2.1. Розвиток законодавства про корпорації

2.1. Розвиток законодавства про корпорації

У країнах з розвиненою ринковою економікою корпорація (компанія) є суб’єктом права.

У західному законодавстві сформувалися дві правові системи:

романо-германська, або континентальна;

англосаксонська, або система загального права.

Відповідно до континентального права джерелами правового регулювання є норми, ухвалені законодавчими органами, і підзаконні господарські акти. У континентальному праві вони кодифіковані більшою мірою, ніж в англосаксонському праві. Кодекс об’єднує внутрішні узгоджені нормативні акти, на підставі яких відбувається регулювання певних, зазвичай однорідних господарських відносин: податковий кодекс, торговельний кодекс та ін.

В англосаксонському праві джерелами правового регулювання, крім законів і підзаконних актів, є прецеденти, тобто судова практика. Суди можуть приймати рішення на підставі прецеденту, тобто рішення іншого суду. Судова практика у Великобританії справила значний вплив на формування законів.

Закони про акціонерні товариства

Закони про акціонерні товариства змінювалися й удосконалювалися в міру розвитку ринкових відносин та ускладнення порядку акціонування. Ознайомлення з законодавством допоможе глибше розкрити принципи управління фінансами корпорацій, сутність фінансових та інвестиційних проблем.

У Великобританії перша компанія виникла в 1496 р., коли король Генріх VII дозволив мореплавцю Каботу створити компанію для торгівлі з Індією та іншими країнами Сходу[1]. Створення акціо­нерних товариств як у Великобританії, так і в континентальній Європі здійснювалося з метою дослідження морських шляхів та розвитку заморських територій. У 1554 р. була заснована англійська торговельна компанія для торгівлі з Росією, у 1600 р. — англійська ост-індська торговельна компанія, у 1602 р. — голландська ост-індська компанія. Перший закон, що регулює діяльність акціонерних товариств, так званий закон про мильні бульбашки, був ухвалений в Англії в 1720 р. Відповідно до цього закону акціонерні товариства могли створюватися тільки згідно з рішенням парламенту або корони. Їм дозволялося випускати акції, що вільно обертаються, усі інші корпорації не мали такого права. Це була перша спроба боротьби із шахрайством в акціонерній справі.

Протягом ХIХ ст. закони про корпорації вдосконалювалися. У 1844, 1855, 1867 рр. були ухвалені закони про обов’язкову
реєстрацію акціонерного товариства як юридичної особи і про обмежену відповідальність. Обов’язковість парламентського дозволу для створення товариств була скасована.

Нині основною регулятивною нормою для компаній є закон 1985 р. Європейська інтеграція істотно вплинула на національні закони. У 1976, 1980 і в наступних роках щорічно вводилися зміни й доповнення до основного закону 1985 р. відповідно до директив та інших документів, ухвалених у ЄС (до лютого 1992 р. —ЄЕС).

У США немає федерального закону про корпорації. Законодавчі органи штатів уводили в дію свої власні закони про реєстрацію і регулювання діяльності акціонерних товариств. У 1899 р. у штаті Делавер був прийнятий так званий Загальний закон, за яким передбачалася максимальна свобода для створення корпорацій. Ставилася суто фіскальна мета, сприятливі умови для створення корпорацій давали можливість значно збільшити доходи штату.

1997 р. у Загальний закон були внесені чергові поправки й доповнення, які ще більше приваблювали корпорації до штату Делавер. У ньому зареєстровано понад 200 тис. корпорацій, понад 80 % великих американських корпорацій, половина зі 100 найбільших корпорацій США. Штат Делавер називають «столицею корпорацій». Доходи від франшиз (ліцензій) та інших зборів під час реєстрації корпорацій становлять 18—20 % доходів штату[2]. Крім пільгових умов реєстрації, у штаті функціонує судова система, яка забезпечує швидке, високопрофесійне й ефективне вирішення всіх спірних питань, що виникають між корпораціями.

У 1933 р. була зроблена перша спроба створити федеральний закон про корпорації. У 1984 р. прийнято Зразковий (Модельний) закон про підприємницькі корпорації. Він був схвалений Комітетом з питань корпоративних законів Американської асоціації адвокатів. Окремі положення цього закону були включені в закони про корпорації в багатьох штатах. Проте слід зазначити, що він не є федеральним законом як таким, оскільки не ухвалений як парламентський акт. Силу закону мають тільки ті статті і положення Зразкового (Модельного) закону, які включені до штатних законів, ухвалених законодавчими органами штатів.

