2.2. Нормативна база планування
2.2. Нормативна база планування
Створення нормативної бази підприємства – це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.
Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової роботи позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах ринкових відносин основою наукового обґрунтованого планування є нормативна база.
Нормативна база підприємства складається із системи норм і нормативів. Нормативний метод планування – це один із методів обґрунтування планів, що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та нормативи – науково-обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.
Норми – це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.
Нормативи – це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.
Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й уречевленої праці.
На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення – у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.
Система норм і нормативів включає в себе десять основних груп: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.
Усі нормативи можна поділити на два типи, ті що відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.
Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред’являються суспільством до ефективності використання ресурсів.
До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.
Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей. Класифікація норм і нормативів промислового підприємства приведена на рис. 2.3.
Примірний перелік норм і нормативів (в укрупненому виді), що використовується у поточному плануванні, їх призначення та відповідальні за організацію нормування відділи приведені в табл. 2.2.
Нормування витрат праці, передбачає використання наступних норм і нормативів:
норматив часу – це розрахункова величина часу, що необхідна для виконання окремих елементів роботи, операцій. Цей норматив використовується для нормування ручних, машинних і апаратурних операцій. Розробляються нормативи основного, допоміжного часу, часу на відпочинок, нормативи підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочих місць відповідно до типу і методів організації виробництва;
Рис. 2.3. Класифікація норм і нормативів промислового підприємства
Таблиця 2.2. Норми і нормативи та їх призначення в поточному плануванні
| Найменування норм і нормативів | Відділи, відповідальні за організацію розробки норм і нормативів | Призначення норм і нормативів |
| 1 | 2 | 3 |
| Норми витрат живої праці | ||
| Норми витрат часу по видах виробів і робіт (технологічна трудомісткість) | Відділ головного технолога і відділ заробітної плати | Для розрахунку чисельності виробничих робітників і фонду заробітної плати |
| Норми обслуговування устаткування і робочих місць | Відділи: праці і заробітної плати, головного технолога | Для визначення чисельності працюючих і фонду заробітної плати |
| Норми витрат часу по повній трудомісткості продукції | Ті ж | Для розрахунку загальної чисельності працюючих і фонду заробітної плати, виробничої потужності підприємства |
| Коефіцієнти виконання норм | Відділ праці і заробітної плати | Для розрахунку чисельності виробничих робітників |
| Норми матеріальних витрат | ||
| Норми витрат сировини й основних матеріалів по окремих видах виробів | Відділи: головного технолога і головного металурга | Для розрахунку потреби в матеріальних ресурсах |
| Нормативи і норми витрат допоміжних матеріалів для технологічних цілей | Ті ж | Ті ж |
| Норми витрат матеріалів на ремонтно - експлуатаційні потреби | Відділи: головного механіка, головного енергетика | Для розрахунку потреби в матеріальних ресурсах на ремонтно-експлуатаційні потреби |
| Норми витрат палива, електроенергії інших видів енергії на технологічні цілі | Відділи: головного енергетика, головного технолога | Для розрахунку потреби в паливі і різних видах енергії |
| Продовження таблиці 2.2 | ||
| 1 | 2 | 3 |
| Норми витрат палива, електроенергії й інших видів енергії для комунально-господарських потреб | Відділи: головного енергетика, головного технолога | Для розрахунку потреби в паливі і різних видах енергії |
| Норми витрат напівфабрикатів і комплектуючих виробів, що надходять зі сторони | Відділи: головного технолога, головного конструктора, головного механіка, головного енергетика, транспорту | Для розрахунку потреби в напівфабрикатах і комплектуючих виробах |
| Норми витрат інструменту | Відділи: головного технолога, головного механіка й інструментального господарства | Для розрахунку потреби в інструменті |
| Нормативи відходів і втрат | Відділи: головного технолога, головного металурга | Для розрахунку потреби матеріальних ресурсів |
| Норми і нормативи використання засобів праці | ||
| Коефіцієнт використання середньорічної потужності | Відділи: головного технолога, головного механіка | Для розробки плану виробництва і реалізації обсягу продажів |
| Питома вага встановленого устаткування | Відділи: головного технолога, головного механіка | Для розрахунку виробничих потужностей |
