2.3. Види корпорацій, порядок їх утворення і реєстрації.

2.3. Види корпорацій, порядок їх утворення і реєстрації.
Групи підприємств

У законах про корпорації визначені види корпорацій, що можуть утворюватись і функціонувати на території країни. За англо­саксонським правом корпорації можуть бути приватними закритими (private) і публічними відкритими (public). У США різниця між ними визначається часткою акцій, що перебуває в руках одного власника або великих власників. У Великобританії приватні компанії не мають права здійснювати публічну підписку на свої акції. У їх назві обов’язково має бути абревіатура Ltd. Публічні компанії вільно розміщують свої акції, у назві компанії має бути обов’язкова абревіатура PLC (Public Limited Company).

У зарубіжних країнах велику увагу приділяють вибору назви корпорації. У Великобританії компанія після заповнення відповід­них документів подає заяву в Реєстраційне бюро компаній для затвердження назви. Для цього менеджери повинні вивчити алфавітний покажчик назв, що зберігається в Реєстраційному бюро. Якщо запропонована назва не відповідає державним стандартам, вона відхиляється.

Існують два основні види назв, які законом заборонені: 1) назви, що є копією існуючих, зареєстрованих у списках Реєстраційного бюро; 2) назви, використання яких означало б карний злочин або які могли б бути образливими[1].

У Німеччині відомі такі форми юридичних осіб:

товариство з обмеженою відповідальністю (Gm BH);

акціонерне товариство (AG);

товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (Gm BH und C°).

Переважає перша форма юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю). Відповідальність учасників обмежується розміром внесеного паю. Для акціонерного товариства законом визначений мінімальний розмір капіталу. У Німеччині мінімальний розмір статутного капіталу за номіналом для акціонерних товариств повинен становити 50 000 євро[2].

У Франції функціонують дві форми юридичних осіб: товариство з обмеженою відповідальністю для дрібного і середнього підприємництва, капітал якого розділений на рівні частки участі, й акціонерне товариство для великого підприємництва.

Утворення і реєстрація корпорації

Для створення корпорації її засновники — як фізичні, так і юридичні особи підписують установчий договір. Відповідно до національних законів зазвичай установлюється мінімальна кількість осіб-засновників. Наприклад, у ФРН потрібно не менше п’яти, у Франції — не менше семи осіб. Засновники повинні публічно оголосити про свої наміри створити корпорацію. Одночасно розробляється її статут. У законах визначаються обов’язкові реквізити статуту. У ньому має бути визначено:

фірмове найменування і місцезнаходження товариства;

предмет діяльності;

номінальна сума капіталу;

процедури ведення загальних зборів акціонерів.

У деяких країнах статут корпорації може бути розписаний детально. Так, наприклад у США, відповідно до Модельного закону про підприємницькі корпорації реквізити визначені більш докладно. Крім вищеназваних, до них включені:

прізвища і місцезнаходження засновників — для фізичних осіб, назва акціонерного товариства і його місцезнаходження — для юридичних осіб;

кількість акцій, що випускаються, за класами;

порядок управління підприємницькою діяльністю;

повноваження ради директорів;

номінал акцій, дозволених до випуску;

перелік випадків, за яких акціонери несуть персональну відповідальність за борги корпорації, та інші положення[3].

За англосаксонським правом визначаються внутрішні правила діяльності, які доповнюють статут і які можуть бути змінені рішенням Ради директорів.

Внутрішні правила, або внутрішній регламент, можуть містити положення про регулювання діяльності корпорації, яких немає ні в законі, ні в уставі[4].

Корпорація стає офіційною юридичною особою тільки після реєстрації в спеціальних органах.

У західноєвропейських країнах (ФРН, Франції) заява про створення товариства подається в суд від імені засновників, членів правління і Наглядової ради. У заяві вказується сума, на яку будуть оплачені акції, а також її виплачена частина. Члени правління повинні довести свою правоздатність. Особи, що притягалися до кримінальної відповідальності, можуть бути членами правління тільки після того, як мине кілька років, визначених законом. До заяви додається статут корпорації, документи, що підтверджують його ухвалення і призначення членів правління. Члени правління подають до суду або іншого органу реєстрації зразки своїх підписів. У США відповідно до Модельного закону про корпорацію до заяви додається 26 найменувань документів. За англосаксонським правом, крім статуту, подається документ про внутрішній регламент корпорації.

