2.2. Організація планової роботи на сільськогосподарських підприємствах

2.2. Організація планової роботи на сільськогосподарських підприємствах

Планування на підприємстві — це процес пошуку і використання резервів підвищення ефективності виробництва і вирішення соціальних проблем колективу. План підприємства за своїм змістом є сукупністю взаємозв’язаних заходів для збільшення прибутку за рахунок підвищення ефективності використання ресурсів і комерційної діяльності.

Планування — один із найскладніших видів розумової праці, притаманних людині. Не біда, якщо планування не вдається реалізувати добре, але не можна змиритися з тим, що воно ведеться абияк. Успішність, ефективність системи планування значною мірою визначається рівнем її організації, яка включає такі структурні елементи:

плановий персонал, що сформований в організаційні структури;

процес обґрунтування, прийняття і реалізації планових рішень (процес планування);

засоби, що забезпечують процес планування (інформаційне, технічне, програмно-математичне та організаційне забезпечення).

Плановий персонал складається зі спеціалістів, які тією чи іншою мірою виконують функції планування. Причому для одних із них планові функції можуть бути основним видом діяльності, наприклад для працівників планово-економічного відділу, а для інших працівників (агроном, інженер, бухгалтер тощо) ці функції можуть поєднуватись з іншими видами діяльності. Так, спеціалісти-зоотехніки поряд з виконанням своїх основних функцій зай-
маються перспективним, поточним та оперативним плануванням тваринництва.

Основними видами діяльності плановиків на підприємстві є:

— розробка стратегії підприємства і збалансування довго- і короткострокових його цілей. Наприклад, визначити, що важливіше: збільшити свою частку ринку чи підвищити ефективність вкладеного капіталу. Якщо йдеться про рентабельність вкладеного капіталу, то визначити, куди інвестувати нові кошти: у підвищення рентабельності діючого виробництва чи у виробництво нової продукції. Виконуючи цю функцію, плановики виступають у ролі радників, консультантів. Остаточне рішення, пов’язане із затвердженням стратегії, приймає вище керівництво;

— здійснення, поряд з іншими спеціалістами, аналізу та оцінки зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства. Плановики часто володіють найціннішою інформацією про підприємство;

— участь, поряд з менеджерами, у розробці прогнозів щодо майбутнього фірми;

— надання порад і консультацій іншим спеціалістам з питань техніки планування; сприяння розповсюдженню професійних методів планування;

— допомога вищому менеджменту в організації і проведенні навчання, необхідного для того, щоб усі учасники планування були готові до освоєння ефективних нововведень. Плановики повинні прагнути створити атмосферу творчого ставлення працівників до планування свого майбутнього, навчити людей взаємодіяти при цьому.

Корисним для підприємства є залучення консультантів з планування, до обов’язків яких належать:

— допомога в підготовці рішень з планування;

— навчання і консультування вищого керівництва з питань планування:

— поради щодо організації нарад з планування, допомога у підведенні підсумків нарад;

— рекомендації щодо розробки планової документації.

Щоб давати об’єктивну оцінку плануванню, консультант має бути нейтральним стосовно цілей організації і результатів її діяльності. Ним може бути як зовнішній, так і внутрішній учасник організації (менеджер, працівник). Консультант повинен володіти глибокими і чіткими знаннями теорії і практики внутрішньофірмового планування, викликати повагу і довіру, щоб мати можливість у спірних випадках виконувати функції третейського суду. Внутрішнього консультанта відзначає знання різних сторін життя фірми. Зовнішньому консультантові притаманні багатий і різноманітний досвід планування, однак недоліком співпраці з ним є його обмеженість у часі.

Склад і чисельність служб планування на підприємстві залежать від типу організаційної структури (централізована чи децентралізована), від уявлень про стиль управління. Одним із важ­ливих факторів, що визначають побудову служби планування,
є розмір підприємства:

— невеликі фірми, не маючи можливості утримувати плановика, що працює на повну ставку, нерідко припускаються помилки, відмовляючись зовсім від його послуг. Доцільніше залучати працівника на неповну ставку, але на певний період часу, пов’я­заний зі складанням плану, або ж зовнішнього консультанта з питань планування:

— у середніх за розмірами фірмах функції спеціаліста з питань планування виконує один постійний працівник на повній ставці;

— на великих підприємствах, як правило, створюються планово-економічні відділи з двох-трьох чоловік, але при цьому спостерігаються різні підходи.

