2.2. Види підприємницької діяльності

 2.2. Види підприємницької діяльності

У відповідності до фаз циклу відтворення капіталу (виробництво – обмін – розподіл – споживання) розрізняють три види підприємницької діяльності: виробничу, комерційну і фінансову.

Кожний з підприємців приймає рішення відносно того, що виробляти, для кого виробляти і як виробляти. При цьому вони керуються власними інтересами – можливістю отримання достатніх, з його точки зору, доходів. Однак досягнення цієї мети можливе лише:

по-перше, внаслідок продажу вироблених товарів;

по-друге, внаслідок продажу лише таких товарів, ціни на які перевищують витрати виробництва.

Об’єктом діяльності в галузі виробництва є процес господарювання з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг при кругообігу ресурсів: виробничі ресурси – виробництво – готова продукція (роботи, послуги) – товар – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Виробниче підприємництво передбачає:

визначення виду виробничої діяльності та номенклатури асортименту продукції (товарів, робіт, послуг), які буде виробляти підприємець. Підприємство може існувати доти, доки має споживачів об’єктів своєї господарської діяльності;

виявлення потреби у товарах, необхідних потенційному споживачеві (маркетингова діяльність);

оформлення контракту між підприємцем і покупцем товару;

здійснення самого виробництва товарів і послуг. Все необхідне для виробництва (засоби праці, сировина і матеріали, інформація) підприємець придбає самостійно. З огляду на це підприємець повинен вміти визначати основні виробничі операції, машини та устаткування, сировину, матеріали та комплектуючі вироби, виробничі та невиробничі приміщення, необхідні підприємству;

залучення до своєї діяльності сторонніх організацій та осіб, якщо окремі роботи підприємець не здатний виконати своїми силами.

Фінансовий результат виробничого підприємництва характеризують прибуток і рентабельність продукції (відношення прибутку до затрат виробництва). Чим успішніше працює підприємство, тим вищі ці показники.

Суть комерційної діяльності становлять торгово-обмінні операції з купівлі-продажу (перепродажу) товарів при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – товар – продаж – валовий доход – фінансовий результат.

Схема комерційного підприємництва аналогічна схемі виробничої підприємницької діяльності. Відмінність полягає у відсутності в комерційному підприємництві виробництва по випуску продукції та необхідності в зв’язку з цим забезпечувати це підприємство сировиною. Комерційній підприємницькій діяльності передує аналіз ринку, на основі якого визначаються обсяг і ціна товару, що закуповується, обсяг і ціна реалізації цього товару. Остання має бути вищою за купівельну ціну.

Комерційна діяльність передбачає:

добір кадрів, здатних виконувати операції придбання, транспортування, продажу товарів та інші торгово-посередницькі послуги;

придбання товарів для наступного їх продажу;

будівництво, оренду або придбання складських приміщень та торгових точок для зберігання та продажу товарів;

залучення сторонніх організацій для виконання посередницьких робіт;

фінансування підприємства для придбання товарів;

збирання необхідної інформації для визначення постачальників (продавців) і покупців;

продаж товарів покупцеві.

Об’єктом фінансової діяльності є процес господарювання з купівлі-продажу грошей, валюти, цінних паперів та обслуговування розрахункових операцій при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – придбання фінансових ресурсів – продаж – валовий доход – фінансовий результат.

Схема фінансової діяльності аналогічна комерційній. Підприємець виступає як продавець фінансового товару або дає його в борг за певну плату. Грошова виручка від продажу фінансового товару використовується для покриття витрат і отримання прибутку.

В залежності від джерел формування фінансових результатів підприємства його діяльність поділяється за наступними видами (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Класифікація діяльності підприємства

Під звичайною діяльністю мають на увазі будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

До надзвичайної діяльності відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності і не відбуваються часто або регулярно. Це – стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії, експропріація приватної власності державою тощо.

Під час розрахунку фінансових результатів, отриманих від надзвичайної діяльності, беруться до уваги як втрати (внаслідок таких подій), так і їх покриття за рахунок страхового відшкодування, державної допомоги або інших джерел.

Одні й ті ж події можуть бути надзвичайними для одного підприємства і звичайними для іншого. Наприклад, втрати від стихійного лиха будуть розглядатися як надзвичайні підприємством, яке їх понесло, і звичайними витратами для страхової компанії, яка здійснює страхування від таких випадків.

Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову й інвестиційну).

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а та-кож інші види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

До основної діяльності відносять операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є визначальною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Витрати, пов’язані з основною діяльністю, розрізняють за функціями – виробництво, управління, збут та ін.

Інша операційна діяльність включає реалізацію іноземної валюти, інших оборотних активів, оперативну оренду активів, отримання доходів або понесення втрат від курсової різниці, створення резервів сумнівних боргів, отримання грантів і субсидій, уцінку запасів, здійснення досліджень та роз-робок, отримання або сплату санкцій за господарськими договорами тощо.

Інша діяльність підприємства розділяється на інвестиційну і фінансову.

Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства.

Початок і кінець господарської діяльності підприємства складають грошові кошти (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Кругообіг грошових коштів в процесі господарської діяльності

Господарська діяльність всіх видів підприємництва починається з інвестування коштів. В результаті цього процесу відбуваються операції, пов’язані із забезпеченням суб’єкта господарювання необхідними коштами (внески, позики тощо) для придбання необхідних ресурсів.

Одержані кошти використовуються для придбання ресурсів. Розмір і склад ресурсів залежать від виду і обсягів господарської діяльності. За функціональним призначенням в процесі господарської діяльності матеріальні ресурси поділяють на засоби та предмети праці.

