2.2. Господарський розвиток Стародавньої Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до за­непаду Вавілонського царства і Єгипту, які стали жертвою персь­ких завоювань. Але цей режим відроджується в нових краї­нах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це проявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою «античний». Хронологічно він охоплював пер­шу половину І тис. до н.е. — першу половину І тис. н.е. Рабо­власництво в період античності досягло повного розвитку. Раб­ство тут перетворилося у класичне.

У І тис. до н.е. навколо Греції зосередилася культура на­родів трьох континентів. Це було зумовлено тим, що Греція займала вигідне географічне положення. Із стародавніх часів

торгові шляхи проходили по Середземному морю. Егейським, Мармуровим та Чорним морями ці шляхи вели на північ, у басейн Дніпра, Дунаю, Дону. В Греції були зручні бухти, при­родні багатства, будівельні матеріали. Географічні чинники сприяли ранньому розвитку ремесел і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або в кращому разі землеробством.

Численні маленькі острови, роз'єднані гірськими хребтами, прибережні родючі землі на материках, сила-силенна заток і гаваней спонукали до відокремленого життя кожної общини, її економічної автономії. Тому антична община, на відміну від сільської східної общини, виступала в основному як місто. Ця община з центром у місті була окремою державою (місто-дер-жава, грецькою - поліс), в якій повноправними громадянами були тільки землевласники.

Відбувалася концентрація населення у містах. Уперше в світовій історії місто витісняє і підпорядковує собі село. У Греції не вистачало зерна власного виробництва, оскільки сільське господарство було другорядним.

У VIII-VI ст. до н.е. в Греції сталися зміни у господарстві: подальший прогрес у землеробстві призвів до відокремлення ремісництва від сільського господарства та розвитку торгівлі; торговий обмін зумовив появу грошей, торгового капіталу, кла­су купців.

Греки навчилися виплавляти залізо та інші метали. Знач­но розвинулися будівництво жител, ткацтво, суднобудування, кераміка, яку виготовляли у спеціальних майстернях по всій Греції. Розбудовувалися міста. У цих містах процвітало ре­месло і будівельна справа. У VII—VI ст. до н.е. нові споруди зводилися з каменю, а не з дерева, як раніше.

Повільніше розвивалося сільське господарство, в якому пе­реважало двопілля. Розвиток ремесел привів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, малярі, ливарни­ки і т. д. Спеціалізація стала характерною ознакою розвитку господарства. Зокрема, в Мілеті виробляли тканини, в Корінфі — кераміку, панцирі, у Халкідяні — зброю. У результаті відок­ремлення ремесел від сільського господарства, диференціації виробництва виникла потреба в обміні товарами. Такий стан справ зумовив інтенсифікацію мореплавства, посилення суд­нобудування. Грецькі міста в Малій Азії, Мілет і Корінф, стали великими центрами середземноморської торгівлі.

Бурхливий розвиток ремесел, торгівлі, сільського господар­ства змінив економічний базис Греції, її суспільний устрій. Дедалі ширше в сільському господарстві й ремеслах викорис­товувалася праця рабів. Суспільство розпалося на два стани — вільних громадян і невільників. УПІ-УІ ст. до н.е. - це період формування грецьких рабовласницьких міст-полісів, або дер­жав. Центром полісу було місто, оточене муром. Йому нале­жали всі довколишні долини чи острови. На випадок війни все населення знаходило притулок у місті. Саме там проходи­ли збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Однак земля, угід­дя, природні багатства, які спочатку належали общині, згодом перейшли до рук родової аристократії. Серед вільного насе­лення були багаті, менш заможні і зовсім бідні. Між аристок­ратією і демосом точилася боротьба, її наслідки були різни­ми. У багатьох містах Фесалії, Беотії, частині Пелопоннесу зе­мельній аристократії вдалося перетворити селян-общинників на рабів і примусити працювати на себе.

Найяскравішим прикладом такої рабовласницької держави була Спарта - наймогутніший у військовому відношенні поліс Стародавньої Греції. Він склався шляхом завоювання дорійсь­кими (спартанськими) племенами ахейських ілотів і перетво­рення їх на залежне населення. Згодом Спарта заволоділа всім Пелопоннесом. Фізична праця для спартанців - принизливе заняття, їх справа - війна. Спарта - військовий табір, готовий будь-якої миті вирушити на ворога, її господарство відзнача­лося відсталістю.

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттіці, у прибережних районах Греції та в острівній частині Еллади. Тут високого розвитку досягли ремесла і торгівля. Землероб­ство відігравало другорядну роль. Рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслами (власники майстерень, купці), схилили на свій бік сільське населення (демос), яке гнобили аристократи. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст утвердилося демократичне управління. Найяскраві­шим прикладом такого полісу була Афінська рабовласницька демократична держава.

