2.12. Еволюція світової валютної системи. Система золотого стандарту
2.12. Еволюція світової валютної системи. Система золотого стандарту
Сьогодні існує думка деяких учених про те, що міжнародна валютна система не обов’язково має ґрунтуватися на міжнародних угодах (12, с. 172). Свої висновки вони аргументують тим, що в часи металевих грошей не було жодних правил для встановлення мінової пропорції між двома золотими монетами різної ваги, та стверджують, що депозитна валюта цілком може розглядатися як звичайний товар, відносна вартість якого визначається вільним співвідношенням попиту та пропозиції. Але переважна більшість науковців вважає, що держави не можуть ігнорувати питання співвідношення своїх валют [12, с. 170]. На нашу думку, історія валютних систем свідчить, що їх класифікація здійснюється за ознакою резервного активу, тобто активу, за допомогою якого можна врегулювати дисбаланси в міжнародних розрахунках. За цією ознакою стандарти валютних систем поділяються на золотий, золотодевізний та девізний.
Система золотого стандарту виникла у середині XIX ст. після промислової революції в капіталістичних країнах на базі золотого монометалізму. Вона була породжена необхідністю забезпечити торговельні розрахунки між великими промислово розвинутими країнами того часу в Європі й у Північній Америці. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яка визнала золото єдиною формою світових грошей.
Паризька валютна система ґрунтувалася на простих правилах і забезпечувала майже автоматичну стабільність валютних курсів і рівновагу міжнародних платежів. Основними ознаками системи були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют; їх безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. У період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й поряд із розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку.
Система золотого стандарту основана на кількох простих принципах.
Кожна валюта визначалася вагою золота. Англія застосовувала цей принцип ще з 1816 р., США — з 1837 р., Німеччина —
з 1875 р., а Франція, що обрала в 1803 р. біметалічну систему золота-срібла, — з 1878 р.
Конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалася як усередині, так і за межами національних кордонів. Емісійні інституції обмінювали банківські папери на золоті монети, і золоті зливки перетворювали в монети. У цих умовах емісійний інститут не міг дозволити собі випускати зливки без обліку обсягу свого золотого запасу.
Зливки вільно обмінювалися на монети; золото вільно імпортувалося й експортувалося на широких міжнародних ринках. Таким чином, ринки золота і валютні ринки були взаємозалежними.
Органи валютного контролю проводили політику регулювання. Її основна мета — забезпечення стабільності валюти і зовнішня рівновага. Будь-який зовнішній дефіцит викликає зростання процентних ставок, що повинно уповільнити економічну діяльність (ефект дефляції) і сприяти ввезенню капіталів (приведення платіжного балансу до нового стану рівноваги).
Такі принципи забезпечували фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними полягала головним чином у тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу.
Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту (масштабу цін), що установлювався державою. Так, якщо золотий вміст американського долара становив 1/20 унції золота, а англійського фунта стерлінгів — 1/4 унції, то легко визначити, що їх обмінний курс дорівнював співвідношенню 1 до 5 (1/4 : 1/20 = 5). Фунт стерлінгів обмінювався на 5 дол.
Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота й кількістю грошей, що перебувала в обігу, а також вільну міграцію золота — його експорт та імпорт. Завдяки такій міграції золота відбувалося покриття пасивного сальдо платіжних балансів, чим забезпечувалася відповідна стабільність системи валютних відносин.
Система золотого стандарту відіграла важливу роль у процесі розвитку міжнародних торговельних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала загальність світових грошей, їх повну конвертованість, стійкість купівельної спроможності валюти та валютних курсів, а також автоматичне (унаслідок міграції золота) урівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін. Ця система одночасно забезпечувала стабільність валютних ставок і стабільність платіжного балансу, що виявлялося в такому:
Валютні паритети визначалися через співвідношення їх золотого вмісту. Якщо ринки занадто відхиляються від паритетів, то економічні агенти зацікавлені у здійсненні своїх розрахунків скоріше в золоті, ніж у банкнотах. Наприклад, француз, який повинен здійснити платіж у фунтах стерлінгів, зацікавлений у здійсненні платежу в золоті, якщо різниця між ринковою ціною і золотим паритетом фунта проти франка перевищує витрати на пересилання золота з Франції в Англію. Валютний курс, починаючи з якого така операція буде прибутковою, називається золотою точкою вивозу. Аналогічно можна визначити так звану золоту точку ввозу, починаючи з якої власники іноземних валют, що прагнуть придбати національні гроші, надають перевагу оберненості своєї валюти в золото за кордоном і намагаються скоріше імпортувати золото, ніж зазнавати втрат, які викликані занадто низьким валютним курсом.
Золоті точки дорівнюють паритету національної валюти з додаванням або відніманням транспортних і страхових витрат, викликаних матеріальним трансфертом золота.