Наступний процес – виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг – створення товару. В цьому процесі суб’єкт господарювання витрачає придбані ресурси, здійснює оплату живої праці та відрахування на соціальні заходи. Сума всіх витрат, необхідних для створення товару, формує його виробничу собівартість.

Заключними етапом є процес реалізації. Вироблена продукція (роботи, послуги), крім тієї частини, яка залишається на внутрішньогосподарські потреби, складає товар, який підлягає продажу. В результаті реалізації суб’єкт господарювання одержує від покупців кошти (майно), але, як правило, в більшому розмірі, ніж собівартість товару. Різниця між виручкою за реалізований товар та його собівартістю становить фінансовий результат господарської діяльності – прибуток (збиток).

Проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг складає операційний цикл господарської діяльності.

Господарську діяльність підприємства складають виробничі процеси, які виконуються у певних підрозділах.

За характером діяльності всі підрозділи підприємства можуть бути поділені:

1. За видами діяльності:

а) виробничі підрозділи;

б) невиробничі підрозділи;

в) управлінські підрозділи.

2. За відношенням до господарської діяльності:

а) основні підрозділи для виготовлення продукції товарного призначення;

б) допоміжні підрозділи, які виготовляють продукцію для внутрішніх потреб підприємства;

в) обслуговуючі підрозділи, які виконують роботи та надають послуги для основних та допоміжних виробництв;

г) побічні підрозділи, які виготовляють продукцію, надають послуги, виконують роботи, супутні товарному виробництву підприємства.

3. За спеціалізацією:

а) технологічно спеціалізовані підрозділи за певними технологічними операціями;

б) предметно спеціалізовані підрозділи за окремими видами продукції, робіт, послуг.

На малих підприємствах та підприємствах з простими технологічними процесами господарська діяльність може здійснюватися без поділу на структурні підрозділи. Тут господарська діяльність здійснюється на окремих робочих місцях, де виконуються технологічно однорідні роботи.

Крім підрозділів, де виконуються виробничі процеси господарської ді-яльності, на підприємстві можуть бути підрозділи соціальної інфраструктури.

Словосполучення “соціальна інфраструктура” можна визначити як “комплекс галузей господарства, які обслуговують виробництво і забезпечу-ють умови життєдіяльності суспільства”. І дійсно, сучасне суспільство неможливо уявити без навчальних закладів, дитячих садків та ясел, установ охорони здоров’я, спортивних і культурно-освітніх установ тощо.

Певна частина цих “елементів” соціальної інфраструктури утримується за рахунок суспільства (тобто фінансується за рахунок бюджетів), друга частина – знаходиться на госпрозрахунку, третя – поєднує і те, й інше, а четверта – належить конкретному підприємству і ним утримується.

До таких об’єктів відносяться:

дитячі садки та ясла;

навчальні заклади середньої та середньої професійно-технічної освіти, заклади підвищення кваліфікації працівників підприємства;

дитячі, музичні та художні школи, школи мистецтв;

установи охорони здоров’я, пункти безплатного медичного обстеження, профілактики і допомоги працівникам;

спортивні зали і майданчики, які використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відновлення працівників;

клуби і будинки культури;

приміщення, які використовуються підприємствами для організації харчування своїх працівників;

багатоквартирний та одноквартирний житловий фонд;

об’єкти житлово-комунального господарства;

дитячі табори відпочинку.

За обсягами відтворення підприємництва господарська діяльність буває двох видів: проста і розширена.

При простій господарській діяльності розміри створеного продукту (валової продукції), а також його якість залишаються незмінними, тобто весь створений додатковий доход (прибуток) використовується для формування доходів працівникам, власникам і державі.

Розширена господарська діяльність – це повторення її у зростаючих розмірах, коли кількісно та якісно збільшується валова продукція. При цьому на формування доходів працівникам, власникам і державі спрямовується лише частина створеного прибутку або здійснюється додаткове інвестування господарської діяльності власниками.

Обсяги господарської діяльності визначаються поняттям “виробнича потужність підприємств”, яка може бути визначена за однією з таких формул:

де Вп – виробнича потужність підприємства за обсягами виготовлення певного виду продукції (робіт, послуг) або у вартісному виразі; Пу – продуктивність устаткування (основних засобів) у відповідних одиницях виміру певного виду продукції за годину; Фч – річний фонд робочого часу роботи устаткування; Ку – середньорічна кількість устаткування; Зп – затрати часу на виготовлення одиниці продукції (робіт, послуг) в годинах.

Господарська діяльність може здійснюватися з використанням наступних форм її організації.

Концентрація визначається розміром підприємства за наявністю основних засобів і трудових ресурсів та річним обсягом господарської діяльності.

Комбінування – це поєднання в одному підприємстві різних об’єктів господарської діяльності, пов’язаних між собою в технічному, економічному та організаційному відношеннях.

Спеціалізація – це процес зосередження виробництва певного виду продукції (робіт, послуг), її окремих частин або технологічних процесів на окремому підприємстві.

Кооперування – це наявність тривалих господарських зв’язків між підприємством та іншими суб’єктами господарювання, що сумісно виготовляють кінцевий продукт.

Розміщення господарської діяльності є формою територіальної його організації, яка полягає у просторовому розподілі підприємств.

В умовах ринку доцільність розвитку цих форм визначається розміром прибутку, який можна одержати від здійснення підприємницької діяльності конкретним суб’єктом господарювання.