурентів, тут світ свавілля, найжорсткішої боротьби між державами за ці монополії. Із цих засновків випливає, що джерелом багатства є зовнішня торгівля. Це очевидно не теоретикам, а дослідникові, який раціонально мислить. Розквітають компанії цілеспрямованої діяльності. Компанії купців-авантюристів засновуються для відкриття нових країн: Московська компанія (1554 р.), Східна компанія (Норвегія, Швеція, Польща, Фінляндія), Ост-Індська компанія (1600 р.). Не член компанії не мав права торгувати в даному просторі. Ці компанії-монополісти приносили казкові прибутки. Так, якщо ціна перцю за фунт в Індії була два пенси, то в Англії — 20. Ост-Індська компанія не тільки монополізувала торгівлю з Індією, але практично стала панувати політично. До монополії слід віднести і Навігаційний акт (1652 р.), що монополізував панування англійського судноплавства на просторах океанів.

Отже, джерелом багатства держави стала зовнішня торгівля. Такого висновку мали дійти передовий політик, економіст, філософ, державний діяч.



[1] Фрезер Д. Д. Фольклор в Ветхому Завете. —                          1985 — С. 207.

[2] Бродель Ф. Материальная цивилизация. Игры, обмен. —                                 Т. 2. — С. 564.

[3] Монтескье Ш. Избранные произведения. —                                 — С. 474.