Найпоширенішими організаційно-правовими формами підпри­ємництва в континентальних країнах є товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Перша форма використовується дрібним і середнім бізнесом, друга — великим. У конти­нентальних країнах у XVIII—XIX ст. у багатьох галузях господарства розвивався малий і середній бізнес, найзручнішою формою його організації були товариства з обмеженою відповідальністю. Аналогом товариства з обмеженою відповідальністю в англосаксонськім праві є закрита компанія. Суттєвих відмінностей між товариством з обмеженою відповідальністю і закритим акціонерним товариством з погляду формування капіталу немає. І в першому і в другому випадку капітал формується за рахунок паїв його учасників, пов’язаних між собою солідарною відповідальністю. Різниця полягає в тому, що організація товариства передбачає вузьке коло учасників, які зазвичай добре один одного знають, або осіб, що є родичами. Можливий варіант організації товариства однією особою.

У ФРН діє Закон про товариства з обмеженою відповідальністю, прийнятий у 1898 р., у Франції подібний закон, значною мірою модифікований, було прийнято пізніше — у 1925 р.

У ФРН основною нормою, яка регулює діяльність акціонерного товариства, є Акціонерний закон 1965 р. У Франції у 1966 р. було прийнято Закон № 66-537 про торговельні товариства з подальшими змінами. У частині ІІІ Закону визначені основні положення про товариства з обмеженою відповідальністю, у частині IV — акціонерних товариств[3].

Джерела права, що регулюють
діяльність акціонерних товариств

Крім законів про корпорації, підприємницька діяльність акціонерного товариства регламентується також багатьма іншими законами і кодексами, які стосуються цієї діяльності прямо чи опосередковано.

Так, у Великобританії джерелами правового регулювання акціонерних товариств є закони:

1) «Про дискваліфікацію директорів» 1986 р.;

2) «Про цінні папери» («Про угоди осіб, обізнаних з фактами, невідомими широкій публіці») 1985 р.;

3) «Про неплатоспроможність» 1986 р.;

4) «Про банки» 1987 р.;

5) «Про фінансові послуги» 1986 р.;

6) «Про відправлення правосуддя» 1993 р.;

7) «Про промисловість» 1975 р.;

8) Положення про фондову біржу 1984 р. та низка інших законів[4].

У США джерелами правового регулювання є такі закони
і кодекси:

Єдиний комерційний кодекс;

Закон про інвестиційні компанії (1940 р.);

Закон про захист інвесторів цінних паперів (1970 р.);

Кодекс «Про банкрутство» (1978 р.);

Закон «Про цінні папери» (1933 р.);

Закон «Про цінні папери» (1934 р.) та ін[5].

Особливо слід відзначити два закони про цінні папери. Американські автори називають закони 1933 і 1934 рр. найвидатнішими національними законами. По-перше, вони поклали початок створення системи федерального регулювання і нагляду за фінансовим ринком. По-друге, корпорації були зобов’язані реєструвати цінні папери, що випускаються, до початку торгівлі. Комісії з цінних паперів і бірж мали дуже широкі повноваження. Отже, емісійна діяльність корпорацій була поставлена під контроль держави.

Комісії з цінних паперів і бірж як державні або незалежні органи функціонують у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою. Крім того, створена і функціонує Міжнародна організація комісій із цінних паперів і бірж, що відбиває процес інтернаціоналізації і глобалізації фінансових ринків. У свою чергу, це вимагає розроблення єдиних світових стандартів з урегулювання ринку цінних паперів. Міжнародна організація ухвалює і видає резолюції, що мають рекомендаційний характер. Низка резолюцій прямо стосується ведення підприємництва. Визначено сім принципів ведення бізнесу:

чесність і справедливість — компанії зобов’язані враховувати інтереси своїх партнерів, сприяти встановленню справедливості на ринку;

компетентність — ведення підприємництва якнайкраще, зі знанням справи;

ефективність — компанії використовують усі можливості для повного використання своїх ресурсів;

інформація про споживачів — компанії повинні прагнути одержувати від споживачів своєї продукції найповнішу інформацію про їх фінансовий стан та інвестиційні можливості;

інформація для споживачів — компанії повинні давати споживачам найповнішу інформацію про фінансовий стан, можливості інвестування, про ризики під час прийняття рішень;

зіткнення інтересів — компанії повинні уникати зіткнення інтересів;

відповідність — компанії повинні відповідати всім установ­леним вимогам щодо ведення бізнесу в умовах ринку.

