2.1. рішення про доцільність залучення позичкового капіталу

2.1. рішення про доцільність залучення позичкового капіталу

Сезонність сільськогосподарського виробництва і спричинена нею нерівномірність одержання аграрними підприємствами готової продукції та надходження грошових коштів від її реалізації зумовлюють необхідність залучення ними короткострокових кредитів для поповнення обігових коштів з метою забезпечення своєчасного здійснення поточних господарських операцій. Водночас аграрні підприємства здійснюють і капітальні вкладення довгострокового характеру. Цей вид діяльності, як правило, вимагає істотних витрат, віддачу від яких одержують значно пізніше. Часто підприємства не мають достатніх власних коштів для здійснення цього виду інвестицій, а тому вимушені брати довгостроковий кредит.

Таким чином, виробничі потреби аграрних підприємств зумовлюють необхідність залучення ними позичкового капіталу, що стає складовою частиною їх авансованого капіталу. При такому залученні менеджери повинні прийняти надзвичайно важливе для підприємства рішення, що дає відповідь на запитання: чи економічно доцільно залучати позичковий капітал у конкретній виробничій ситуації, що склалася на підприємстві?

Обгрунтована відповідь на це запитання може бути дана на підставі порівняння норми прибутку на весь авансований капітал, що використовує підприємство у процесі виробництва, і процентної ставки за кредит. Якщо останній показник перевищує перший, то підприємству при інвестуванні економічно вигідніше орієнтуватися на власні кошти, не залучаючи при цьому позичковий капітал. Якщо ж норма прибутку на авансований капітал вища від процентної ставки за кредит, то має місце зростання прибутку на одиницю власного капіталу, тобто підприємству стає економічно вигідно залучати позичковий капітал. У цьому можна переконатися на такому прикладі (табл. 2.1).

Як бачимо з даних табл. 2.1, підприємства з однаковою загальною вартістю авансованого капіталу, але за різного співвідношення власного і позичкового капіталу, досягають різної прибутковості. Перевага залучення більшої частки позичкового капіталу проявляється лише тоді, коли норма прибутку на весь авансований капітал

Таблиця 2.1

ЗАЛЕЖНІСТЬ НОРМИ ПРИБУТКУ НА ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
ВІД ЧАСТКИ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ В ЗАГАЛЬНІЙ
ВАРТОСТІ АВАНСОВАНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

становила 20 % і була більшою від процентної ставки за кредит на 5 процентних пунктів (20 – 15). При цьому підприємство № 2 підвищило норму прибутку на власний капітал на 6,6 п.п. (28,3 – 21,7). Зрозуміло також, що якби підприємство вело господарську діяльність лише на власному капіталі, то воно досягло б 20-процентної норми прибутку на цей капітал, тобто навіть менше порівняно з підприємством № 1 на 1,7 п.п. (21,7 – 20,0).

Зовсім інша економічна ситуація складається у випадку, коли норма прибутку на весь авансований капітал знижується до 11 %, тобто стає нижчою на 4 п.п. від процентної ставки за кредит. Використання в цьому разі позичкового капіталу стає економічно невигідним, оскільки норма прибутку на власний капітал знижується до 4,3 % проти 9,7 % у підприємстві № 1, яке залучило меншу частку позичкового капіталу (25 % проти 62,5 % у другому підприємстві). Більше того, якби ці підприємства не залучали позичковий капітал, вони змогли б досягти 11 % норми прибутку на власний авансований капітал і одержати по 220 тис. грн. прибутку замість 145 і 32,5 тис. грн. відповідно.

Тепер стає очевидним, що збільшення частки позичкового капіталу підвищує і ступінь ризику підприємства, оскільки при погіршенні кон’юнктури ринку така дія може призвести до істотного зниження прибутковості підприємства або навіть до його збитковості. В той же час при зростанні попиту і цін на сільськогосподарську продукцію, одержанні вищих врожаїв підприємства підвищують норму прибутку на весь авансований капітал, а отже, перетворюють позичковий капітал у позитивний фактор господарської діяльності.

Описаний критерій доцільності залучення позичкового капіталу можна представити і у формалізованому вигляді. В основу математичного обгрунтування даного критерію кладеться формула визначення норми прибутку на власний капітал Рвк (рентабельності власного капіталу)

де П — прибуток підприємства;

ВК — власний капітал підприємства.

Цю формулу можна подати у розгорнутому вигляді

де ПВ — прибуток до вирахування процентів за позички і сплати податків;

ПП — величина процентних платежів по позичках;

СП — ставка податку з прибутку, коефіцієнт.

Після здійснення  необхідних математичних перетворень одержимо кінцеву формулу рентабельності власного капіталу

де Рак — норма прибутку на авансований капітал (рентабельність   

авансованого капіталу);

ПК — позичковий капітал підприємства;

Пп — процентна ставка за позичковий капітал, %.

З наведеної формули видно, що норма прибутку на власний капітал залежить від рентабельності авансованого капіталу (Рак) та від розміру ефекту, який отримує підприємство завдяки використанню позичкового капіталу. Цей ефект ще називають ефектом фінансового лівериджу. Кількісно він визначається через другу складову формули, тобто , яка, в свою чергу, представлена двома частинами, а саме:

· коефіцієнтом фінансового лівериджу  що характеризує величину позичкового капіталу на одиницю вартості власного капіталу;

диференціалом фінансового лівериджу (Рак — Пп), що вказує на різницю між нормою прибутку на авансований капітал і процентною ставкою за кредит.

Рентабельність власного капіталу зростає лише тоді, коли різниця між Рак і Пп має позитивне значення, тобто коли рентабельність авансованого капіталу перевищує процентну ставку за позичковий капітал. І навпаки, якщо ця різниця має від’ємне значення, рентабельність власного капіталу знижуватиметься. Можливий і такий варіант, коли вираз  Рак — Пп дорівнює нулю. За цих обставин залучення позичкового капіталу не вплине на рентабельність власного капіталу. Тоді закономірно виникає питання: чи доцільно підприємству приймати рішення про залучення позичкового капіталу, коли наперед відомо, що така дія не забезпечить одержання додаткового ефекту у формі прибутку?

Відповідь на це питання у більшості випадків буде позитивною, оскільки таке залучення дає змогу збільшити масштаби виробництва і створити додаткові робочі місця. Більше того, за умови, що позичковий капітал був направлений на капіталовкладення, то після повер­нення позички весь прибуток, що раніше спрямовувався на виплату процентів, залишатиметься у розпорядженні підприємства, отже, зростатимуть його фінансові можливості і матеріальний добробут працівників.

Завершуючи даний підрозділ, звернемо увагу на таку обставину. Незважаючи на грунтовні докази доцільності застосування даного критерію, все ж він не завжди може служити єдиною підставою для прийняття рішення про залучення позичкового капіталу. Це пояснюється тим, що при застосуванні цього критерію ми не враховували такий важливий аспект господарської діяльності, як втрати (збитки) від вимушеного нездійснення  підприємством певних господарських операцій через відсутність у нього необхідних ресурсів (коштів). Цілком вірогідно, що може скластися така виробнича ситуація в умовах дефіциту ресурсів, коли підприємству стає економічно вигідним скористатися позичковим капіталом навіть тоді, коли це призведе до зниження норми прибутку на його власний, а отже, і на авансований капітал.

Рішення про залучення позичкового капіталу в цій ситуації приймають тоді, коли втрати від нездійснення господарських операцій будуть більшими, ніж від залучення позичкового капіталу з вищою процентною ставкою порівняно з фактичною нормою прибутку на авансований капітал.