Аттіка була мало придатна для сільського господарства. Тут здавна розвивалися ремесла й торгівля. У надрах землі виявлено поклади срібла, глини, мармуру. До VIII ст. до н.е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. Від сваволі аристократів потерпали купці та ремісники — багаті, але зовсім безправні греки. На цьому

тлі в Афінах точилася боротьба, яка закінчилася певним ком­промісом для всіх вільних греків. За реформою Соломона (595 до н.е.) анулювалися селянські борги, заборонялося про­давати афінян у рабство, а тих, кого було продано, викуповува­ли. Ряд пільг одержали купці й ремісники. Покладено край безоглядній спекуляції аристократією земельними ділянками, обмежено і їх розміри.

Важливим чинником економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона відбувалась у УПІ-УІ ст. до н. е. Основна причина - пошук нових земель, а також усунення з полісів надлишкового населення. Отже, зе­мельний голод у невеличких грецьких державах спричинив утворення численних колоній на островах архіпелагу, в Егейсь-кому морі, на південному узбережжі Італії, в Сіцілії, Північній Африці, на берегах Мармурового та Чорного морів. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній над­ходили ремісничі вироби, з варварських країн — хліб, худоба, раби.

У IV ст. до н.е. праця рабів стала визначальною як у ремі­сництві, так і в сільському господарстві. Рабів набирали в ос­новному із негрецьких територій шляхом війни, на ринках. Більшість рабів працювала в копальнях, каменоломнях. Раби супроводжували господарів або їхніх дружин на вулицях. Де­яким дозволяли мати сім'ю, зокрема ремісникам, торговцям. Вони сплачували рабовласнику чинш.

Були раби й державні. Наприклад, з них в Афінах склада­лася поліція. Жили вони в наметах на території афінських державних установ. Цих рабів використовували на будівництві портів, доріг, храмів. Звільнення рабів було рідкісним явищем. їх становище в цілому було надзвичайно важким.

У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досяг-ло найвищого розвитку. Економіка Еллади щоправда відзна­чалась нерівномірністю. Ремесла і торгівля розвивалися в не­значній частині країни, у більшості ж переважало сільське гос­подарство. В IV ст. до н. е. греки дещо вдосконалили агро­технічні прийоми в землеробстві. Частково вводять трипілля, удобрюють поля вапном, застосовують борону із дерев'яними зубцями, молотильну дошку і коток. З'являються наукові трак­тати по сільському господарству (Феофраст).

Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкову олію використовували в їжу, в парфумерії, для світильників. Олія -

головна стаття експорту. Вивозили греки й вино в Єгипет, Іта­лію та Причорномор'я.

Ремісники працювали в основному в невеликих майстер­нях по 3-12 чоловік. Були й більші, де кількість працюючих досягала 30-100 чоловік. Знаряддя праці були примітивними. Раб виготовляв виріб з самого початку і до кінця. У майстер­нях була зайнята і деяка кількість вільних людей, переважно збіднілих селян. Професії скульптора і архітектора були над­звичайно популярними. Вільні ж ремісники працювали окре­мо із своїми сім'ями.

Значне місце в господарстві Греції займала виплавка ме­талів. У рудниках, іноді глибиною до 100 метрів, добували руду примітивними знаряддями, в дуже тяжких умовах. Там пра­цювали тільки раби. Із металів (срібла, золота, міді) виробляли прикраси, посуд та ін. Надзвичайною якістю славилася грець­ка кераміка, яку експортували в інші країни. Славилися й грецькі тканини, їх виготовляли вільні жінки і рабині.

Військова могутність Афін призвела до розвитку корабле­будування, яким керувала держава. На верф'ях працювали пе­реважно раби. Лише спеціальні роботи доручали висококва­ліфікованим вільним ремісникам - грекам та іноземцям.

Широкого розмаху у грецьких містах набули грошовий обіг і торгівля, їх центрами стали: Мілет, Корінф, Халікс, о. Егіна. Останній став центром торгівлі зі Сходом. Після пелопоннесь­ких воєн центральне місце у грецькій торгівлі посіли Афіни. Пірей став центром середземноморської торгівлі, перевалоч­ною базою між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем.

Раби — один із найважливіших видів афінського імпорту. Лише з щорічних митних надходжень Пірей одержував 50 талантів. Це були величезні гроші. Значного поширення на­були ярмарки, які проходили на ринкових площах міст. Зов­нішня торгівля перебувала в руках купців, які водночас були власниками кораблів і капітанами. Держава намагалася ре­гулювати ціни, але переважала вільна торгівля.

Оскільки розвивалося товарне виробництво, грошові відно­сини в економіці Греції набули значного розвитку. Торгівля грішми поширилася в V—IV ст. до н.е. Нею займалися лихварі, які мали обмінні магазини - трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки й міст-полісів. Велика їх кількість ускладнювала обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів, які приймали внески і видавали на них товари,

куплені вкладником. Банкіри були і посередниками при тор­говельних операціях. Окремі з них нажили великі багатства. Наприклад, Пасіон володів 50 талантами (100 кг золота). Подібні банківські операції проводили храми, куди надходили цінності у вигляді пожертвувань від віруючих.

Війни, що постійно точилися між грецькими містами, бо­ротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізувала економічне життя країни - сільське господар­ство, ремесло, торгівлю. У 338 р. до н.е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави.