2.21. Виникнення християнства

Християнство є однією з трьох світових релігій. У християнстві роз­різняють три основні напрями: православ'я, католицизм та протес­тантизм. Головним об'єктом вшанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто лише Богом або тільки божественним посланцем.

Християнство виникло у І ст. н. е. як відгалуження іудаїзму, від якого воно успадкувало, насамперед, визнання Старого Заповіту (в іудеїв він має назву Танах) — найдавнішої частини Біблії. Із Старого Заповіту було запозичено чимало сюжетів з біографії Ісуса Христа. Навіть найваж­ливіша частина імені нового Бога — Христос — є перекладом на грецьку мову іудейського релігійного терміна "месія" (буквально "помазаник", у перекладі — "посланець Божий", "рятівник людей").

З іудаїзму християнство перенесло у свій ідейний арсенал вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу.

Великий вплив на християнство мало вчення кумранської громади — іудейської релігійної секти, одним із районів діяльності якої було давнє місто Кумран. Кумраніти по-своєму розвивали вчення про месію. Зокрема, вони вважали, що месія є людиною, його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, уже відбулося і тепер слід чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу.

Значний вплив на християнство мали також ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон вважав, що людина гріховна від народжен­ня, а врятувати душу вона може аскетизмом і стражданням. Він розробив учення про Логос, що розвивало погляди іудейської релігії щодо месії. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі з грецької "слово"), що месія сам є Богом. Християни прийняли ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм і страждання як шлях до врятування душі. У римлянина Сенеки християни запозичили етичні ідеї рівності людей перед Богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був надзви­чайно великим. Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, вони були одним із найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три основні періо­ди: первісне християнство (від середини І ст. до середини II ст.), раннє християнство (від середини II ст. до початку IV ст.) та пізнє христи­янство (від початку IV ст. до кінця V ст.).

Громади первісного християнства складалися з бідноти. Представників заможних класів було мало, і вони не відігравали тут особливої ролі. У цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Цер­кви не було — вона тільки формувалася. У період раннього християнства впливовими особами були заможні люди, які згодом очолили групи вірую­чих. Християнські громади, які почали називатися парафіями, об'єднува-

лись в єпископії (на чолі з епископами) та митрополії (на чолі з митропо­литами). Так виникла церква.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас в основному приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (IV ст. н. е.) християнська релігія стала державною — користувалася еко­номічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави.

Єпископії та митрополії об'єдналися у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії було три патріархії — Рим­ська, Александрійська та Антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєдна­лася Константинопольська, а у V ст. — Єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселен­ський собор, тобто з'їзд духовенства, який відбувся 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор називався Вселенським, оскільки на ньому було представлене вище духовенство всієї імперії.

Скликання Собору означало завершення процесу створення єдиної християнської церкви, бо у Вселенських соборах духовенство імперії отри­мало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися до­сить рідко, вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовен­ства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості. У період античного християнства сформувалося Священне Письмо християн — Біблія.

Етап античного християнства змінився етапом феодального хри­стиянства (VI—XV ст.), коли стався розкол церкви на православну та католицьку. Передумовою розколу був поділ Римської імперії на­прикінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання наприкінці V ст. Західної імперії германськими племенами.