2.2. Юридичний зміст транспортних правовідносин

2.2. Юридичний зміст транспортних правовідносин

Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані у правових нормах суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін.

Правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичними фактами, що породжують правовідносини на транспорті, є:

юридичні акти — це перш за все договори про надання транспортних послуг, а також певною мірою плани перевезень (ст. 8 Закону України «Про залізничний транспорт»);

акти управління;

певні правопорушення в сфері транспортної діяльності.

За своєю природою акти управління принципово не відрізняються від адміністративних актів, що мають місце в інших галузях господарства і тому докладно не розглядаються у даному посібнику. Аналізу деліктів на транспорті спеціально присвячена тема № 4. Тому зосередимо основну увагу на аналізі юри-
дичного змісту саме цивільно-правових договірних відносин на транспорті.

До договірних правовідносин на транспорті належать відносини, що виникають і змінюються на підставі таких договорів:

1.1. Договори перевезення — це основний вид договорів, які регулюють транспортну діяльність.

Частина 1 статті 908 Цивільного кодексу України передбачає, що такий договір має бути засвідчений відповідним письмовим документом[1]. Загальні умови перевезення визначаються міжнародними угодами, законами України та низкою спеціальних нормативних актів. Основним законом, який містить загальні положення щодо перевезення, є Цивільний кодекс України.

Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визначення умов перевезення самим договором. Проте на практиці це положення має суттєві обмеження, що обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка матеріально є складним технологічним процесом, а юридично набуває все більш публічно-правового характеру. Фактично сторони визначають умови конкретного виду перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, які позбавляються диспозитивного характеру і набувають імперативності.

Основними видами договору перевезення є:

— Договір перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встанов­лену плату (ст. 909 Цивільного кодексу України).

— Договір перевезення пасажира та багажу[2], за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобо-
в’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ст. 910 Цивільного кодексу України).

— Договір чартеру (фрахтування), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 Цивільного кодексу України).

До допоміжних договорів перевезення можна віднести наступні[3]:

— Договір надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення, який передбачений ст. 917 Цивільного кодексу України. На підставі цього договору виникають двосторонні правовідносини. Так, перевізник зобов’язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред’явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до вста-
новлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відпо-
відають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу. Проте, договірне регулювання цих правовідносин, яке вперше вводиться у Цивільному кодексі, не виключає централізованого визначення подачі транспортних засобів.

— Найбільшою мірою обмежена свобода сторін щодо визначення умов договору завантаження та вивантаження вантажу, який за ст. 918 Цивільного кодексу України повинен відповідати певним правилам, встановленим транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальне транспортне законодавство (статути, кодекси, що регулюють правовідносини в підгалузях транспорту) також передбачають інші допоміжні транспортні зобов’язання, які забезпечують перевезення, зокрема з очистки вагонів, надання під’їз-
них шляхів тощо.

Законодавець особливо виділяє:

— Договірні правовідносини, що виникають між різними організаціями, підприємствами різних видів транспорту, які здійснюють перевезення у прямому змішаному (комбінованому) сполученні за єдиним транспортним документом (ст. 913 Цивільного кодексу України).

— Довгострокові договори, за якими перевізник зобов’язує­ться у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу — передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі (ст. 914 Цивільного кодексу України).

Із метою забезпечення виконання договорів перевезення на залізничному транспорті застосовується місячне планування перевезень, яке провадиться на підставі довгострокових договорів на організацію перевезення вантажів і реалізацію замовлень відправників. У разі потреби одночасно з місячним замовленням надаються плани перевезень вантажів по маршрутах (ст.ст. 17, 18 Статуту залізниць України)[4].

— Договір перевезення транспортом загального користування, який є публічним договором і тому перевезення за цим договором здійснюється за зверненням будь-якої особи (ст. 915 Ци-
вільного кодексу України).

— Державний контракт, державне замовлення. Якщо за до-
помогою державного замовлення держава на договірній (кон-
трактній) основі розміщує державні контракти на надання транспортних послуг серед суб’єктів господарювання, незалеж-
но від їх форми власності, то державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб’єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов’я-
зання сторін і регулюються їх господарські відносини (ст. 13 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України «Про транспорт»).

1.2. Договір транспортного експедирування, за яким одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання
визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

1.3. Договори найму (оренди) на транспорті, до яких належать:

— Договір найму (оренди) транспортного засобу, предметом якого можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує (параграф 5 глави 58 Цивільного кодексу України).

— Договір лізингу транспортних засобів, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування транспортний засіб, що належить лізингодавцю на праві власності на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

1.4. Договори зберігання, які укладаються для забезпечення транспортування. За такими договорами одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 Цивільного кодексу). Транспортне право роз-
глядає спеціальні види зберігання, які регулюються такими договорами:

— Договір зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, який має публічний характер.
У зв’язку з цим виділяються два види договорів, за якими,
по-перше, зберігач-організація, підприємство транспорту здійснює зберігання речей власне в камерах зберігання, по-дру-
ге, — надає фізичним особам для використання автоматич-
ні камери зберігання. Останній договір містить у собі елемен-
ти договорів оренди і охорони (ст. 972 Цивільного кодексу України).

— Договір зберігання речей пасажира під час його перевезення, предметом якого є ручна поклажа, однією зі сторін є транспортна організація, у веденні якої знаходиться транспорт-
ний засіб зі спеціально відведеними місцями для зберігання багажу, а її контрагентом є пасажир (ст. 974 Цивільного кодексу України).

— Договір зберігання автотранспортних засобів в боксах та гаражах на спеціальних стоянках, за яким зберігач зобов’язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця (ст. 977 Цивільного кодексу України).

1.5. Договори страхування на транспорті. Видами добровільного страхування на транспорті можуть бути: страхування залізничного, наземного (крім залізничного), повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування цивільної відповідальності власників наземного, повітряного і водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про страхування»). Видами обов’язкового страхування на транспорті є: особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування засобів водного транспорту; страхування відповідальнос­ті суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; страхування відповідальності морського судновласника (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про страхування»).

Таким чином, договірні зобов’язання на транспорті мають багатогранний характер (див. рис. 2.3.).

Рис. 2.3