| Норми зйому продукції з одиниці устаткування, годинної продуктивності агрегатів, апаратів, а також режими їх роботи в плановому періоді: норми зйому продукції з 1 м2 виробничої площі | Плановий відділ, виробничо-диспетчерський відділ, відділ головного технолога, відділ праці і зарплати | Для розробки балансу завантаження устаткування, розрахунку виробничої потужності й оцінки ступеня використання основних засобів |
| Продовження таблиці 2.2 | ||
| 1 | 2 | 3 |
| Коефіцієнт змінності роботи устаткування | Плановий відділ, відділ головного технолога, головного механіка | Для розрахунку виробничих потужностей |
| Норми трудомісткості і ремонту одиниці устаткування (одиниці ремонтної складності) | Відділ головного механіка | Для складання графіка планово-попереджувального ремонту |
| Норми і нормативи організації виробництва | ||
| Норми виробничих запасів сировини, матеріалів, палива | Відділи: головного технолога, головного металурга, виробничо-диспетчерського і матеріально-технічного забезпечення | Для складання плану матеріально-технічного забезпечення і розрахунку нормативу оборотних коштів |
| Фінансові норми і нормативи | ||
| Норматив оборотних коштів Рівень рентабельності, норма амортизаційних відрахувань, податки | Фінансовий відділ Плановий відділ Відділ маркетингу | Для розробки фінансового плану |
| Норми і нормативи, що характеризують якість готової продукції | ||
| Норми вмісту корисної речовини в продукті, норми точності розмірів, надійності, довговічності | Відділ головного конструктора, відділ головного технолога, відділ маркетингу, відділ управління якістю продукції | Для сертифікації продукції, для розробки плану продажів, плану якості продукції |
норматив чисельності використовується для визначення кількості працівників, регламентує їх чисельність, для виконання одиниці обсягу роботи чи окремої функції;
ü норма виробітку – це обсяг роботи, в натуральних одиницях, що повинен бути виконаний за одиницю часу (годину, зміну, місяць);
ü норма обслуговування – це регламентована кількість одиниць устаткування, апаратів, площ, що повинні обслуговувати один робітник чи група робітників за одиницю робочого часу (зміну, місяць).
Норми потреби підприємства в устаткуванні розробляються для обладнання основного виробництва, обладнання загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв.
Норми потреби в устаткуванні основного виробництва – це кількість устаткування певного виду, яке потрібне в умовах, що відповідають плановому рівню технології й організації виробництва продукції (роботи) устаткування певного виду для випуску протягом планового періоду одиниці продукції (роботи) установленої якості, обсягів, які передбачені планом виробництва.
Норми потреби в устаткуванні загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв – це кількість певних видів машин, верстатів, агрегатів і т. д., що приходяться на певну суму (грн.) вартості промислово-виробничих фондів.
Нормування кількості устаткування і його використання ведеться за групами устаткування. Для цього розробляються нормативи обслуговування, режимів робіт, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначаються виробничі потужності підрозділів і підприємства в цілому.
Основні ремонтно-експлуатаційні норми такі:
а) тривалість міжремонтних періодів чи обсяги робіт, які виконуються між ремонтами;
б) норми простою устаткування в ремонті;
в) структура ремонтних циклів;
г) вартість ремонтної одиниці;
д) трудомісткість ремонту (умовної чи фізичної одиниці);
е) витрати матеріалів на ремонтні роботи і т.д.
Фінансові нормативи – це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами й організаціями. Вони поділяються на наступні види:
І. Взаємовідносини з бюджетом:
а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується:
ü податок на додану вартість;
ü акцизний збір;
ü мито і збори;
б) нормативи відрахування до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати:
ü відрахування до Пенсійного фонду;
ü відрахування у фонди соціального страхування;
в) нормативи відрахування до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати:
ü прибутковий податок;
ü відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;
г) нормативи відрахувань у бюджет із прибутку:
ü податок на прибуток;
д) місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.
ІІ. Взаємовідносини з банками:
ü процент за банківський кредит;
ü процент на депозитний вклад у банк.
При оперативно-календарному плануванні на підприємстві застосовуються календарно-планові нормативи.
Залежно від типів виробництва й методів його організації вони поділяються на такі види:
а) величина партій запуску – випуску деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві;
б) періодичність повторення партії деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві;
в) тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, виробів у багатосерійному і серійному виробництві;
г) такт потокової лінії в масовому виробництві;
д) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів в одиничному та дрібносерійному виробництві;
е) матеріали в незавершеному виробництві в одиничному і дрібносерійному виробництві;
є) запаси деталей, виробів у масовому та багатосерійному виробництві;
ж) календарні випередження по технологічних переділах в одиничному і дрібносерійному виробництві.
Крім того, кожна з груп форм і нормативів може класифікуватися за визначеними ознаками (рис. 2.3).
