2.14. Тріумф грецької культури

В історії культури Греції виділяється ряд періодів: егейський, або крито-мікенський (від XVII—XVI до X ст. до н. е.), "геометричного стилю" (від X—IX до VII ст. до н. е.), архаїчний (VII—VI ст. до н. е.), класичний (550—350 рр. до н. е.), елліністичний (350—31 рр. до н. е.) та римський.

Грецька культура створювалася насамперед на основі передового спо­собу виробництва, а також рабства класичного типу. Велику роль у ство­ренні культурних цінностей відігравали соціальна активність, високий рівень освіченості та виховання громадян, демократичний устрій грецьких полісів. Естетизм грецької культури значною мірою зумовлювався красою оточу­ючої природи.

Однією з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор'я була егейська (крито-мікенська) культура, що розвинулась на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та Балканського півострова, її центром був острів Крит. Вона зазнала значного впливу давніх культур Єгипту та Перед­ньої Азії, проте принципово відрізнялася від культури Стародавнього Сходу. Якщо монументальне мистецтво Єгипту, Вавилону, Ассирії прославляло необмежену владу царів і фараонів, божественність і грізну могутність богів, то пам'ятки егейського мистецтва відтворюють красу людини і при­роди, звеличують людську силу і волелюбність.

У XII—X ст. до н. е. на розвитку культури негативно позначилася необхідність боротьби проти зовнішніх ворогів. Проте згодом сталося нове

піднесення в усіх сферах культурного життя: активізується будівництво храмів, палаців. В X—IX ст. до н. е. розвивався героїчний епос, безпосе­редньо пов'язаний з міфологією та релігійними уявленнями.

Греки поклонялися божествам, які уособлювали різні сили природи, суспільні явища і сили, героїв тощо. Згідно з міфами, всіма справами на землі управляють олімпійські боги-небожителі на чолі з Зевсом. Його дру­жина Гера — богиня неба, Посейдон — бог морів, Деметра — покровитель­ка землеробства, Діоніс — бог виноградарства і виноробства. Найбільше вшановувався син Зевса Геракл, який нібито звільнив землю від чудо­виськ. Грецька міфологія стала найважливішим елементом культури, на основі якої пізніше розвинулися література, наука, філософія.

Одним із найвидатніших здобутків культури архаїчного періоду стали поеми легендарного Гомера "Іліада" та "Одіссея", присвячені Троянській війні та одному з її героїв. Ці твори вивчалися у школах, їх знав кожний грек, вони були своєрідним кодексом античної моралі.

У VII—VI ст. до н. е. виникла грецька лірика, вершиною якої була творчість Алкея і Сапфо з о. Лесбос.

Бурхливий розвиток міст сприяв розвиткові архітектури. У VII ст. до н. е. споруджували будівлі з каменю, переважно храми. У грецькій архітек­турі сформувалися три основні архітектурні ордери: доричний, іонічний, корінфський. Першому були притаманні простота і суворість, другому — легкість, декоративність і стрункість, третьому — надзвичайна витонченість. Не дивно, що колони доричного ордера порівнювали з воїном, а іонічного — з дівчиною.

Для скульптури цього періоду було характерно зображення людини, відтворення правильної форми побудови тіла, особливо в русі. У живописі панував чорнофігурний розпис — н-а жовтій поверхні чорним лаком зоб­ражували фігури. У VI ст. до н. е. виник червонофігурний розпис, коли фігури були кольору глини, а фон — чорнолаковий.

Прагнення узагальнити знання про навколишній світ стало основою розвитку філософії. Головним питанням, яке турбувало тогочасних філо­софів, було з'ясування першопричин світу. Засновник мілетської філософ­ської школи Фалес стверджував, що першоосновою світу є вода, з якої виникає все і в яку все перетворюється. Геракліт Ефеський вважав, що світ не створив ніхто — ні боги, ні люди. Він був, є і вічно буде живим вогнем, який закономірно спалахує і закономірно згасає.

Філософ і математик Піфагор заснував філософську школу, пред­ставники якої доводили, що світ складається з кількісних закономірностей. Заслугою піфагорійців є розробка математичних теорем, теорії музики, побудованої на числових співвідношеннях, встановлення ряду кількісних закономірностей у світі.