Вплив європейської інтеграції на розвиток
акціонерного права в державах — учасницях ЄС

Континентальне акціонерне право змінюється під впливом західноєвропейської інтеграції. Прийняття актів ЄС впливає на модернізацію і гармонізацію законів держав-учасниць. Зближення національних систем права заохочує економічну і фінансову інтеграцію, сприяє формуванню єдиного інвестиційного поля і загальноєвропейського ринку капіталів.

Відомі такі форми правових актів, ухвалені європейським пар­ламентом:

1) постанови — мають обов’язкову силу в державах-учасни­цях. Вони є законами прямої дії і не потребують прийняття актів, пов’язаних з їх визнанням;

2) директиви — правові норми, що стосуються певних сфер економічної діяльності. Вони обов’язкові для виконання, але в тій формі і в тих регламентах, які прийнятні для держави-учасниці. Директиви є «класичним інструментом уніфікації правових систем держав — учасниць ЄС»;

3) рішення — стосуються певної держави або особи, тому є обов’язковими тільки для них;

4) рекомендації — пропонують удосконалення певних норм або діяльності. Вони розглядаються як поради або думки, тому не обов’язкові для виконання[6].

Основні директиви ЄС (до лютого 1992 р. — ЄЕС) пов’язані з акціонерними товариствами і ринком капіталів. Перша Директива, ухвалена в 1968 р., визначає систему гласності для всіх компаній. Положення цієї Директиви ввійшли в закони всіх держав-учасниць. Згідно з Директивами акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю зобов’язані розкривати інформацію про:

1) меморандум і внутрішній регламент;

2) посадових осіб;

3) сплачений капітал;

4) ліквідацію компанії;

5) призначення ліквідаторів;

6) форми фінансової звітності.

Наступні директиви, використані у процесі змін законів держав-учасниць, стосувалися створення акціонерних товариств і встановлених мінімальних вимог, їх злиття і поділу, регулювання порядку бухгалтерської звітності в дочірніх підприємствах, пов’я­заних з материнськими компаніями, регулювання порядку звітності материнських компаній, що стосується діяльності її закордонних філій, та інші положення.

Слід зауважити, що в ЄС відбувається уніфікація законодавства з питань ринку капіталів. Відповідно до директив здійснюється координація умов випуску цінних паперів, які обертаються на фондових біржах, установлені вимоги до публікації проспектів емісії цінних паперів.

Усі директиви з регулювання ринку капіталів безпосередньо стосуються компаній. З метою реалізації завдання інтеграції ринків капіталів держав-учасниць уводяться принципи регулювання єдиного ринку капіталів. Вони спрямовані в кінцевому підсумку на створення єдиних стандартів і колективного захисту прав інвесторів. Відповідно до директив ряд держав — членів ЄС уніфікували стандарти спільного інвестування в цінні папери:

уведені єдині мінімальні вимоги до компаній і цінних паперів, які вони емітують. На фондових біржах у країнах ЄС можуть обертатися цінні папери компанії, що відповідають певним вимогам. До них відносять: 1) визначення правового статусу компанії; 2) мінімальні розміри її капіталу; 3) публікація фінансової звітності три роки підряд до подання заяви про вступ в офіційний лістинг (зарахування до офіційного списку цінних паперів, які можуть обертатися на фондовій біржі);

взаємовизнані емісійні проспекти компаній у країнах ЄС. Емісійні проспекти компаній, опубліковані в одній з країн ЄС і призначені для випуску цінних паперів на національних ринках, повинні визнаватися в усіх країнах ЄС;

уведені єдині правила реєстрації, контролю, нагляду, формування структури і діяльності інвестиційних інституцій. Такі інституції мають право функціонувати в усіх країнах ЄС.

Проблеми уніфікації корпоративного управління набувають глобального характеру. У 1999 р. прийняті «Принципи корпоратив­ного управління Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)», в яких визначені: права акціонерів, необхідність справедливого, однакового ставлення до всіх акціонерів, визнання прав зацікавлених осіб, необхідність розкриття інформації і забезпечення прозорості, визначення обов’язків Ради корпорації (див. детальніше дод. 2.1). Характеристика моделей акціонерних товариств і особливості їх управління дана в дод. 2.2.