2.15. Розквіт Македонії та її гегемонія в Греції

У політичній долі Балканської Греції в V—IV ст. до н. е. значну роль відігравала Македонія. Вигідне географічне положення на перехресті шляхів, що вели з Північної Греції у Фракію, Іллірію та до проток, було важливим чинником господарського розвитку країни. На початку V ст. до н. е. у Македонії сформувалася первісна державність. Цар обирався з членів одного зі знатних родів. Значний вплив на розвиток македонського суспільства і держави мали грецькі поліси, з якими підтримували відносини і македонські царі. Проте македонський цар Александр І розпочав боротьбу проти грець­ких колоній, що перешкоджали виходу до моря. Його наступник скористав­ся скрутним становищем Афін (Пелопоннеська війна) і добився від грець­ких колоній визнання своїх територіальних претензій.

Особливо велику роль у посиленні Македонії відіграв цар Філіпп II, видатний політик, дипломат і полководець (IV ст. до н. е.). Він здійснив реформи, що сприяли перетворенню Македонії на одну з найсильніших держав, яка стала суперницею світової Перської імперії: споруджувалися міста, розвивалася металургія, у копальнях щорічно видобували багато зо­лота, що дало змогу карбувати золоту монету.

Особливу увагу Філіпп II приділяв перетворенням у військовій справі. Армія комплектувалася з вільних македонських землеробів, які набиралися за територіальними округами і кілька років проходили спеціальну підготовку. Було проведено зміни в шикуванні основного роду військ — важкоозброєних піхотинців: довга шеренга поділялася на кілька фаланг, що підвищувало ма-

невреність і полегшувало перебудову під час бою. До основного строю'фа-ланги додавались спеціальні щитоносці, лучники, метальники списів. Кіннота з допоміжного роду військ стала окремим, якому доручалися самостійні зав­дання. Під час битви використовувалися метальні гармати, тарани, облогові пристрої, за допомогою яких можна було здобувати укріплені міста і фор­теці. Македонська армія стала однією з наймогутніших армій того часу.

Було ліквідовано систему напівсамостійних князівств. Більша частина аристократії перебувала при царському дворі. Роздаючи аристократам дер­жавні та військові посади, цар поставив їх у залежність від центральної влади. Усе це сприяло централізації державного управління та зміцненню царської влади.

У боротьбі за гегемонію у грецькому світі Філіпп II діяв обережно, ставив реальні зовнішньополітичні завдання: зміцнив північні кордони, розбив війська фракійців тощо.

У середині IV ст. до н. е. полісні відносини увійшли в кризову стадію, розпадалися союзи грецьких міст. Між ними спалахнула так звана Священна війна. Суперечка розпочалася з питання про належність храму Аполлона. Філіпп II став на бік захисників загальногрецької святині Аполлона, ввів свою армію у Фессалію і розбив армію фокідян, які захопили храм і його багатства.

Перемога Філіппа II зміцнила його авторитет і виправдала втручання в загальногрецькі справи.

Фессалія змушена була визнати зверхність Македонії, що залишала свої гарнізони у стратегічно важливих містах. Це викликало тривогу в Афінах. Афінські війська зайняли Фермопільський прохід і блокували ма­кедонців. Проте останні захопили і зруйнували велике грецьке місто Олінф, а Халкідика визнала владу македонського-царя.

Афіни примирилися зі втратою свого впливу на Халкідиці та у Південній Фракії і 346 р. до н. е. підписали мир з Філіппом II. Скориставшись вихо­дом із війни Афін, македонці взяли під контроль важливий Фермопіль­ський прохід, стали членом союзу грецьких полісів — охоронців храму Аполлона і тим самим здобули можливість втручатися у справи Середньої Греції. Тепер Філіпп II вважав реальним встановлення панування Маке­донії над всією Грецією. У грецьких містах сформувалися промакедонські й антимакедонські сили, що вступили в жорстоку боротьбу. Виразником промакедонських настроїв був впливовий афінський оратор Ісократ. Він вважав, що в умовах політичного хаосу і відсутності безпеки об'єднання Греції навколо сильної Македонії, спільна боротьба греків і македонян про­ти персів створить сприятливі умови для вирішування всіх проблем життя грецького світу. Промакедонські сили активно діяли в Народних зборах, приймаючи сприятливі для Філіппа II рішення, намагалися послабити силу воєнного опору Афін Македонії. Цар прагнув здобути союзників у Греції.

Антимакедонську групу очолював великий оратор Демосфен. Ця група відображала інтереси широких прошарків афінського громадянства, побою-

ючись, що втрата незалежності призведе до падіння афінської демократії. Політична програма Демосфена полягала в мобілізації всіх сил і засобів проти Філіппа II. Для її виконання він розгорнув активну діяльність: було значно поповнено бюджет, подолані суперечності між Афінами і Фівами. На сторону Афін перейшли Візантія, Родос; були ізольовані лідери про-македонської групи.

Тверезо оцінивши ситуацію, Філіпп II вирішив завдати Афінам удару в протоках. Саме тут проходив важливий торговельний шлях. Проте Афіни не дали Філіппу II реалізувати ці плани. Вирішальна битва між об'єднаними силами греків і армією царя відбулася в 338 р. до н. е. біля м. Херонея. У цій битві серед полководців своїм талантом та відвагою відзначився мо­лодий Александр — син Філіппа II. Бій закінчився на користь македонян.

До переможених цар виявив великий дипломатичний і політичний такт, не провадив політики насильства і розрухи, що забезпечило підтрим­ку багатьох грецьких міст, зміцнило позицію його прихильників.

За ініціативою царя було скликано загальногрецький конгрес, який юридичне закріпив утвердження македонського панування над Грецією. На конгресі було організовано Елліністичний союз грецьких міст, а Філіппа визнано його гегемоном. Він став головнокомандувачем збройних сил і керманичем зовнішньої політики. Проголошувався загальний мир у Греції, недоторканність приватної власності, заборонялися втручання у внутрішні справи полісів, зміни існуючого політичного ладу тощо.

На зміну ворогуванню полісів прийшла нова політична реальність — об'єднана під македонським пануванням Греція.

Одним із важливих рішень конгресу було проголошення війни Перській імперії. Після загибелі царя Філіппа II його наступник — син Александр — продовжив політику свого батька. З його ім'ям пов'яза­ний початок нового періоду грецької історії — епохи еллінізму.