Перемога греків над персами сприяла розвитку всіх галузей культури. У класичний період особливого розвитку набули драматургія і театр. Ви­никнення театру було пов'язане зі святами на честь бога виноробства

Діоніса. З часом для вистав почали споруджувати відкриті амфітеатри зі сценами — театри.

"Батьком" грецької трагедії вважається Есхіл. Йому приписували ство­рення 90 трагедій, з яких збереглося сім. У своїх творах він уславляв полісні порядки та ідеологію, мужність, патріотизм греків, протиставляючи їм зарозумілість та пихатість східного деспота Ксеркса. Для Есхіла вільне життя можливе тільки в полісному колективі, де діють справедливі закони. Молодшим сучасником Есхіла був Софокл, який написав 120—140 драма­тичних творів. Блискучим автором комедійного жанру був Арістофан.

Серед філософських проблем у класичний період найважливішою зали­шалася проблема з'ясування сутності та місця людини у світі, продовжується розробка проблем буття. Демокріт висунув матеріалістичне трактування першооснови світу. Він розробив послідовне та цілісне атомістичне вчення.

Великий філософ Сократ вбачав засобом досягнення істини само­пізнання. Найпривабливішими рисами його вчення були заклики до мо­рального самовдосконалення, віра в силу розуму, вроджену шляхетність людини.

Одним з найвизначніших філософів був Платон. Згідно з його вчен­ням, існуючий вічно божий розум створює гармонійний, ідеальний світ, який не залежить від людини. Він складається не із матеріальних речей, а з ідей, які існують самостійно. Його учень Арістотель займався глибокими дослі­дженнями в галузі фізики, астрономії, медицини, зоології і створив свою філософську систему. На його думку, основою світу є матеріальне начало, але матерія є пасивним елементом. Для того, щоб перетворитися в різно­манітний світ, їй потрібен зовнішній поштовх і божий розум.

Грецькою філософією V—IV ст. до н. е. закладено основи багатьох філософських напрямів наступного часу.

Класичний період був часом розквіту грецької архітектури і скульпту­ри. Розвиток архітектури тісно пов'язаний зі станом теорії і практики містобудування. Вищим досягненням грецького містобудування стало їхнє спорудження за продуманим, заснованим на принципах раціонального бла­гоустрою планом.

Показником зрілості грецької архітектури є створення складних, ху­дожньо зрівноважених архітектурних ансамблів: афінський Акрополь, спортивно-храмовий округ Альтіс, храмовий комплекс у Дельфах. Центром Акрополя був величний Парфенон.

Прекрасний природничо-архітектурний ансамбль було побудовано у священному окрузі Олімпія, де проводилися Олімпійські ігри. Всі споруди прикрашалися витонченими скульптурами. Одна з найкращих робіт Фі-дія — статуя Афіни, виготовлена зі слонової кістки і золота, — прикраша­ла храм Парфенон. Статуя Зевса Олімпійського вражала величністю царя богів, зображеного на розкішному троні, зі статуеткою богині перемоги Піки — у правій і з жезлом — у лівій руці. Призначення скульптур було різним: релігійним, естетичним, ідеологічним.

Наступний елліністичний період в історії грецької культури розпочав­ся з походу Александра Македонського (334 р. н. е.) в Персію, і закінчився завоюванням Римом Єгипту. У цей час розширилися взаємозв'язки і взає­мовпливи грецької та східних культур. Грецька культура запозичувала східні елементи і збагачувала східні культури.

Виникли нові філософські школи. Особливого значення набули вчення стоїків та філософія Епікура. Згідно з стоїцизмом, знання є лише засо­бом для надбання мудрості, вміння правильно жити. Щастя полягає у сво­боді від пристрастей, у спокої душі, оскільки все у світі закономірне і необ­хідне. Епікур доводив, що людина не є рабом своєї долі, а мудрість, ак­тивність можуть допомогти їй у досягненні щастя.

Значними центрами науки і культури цього періоду стали Александрія, Сіракузи, Пергам, Антіохія. Так, в Александры було засновано бібліотеку на 700 тис. папірусних сувоїв.

Культура Греції зробила значний внесок у розвиток цивілізації, збагатила всесвітній процес культурної творчості багатьма плідними ідеями, образами і шедеврами, які не лише увійшли до світової художньої скарбниці, а й стали вихідним пунктом розвитку культури наступних поколінь.