Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.2. Платіжний баланс

Поняття "платіжний баланс" було запроваджено у 1767 р. Дж. Стю­артом (James Steuart, 1712-1780) — шотландським економістом, од­ним з найостанніших представників пізнього меркантилізму.

Статті платіжного балансу покликані відображати всі зовнішньо­торговельні операції країни із зовнішнім світом. Ці статті охоплю­ють експорт товарів і послуг, витрати туристів за кордоном тощо. Платіжний баланс країни є балансом між надходженнями країни від зовнішнього світу та її платежами йому.

Платіжний баланс складається з трьох основних компонентів:

1.  Зовнішньоторговельний баланс. Стосується експорту та імпорту
товарів, обчислюється за даними митної статистики і враховує вар­
тісні обсяги товарів, що у реальному часі перетинають митний кор­
дон відповідної країни. Платіжний же баланс враховує платежі й
надходження у сфері зовнішньоторговельного обороту, які за часом
можуть не співпадати з рухом товарів.

2.  Баланс платежів за послуги й односторонні трансферти. Ос­
танні є некомерційними платежами. Баланс платежів за послуги —
це надходження та витрати на транспорт, страхування, пошту, телег­
раф, телефон, комісійні операції, культурний обмін, туризм, спожи­
вацькі перекази (зарплата, спадщина, стипендії, пенсії тощо), утри­
мання дипломатичних і торговельних представництв, відсотки і ди­
віденди на інвестиції, ліцензійні платежі тощо.

Зазначені два баланси утворюють разом платіжний баланс за по­точними операціями, або поточний баланс. Він визначає обсяг чис­тих доходів (надходжень) або чистих витрат конкретної країни у зв'язку з її міжнародною торгівлею товарами, послугами, а також трансфертами.

3.  Баланс руху капіталів і кредитів. Він є співвідношенням ввозу
та вивозу як приватного, так і державного капіталу, а також одержа­
них і наданих міжнародних кредитів. Його можна розуміти і як спів­
відношення продажу та купівлі активів.

Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експор­том та імпортом. Якщо експорт більший за імпорт, то має місце по­зитивне сальдо торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищує експорт — негативне. Отже, у першому разі маємо активний торго­вельний баланс, у другому — пасивний. У разі пасивного торговель­ного балансу у зовнішній торгівлі певної країни виникає дефіцит.

Слід зазначити, що поточний баланс і баланс руху капіталів і кре­дитів тісно пов'язані між собою. Дефіцит балансу за поточними опе­раціями — це пряма вказівка на те, що країна живе не по кишені, бо експорту недостатньо для сплати за імпорт. Фінансування імпорту у такому разі потребує або залучення зовнішньої позики, або продажу іноземцям певних активів. При останньому варіанті розвитку подій дефіцит платіжного балансу покривається припливом капіталу до країни. Якщо ж платіжний баланс активний (тобто сальдо додатне), то часто спостерігається відплив капіталу за статтею "Рух капіталів".

У разі негативного платіжного балансу країна змушена "влізати" у борги та продавати іноземцям свої активи (пам'ятатимемо, що бор­гам притаманна величезна несправедливість — береш чуже і ненадов­го, а віддаєш своє і назавжди), тоді як при позитивному балансі краї­на може використовувати надлишок капіталу для придбання інозем­ної нерухомості та активів (ряд країн у такий спосіб створюють свої другі (закордонні) економіки) і надавати позики іншим державам.

Країни з некорумпованими адміністраціями намагаються мати так звані офіційні резерви (тобто суми іноземної валюти) для регу­лювання збалансованості своїх платіжних балансів. Сума скорочен­ня таких резервів є індикатором дефіциту платіжного балансу краї­ни. Навпаки, зростання офіційних резервів свідчить про збільшення обсягу позитивного сальдо.