ü За часом дії в плановому році:
перспективні — використовуються для розробки стратегічних планів. Їх величина розробляється на основі виробленої стратегії, з врахуванням перспектив технічного прогресу. Вони наочно показують резерви виробництва;
поточні — поділяються на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм ведеться робота з поточного планування на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди по постачаннях сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Поточні норми розробляються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів;
оперативні – діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробничого планування. По них видаються в цехи матеріали на даний місяць, декаду, зміну. На їх основі встановлюються розцінки по заробітній платі.
В міру впровадження організаційно-технічних заходів норми переглядаються.
ü За характером розповсюдження:
цехові, заводські, – розробляються на підприємстві;
міжзаводські, – розробляються стосовно до однотипного виробництва;
галузеві – регламентують витрати всіх підприємств галузі;
міжгалузеві – розробляються на визначені види робіт і процесів, характерних і здійснюваних приблизно в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисловості. Наприклад, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні операції.
Одним з видів галузевих норм є типова норма. Це — регламентовані витрати виробничих ресурсів на виготовлення типового представника, групи однорідних видів продукції при організаційно-технічних умовах, що є характерними для більшості підприємств. До типової норми відноситься, наприклад, норма вмісту цементу в 1 м3 бетону, що забезпечує бетону задані властивості при раціональному використанні цементу і заповнювачів.
Типові норми дозволяють оцінити обґрунтованість і прогресивність діючих на підприємстві виробничих норм, витрати ресурсів.
ü За ступенем агрегування продукції:
подетальні (поопераційні) — характеризують витрати матеріалів чи витрати праці, необхідні для виготовлення деталі (на окрему операцію) відповідно до креслень і технічних умов;
вузлові — характеризують витрати ресурсів для виготовлення визначеного вузла;
індивідуальні — встановлюються на конкретний вид готової продукції чи робіт;
групові — визначаються на основі індивідуальних норм як середньозважені величини. Вони встановлюються на групу однойменної продукції в натуральному чи вартісному вираженні.
ü За ступенем деталізації:
специфіковані — являють собою величину витрати конкретного виду матеріалу (із зазначенням марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці виробу;
зведені — складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.
ü За методами розробки:
Для підвищення якості норм і нормативів важливе значення мають методи їх розробки. На підприємствах застосовуються наступні методи нормування: розрахунково-аналітичний, дослідний, дослідно-статистичний і комбінований.
Розрахунково-аналітичний метод є єдиним науковим методом нормування. Він ґрунтується на вивченні факторів, що визначають витрати ресурсів на встановленні кількісного впливу кожного з них чи їх сукупності на рівень норми. Технічний розрахунок витрати ресурсів поєднується з аналізом виробничих умов. Цей метод передбачає ретельне вивчення технологічного і трудового процесів виготовлення продукції, передового досвіду економії ресурсів, проведення необхідних розрахунків. Особливо доцільно його застосовувати в нормуванні основних матеріалів і витрат праці у всіх галузях промисловості, а також палива й енергії в енергомістких виробництвах.
Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативів на основі спостережень, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень. Він застосовується більш широко, але є менш точним у порівнянні з розрахунково-аналітичним, тому що не враховує впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду, наукової організації праці. Тому дослідний метод не сприяє виявленню і використанню резервів економії матеріальних і трудових ресурсів. Його доцільно застосовувати для нормування витрат допоміжних матеріалів, сировини і матеріалів у виробництвах, заснованих на хімічних технологіях, а також у видобувних галузях.
Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основі фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції в минулому періоді. Він є неточним, тому що спостерігається значне відхилення фактичних витрат від планових. Це обумовлено тим, що при дослідно-статистичному методі не проводиться аналіз факторів, що вплинули на підвищені витрати ресурсів, не забезпечується виявлення і використання внутрівиробничих резервів. Тому дослідно-статистичний метод може використовуватися при орієнтованих і укрупнених розрахунках.
Комбінований метод нормування – спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з використанням одночасно двох чи трьох методів: розрахунково-аналітичного, дослідного і дослідно-статистичного. Найбільш прогресивним вважається сполучення розрахунково-аналітичного і дослідного методів, наприклад, для деяких виробництв, заснованих на хімічних технологіях. Так, визначення норм витрат матеріалів у виробництві бетонних сумішей здійснюється тільки комбінованим методом. На першому етапі на основі розрахунково-аналітичного методу по спеціальних формулах визначається питома витрата складових бетону — цементу, щебеню, піску, води і спеціальних добавок. На другому етапі дослідним шляхом за даними пробних замісів бетонної суміші розрахунки піддаються коригуванню на виробничі умови роботи і фактичні характеристики вихідних матеріалів і виробленої продукції, після чого встановлюються індивідуальні норми витрат цементу, щебеню, піску, води і спеціальних добавок на 1 м3 бетону проектованих характеристик.
