2.13. Поняття та види криз валютної системи
2.13. Поняття та види криз валютної системи
Криза світової валютної системи — загострення валютних суперечностей, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва. Це поняття виникло у зв’язку з кризою Першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту тривала 10 років (1913—1922), Генуезька валютна система існувала вісім років (1929—1936), Бреттон-Вудська — 10 років (1967—1976).
Криза світової валютної системи веде до скасування старої валютної системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію.
Види валютних криз
Локальні валютні кризи — уражають окремі країни чи групу країн навіть в умовах відносної стабільності світової валютної системи. (Після Другої світової війни періодично виникали локальні валютні кризи у Франції, Великобританії, Італії та в інших країнах.)
Циклічні валютні кризи є проявом економічних криз. Спеціальні валютні кризи викликані іншими факторами: криза платіжного балансу, надзвичайні обставини тощо.
Основні особливості світової валютної кризи (1929—1936 рр.):
Циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи.
Структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалася на золотому стандарті, зазнали поразки.
Велика тривалість: з 1929 р. до осені 1936 р.
Тяжкі наслідки кризи для економік країн світу: курс деяких валют знизився на 50—84 %; операції з міжнародного кредитування, особливо довгострокові, були припинені через масове банкрутство іноземних боржників, зокрема Німеччини, Австрії та Туреччини, які припинили зовнішні платежі. Унаслідок цього утворилася велика маса «гарячих» грошей, тобто грошей, які стихійно переміщувалися з однієї країни в іншу в пошуках спекулятивних прибутків.
Нерівномірність розвитку кризи у світі. Так, криза уражала то одні, то інші країни, у різний час і з різною силою.
Етапи світової валютної кризи (1929 — 1936 рр.)
1929—1930 рр. У цей час відбувається знецінення валют аграрних та колоніальних країн унаслідок різкого зниження цін на сировину — до 50—70 %. Курс валют в Австралії та Аргентині знизився на 25—54 %, у Мексиці — на 80 %.
Середина 1931 р. Цей етап характеризується відпливом іноземних капіталів з Німеччини та Австрії, зменшенням офіційного золотого запасу і банкрутством банків. Наприклад, Німеччина ввела валютні обмеження та припинила платежі за зовнішніми боргами і розмін марки на золото. Фактично в країні було відмінено золотий стандарт, а офіційний курс марки був заморожений на рівні 1924 р.
Осінь 1931 р. Період пікового стану кризи, який характеризується погіршенням стану платіжного балансу Великобританії та зменшенням офіційних золотих резервів у зв’язку зі скороченням експорту товарів і прибутків від «невидимих» операцій. 21 вересня 1931 р. було припинено розмін фунта стерлінгів на золоті зливки, а курс його знизився на 30,5 %. Одночасно була проведена девальвація валют країн Британської співдружності націй (крім Канади) і скандинавських країн, що мали з Великобританією тісні торговельні зв’язки. Характерно, що з метою підтримання престижу фунта стерлінгів і Лондона як світового фінансового центру у Великобританії не були введені валютні обмеження. Таким чином, Великобританія виграла від девальвації. За рахунок девальваційної премії англійські експортери широко застосовували валютний демпінг, що викликало валютну війну з Францією і США. При цьому пасивне сальдо платіжного балансу Великобританії зменшилося.
Квітень 1933 р. Етап значного і нерівномірного падіння цін у США (оптових — на 40 %, у тому числі на сировину — на 55 %, на пшеницю — на 75 %, а роздрібних — на 20 %). Як наслідок — масові банкрутства в США (40 % загальної кількості банків).
Скасований золотомонетний стандарт у США (до січня 1934 р. долар знецінився відносно золота на 40 % (порівняно з 1929 р.) і був девальвований на 41 %, а офіційна ціна золота підвищилася з 20,67 до 35 дол. за трійську унцію. США взяли на себе зобов’язання обмінювати долари на золото за цією ціною для іноземних центральних банків з метою зміцнення міжнародних позицій своєї валюти. Девальвація долара стимулювала експорт США, але меншою мірою, ніж у Великобританії, оскільки в умовах економічної депресії товарні ціни в країні підвищилися в 1933—1935 рр. на 20 %.
Осінь 1936 р.
Для цього етапу характерні такі явища в економіці Франції як: пасивність платіжного балансу, збільшення дефіциту державного бюджету, відплив золота з країни, штучне збереження золотого стандарту знижувало конкурентну спроможність французьких фірм. У 1929 — 1936 рр. — вартість експорту скоротилася в 4 рази при зменшенні світового експорту в цілому на 36 %. 1 жовтня 1936 р. — було припинено розмін банкнот на золоті зливки, а франк девальвовано на 25 %. Оскільки золотий вміст валюти не був зафіксований, а до 1937 р. були лише встановлені межі змін (0,038—0,044 г чистого золота), з’явилось поняття «мандрівний франк». Незважаючи на девальвацію, французький експорт скоротився, оскільки валютна і торговельна війни обмежили можливості валютного демпінгу. Інфляція знизила конкурентну спроможність французьких компаній.