Золотий стандарт забезпечував також довгострокову рівновагу платіжного балансу. Справді, країна з негативним сальдо внаслідок руху золотих точок потерпає від відпливу золота за кордон, що змушує емісійний інститут скорочувати обсяг національної валюти в обігу. Відповідно до кількісної теорії грошей таке зменшення грошової маси викликає зниження відносних цін на національні товари, що підвищує їхню конкурентоспроможність і дозволяє збільшувати експорт і скорочувати імпорт, тобто приводити обмін до нового стану рівноваги.
Золотий стандарт сприяв розвитку міжнародної торгівлі. Її обсяг дуже швидко зростав з 1850 до 1914 р.: якщо взяти за базу 1850 р. умовно 100 одиниць, то індекс її обсягу збільшився до 370 у 1880 р., до 1000 — у 1913 р. Це зростання, без сумніву, принесло вигоду насамперед чотирьом провідним західним країнам — Великобританії, Німеччині, Сполученим Штатам, Франції, на які загалом припадало в 1914 р. біля половини світової торгівлі. Серед них виділялася Великобританія, яка відігравала домінуючу роль у торговельно-промисловій політиці світу.
Отже, система золотого стандарту сприяла міжнародному співробітництву між індустріальними країнами, вона забезпечувала тривалу стабільність міжнародної валютної системи.
Водночас система золотого стандарту мала й істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною та дорогою, тому що залежала від рівня видобутку монетарного товару. Найбільшою перешкодою для розвитку валютно-фінансової системи світу було те, що умови функціонування золотого стандарту повністю виключали можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Як наслідок, обмежувалися можливості державного втручання у сферу грошових та валютних відносин, їх регулювання та використання у конкретних напрямах економічної політики.
Зазначені недоліки стали причиною заміни після Першої світової війни золотого стандарту золотовалютним (золотодевізним). Сутність останнього зводилася до того, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, які використовувалися в міжнародних розрахунках, називали девізами. Інституційна система золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжнародної Генуезької конференції, що відбулася у 1922 р. Однак і після укладення Генуезької угоди грошові системи майже 30 країн Заходу продовжували функціонувати у режимі золотого стандарту.
Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період «Великої депресії» — економічної кризи 1929—1933 рр. і в перші післякризові роки. З провідних капіталістичних країн спочатку Англія у 1931 р., а далі в 1933 р. США внаслідок загострення суперечностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничого відтворення, вимушені були відмовитися від внутрішньої конвертованості паперових грошей у золото. У 1936 р. ліквідувала всі форми золотого обігу Франція. Одночасно перейшли до паперово-грошового обігу Нідерланди та Швейцарія. До початку Другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін на золото паперових знаків вартості.
Важливо з’ясувати причини, що викликали ці дії. Вони не пов’язані безпосередньо з кількісною невідповідністю між централізованими запасами золота і масою грошових знаків, що перебували в обігу, як це здається на перший погляд. Показово, що якщо в 70-х роках минулого сторіччя в умовах повнокровного функціонування золотого стандарту централізовані запаси монетарного товару становили в ряді провідних капіталістичних країн 35—45 % загальної суми паперових грошей, то в період структурних перетворень грошової системи, про які йдеться, забезпеченість золотом паперового обігу була не нижчою. У 1929 р. така забезпеченість становила в Англії 41 %, Франції — 60, у США — майже 100 %. У 1937 р. після відміни в цих країнах обміну паперових грошей на золото цей показник дорівнював відповідно 122 %, 74 та 230 %.
Перша світова війна дестабілізувала систему золотого стандарту. Для фінансування війни європейські країни мусили брати кредити у своїх центральних банків і призупинили оберненість у золото своїх валют, установивши примусовий курс. Наприклад, Франції, що за чотири роки збільшила свою грошову масу в три рази, війна обійшлася в 215 млрд золотих франків [12, с. 175]. Крім того, розподіл золота у світі змінився докорінно на користь Сполучених Штатів Америки, які вступили у війну з запізненням порівняно з європейськими країнами. Щоб подолати нову негативну ситуацію, експерти пропонували прийняти систему золотовалютного стандарту і заохочувати центральні банки включати до складу своїх резервних засобів нарівні з золотом обернені в золото валюти для забезпечення банкнотної емісії центральних банків. Золото поряд з конвертованими валютами залишалося основним засобом розрахунків у міжнародних операціях.
Таким чином, відміна обміну паперових грошей на золото у внутрішньому обігу фактично означала крах золотого стандарту у сфері валютних відносин. Це було зумовлено загальною трансформацією економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморегуляторах, у державно-регулюючу економічну систему. Така трансформація відбувалася відповідно до теоретичних засад, які були розроблені Дж. М. Кейнсом у 30-х роках минулого століття. Адекватно цій трансформації змінилася і логіка побудови системи валютно-грошових відносин: якщо золото як національні та світові гроші є елементом стихійно функціонуючої ринкової економіки, то паперові знаки вартості, що мають кредитну основу, більшою мірою відповідають економіці, яка поєднує у собі ринкові та державні регулятори.