Закон також визначає порядок контролю за створенням акціонерного товариства. Контроль покладається на правління, Наглядову раду або на ревізорів, призначених судом. Він передбачає перевірку правильності і повноти даних, що їх надали засновники: про випуск акцій, про внески, відповідність вартості майнових внесків і придбаного майна та ін. Засновники складають звіт про хід створення компанії.

Після реєстрації корпорація формує свій капітал. У випадках, коли вона була створена з іншої форми організації капіталу, наприклад з товариства, або через об’єднання двох чи більше раніше функціонуючих компаній, звичайно відбувається реструктуризація її капіталу.

За континентальним правом для реєстрації компанії мають бути оплачені всі акції. Відповідна сума після сплати всіх податків і зборів, пов’язаних із заснуванням товариства, передається в повне розпорядження правління. За англосаксонським правом частина акцій, яка визначена в статуті, може бути не оплачена під час створення компанії.

Об’єднання, групи підприємств

Відповідно до законодавства підприємства у своїй господарській діяльності можуть об’єднуватися. У сучасному західному законодавстві, а також в юридичній літературі об’єднання підприємств називаються: «групи компаній», «об’єднані підприємства», «товариства товариств», «консорціум», «концерн». Такі назви, як «картель», «синдикат», «трест», вживаються дедалі менше. Слід зазначити відсутність ідентифікації в національних законах. Для позначення головного підприємства в групі використовуються терміни: «контролююче», «материнське». Підприємства залежні, підпорядковані переважно визначаються як «залежні», «дочірні», «пов’язані» або філії[5].

Глобалізація й ускладнення економічних і фінансових зв’яз­ків, що почалися в 60-х роках, посилили процеси створення об’єднань підприємств, з’являються транснаціональні корпорації і банки (ТНК, ТНБ).

Сутність об’єднань підприємств полягає в тому, що домінування чи підпорядкування визначаються володінням установчим, або пайовим, капіталом.

Юридичне оформлення підприємницьких відносин в об’єд­наннях може будуватися на принципах субординації і координації. Економічне співробітництво, побудоване на принципі субординації, звичайно визначається підписаним договором. У ньому головне підприємство контролює залежні підприємства через володіння більшістю голосів на їхніх загальних зборах. У групах підприємств, заснованих на координаційних принципах, підпорядковані і головне підприємства об’єднані на ґрунті загальних економічних інтересів. В англосаксонських країнах їх називають консорціумами.

За законом ФРН визначені три форми правових відносин об’єднань підприємств.

Перша — пов’язані підприємства, відносини між якими виникають у тому разі, коли першому підприємству належить більшість акцій другого юридично самостійного підприємства. Отже, друге підприємство перебуває у володінні першого. Якщо ж перше підприємство володіє більшістю голосів у другому підприємстві, то воно «розглядається як таке, що управляється більшістю голосів»[6].

Друга форма пов’язаних підприємств — це залежні і головне підприємства. Залежними підприємствами є юридично самостійні підприємства, що перебувають під прямим або непрямим впливом головного підприємства. Останнє може мати більшість паїв у залежному підприємстві.

Третя форма передбачає утворення концерну. Кілька залежних підприємств об’єднуються під єдиним керівництвом головного підприємства, при цьому вони стають підприємствами концерну.

Закон про акціонерні товариства у ФРН передбачає таку форму об’єднання, як підприємства із взаємною участю. Це підприємства, які мають форму торговельного товариства і розташовані всередині країни. Взаємна участь полягає в тому, що кожне підприємство володіє понад чвертю паїв іншого підприємства. Проте якщо в одного підприємства ця частина перевищує встановлену норму або в якійсь формі воно справляє прямий чи непрямий вплив на інше, то підприємства із взаємною участю класифікуються як головне і залежне[7].

В англосаксонських країнах розвиненою формою об’єднань підприємницької діяльності є система участі. Материнські компанії називаються холдинговими. Вони володіють капіталом дочірніх підприємств; може бути також взаємна участь. Холдингові компанії можуть бути багатоступінчастими: материнська компанія ® дочірні компанії ® внучаті й т. д. компанії. Усі вони є юридично самостійними підприємствами.