Традиційним є варіант розподілу між ними обов’язків за функціональним принципом: головний економіст, економіст з нормування та оплати праці, економіст із госпрозрахунку. У господарствах Ново-Одеського району Миколаївської області успішно реалізовано галузевий принцип: економіст у галузі рослинництва, економіст у галузі тваринництва, а за головним економістом закріп­лено підсобні та обслуговуючі виробництва. Кожен із них виконує у своїх галузях функції планування, нормування та оплати праці, внутрішньогосподарського розрахунку, контролю, аналізу тощо, тобто повністю відповідає за стан економічної роботи в галузі.

Перспективним є варіант створення єдиної планово-фінансо­вої служби підприємства, на чолі якої стоїть начальник, маючи двох заступників — з планування та обліку. Решта працівників колишнього планового відділу і бухгалтерії одержали статус економіста, економіста-бухгалтера і, працюючи за галузевим чи між­галузевим принципом (рослинницькі, тваринницькі чи рослинницько-тваринницькі, переробні й обслуговуючі виробництва і т. д.), крім зазначених вище функцій беруть на себе ще й функцію бух­обліку. Такий варіант з використанням ПК був успішно реалізований у СВК «Праця» Менського району Чернігівської області й у ТОВ «Вітчизна» Обухівського району Київської області, ТОВ «Мрія» Конотопського району Сумської області. Загалом для великих фірм характерною є тенденція до децентралізації планової діяльності, а невеликі організації, навпаки, прагнуть до більшої централізації планування, створення і розширення центральної планової служби.

Основними функціями планово-економічного відділу підприємства є:

1. У галузі планування:

організація і загальне керівництво розробкою проектів перспективних і поточних планів підприємства;

участь у плануванні виробничо-господарської діяльності структурних підрозділів підприємства;

обґрунтування внесення відповідних змін у плани підприємств та їхніх підрозділів у разі зміни виробничо-господарської ситуації.

2. У галузі організації планово-економічної роботи:

підготовка необхідних матеріалів для розгляду проектів планів, підсумків роботи підприємства та його підрозділів у різних органах управління підприємством;

організація госпрозрахунку на підприємстві;

організація роботи з нормування та оплати праці, а також з ціноутворення на підприємстві;

організація розробки заходів щодо виконання планів.

3. У галузі аналізу та оперативно-статистичного обліку:

контроль за виконанням підрозділами підприємства річних та оперативних планів;

організація і керівництво роботою з комплексного, економіч­ного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства;

подання необхідних узагальнювальних матеріалів і довідок за результатами такого аналізу.

4. У галузі методологічної роботи:

методичне керівництво, розробка форм і документації, порядку і строків планово-економічної роботи;

вивчення і розповсюдження передового досвіду планово-економічної роботи, оперативного обліку та аналізу господарської діяльності підприємства та його підрозділів.

Важливим структурним елементом ефективної організації планування є його інформаційне забезпечення: збір, аналіз та опрацювання інформації, формування бази даних. Є три основні джерела прогнозованої інформації: нагромаджений досвід, що ґрунтується на знанні закономірностей перебігу і розвитку досліджуваних явищ, процесів та подій; екстраполяція існуючих тенденцій, закономірність яких у минулому і зараз досить відома; побудова моделей прогнозних об’єктів відповідно до очікуваних або ж передбачуваних умов.

Перспективним напрямом інформаційного забезпечення є фор­мування інформаційних систем, комп’ютерних мереж. У багатьох постсоціалістичних країнах (Угорщина, Чехія, Польща та ін.), за прикладом країн ЄС і США, утворення таких інформаційних мереж стимулювали міністерства сільського господарства, оскільки в нових економічних умовах інформування стає одним із засобів державного управління сільським господарством.

Суть та особливості організації планової роботи при складанні стратегічних, бізнес-планів, поточних та оперативних планів розглянуто відповідно в розд. 16, 17 і 3.