Резервні активи є міжнародними високоліквідними активами пев­ної країни. Ці активи контролюють уряд та банківська влада країни і їх можна використовувати будь-коли для фінансування дефіциту пла­тіжного балансу, а також для регулювання курсу національної валю­ти. До міжнародних високоліквідних активів належать: монетарне зо­лото (що має пробу не нижче 995); спеціальні права запозичення (СПЗ або англ. — SDR) — штучний актив, що розподіляється між країнами-членами МВФ відповідно до їх квот і може використовуватися для придбання іноземної валюти, надання позик та здійснення платежів; резервна позиція в МВФ, що є сумою резервного транша країни; ва­лютні активи (іноземна валюта, банківські депозити, урядові та інші цінні папери, фінансові деривативи, акції приватних підприємств, ви­моги, що виникають у результаті угод між національним та іноземни­ми центральними банками, а також між урядовими органами).

У процесі підготовки платіжного балансу країни використову­ється розрахункова одиниця, що застосовується й у внутрішніх роз­рахунках. Для перерахунку у долари використовується курс націо­нальної валюти до долара, що встановився на час складання платіж­ного балансу. Якщо для зовнішньоекономічних операцій використо­вують кілька валютних курсів, то для перерахунку даних платіжного балансу у долари застосовується середньозважений курс.

В Україні за складання платіжного балансу відповідають Націо­нальний банк і Державний комітет статистики. Щокварталу склада­ють два баланси — з країнами колишнього СРСР і соцтабору та з країнами капіталістичного світу. Основними проблемами є недосконалість інформаційної бази, неповнота даних, їх недостатня досто­вірність.

За станом на 2002 р. фактично була відсутня достовірна інформа­ція про експорт-імпорт послуг, прямі інвестиції, оплату праці нере­зидентам, нерозподілені прибутки спільних підприємств тощо.

Стисло розглянемо основні теорії платіжного балансу.

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу. Роз­роблена у XVIII ст. Д. Юмом і Д. Рікардо. Основне положення цієї теорії — платіжний баланс може регулюватися без державного втру­чання.

Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги, розроблена Р. Хар-родом, Т. Сциповським, Р. Манделем.

Теорія інструментально-цільового методу регулювання платіжно­го балансу. Її автори — Дж. Мід, Я. Тінберген. Згідно з цією теорією, показники поділяються на інструменти та цілі державної економіч­ної політики і використовуються в економетричних моделях.

Теорія нормативного регулювання. Її автори Дж. Вільямсон і Р. Міллер поєднували антициклічне та антиінфляційне регулювання з регулюванням міжнародних розрахунків.

Монетарна теорія розроблена неокласиками протягом 50-70-х років ХХ ст. Основні складові цієї теорії: відкрита економіка; міні­мальні обмеження на міжнародний рух товарів, послуг, капіталу та працівників; забезпечення свободи дії ринкового механізму як на на­ціональному, так і на міжнародному рівнях.

Теорія міжнародного регулювання платіжного балансу поєднала основні положення кейнсіанства, неокейнсіанства і монетаризму.

Бреттон-Вудська валютна система передбачала систематичне ре­гулювання платіжного балансу, що мало відбуватися у різних напря­мах залежно від виду платіжного балансу (пасивного або активно­го). Ямайська валютна система застосовує принцип симетричного вирівнювання.

Невеликий дефіцит платіжного балансу, очевидно, не є небезпеч­ним, його слід перекрити наступного року активним торговельним балансом. Не можна ліквідацію дефіциту залишати на далеке май­бутнє.

Значний дефіцит платіжного балансу, особливо який має тенден­цію до стійкого зростання, вказує на те, що продукція відповідної країни втрачає конкурентоспроможність на світовому ринку. Чинники дефіциту можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми (соціаль­но-економічні катаклізми, підвищення цін на енергоносії тощо).

Тривале загострення дефіциту платіжного балансу зумовлене скороченням офіційних резервів країни. Це може підштовхнути її керівництво до запровадження торговельних бар'єрів (застосуван­ня високих мит та/або широкого квотування імпорту, часто таких заходів виявляється замало; країна стає на тернистий шлях життя постійним боржником і над нею, як дамоклів меч, висить загроза дефолту).