На практиці досить часто мають місце випадки, коли величина корисних (чистих, теоретичних) витрат того чи іншого виду сировини, матеріалу визначається розрахунково-аналітичним методом, а обсяг технологічних відходів і втрат – дослідним. Такий спосіб відносять до комбінованого.
Впровадження прогресивної технології виробництва, наукових методів організації праці, розвиток раціоналізації приводять до постійної зміни нормативної інформації на підприємстві, необхідності її систематичного перегляду. Доцільно робити суцільний перегляд норм праці один раз у два-три роки при одночасній атестації робочих місць.
Для виявлення норм і нормативів, що підлягають перегляду, а також перевірки їх якості на підприємствах проводиться аналіз. З цією метою визначається питома вага норм, встановлених розрахунково-аналітичним, дослідним і дослідно-статистичним методами; вивчається ступінь їх виконання, структура (частка корисних витрат ресурсів у загальних витратах, основного часу в трудомісткості продукції, коефіцієнтів виходу придатного продукту). По його результатах розробляються і впроваджуються заходи щодо підвищення якості норм і нормативів.
Основою організації нормувальної роботи є залучення в роботу з встановлення норм колективу працівників підприємства і максимальне наближення нормувальної роботи до вирішення тих питань, від яких залежить рівень норм (табл. 2.2.). Це означає, що норми витрат матеріалів по їх вмісту в готовому продукті (чиста вага) повинний визначати працівник, що проектує продукцію; нормативи технологічних відходів розробляються технологом, що проектує процес виготовлення продукції, він же бере активну участь у визначенні норм трудомісткості; норми тривалості виробничого циклу розробляє апарат керівника виробництва. Активну участь у цій роботі приймають відділи головного конструктора, головного технолога, головного механіка, головного енергетика, інструментальний відділ і інші.
Нормування палива й енергії здійснює бюро (група) по нормуванню витрат паливно-енергетичних ресурсів у складі відділу головного енергетика.
Норми і нормативи використання знарядь праці розраховує відділ головного механіка з залученням відділу головного технолога, технологічних бюро цехів, відділу праці і заробітної плати.
Встановлення норм і нормативів по праці проводить відділ праці і заробітної плати за участю відділу головного технолога, цехових технічних бюро і бюро праці, майстрів, робітників.
Норми і нормативи по організації виробничого процесу розробляє виробничо-диспетчерський відділ із залученням відділу головного технолога і виробничо-диспетчерських бюро цехів.
Організація фінансових нормативів покладена на фінансовий відділ підприємства.
Позитивний вплив на якість норм робить така організація нормувальної роботи, коли активну участь у ній приймають робітники і фахівці цехів, ділянок, працюють спільні нормувальні бюро.
На величину норми впливає рівень техніки, технології, організації виробництва і праці, а також рівень кваліфікації кадрів. У зв'язку з цим важливе значення має впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.
Основним органом, що здійснює організацію розробки норм витрат матеріальних ресурсів на підприємстві є бюро (група) розробки матеріальних нормативів, що підпорядковане головному технологу чи головному інженеру. Воно здійснює методичне й організаційне керівництво розробкою нормативної бази, виявляє резерви економії матеріальних ресурсів.
При участі відділів головного технолога, головного конструктора, головного металурга, матеріально-технічного забезпечення, бюро розробки матеріальних нормативів розробляє подетальні, специфіковані, поопераційні і зведені норми витрат сировини і матеріалів на нову продукцію; організовує щорічний перегляд діючих норм витрат; готує і доводить до відділів і цехів підприємства діючі норми витрат та показники їх зниження і контролює їх виконання; розробляє план організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних ресурсів, організовує їхню реалізацію і контроль за виконанням; виконує аналіз фактичних питомих витрат сировини та матеріалів за звітний період; бере участь у розгляді раціоналізаторських і інших пропозицій, що впливають на зміну норм витрат; вивчає причини утворення відходів і готує пропозиції по їх зменшенню чи використанню.
Розробка прогресивних норм здійснюється в наступній послідовності:
ü проводиться аналіз використання ресурсів і виявляються внутрішньовиробничі резерви по їх економії;
ü розробляються заходи щодо мобілізації і використання резервів економії ресурсів, розглядаються передумови впровадження й освоєння прогресивних норм;
ü розраховується економічна ефективність даних заходів.
План заходів щодо економії сировини і матеріалів розробляється для кожного підрозділу й у цілому по підприємству. Він є складовою частиною плану технічного й організаційного розвитку підприємства.