2.1. Населення як демографічна категорія
Народонаселення-це сукупність індивідів, які відповідно до біосоціальної сутності людини здійснюють власну життедіяльність у рамках певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини (економічні, політичні, правові, сімейні, національні, культурні тощо). Залежно від вікової структури населення люди виступають у ролі споживачів, виробників матеріальних і духовних благ, а також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення у працездатному віці. Цей вік встановлюється державою, а на його визначення впливають національні, культурні, історичні тенденції тощо [7, c. 124].
Соціально-економічний прогрес країни залежить не лише від виконання активним трудовим населенням функції виробника та споживача матеріальних та духовних благ. Значною мірою такий прогрес залежить від реалізації кожною людиною всіх своїх сутнісних сил, тобто від виконання ними функцій власника , підприємця, від активної ролі у соціальному, політичному, духовному житті нації тощо.
Характерною рисою світових демографічних процесів в останні століття є те, що між зростанням виробництва, поліпшенням життєвого рівня і зростанням населення існує тісний взаємозв'язок. Так, протягом останніх 300 років відбувалось одночасне зростання виробництва на душу населення і приріст останього.
Надзвичайно низькими темпами здійснювався приріст населення в Україні. Так, за 1940-1989 р.р. кількість жителів нашої держави збільшилась лише на 25%, а загальний приріст населення у колишньому СРСР за ці роки становив 47,7%.
Для світового в останні три століття характерною особливістю є процес інтенсивного посилення міграційних процесів, швидка урбанізація. Згідно з прогнозами, у 2025 р. частка міського населення в світі становитеме 60%. В Україні за 1940-1992 р.р. частка міських жителів зросла майже в 3 рази і становила близько 70%.
Зростання населення перебуває у взаємодії з іншими показниками людської цивілізації, зокрема із станом навколишнього середовища, обсягом природних ресурсів, кількістю сільськогосподарських угідь тощо. Зокрема, швидке зростання населення планети при наявному рівні забруднення навколишнього середовища, великій густоті заселення у тій чи іншій країні та через інші фактори загрожує людській цивілізації. Усвідомлення цього змусило уряди деяких країн в останні десятиріччя проводити активну демографічну політику [5,c. 78].
Важливу роль у формуванні демографічної ситуації відіграє статево-вікова структура населення. В Україні у цій структурі переважають жінки. На початок 1991р. їх налічувалося 27,8 млн. або 54%.
Україна характеризується відносно високим середнім віком населення. Спостерігається процес неухильниго старіння не тільки серед жінок, середня тривалість життя яких значно вища, а й серед чоловіків.
Негативні демографічні процеси, які відбуваються в останні роки, проявляються і в несприятливих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Наприклад, на 1 січня 1991р. у розрахунку на 1000 людей працездатного віку припадало 791 чоловік непрацездатного віку (в середньому).
Важливе значення надається показникам співвідношення кількості дітей на 1000 чоловік, кількості осіб пенсійного віку на кожних 1000 працездатних тому, що кожному з них відводиться неоднакова роль у демографічних процесах, насамперед у природному відтворенні населення.
Відомо, що загальна динаміка чисельності населення формується за рахунок його природного руху, постійної міграції, а в межах окремих територій і за рахунок адміністративно-теріторіальних змін. Характерною особливістю природного руху населення України є різке за останні роки, до мінімуму , скорочення цого приросту. Відомо, що природний приріст населення формує кількість народжених і кількість померлих. В цілому по Україні цей показник вже понад 10 років оцінюється величиною із знаком "-" (у сільській місцевості) [9, c. 123].
Важливим чинником регіонального розвитку та просторової спеціалізації економіки, розселення є міграції, їх масштаби і районні особливості. Виключно важливою є роль постійних міграцій у розселенні населення, розвитку тих регіонів, які мали, чи мають для цього найбільш сприятливі умови.
Емігранти з України брали і беруть участь в освоєнні східних і північних районів колишнього СРСР. У свою чергу, значна кількість емігрантів переїжджає в республіку на постійне проживання з інших країн. Територіальний обмін населенням – закономірний процес, який сприяє раціональному використанню трудових ресурсів, об'єднанню людей за національною, релігійною і родинною ознаками. Це виключно важливо тепер, коли на історичну батьківщину повертається багато українців, особливо із східної діаспори.
У цивілізованих країнах міграційні припливи населення завжди регламентуються і регулюються на державному рівні. Але територіальні переміщення населення, особливо з політичних мотивів в колишньому СРСР, в тому числі в Україні, один з головних чинників репресій за політичні переконання.
З точки зору статистики, міграційні процеси не завжди раціональні для нашої країни: освітній рівень тих, хто прибуває в Україну, значно нижчий від освітнього рівня тих, хто вибуває з неї. За всіма показниками погіршується якісний склад населення України.
Зросла в Україні і так звана маятникова міграція населення (доїзд на роботу, навчання). З одного боку , їх можна розглядати як дійовий фактор економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на розвиток соціальної сфери. Одночасно трудові маятникові міграції поряд з позитивними мають у наших умовах певні негативні риси.
Таким чином, населення виступає важливим фактором в економічному і соціальному розвитку країни. Прискорення демократизації суспільства, більш активне та послідовне формування ринкової економіки створять стратегічну перспективу виходу з демографічної кризи у відносно близькій історичній перспективі.